Олесь Гончар: видатний син Дніпропетровщини

Гончар Олесь (Олександр) Терентійович

  • 3 квітня 1918 – 14 липня 1995 |
  • Місце народження: сел. Ломівка (Дніпропетровськ) |
  • письменник, громадський діяч, Герой України

Олесь Гончар, уродженець Дніпропетровщини, Герой України, став одним із найвидатніших письменників свого часу, але ніколи не забував рідний край.

3 квітня 2018 року виповнилося 100 років від дня народження видатного письменника і громадського діяча, Героя України, академіка, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка, інших державних премій Олеся Терентійовича Гончара (1918–1995).

Дніпропетровськ є центральною географічною точкою в його біографії. Саме тут, у козацькій Ломівці, на околиці Дніпропетровська, народився Олесь Гончар. Сюди повернувся обпаленим війною, аби у Дніпропетровському університеті продовжити перерване війною навчання.


Студентський квиток Олеся. З фонду ДНІМ.Диплом Олеся Гончара. З фонду ДНІМ.

У будиночку сестри по вул. Клубній, 25, де проживав під час навчання, написав перші твори – новели «Модри Камень», «Весна за Моравою», «Співачка», нарис «Аспірантка», роман «Прапороносці» (кн. 1, 2), з яким одразу й яскраво увійшов в українську літературу і був визнаний наймолодшим її класиком. 
Фото 6. З фонду ДНІМ.

З 1947 року, після переїзду до Києва, щорічно до 1984 року навідується в Ломівку. Приїздить сам, із родиною, зі своїми іменитими друзями. Тут, в тиші міської околиці, ховається від столичної метушні, телефонних дзвінків, офіційних зустрічей. «А такої тиші, як у Ломівці немає ніде», – скаже, побувавши на Клубній, Олександр Фадєєв.

З фонду ДНІМ. З фонду ДНІМ.  З фонду ДНІМ.З фонду ДНІМ.

На тій же Клубній, усього за декілька будинків від сестриного Гончар придбав садибу й збудував свою хату. Садиба зі споришевим подвір’ям і великим садом, як у Романа Степового – головного героя роману «Твоя зоря». А поряд поле соняшників... «Стояли до самого обрію пишноголові, стрункі і незліченні, і всі як один обернені до свого небесного взірця, до сонця... Здавалося, вони й самі випромінюють світло своїми жовтогарячими незліченними коронами, і, може тому навкруги, в зоні їхньої дії, було якось особливо ясно, чарівно й святково мов у заповіднику сонця».

«Вся Клубна наче пахла поезією», – писав Павло Загребельний і зауважував, що «…справжні твори тільки й можуть народжуватися у таких блаженних куточках, як Ломівка!».

Тому не випадково «добра половина творів» Гончара, як він сам зізнавався у листі до свого друга, дніпропетровського письменника Сергія Завгороднього, створювалася  саме в Ломівці, на «незабутній Клубній», де «сама атмосфера, середовище  людей трудових» схиляли до творчості. 

Нашим степовим духом навіяні і «Тронка», і «Таврія», і новели з циклу «Південь». Тут писалися «Людина і зброя», «Перекоп». Тут «визрів» і роман «Собор».


.З фонду ДНІМ. З фонду ДНІМ. З фонду ДНІМ.

«Зближується все, з плавень сарматських, з Новомосковських напливає собор. Ломівка стала Зачіплянка, все, змістившись в просторі, зблизилось, зажило вже у новій поетичній географії, в нових взаємозв’язках, і почуваєш, як із цих зближень, реальностей, із твоїх уявлень, фантазій і візій виростає щось єдине, народжується ота моцартівська гармонія мистецтва… Буде «Собор».

Критика завжди відзначала головну рису творчості Гончара: уміння вивищити людину. Думається, що уміння звертати увагу більше на добрі, приязні, сонячні аспекти життя своїх героїв, аніж на темні його прояви (хоча вони й не зникають з поля бачення письменника), Гончар набув саме в Ломівці, серед «добрих», «гарних, незлобивих людей». 

Він любив людей «трудових», які живуть змістовним життям, «полишають глибокий слід на землі – променистий світ любові…». 

