Менонітська колонія Кронсґартен (Половиця)

Менонітська колонія Кронсґартен (Половиця)
Новомосковського повіту Катеринославської губернії

Історичне минуле німецькомовної колоністської спільноти є вагомою та невід’ємною складовою історії міста Дніпра та Придніпровського регіону в цілому. Оселені царським урядом на землях поблизу міста Катеринослава наприкінці XVIII століття німці-колоністи та меноніти перетворили їх на квітучі поселення з розвинутою господарською інфраструктурою, високими стандартами економічного, соціального і громадського життя. Німецькі та менонітські колонії в Придніпровському регіоні впродовж ХІХ – початку ХХ століття були взірцем матеріального добробуту, високоорганізованого соціального порядку, освіченості та високої духовної культури та моральності.

Упродовж значного періоду радянської доби через домінантні настанови комуністичної ідеології історія причорноморських, приазовських німців і менонітів була викреслена з загальноісторичного контексту регіональної історії Півдня України, в тому числі й Катеринослава-Дніпропетровська. Вона була перетворена на одну з найбільш табуйованих історичних тем, яка підлягала повному нівелюванню й історичному забуттю. Про німців-колоністів і менонітів заангажовані радянські історики згадували здебільшого лише в негативному контексті, контроверсійно й упереджено оцінуючи їхню роль в розвитку сільського господарства, сільськогосподарського машинобудування, легкої та важкої промисловості Придніпровського регіону і міста Катеринослава зокрема.

Тільки з постанням незалежної української держави відбувається процес поступової реанімації історичної пам’яті про соціально-економічні та соціокультурні здобутки представників німецькомовної спільноти України, визначенням їхнього місця в суспільно-політичному, громадському житті та економічному просторі країни і Придніпровського регіону.

Досліджуючи історію Катеринослава-Дніпропетровська-Дніпра, ми прагнемо реконструювати траєкторію господарського становлення та економічного поступу громад німецьких і менонітських колоністів, які були оселені наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття на території, яка зараз є периферією міста. Такі поселення німців-колоністів та менонітів як Кронсґартен, Іозефсталь, Фішерсдорф (суч. селище Рибальське), Ямбург, які зробили вагомий внесок у формування німецькомовної громади міста Катеринослава, стали осередками німецькомовного культурницького та духовного життя, спричинивши помітний соціокультурний вплив на населення сусідніх українських сіл.

Німці-колоністи та меноніти Катеринослава були успішно інтегровані в економічну систему міста, посідаючи чільні позиції в борошномельній промисловості, виробництві парфумів, мила, торгівлі лісом, тощо. Представники німецькомовної громади міста брали активну участь в діяльності органів місцевого самоуправління обіймаючи посади гласних Катеринославської міської думи, чиновників Катеринославської міської управи. Меноніт Іоганн (Іван) Езау обіймав посаду міського голови Катеринослава в 1905–1909 роках, залишивши по собі розвинуту міську інфраструктуру (В наших наступних дописах буде викладена оригінальна історія його життя та здобутків на посаді міського голови Катеринослава).

Німецькі поселення стали невід’ємною складовою полінаціонального, поліконфесійного та полікультурного простору Катеринослава, міста в якому панувало толерантне ставлення до представників різних національностей, етноконфесійних груп і різних деномінацій.

Одним з найквітучих поселень менонітів в районі Катеринослава-Дніпропетровська було менонітське поселення Кронсґартен (з 1893 року – Половиця).

Меноніти – це представники одного з напрямків раннього анабаптизму. Свою назву етноконфесійна спільнота отримала від анабаптиського проповідника Менно Сіменса. Неозброєність та свідома відмова від насильства як інструменту політичної та релігійної боротьби, непротивлення злу, хрещення дорослих на підставі їхнього свідомого вибору стали фундаментальними догматами теології менонітів. Релігійний пацифізм, проголошений Менно, перетворився на головний морально-етичний імператив громад перехрещенців (послідовний переклад терміну анабаптист), послідовне дотримання якого, в свою чергу, обумовило й категоричну відмову від несення військової служби. Клятва та присяга вважались тяжким гріхом. Таким чином релігія стала базисом соціокультурної та етнічної традиції менонітської спільноти, визначальним елементом її етноконфесійної ідентичності.

