Дитячі фільми, які знімались у Дніпрі

З історії…

«Дитяче кіно» – термін виник ще за радянських часів. Тодішня влада добре розуміла значення кіномистецтва у вихованні підростаючого покоління, тому створенню дитячих і підліткових фільмів приділялась велика увага. Діти, як і дорослі, з раннього віку підпадали під вплив ідеологічної системи, ставали частиною цієї системи. Мусили мріяли про жовтенят, піонерів, хотіти допомагати старшим у боротьбі «за комуністичне майбутнє», протистояти ворогам радянської держави. Вирішенню цих завдань сприяло мистецтво, де на той час панівним методом ствердився соціалістичний реалізм.

Ранньою картиною для дітей вважається «Червоні дияволята» (1923 р.) про юних месників, які допомагають дорослим боротися з ворогами.

Для потужнішого розвитку дитячо-юнацького кіновиробництва у 1936 році засновують навіть окрему кіностудію «Союздєтфільм» (м. Москва).

В Україні перший фільм для дітей «Іванко та Месник» (режисер Аксель Лундін) було знято на студії ім. Олександра Довженка у 1927 році. Того ж року вийшов і перший мультиплікаційний фільм. Але після подій 1930-х років і Другої світової війни цей напрямок було майже винищено.

Після війни галузь почала бурхливо відроджуватись. Родзинкою вітчизняного дитячого кіна стали анімаційні фільми: «Пригоди Перця», «Микита Кожум’яка» (1959), перша серія про козаків – «Як козаки куліш варили» (1967), «Пригоди капітана Врунгеля» (1977), «Лікар Айболить», «Острів скарбів» (1985) та інші. На той час в Україні, окрім студії Довженка, діяли Одеська кіностудія дитячих та юнацьких фільмів і Ялтинська філія Центральної кіностудії дитячих і юнацьких фільмів ім. Горького (у 1988 році Ялтинська кіностудія стала самостійним державним підприємством – Кримською кіностудією «Ялтафільм»), де було знято багато хороших фільмів для маленьких глядачів. На жаль, після анексії Криму компанії були загарбані та перейшли у власність ділків з рф.

Наше місто неодноразово ставало майданчиком для кінематографістів різних кіностудій. Знімали тут і фільми для дітей. До прикладу, протягом 1983 року відбувалися зйомки двох картин: «Вітя Глушаков – друг апачів» і «Ранок без оцінок». Багато хто вже не пам’ятає таких фільмів, а можливо, вони пройшли не поміченими широким загалом глядачів. Напевно – не шедеври, але веселі, добрі, наївні, з неприхованим виховним компонентом. Фільми для дітей, про життя дітей, де головні герої теж діти.

Для нас, дніпрян, стрічки цікаві, насамперед, тим, що надають можливість побачити, яким було наше місто сорок років тому і які зміни відбулися, відчути його особливу атмосферу, згадати улюблені куточки. Перегляд може стати захопливим квестом «Вгадай локацію рідного міста на екрані!». Підказки можете знайти у тестах з краєзнавчої тематики, розташовані на порталі «ДніпроКультура» (https://www.dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/project&prj_id=815). Дізнавайтесь більше про рідне місто!»

«Вітя Глушаков – друг апачів»

Режисер Герард Бежанов до створення фільму залучив команду талановитих відомих акторів радянського кіно: Леоніда Куравльова, Галину Польських, Лева Перфілова, Ігоря Ясуловича, Михайла Кокшенова, Євгенію Ханаєву, Віктора Ілічова та інших. До слова, у ті часи (і не тільки) дитячі фільми, за рідкісним винятком, не були прибутковими, тому режисери намагались запросити якомога більше «зіркових» акторів, щоб зробити потужну рекламу фільму і забезпечити йому успіх (таку практику і зараз широко запроваджують заокеанські кінематографісти). Заради справедливості, слід зазначити, що багато акторів із задоволенням погоджувались брати участь у таких картинах, розуміючи важливість її виховної складової. 

За сюжетом, п’ятикласник, юний математичний «вундеркінд» Вітя Глушаков (А. Юріцин) захоплюється книгами і фільмами про американських індіанців. І навіть сам намагається писати роман про пригоди улюблених героїв прерій. Тому часто фантазує, уявляє себе у центрі подій минулих часів, «літає у хмарах». З однокласниками-хлопчаками стосунки не складаються, особливо з ватажком хуліганів Томіліним. Вони його дражнять, погрожують, «роздають щиглі». Життя героя змінюється після випадкового знайомства з дядьком Аркадієм (Л. Куравльов). Веселий, добряк, невичерпний на вигадки, зі «вправними руками», але шанувальник оковитої, брехливий, авантюрист (персонаж Куравльова дуже нагадує героя стрічки «Афоня», знятий у 1975 році). Але чоловік-одинак і хлопчик потоваришували, якось одразу усвідомивши необхідність один одного. Життя дядька Аркаші набуло сенсу, він покинув товаришів-пияків і навіть, влаштувався на роботу. А Віті дорослий товариш надав увагу та підтримку, вселив упевненість. Сюжет багатий на курйози, смішні заплутані ситуації.

