Стрільча Скеля – мальовничий острів на Дніпрі

На відстані від першого порога й до останнього я помітив тільки два острови, яких не затоплює вода. Перший стоїть між третім і четвертим порогами і зветься Стрільчий; це цілковита скеля близько 30 футів заввишки, зі стрімкими краями навкруги; він має близько 500 кроків завдовжки й 70–80 завширшки.

Гійом Левассер де Боплан

Одна із перлин околиць села Волоського – острів на Дніпрі, відомий у місцевих жителів під назвою Стрільча Скеля. На карті Дніпра 1768 р. значиться як Лоханська Стрелиця (від назви порогу). Якщо ви не знайомі з цим островом, значить ви не бачили колоритних берегів Дніпра в Дніпропетровській області. Цей невеликий, але дуже високий скелястий острів вражав своєю оригінальною красою. Важко знайти мальовничіше місце між Монастирським островом у Дніпрі та Хортицею у Запоріжжі. Незважаючи на те, що на сьогоднішній день від нього лишилася лише невелика частина, він і нині вабить до себе любителів мандрів у різні пори року.

Знаходиться скеляста гряда Стрільча Скеля біля сіл Волоське і Майорка між порогами Сурським і Лоханським поблизу Рибальського півострова при впадінні в Дніпро ріки Мокрої Сури. З оглядового майданчика цього півострова перехоплює подих від широти Славутича та відкривається вид на затоплений Дзвонецький поріг і красивий краєвид Стрільчої Скелі.

Розташований на 1,5 км нижче за течією від села Волоське, на відстані 30 м від високого правого берега Дніпра, острів нині становить гранітний останець площею 74 х 42 м, перекритий тонким шаром відкладень. До будівництва Дніпрогесу у південній частині він мав велику піщану косу. Під час затоплення дніпрових порогів і підняття рівня води в Дніпрі у 1932 році його частина пішла під воду, але остаточно не знищена, верхівка скелі дає можливість і зараз милуватися величними витворами природи.

Таємниці та легенди острова

Стрільча Скеля не тільки захоплює своїми краєвидами, а й приховує таємниці сивої давнини. Про цей острів між людьми здавна йде така балачка, що на ньому закопані великі гроші, а закопали їх, кажуть, запорожці.

«Запорожці вирили там глибоку яму, наклали туди золото, срібло, рушниці та й засипали все те піском. А потім розіклали на тому піску якогось хлопця та й давай його сікти. Сікли-сікли, а тоді й питають:

– А знаєш ти, за віщо ми тебе січем?
– Ні, не знаю, – каже хлопець, а сам плаче.
Давай вони його вдруге сікти. Сікли-сікли, перестали й знов питають:
– А що, знаєш?
– Ой татусеньки рідненькі! Не знаю...
Давай втретє. Кричало те хлоп’я, кричало, аж поки охрипло.
– Годі! – кажуть. І давай питати:
– Скажи, скурвий сину, за що ми тебе січем?
– За те, щоб пам’ятав, де поклали скарб.
– Ну, – кажуть, – догадався. Обдивися ж та йди собі з Богом.

Вирвався хлопець, одбіг геть далеко від острова та й давай питати шляху на Україну. Питав-питав – допитався. Дійшов аж до свого батька. Це було, кажуть, зараз, як Січ зруйнували.

Через скільки там десятків років з Київської губернії гнав один дід по Дніпру пліт. Догнав до слободи Волоської та й пішов шукати грошей на острів Стрільчий. Але те місце вже було загорнуте камінням. Довго він його шукав, та так і не знайшов. Давай тоді той дід розказувати. А то був той самий дід, якого сікли запорожці, коли він був ще хлопцем.

Дід розказав і прикмети, де закопували скарб.

– На тім боці, – каже, – супроти острівка стояв дуб, а на дубі була товста гілка, яка показувала на острівок, де саме сховано скарб.

Деякі старі люди ще й досі пам’ятають того дуба.»

Цю народну оповідку про скарб на Стрільчому острові (Стрільчій Скелі) записав етнограф Яків Новицький у волоського жителя Тимофія Каверми. У 1876 році переказ опублікував Михайло Драгоманов, а згодом – сам Новицький у збірнику «Запорожские и гайдамацкие клады». Обидві легенди наводить Дмитро Яворницький у географічно-історичному нарисі «Дніпрові пороги». Отже, здавна між людьми поширилася чутка, що на цьому острові закопані великі гроші, а закопали їх нібито запорожці. Та до відома сучасних золотошукачів: місце заходження того скарбу – реального чи уявного – нині затоплено водами Дніпра.

Перші розкопки біля Стрільчої Скелі жінок-археологів

Люди оселилися на Стрільчій Скелі п’ять тисяч років тому! Це засвідчили розкопки видатних археологів, в тому числі й жінок.

Першою є всі підстави вважати Анастасію Карцову (в дівоцтві Миклашевська) – вона копала на лівому березі Дніпра. Разом із батьком вона заохотила до розкопок 28-річного Дмитра Яворницького.