Складовими елементами менонітського віровчення були апологетика духовних страждань, активне непротивлення ворогам, намагання наслідувати страждання Христа як своєрідного духовного ідеалу та взірця для практичного наслідування в особистому житті. Одночасно, меноніти вважали, що тільки вільна проповідь Євангелія у всій її первісній простоті та чистоті може привести людину до вічного життя. Фактично, радикальна ідея анабаптистського революційного перевороту була трансформована Менно Сімонсом на ідею внутрішньої боротьби віруючого з власними гріхами. Таким чином, суттєва за змістом та формою переоцінка теологічної та політичної доктрини анабаптизму сприяла трансформації релігійної та церковної практики, що призвело до динамічного становлення менонітських громад у регіонах дисперсного проживання анабаптистів.

Формування нової релігійної перспективи обумовило звертання менонітських теологів і богословів до ідеї повного прощення, щирого та відвертого каяття, які забороняли помсту у будь-якій формі. Меноніт, на їхню думку, повинен був відповідати на неї тільки благодіяннями та доброзичливим ставлення до ворога, утримуючи себе від будь-яких проявів насильства і ворожнечі стосовно оточення. Найоптимальніша практична реалізація теологічних принципів ідеологічної доктрини пасивного анабаптизму передбачала об’єднання не громадян, а «обранців Божих» у відособлені від світської влади громади, спроєктовані за взірцем першохристиянських.

Кронсґартен (нім. Kronsgarten) (з 1893 року – с. Половиця) – менонітська колонія заснована в 1793 році сімома фризькими родинами менонітів – вихідців з Фризландії та Східної Пруссії (Марієнвердера), які були оселені на колишніх казенних землях на лівому березі Дніпра. Згодом до них приєдналися й інші переселенці.

Поселення розташовувалося на лівому березі Дніпра в 18 кілометрах у північно-східному напрямку від м. Катеринослава (нині м. Дніпро) та в 14 кілометрах від м. Новомосковська (нині м. Самар). В адміністративному відношенні селище підпорядковувалось Експедиції державного господарства піклування про іноземців та сільського домоводства, з 1800 року – Конторі опікунства новоросійських іноземних поселенців.

Земельний фонд поселення менонітів був досить значний за площею й складався з чорноземів відмінної якості. Він нараховував 975 десятин землі та 473 десятини лук, від яких свого часу відмовились поселенці лютеранської колонії Іозефсталь, що знаходилась поруч.

Менонітське поселення було засновано на землях колишнього казенного саду, від якого колонія отримала власну назву (німецькою Кронсґартен в дослівному перекладі означає королівський (казенний) сад). Два найближчі лютеранських села Біллерсфельд і Фішерсдорф (сучасне Рибальське) також розташовувались поруч, створюючи єдиний німецькомовний колоністський анклав поблизу губернського адміністративного центру.

Кожна менонітська родина отримала від царського уряду матеріальну підтримку на початкове облаштування на новому місці. Зокрема кожна родина отримала по 75 рублів на переїзд і дорожні витрати. Переселенцям було надано 120 стовпів будівельної деревини для спорудження осель і господарських приміщень. Першими поселенцями колонії були родини Берген, Мартенс, Епп, Классен, Ремпель, Дік.

На початку ХІХ століття в колонії були сформовані органи місцевого самоврядування. Першим шульцем (старостою) громади був обраний Петер Классен, бейзітцерами (заступниками) були обрані Іоганн Нікель і Генріх Пеннер. У 1807 році посаду шульца обіймав Якоб Дік, в 1808 – Георг Классен. На початковому етапі поселення в колонії нараховувалось 15 господарств. Згодом колоністам були додатково нарізані землі поруч із землями лютеранської колонії Рибальське на протилежному березі Самари на відстані восьми верст від колонії. Згодом на цій ділянці була створена громадська вівчарня, де колоністи розводили високопродуктивних овець. У 1809 році громаді колоністів були подаровані два іспанські барани-мериноси та вісім племінних маток, що стало початком заняття колоністів тонкорунним вівчарством, продукція якого користувалась високим попитом на внутрішньому та зовнішньому ринку.