До фільму увійшли кадри, на яких впізнавані вулиці  Дніпра – Т. Шевченка, В. Вернадського (у ті роки – Дзержинського), Крутогірний узвіз (Рогальова), М. Грушевського (К. Лібкнехта), Січеславська Набережна (Набережна Леніна) в районі ж/м «Перемога», проспект Д. Яворницького (К. Маркса) та інші. Багато епізодів, пов’язано зі школою, де навчаються головні герої фільму, де відбуваються кумедні випадки. Цим закладом стала дніпропетровська СШ № 23, яка і зараз розташована біля Історичного музею. Добре показано фасад будівлі, внутрішній двір, стару огорожу, приміщення класів. На екрані також бачимо театр Драми і Комедії (Театр ім. М. Горького), магазин «Лотос» і гастроном на головному проспекті, кінотеатр «Супутник», парк ім. Л. Глоби (парк «Чкалова»), стадіон ДніпроАрена (стадіон «Металург») та інші об’єкти.

Не обійшлось і без «накладок» у стрічці: до прикладу, батьки школярів і вчителька (Г. Польських, І. Ясулович, А. Варпаховська) під час розшуку дітей заходять повз колонаду центрального входу «старого» цирку (вул. С. Бандери, раніше ім. О. Шмідта), а опиняються на трибуні стадіону «Металург» (вул. Херсонська). Будівлі розташовані у різних районах міста. 

У фільмі брали участь школярі дніпропетровських шкіл, вихованці дитячо-юнацької кінно-спортивної школи «Спартак» (відтворювали ролі уявлених «блідолицих» завойовників). До масових сцен долучилися мешканці міста.

«Ранок без оцінок»

За сюжетом цього фільму хлопчик Гліб (К. Головко-Серський) дуже хоче піти до школи, особливо після того, як він зустрічає майбутню першокласницю Наташу Алябіну (М. Вартікова). Але Глібові лише шість років, і до школи він має піти лише наступного року. І тоді Гліб вигадує хитрий план: в обмін на складаний ніж він бере шкільну форму у свого друга Кості Королькова (П. Гайдученко), який не зміг піти до школи через ангіну. Отримавши бажане, головний герой зі спокійною душею вирушає до школи, навіть не думаючи, чим це може закінчитися. Вчителька Людмила Іванівна (М. Яковлєва) не знає, що перед нею інший хлопчик, і вирішує вести його до лікаря (І. Кваша), який «виявив» у Гліба ускладнення від ангіни у вигляді «порушення пам’яті». У цей час Гліба, а через непорозуміння і Костю, активно розшукують батьки…

Зйомки фільму відбувалися на території й у приміщенні дніпропетровської середньої школи №35 на ж/м «Перемога» (у фільмі їй надали номер 248, хоча школи з таким номером у нашому місті ніколи не існувало). На екрані добре видно головний вхід закладу, стадіон, де проводять спортивні змагання школярів, приміщення класів. До слова, того року, напередодні початку творчої роботи кінематографістів, будівлю школи відремонтували і вона ідеально підходила для зйомок.

До стрічки увійшли красиві панорамні кадри житлового масиву «Перемога» з новобудовами, проспект Героїв та інші.

Знімали картину фахівці від Ялтинської філії кіностудії ім. Горького: режисер – Володимир Мартинов, оператор – Михайло Сріпіцин, сценарій написав Оскар Ремез, музику і пісні до фільму створив Володимир Шаїнський. У фільмі знімались Ігор Кваша, Марина Яковлєва, Валентина Грушина. Також Тетяна Тализіна, Володимир Герасімов, Раїса Рязанова (всі троє активно підтримують війну р/ф проти України). Епізодичні ролі уявних розвідника і диверсанта виконали відомі усій країні Юрій Соломін і Вахтанг Кікабідзе.

Хоча працювати над картиною почали у 1983 році, прем’єрний показ відбувся 1 вересня 1984, до Дня знань. Особливий ажіотаж стрічка мала серед учнів і педагогів СШ №35 нашого міста. На сеанси ходили по декілька разів: приємно було побачити свою школу, впізнавати знайомі місця, знайомі обличчя (у масових сценах були задіяні школярі-дніпряни). 

Кіно радянської доби вже відійшло на історичний план. Термін «дитяче кіно» зараз майже не використовується, частіше – «фільми для сімейного перегляду», «дитячі фільми». Вони можуть належати до багатьох жанрів – реалізму, фентезі, пригодницьких, воєнних, музичних, комедійних чи літературних адаптацій. Юні глядачі новітніх часів ставлять виклики сучасним кінематографічним творам, вимагаючи цікавих інтригуючих ідей, карколомних мобільних сюжетів, дивовижних спецефектів, яскравих декорацій, професійної гри акторів. Нове покоління обирає майбутнє! 

Фото-титул – Знімальна група фільму «Вітя Глушаков – друг апачів» // https://www.056.ua/
news/2931272/dnepr-na-kadrah-kinofilmov-arhivnye-foto-so-semok-v-dnepropetrovske