120 років тому (1903 р) в м. Катеринославі засновано Катеринославське товариство ветеринарних лікарів.

На межі ХІХ – початку ХХ століть Катеринославсь ка губернія демонструвала високі темпи економічного розвитку, які супроводжувались значним зростанням продуктивності важкої промисловості, переробної галузі, сільського господарства. Адміністрація Придніпровського регіону, земські органи місцевого самоуправління зіштовхнулися з цілою низкою системних господарських викликів, зумовлених стабільним поширенням серед свійських тварин  масових епізоотій, відсутністю належного ветеринарно-санітарного контролю за торгівлею продукцією тваринництва на базарах, профілактикою захворювань великої рогатої худоби та коней, що в негативний спосіб позначалося на санітарно-епідеміологічній ситуації, призводило до значних економічних втрат, людських жертв і масового падежу поголів’я свійської худоби.

Це створило об’єктивні передумови для становлення регіональної ветеринарної служби, покликаної здійснювати постійний моніторинг за епізоотологічною ситуацією на місцях, реалізовувати цілий комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження поширення інфекційних захворювань серед свійських тварин, надавати необхідну лікарську допомогу хво- рим тваринам, займатись організацією карантинів, і, в кінцевому підсумку, мало на меті сприяти динамічному поступу економіки та сільського господарства регіону.

У 80–90-ті роки ХІХ століття земські органи місцевого самоврядування та губернська адміністрація заклали потужні підвалини для інституційного становлення ветеринарної служби. У Катеринославі та в губернії створюються численні осередки земської ветеринарної медицини – ветеринарні клініки, лабораторії, оглядові пункти тварин, аптеки, склади медичних препаратів. Уся територія регіону була поділена на низку земських ветеринарних дільниць, очолювані дільничними ветеринарними лікарями, які здійснювали загальний нагляд за ситуацією.

У багатьох містах губернії були облаштовані міські скотобійні, де загальний нагляд за проведенням забою тварин і перевіркою якості продукції тваринництва здійснювали ветеринарні лікарі. Загальний штат ветеринарної служби Катеринославської губернії на початку ХХ століття складався з міських і земських повітових, дільничних і пунктових ветеринарних лікарів. Ветеринарні лікарі підпорядковувались ветеринарному інспектору, старшому та молодшому губернському ветеринарним лікарям і губернській земській управі.

Організація ефективного ветеринарно-санітарного контролю над епідеміологічною обстановкою в регіоні вимагала консолідації зусиль місцевої адміністрації та нечисленного корпусу ветеринарних лікарів. На початку ХХ століття ефективність розроблення та впровадження у життя санітарно-епідеміологічних заходів залежала від кваліфікаційного рівня лікарської спільноти, її корпоративної організованості та вміння захищати власні професійні й економічні інтереси в умовах складної епідеміологічної та фінансово-економічної ситуації в регіоні. Певною мірою ці практичні завдання повсякденної діяльності корпорації ветеринарних лікарів можна було ефективно вирішити лише в межах згуртованої професійної організації, яка об’єднувала у своїх лавах усіх представників фаху.

У 1903 році в Катеринославі було засновано Катеринославське товариство ветеринарних лікарів, до складу якого ввійшли як ветеринарні лікарі, які працювали в земських установах, губернській адміністрації, так і практикуючі ветеринари, власники невеликих приватних клінік і амбулаторій. Де-факто за формою та змістом це була одна з перших профспілок у Придніпровському регіоні…

Відкриття товариства урочисто відбулося 9 жовтня 1903 року в залі Катеринославської губернської земської управи. На установче засідання новоспеченого професійного товариства прибули   губернатор   граф   Ф.Е. Келлер,   голова   губернської   земської   управи М.В. Родзянко, в.о. віце-губернатора К. Парвицький, земські, міські та урядові ветеринарні лікарі на чолі з ветеринарним інспектором Л.К. Реймером. Присутність очільників адміністрації губернії на установчому засідання товариства ветеринарних лікарів підкреслило вагомість нового професійного осередку для забезпечення біологічної безпеки в При- дніпровському регіоні, його роль і місце в організації ветеринарно-санітарного контролю та подальшого поступу сільського господарства та його тваринницької галузі.

На першому засіданні   головною   нової   громадської   організації   був   обраний Л.К. Реймер, заступником – Е. Теліченко – відомий катеринославський ветеринарний лікар.

Ініціатива створення товариства належала представникам губернської адміністрації та губернському ветеринарному інспектору, статському раднику Леоніду Карловичу Реймеру,       який усвідомлював практичну доцільність створення професійного осередку ветеринарних лікарів. Наявність повноцінної професійної громадської організації дозволяла ефективніше вирішувати поточні завдання ветеринарно-санітарного контролю та ветеринарної служби, сприяти підвищенню кваліфікаційного рівня лікарів, узгоджувати та відстоювати професійні та корпоративні інтереси лікарської спільноти. Прикметно, що самі члени розглядали товариство як власну професійну корпорацію.

Крім того, товариство виступало в ролі експерта та розробника цілої низки губернських і земських програм з організації ветеринарної служби, нормативного оформлення правил боротьби з інфекційними захворюваннями та епізоотіями в повітах Катеринославської губернії, низки службових інструкцій, які регламентували різні аспекти діяльності практикуючих ветеринарів і забезпечення дотримання суворих ветеринарно-санітарних правил утримання свійських тварин, переробки продуктів тваринництва, їх зберігання.

Штаб-квартира товариства ветеринарних лікарів розташовувалась у приміщенні губернського правління на Катерининському проспекті на розі вулиці Новодворянській, 2.