Менонітській громаді Кронсґартену царський уряд надав кошти у розмірі 800 рублів на облаштування громадського млина. Надзвичайно плодючий чорнозем дозволяв збирати колоністам відмінні врожаї, що сприяло швидкому економічному поступу поселення, населення якого почало швидко багатіти. Наявність великих пасовищ створювало умови для утримання високопродуктивних порід великої рогатої худоби, коней і овець. Забезпеченість тяглової худобою, сучасним на той час сільськогосподарським реманентом дозволяла менонітам виробляти високоякісну сільськогосподарську продукцію й отримувати високі врожаї. Колоністи виготовляли вершкове масло, частина якого збувалась в Катеринославі та Новомосковську.

У поселенні процвітало шовківництво, яке надавало колоністам солідний додатковий прибуток. Шовкові кокони мешканці здавали до державної скарбниці, яка забезпечувала сировиною місцеві фабрики з виробництва шовку. Вагомий вплив на економічний поступ колоній мали пільги, надані царським урядом колоністам: звільнення від військової служби, податкові преференції, самоуправління колоній, власний суд.

Усі будинки в поселенні були споруджені з цегли. До земельного фонду колонії належав і невеликий за площею ліс, який забезпечував колоністів будівельною деревиною та паливом. Крім того, мешканці колонії отримували додатковий прибуток від риболовлі. За право ловлі риби вони сплачували державній скарбниці платню у розмірі вісім рублів сріблом.

Кронсґартен був заснований поблизу річки Кільчень, яка періодично виходила з берегів під час повеней. У 1820 році в результаті потужної повені селище було затоплене. За спогадами колоністів, кожний будинок колоній був затоплений по самі вікна. Повінь спричинила значні господарські збитки та значно пригальмувала економічний поступ колонії, оскільки колоністам потрібен був час та кошти на відновлення своїх господарств.

У 1843 році адміністрація колонії була підпорядкована Хортицькому менонітському округу, який здійснював загальне управління поселенням менонітів.

У 1845 році нова масштабна повінь призвела до повного затоплення колонії, зруйнувавши частину господарської інфраструктури поселення, знищивши сади та поля, зруйнувавши господарські приміщення та житлові будинки. Загальний розмір збитків склав, за відомостями сільського старости, 2115 рублів сріблом. Беручи до уваги катастрофічні наслідки стихійного катаклізму, колоністи на підставі дозволу місцевої адміністрації ухвалили рішення перенести село на декілька кілометрів на схід – в місцевість, яка не затоплювалась.

У 1847 році новий Кронсгартен постав на відстані три кілометри на схід від колишнього поселення. Проповідник Классен, який очолював в цей період менонітську громаду, писав у своїх листах, що дійшли до нашого часу, так: «За винятком одного будинку, всі споруди були збудовані з каменю і мали такі розміри 32 фути на 55 футів (9,75 м на 17 м.). Нове селище було розплановане з парканами та доріжками по обидва боки вулиці». Колонія вражала місцевих чиновників своїм благоустроєм, взірцевим господарським порядком, високим рівнем виконавчої адміністративної дисципліни сільського приказу, що здійснював управління поселенням, ошатністю будинків місцевих мешканців.

При обрані нової, зручнішої, географічної локації для перенесення поселення колоністи була взята до уваги мережа регіональних шляхів сполучень. Нове поселення було засноване поблизу великого транзитного шляху, що сполучав Катеринослав із Новомосковськом, забезпечивши колоністів зручним транспортним зв’язком із губернським і повітовим адміністративним центром – великими осередками торгівлі та ринками збуту сільськогосподарської продукції. На наш погляд, ця обставина мала вирішальне значення для подальшого динамічного економічного поступу поселення.

Одним із перших піонерів колонії Кронсґартен був Йоганнес Бертель (1764–1813), який у 1797 році був обраний проповідником громади (пізніше відомої як Кронсвейдська громада), його зять Петер Блок (1797–1878) став проповідником конгрегації в 1833 році. Варто зазначити, що колоністи належали до ригористичного консервативного напряму менонітського віросповідання, який вимагав від своїх вірних сурового дотримання християнських морально-етичних настанов і правил поведінки, які регламентували життя колоністів та діяльність їхньої громади.