Друга жінка-археолог в Україні Катерина Мельник-Антонович на острові «Стрільча Скеля» ще 1888 року знайшла стоянку-майстерню людини кам’яної доби. У майстерні обробляли кам’яну сировину. «Майстерня, що на Стрільчій Скелі одна з найбільших у південній Росії майстерень кам'яної доби; тут зосереджувався вибір одбивних та полірованих кам'яних знарядь, кістяних та гончарних виробів. Вироби цієї майстерні відзначаються красою та чистотою обробки, великою різноманітністю в типах та орнаментовці предметів», – так свідчила Катерина Мельник-Антонович.

8–24 січня 1890 року відбувався 8-й археологічний з'їзд. Археологиня Катерина Мельник-Антонович виголосила на ньому блискучу доповідь: «Стоянка и мастерская каменного века у Днепровских порогов». В основу повідомлення покладені результати її знахідок біля с. Волоське.

Природно, що дослідниця, керуючись сучасними їй методами дослідження, не мала можливості простежити складну стратиграфію пам’ятки, вік котрої нараховує понад 4 тисячоліття. Однак, вона встановила наявність культурних решток кількох археологічних періодів, які змінювали один одного, починаючи від доби неоліту. Довела місцеве виготовлення посуду із глини з домішкою подрібнених мушель, відкрила за наявністю напівфабрикатів і відходів кам’яної сировини майстерню з виготовлення знарядь і зброї.

Після неї декілька разів на Стрільчій Скелі працював археолог Трохим Миколайович Романченко.

Археологічні дослідження

Стрільча Скеля стала улюбленим місцем українських археологів. Упродовж ста років тут працювала не одна експедиція, і кожна знаходила щось цінне для науки.

Зі значною перервою у часі дослідження Стрільчої Скелі було продовжено у 1907 р. розвідкою М.Є. Макаренка. Під час робіт першої Дніпрогесівської експедиції 1927–1932 рр. Стрільча Скеля була виключена з плану досліджень як пам’ятка, котрій не загрожувало повне затоплення.

Перші стаціонарні розкопки на острові відбулися під час робіт другої Дніпрогесівської експедиції 1946–1949 рр., викликаних поверненням Дніпра у старе русло внаслідок руйнації греблі під час Другої світової війни. Саме розкопки, здійснені А.В. Добровольським і В.М. Даниленком, довели виняткове значення багатошарового поселення Стрільча Скеля для розуміння етнокультурних процесів, які відбувалися в часи неоліту – раннього енеоліту Дніпровського Надпоріжжя і всієї Південної України. Під час цих робіт було також підтверджено висновок К.М. Мельник-Антонович про наявність у верхньому культурному шарі поселення доби бронзи, віднесеного В.М. Даниленком до катакомбної культури, а А.В. Добровольським – до ямно-катакомбної чи «культури острівних поселень Надпоріжжя».

Останні розкопки на острові були здійснені в 1989 р. експедицією Дніпропетровського національного університету під керівництвом І.В. Морковіної.

Археолог Д.Я. Телегін під час обстеження стану поселення на Стрільчій Скелі у 1987–1988 рр. однозначно відніс знахідки з верхнього шару до ямної культури. Цей висновок спростовується матеріалами, отриманими під час розкопок експедиції Дніпропетровського університету 1989 р., які проводилися на спільних із шурфом Д.Я. Телегіна площах.

На особливу увагу заслуговують знахідки, пов’язані з обробкою каменю. До останніх належать відбійники зі слідами зірчастої забитості на поверхні, розмірами у перетині від 6,5 до 3,7 см. Незаперечним доказом існування на Стрільчій Скелі майстерні з виготовлення провушних сокир є знахідка в розкопі 1989 р. 23 висвердлин усічено-конічної форми, які утворилися внаслідок вживання як свердло порожнистої кістки. Усього в межах розкопу 1989 р. знайдено чотири незавершені заготовки сокири-молоти.

На жаль, матеріали доби бронзи з розкопок Стрільчої Скелі К.М. Мельник-Антонович та 40-х рр. ХХ ст. В.М. Даниленка і А.В. Добровольського залишаються неопублікованими, а вцілілі колекції – важкодоступними або частково втраченими.

Острівні поселення Надпоріжжя за положенням в руслі Дніпра та геологічною будовою відігравали роль ніби природних фортець, під захистом яких виникали і діяли довготривалі ремісничі центри, продукція котрих розходилася на значну відстань. Увнаслідок штучного підйому рівня Дніпра на порогах, ми ніколи вже не дізнаємося про кількість прибережних поселень пізньоямного-катакомбного часу, мешканці котрих були головними споживачами продукції цих майстерень. Саме природні умови визначали виникнення ремісничого центру в Дніпровському Надпоріжжі, свідченням чому є поєднання необхідних для його існування покладів сировини, пристосованого для влаштування майстерень з обробки кам’яних знарядь узбережжя, надійний захист життя, гарантований стрімкими піднесеними берегами скальних островів, налагоджені постійні зв’язки із мешканцями узбережжя та степовиками, які забезпечували регулярне надходження продуктів в обмін на ремісничі вироби.

Фото з відкритих джерел Інтернету і Олени Коваленко