На освітянській ниві
Ольга Андріївна Лоян (у дівоцтві Сокуренко) народилася 24 липня 1898 р. в селі Романкове Катеринославського повіту. Батько Андрій Якимович Сокур (з часом прізвище трансформувалося на Сокуренко) був залізничником, а мати Домнікія Андріївна (у дівоцтві Кривенко) прибирала в багатіїв. У сім’ї росло п’ятеро доньок, жили бідно, однак намагалися дати дітям освіту.
Найстарша Ольга в 1911–1915 рр. навчалася в Романківському двокласному зразковому училищі, другокласній жіночій і церковно-вчительській школах. Вчителювати почала з сімнадцяти років. Три роки працювала у Панасівській початковій школі Михайлівської волості Павлоградського повіту. В 1917 р. була слухачкою загальнополітичних і українознавчих курсів губернського земства, в 1918-му успішно склала іспити при Першій Катеринославській українській міській гімназії. В атестаті, виданому за часів гетьмана Павла Скоропадського в 1918 р., написано: «Ользі Андріївні Сокуренко надається право зватися вчителем Українських нижчих початкових народних шкіл і користуватися всіма правами, наданими законами Української Держави вчителям цих шкіл».
Майже вся її педагогічна робота пов’язана з Таромським: сім років на посаді завідуючої школою (1918–1924, 1944–1945 рр.), а потім (аж до 1957 р.!) – працювала вчителькою молодших класів. Її учень Борис Гебрин згадував: «Моєю першою вчителькою була Ольга Андріївна Лоян: навчала нас грамоті, була лагідна, мов матуся. Крім того, вона за все у школі турбувалася, порядкувала, чепурила класи, шкільне подвір’я».
Завжди знаходилася у вирі подій на селі: ліквідовувала неписьменність, була активною членкинею товариства «Просвіта» і Катеринославського губернського відділу Всеросійського союзу працівників освіти, брала участь у роботі гуртків художньої самодіяльності, хору. У 1947 та 1950 рр. обиралася депутаткою Таромської сільської ради.
Ольга Андріївна була опорою своєму чоловікові – просвітянину, краєзнавцю Михайлу Лояну. Подружжя Лоянів виховало двох дітей (сина Валентина та доньку Таїсію). Лояни завжди допомагали молодим учителям, деякі навіть якийсь час мешкали у них вдома. У садибі Лоянів, котрі мали чималеньку бібліотеку, частенько збиралися односельці, обговорювали прочитане, актуальні події. Лоянівська оселя була справжнім культурним центром на селі.
Хвиля репресій української інтелігенції, на жаль, не оминула родину Лоянів. Михайла заарештували, чекали арешту й Ольги, бо вона була просвітянкою, активісткою на селі, завжди займала активну життєву позицію. Цій тендітній жінці довелося витримати всі гоніння, вона виявилася духовно стійкою. Відстань і час не похитнули вірності подружжя Лоянів – Ольга Андріївна дочекалася свого чоловіка.
Враховуючи високі організаторські та професійні здібності, у післявоєнний час Ольгу Лоян призначили завідувати школою, зобов’язали налагодити навчання дітей. Вона працювала майже цілодобово – треба було подбати про приміщення, навчальне приладдя (підручників, зошитів не було), знайти вчителів, скласти списки учнів, робочі плани тощо. Вчителька впоралася з дорученою справою: навчальний процес налагодила. Дуже любила дітей, понад сорок років віддавала свій час, силу й душу не одному поколінню таромчан.
Вона працювала у школі, зазвичай, у дві, а інколи навіть у три зміни. Ввечері заходила до хати стомлена, швидко мила руки й сідала перевіряти зошити, складати плани уроків. Все чітко, стисло планувала. Її уроки були цікаві, змістовні. Будь-яке діло у руках цієї жінки не жевріло, а горіло. У кімнаті панувала чистота і порядок, на подвір’ї буяли квіти, насіння яких вона залюбки роздавала сусідам. Цілеспрямована, енергійна, працелюбна, і водночас добра, самовіддана, небайдужа до горя та страждань людей, Ольга Лоян намагалася допомогти кожному, тому набула шани й любові односельців. Гостинна, доброзичлива, привітна, дбайлива – вона була душею та серцем як родинного гнізда, так і вчительського колективу.
У 1957-му Ольга Лоян вийшла на пенсію. Віддала Богові душу 21 жовтня 1974 року, лише на кілька місяців переживши чоловіка. В день її поховання заняття у школі були відмінені, попрощатися з улюбленою вчителькою прийшли люди різних поколінь, мешканці Таромського і навколишніх сіл.
Її учениця Віра Беззуб (Мошна) згадувала: «Переді мною не було питання вибору професії – безумовно, я стала вчителькою. Образ Ольги Андріївни, її приклад я пронесла через усе життя. Ця чудова жінка мала великий енергетичний потенціал, тому люди завжди тяглися до неї, сподіваючись поради, розради. Такої доброти, терпіння, бажання допомогти кожній дитині я ні в кого більше не зустрічала. Ольги Андріївни давно вже немає в живих, але доки живі ті, кого вона навчала, буде жити й вона. Я відчуваю її присутність і нині. Лояни навчали нас не тільки читати і писати, але й вчили жити, віддаючи – як і самі вони – знання, сили, душу обраній справі. Тому й здобули любов та повагу земляків».
Зоя Шевцова
Бібліографія
Лоян М.І. Таромські зошити: 15-річчю Незалежності України присвячується / М. Лоян.– Дніпропетровськ: Монолит, 2006.– 302 с.
Лоян М.І. Таромське: перегук століть / М. Лоян, З. Шевцова.– Дніпропетровськ: Монолит, 2009.– 704 с.
* * *
Шевцова З.І. З історії культурно-освітніх осередків села Романкове // Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження : зб. наук. праць / ДНУ ім. Олеся Гончара, Істор. фак., Дніпровський обл. центр з охорони історико-культурних цінностей. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2012. – Вип. 10. – С. 140–148.
* * *
Шевцова З. Лоян Михайло та його дружина Ольга стояли біля витоків культурно-освітньої роботи на Придніпров`ї: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://disk-sport.com/index.php/istoriya/izvestnye-lyudi- goroda/1084-loyan-mikhajlo-ta-jogo-druzhina-olga-stoyali-bilya-vitokiv-kulturno-osvitnoji-roboti-na-pridniprov-ji