Мета створення товариства, виходячи з нормативних положень його статуту, полягала в розробленні наукових і практичних питань з ветеринарії та тваринництва, наданні кваліфікованої консультативної допомоги державним органам влади в нормативному впорядкуванні й оформленні комплексу невідкладних адміністративних і ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на покращення загальної епідеміологічної ситуації в регіоні, організацію ефективної лікарської допомоги хворим тваринам тощо.

У відповідності до нормативних положень статуту товариство мало право проводити з’їзди ветеринарних лікарів, облаштовувати ветеринарно-фельдшерські школи, організовувати тематичні виставки, музеї.

Одним із пріоритетних напрямів практичної діяльності товариства було створення ветеринарних клінік, дослідних ферм, злучних пунктів, бактеріологічних лабораторій і станцій, на базі яких проводили комплексні наукові дослідження, розробляли нові медичні препарати, вакцини, методи діагностики та лікування тварин. Беручи до уваги слабку поінформованість населення регіону про захворювання тварин, епізоотії, карантинні заходи, товариство взяло на себе зобов’язання займатись активною просвітницькою роботою з поширення знань із ветеринарної медицини серед мешканців міста та губернії: систематично організовувати та проводити читання публічних лекції з актуальних проблем ветеринарії, догляду за свійською худобою, раціональної годівлі тварин, профілактики різноманітних захворювань. Для організації серед населення масштабної просвітительської роботи правління товариства планувало створити велику бібліотеку з різних напрямків ветеринарної медицини та зоотехніки. Значна частина книжкового фонду бібліотеки складалася з видань іноземними мовами, які виходили в Німеччині, Франції, Швейцарії, Великій Британії, що сприяло долученню ветеринарних лікарів до найсучасніших медичних знань…

Кошти для організації діяльності товариства складалися зі щорічних і одноразових членських внесків, різноманітних пожертв меценатів і донаторів, зборів від просвітницької діяльності: читання публічних лекцій, виступів, організації концертів і вистав, прибутків ветеринарних клінік і лабораторій, коштів від видавничої діяльності товариства.

До складу товариства ветеринарних лікарів входили почесні та дійсні члени. Зокрема, почесними членами обирали осіб, які надали товариству особливі послуги в царині ветеринарних наук і тваринництва.

Дійсними членами товариства були особи, які мали вчений ступінь магістра ветеринарних наук або диплом ветеринарного лікаря. Для обрання в члени товариства кандидату необхідно було набрати просту більшість голосів на одному із засідань на підставі рекомендації двох дійсних членів організації. Всі члени мали право голосу на зборах товариства.

Одним із пріоритетних напрямів практичної діяльності товариства був науковий. Згідно з положеннями статуту кожен член товариства мав право виступити на засіданні професійного осередку з науковою доповіддю або повідомленням, яке попередньо надавалося правлінню для ознайомлення. Така форма організації наукової діяльності сприяла змістовному інформуванню членів із найсучаснішими науковими досягненнями та відкриттями в галузі ветеринарної медицини, фармакології, хірургії тощо. Популяризація знань сприяла й інтенсивному становленню спеціальних дослідницьких лабораторій, вдосконаленню методів діагностики та лікування свійських тварин, створення системи профілактичних заходів, посилення ветеринарно-санітарного контролю за станом біологічної безпеки в регіоні…

У відповідності до статуту правління збиралось на засідання не менше 2-х разів на місяць. Усі рішення ухвалювали простою більшістю голосів. Постанови кожного засідання протоколювали у спеціальному журналі, який зберігався в правлінні. В обов’язки секретаря товариства входило ведення журналів засідань, складання річних звітів, завідування діловодством і зберігання печатки та поточні справи. Скарбник опікувався фінансовими справами громадської організації, вів фінансову звітність, приймав членські внески і розміщував кошти в цінних паперах в державному банку. Обрання голови відбувалось на загальних зборах у два етапи: на першому голосува- ли бюлетенями, на другому – за трьох осіб, які набрали більшість голосів, голосували кулями…

Поступова розбудова медичних осередків земської ветеринарної служби в позитивний спосіб позначилась на зростанні чисельності дійсних членів товариства. Зокрема, в 1912 році їхня кількість становила вже 74 особи та 3 попечителі, які презентували його інтереси в різних державних установах Катеринослава та губернії. Правління провело 7 засідань і заслухало 22 доповіді. Паралельно члени товариства брали участь в організації та проведенні лекцій і читань, займалися питанням облаштування ветеринарних амбулаторій у повітах, надавали практичні поради власникам розплідників племінної тяглової та великої рогатої худоби…

Події Лютневої революції та Громадянської війни унеможливили подальшу діяльність товариства ветеринарних лікарів, яке де-факто припинило свою роботу наприкінці 1918 року. Катеринославське товариство ветеринарних лікарів було першою професійною громадською організацією, яка об’єднала у своїх лавах фахівців із ветеринарної медицини в Катеринославській губернії. Діяльність професійного осередку сприяла становленню розлогої ветеринарної та санітарної служби в Катеринославі та Придніпровському регіоні, консолідувала за професійною ознакою корпус фахівців із ветеринарії, що позитивним чином позна- чилося на загальній санітарній і ветеринарно-санітарній обстановці в місті та губернії.

Юрій Берестень

Бібліографія

Об открытии Екатеринославского общества ветеринарных врачей // Вестник Екатеринославского земства. –  Екатеринослав, 1903. – № 7. – С. 30.

Протокол заседания Екатеринославского общества ветеринарных врачей 6 ноября 1904 года // Вестник Екатеринославского земства. – Екатеринослав, 1905. – № 6. – С. 127–128.

***

Берестень Ю. Катеринославське товариство ветеринарних лікарів // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат області на 2023 рік: бібліограф. покажчик / упоряд. С. Жилінська.– Дніпро: ДОУНБ, 2022.