Пам’ятник Олександру Сергійовичу Пушкіну в Дніпрі

У багатьох містах світу встановлено пам’ятники видатному поету. Наше місто – не виключення. 14 жовтня 1901 року в Катеринославі було урочисто відкрито пам’ятник Олександру Сергійовичу Пушкіну. Постамент встановлено на перехресті вулиць Короткої (сьогодні – Надії Алексєєнко) та Пушкінського проспекту. До речі, у 1899 р., до сторіччя від дня народження великого поета, вулиця Воєнна була перейменована на Пушкінський проспект. Тоді ж Катеринославським науковим товариством було розпочато збір коштів на спорудження пам’ятника. Прості люди жертвували на майбутній монумент скільки могли. Досить швидко гроші було зібрано. І можна впевнено казати, що цей пам’ятник побудовано за народні пожертви.

Постамент пам'ятника спроектував відомий катеринославський архітектор Г. І. Панафутін (1866-1922). Георгій Іванович з 1898 р. й до самої смерті працював у нашому місті. Це була одна з перших робіт відомого архітектора в Катеринославі. Окрасою постаменту стали два складних фронтони в неогрецькому стилі. Виготовили його з граніту. Модель бронзового бюста виконав петербурзький скульптор І. Я. Гінцбург (1859-1939). За нею в майстерні Петербурга було відлито скульптуру. Пам’ятник виконаний у кращих традиціях мистецтва кінця 19-початку 20 століть. До речі, до 1999 року вважалося, що бюст виготовлений з чавуну, а не бронзи. На постаменті зроблено два написи: «Пушкину 1901» і рядки з його вірша:

«И долго буду тем любезен я народу, что чувства добрые я лирой пробуждал».

Металеву огорожу навколо пам’ятника виготовили у місцевій майстерні Штейна. Огорожа мала цегельний фундамент. Під час окупації міста в роки Другої світової війни, якийсь німецький офіцер, довідавшись, що Пушкін загинув на дуелі, двічі вистрілив з пістолета по бюсту поета. Сліди від куль і досі можна там побачити. Тоді ж окупанти намагалися знищити пам’ятник. Вони зірвали бронзову ліру й лаврову гілку, що прикрашали постамент, а бюст звалили з постаменту і перетягли у двір трамвайного депо на купу металолому, щоб надалі відправити на переплавку. Але працівники трамвайного депо завадили цьому. Ризикуючи життям вони сховали бюст у надійному місці.  Таким чином пам’ятник було врятовано. Після звільнення міста його повернули на постамент.

У 1947 році пам’ятник поету реставрували, а металеву огорожу круг нього прибрали. У 1999 році, до 200-річчя від дня народження поета, пам'ятник Пушкіну знову капітально реставрували й облаштували прилеглу територію. Сьогодні пам’ятник О. С. Пушкіну – найстаріший пам’ятник у Дніпрі.

Що ж пов’язує відомого поета з нашим містом? Як відомо, у травні 1820 року Олександр Пушкін, засланий за вільнодумство на південь Російської імперії, якийсь час – проїздом – перебував у Катеринославі. Спочатку він зупи¬нився в заїжджому дворі купця Тихова на вул. Караїмській (зараз – Липинського) – одній із найстаріших вулиць міста, а потім переїхав до маленької хатинки на березі Дніпра в Мандриківці, тодішньому передмісті Катеринослава. Обидві ці будівлі не збереглися. Сьогодні на місці заїжджого двору купця знаходиться будинок № 6, а про перебування там великого поета нагадує містянам меморіальна дошка.

Зберігся до нашого часу інший будинок, у якому на момент приїзду Пушкіна знаходилася канцелярія головного попечителя колоністів півдня Росії генерал-лейтенанта Інзова. Це будинок № 64 по проспекту Д. Яворницького. Про перебування тут О. С. Пушкіна нагадує меморіальна дошка на фасаді будинку. Сьогодні в цьому будинку працює один з відділів історичного музею – музей «Літературне Придніпров’я».

Перебування у нашому місті залишило слід і в житті, і у творчості видатного поета. Саме тоді з місцевої в’язниці втекли два розбійники, яким вдалося у кайданках перепливти могутню річку Дніпро і врятуватися. Ця подія наштовхнула Олександра Сергійовича на написання поеми «Брати-розбійники».

А ще у нашому місті відбулося знайомство видатного поета з родиною генерала Раєвського, які, також проїздом, зупинилися тут. Тоді, після купання в холодному ще Дніпрі, Олександр Сергійович захворів на запалення легень. І з дозволу генерала Інзова, в канцелярії якого він мав служити, Пушкін разом з Раєвськими виїхав на лікування на мінеральні води Кавказу та в Крим.

Пушкін закохався у доньку генерала – Марію Раєвську. Але серце Марії вже належало іншому. Пізніше вона стане дружиною декабриста Волконського і після подій 1825 року, попри спротив рідних, застереження царя, покине дітей, заможне життя й поїде в Сибір за чоловіком, засудженим на довічні каторжні роботи… Їй поет присвятив чимало віршів. В одному з листів Пушкін писав: 

«Признаюсь, одной мыслью этой женщины дорожу я болем, чем мнениями всех журналов на свете и всей публики…»

Як бачимо, пам’ятник О. С. Пушкіну має давню і цікаву історію та нагадує нам про перебування поета у нашому місті.