Невдовзі після поселення в Кронсґартені в 1797 році колоністи спорудили школу, де навчались діти обидвох статей. Подібна практика сумісного навчання разом хлопчиків і дівчаток була зумовлена релігійною доктриною менонітського віровчення, яка постулювала абсолютну гендерну рівноправність статей. Жіноча початкова освіта була новою соціальною практикою для Придніпровського освітнього регіону. Фактично, це була одна з перших шкіл на території губернії, де дівчатка здобували початкову освіту разом із хлопчиками. Приклад менонітських колоній в галузі розбудови загальної освіти згодом буде взятий до уваги катеринославськими чиновниками, які переймалися проблемами освіти.

У спогадах Якоба Берґена (1895–1974) містяться розлогі згадки про будинок школи в Кронсґартені на 1800 рік як час її заснування. В початковому навчальному закладі учням викладали основи письма, арифметики, читання, чистописання та Закон Божий. Заняття проводив місцевий проповідник, який виконував обов’язки вчителя школи менонітської громади. Всі діти шкільного віку мали відвідувати навчальний заклад. Пропуск занять через неповажні причини карався стягуванням штрафу з батьків учня.

Новий будинок школи був споруджений в 1835 році, пізніше, в 1847 році, його розібрали та перенесли на нове місце. Менонітська школа Кронсґартену відзначалась, в першу чергу, суворою дисципліною та високими показниками навчання, які викликали захоплення у сучасників.

На початку 40-х років ХІХ століття колоністи через зростання чисельності населення та наявність міноратної форми володіння землею зіштовхнулися з гострим дефіцитом земельних ресурсів, який вони вирішили шляхом додаткової купівлі землі.

Виходячи за хронологічні межі першої половини ХІХ століття зазначимо той факт, що на початку 70-х років ХІХ століття вісім менонітських родин із Кронсґартену переселились до заснованих колоністами Хортиці дочірніх Миколайпільських колоній Катеринославського повіту: Миколайфельду, Гохфельду, Адельсгейму та Ейхенфельду. Це були родини Дітріха Вартель-Мевзеля, Іогана Классена, Франца Классена, Дірка Діка, Дітріха Классена, Якоба Блока, Вільгельма Классена, Давіда Классена.

У роки російсько-японської війни колоністи селища брали активну участь в організації гуманітарної допомоги армії.

У період Першої світової війни частина чоловічого населення колонії була мобілізована та проходила альтернативну військову службу в складі санітарних загонів російської армії на різних фронтах. Населення колонії в цей період активно допомагало солдатським родинам в обробці земельних наділів, забезпечуючи найбільш знедолених продуктовими пайками. Колонія постраждала від наслідків Громадянської війни та зумовленого нею голоду 1921–1922 років.

У 1925 році колонія увійшла до складу Карл-Марксівського німецького національного району Йосипівської сільради (ліквідований в 1930 році). Наприкінці 1920-х років невелика частина менонітської громади селища емігрувала до Канади та США. На базі селянських господарств колонії була створена артіль «Прогрес». У період колективізації заможні мешканці селища були розкуркулені. Згодом на територію селища були переселені колоністи з інших німецьких поселень Придніпровського регіону.

У серпні 1941 року частина населення була депортована каральними органами радянської влади, решта мешканців селища покинула місце проживання в восени 1943 року у зв’язку з наступом радянських військ.

Історія невеликого поселення менонітів є прикладом успішної інтеграції іноземних переселенців в соціокультурну та господарську систему Придніпровського регіону та міста Катеринослава.

Наразі землі колишньої менонітської колонії увійшли до територіальної громади м. Підгороднього Дніпропетровської області.

За матеріалами Державного архіву Дніпропетровської області, Центрального архіву України, звітів оперативного командування зондеркоманди доктора Карла Штумпа, довідників, катеринославської та колоністської преси, земських статистичних видань, наукових робіт Д. Плетта, В.Петкау, О. Берестень, Ю. Берестень, Д. Брандеса, О. Осташевої (Венгер), О. Безносова, С. Бобилєвої, К. Ліндемана, Й. Маліновського, Д. Мєшкова.

Фото надані автором і з відкритих джерел Інтернету