На Придніпров’ї Гончар мав безліч шанувальників і друзів. Тривалі дружні стосунки підтримував з дніпропетровськими літераторами, своїми ровесниками Сергієм Завгороднім, Дмитром Демерджі, Михайлом Шатровим, Петром Бібою. За словами самих письменників, сформував ціле покоління дніпропетровських шістдесятників, у свідомості яких є щось від мистецької сутності Олеся Гончара.  Це і Семен Данилейко, якого благословив у літературу Гончар, написавши передмову до його першої книжечки «Рідна сторона», і Володимир Михайличенко, рецензію на книжку якого «Ритми Кривбасу» написав Олесь Гончар, і Олесь Завгородній, у творчій долі якого зіграв безпосередню участь Гончар, спрямувавши його на перекладацьку стезю, і Віктор Корж, для якого зустріч з Гончаром стала «вищим знаком  його письменницької долі».  


. Лист М. Шатрову. З фонду ДНІМ. Лист С. Бурлакову. З фонду ДНІМ.

Називаючи дніпропетровські роки найхарактернішими, найвизначальнішими для свого формування, Гончар з неослабною увагою завжди стежив за розвитком літературного процесу в краї. Він часто отримував для першого прочитання рукописи своїх земляків Михайла Дяченка, Сергія Бурлакова, Марії Зобенко, Олександра Ратнера та багатьох інших. Попри величезну зайнятість (робота у Верховній Раді, Раді Миру, ООН) жодного з творів не залишав поза увагою, хоч кількома рядками, власноруч відповідав авторам, радіючи за їхні успіхи. «Знаю з власного досвіду якою важливою може бути підтримка на початку творчого шляху», – говорив він. 

Останні роки життя Олесь Гончар не приїздив на Дніпропетровщину. Та в 1994 році, за рік до смерті, письменник у своєму щоденнику занотує: 

«Найщасливішими для мене, думаю, були 50-ті, 60-ті роки. Щоліта живемо в Ломівці. Поруч – кохана дружина. Ростуть діти. На затишному споришевому подвір’ї все свої... Увечері сходяться у нас всі добрі люди, ближня і дальня рідня, тоді клацає завзято доміно або просто говоримо допізна, слухаємо далекі співи по заводських наших селищах.

Навкруги все гарні незлобиві люди, рідня, заводчани, рибалки, мисливці, жартуни... І ми обоє ще молоді, праця дається, повно творчих задумів. Я цілими тижнями в степах, серед сонця, повертаюсь засмаглий як скіф, тоді Валя сідає за друкарську машинку – праця іде, як пісня.
О, які то були розкішні українські вечори!». 

Про Олеся Гончара написано безліч книг, статей, досліджень. Кожен твір цього письменника ставав явищем літературного життя. Він був причетним до найбільших історичних подій XX століття. Придніпров’я, земля, в яку він вріс корінням і духовно був пов’язаний усе життя, мало велике значення в становленні Олеся Гончара як особистості та письменника. 

 

Створено: 06.06.2018.
Редакція від 07.06.2018.
Світлана Мартинова
Бібліографія:

Гончар О. Твори: У 12-ти т.– К.: Наукова думка.– 2001.
Гончар О. Вибрані твори: У 4-х т.– К.: Сакцент Плюс, 2005.
Гончар О. Людина світу, син Дніпра: Вибрані твори: У 2-х томах.– Дніпропетропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига».– 2001.
* * *
Гоян Я.П. Собор української душі: Літературний портрет Олеся Гончара / Я.П. Гоян.– 4-е вид.– К.: Веселка, 2008.– 61 с.– (Урок літератури).
Жанрово-стильова палітра слова Олеся Гончара: Зб. наук. праць.– Дніпропетровськ: НГУ, 2010.– 200 с.
Ментальний України дух. Поетичне слово про Олеся Гончара.– Дніпропетровськ: Середняк Т.К., 2013.– 68 с.
Спогади про Олеся Гончара. Дніпропетровський період / вступ. ст., упорядкув. текстів С. Мартинова; упоряд. бібліограф. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2013.– 108 с.
* * *
Олесь Гончар – син Придніпров’я: До 95-річчя від дня народження: Біобібліограф. покажчик / упорядн.: Т. Бреславець, І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2013.– 108 с. (Сер. «Літературна Дніпропетровщина»).
* * *
Гончар Олесь Терентійович // http://uk.wikipedia.org/wiki/ Гончар Олесь Терентійович
Душа Української нації (Олесь Гончар, щоденник) // www.youtube.com/watch?v=BwfOwWUB7NE
Життєвий шлях О.Т. Гончара // http://krai.lib.kherson.ua/ua-gonchar-1.htm
Мартинова С. Олесь Гончар і Придніпров’я // http://museum.dp.ua/article0063.html
Олесь Гончар // http://www.ukrlit.vn.ua/author/gonchar.html