Чекмарьов Олександр Петрович
Олександр Чекмарьов – видатний інтелектуал технічної думки Придніпров'я

Шукає постійно він тему, 
Бо він і поет і коваль, 
Бо він на стрункую поему 
Дзвінку перековує сталь.

Михайло Чхан

Олександр Петрович Чекмарьов – засновник придніпровської наукової школи прокатників. Ім’я видатного вченого академіка АН СРСР і АН УРСР, Героя Соціалістичної праці, лауреата Державних премій, заслуженого діяча науки і техніки УРСР відоме не тільки в нашій країні, але й далеко за її межами, в усіх країнах, які мають сучасне металургійне виробництво. Талановитий вчений та інженер, один із патріархів теорії та практики прокатного виробництва, автор фундаментальних праць.

Народився Олександр Петрович 12 вересня 1902 р. у селі Велика Знам’янка, Мелітопольського повіту Таврійської губернії, неподалік від Нікополя, в родині місцевого заможного селянина Петра Івановича Чекмарьова. Він був другою дитиною у сім’ї. Початкову освіту отримав у сільській школі, а згодом вступив до Мелітопольського реального училища, яке успішно закінчив у 1919 році. Після закінчення навчання Олександр повернувся до села і у 1919–1921 роках працював у родині батька. Він був завідувачем волосної хати-читальні. Восени 1921 року волосний відділ народної освіти направив його на навчання до Катеринослава в Інститут народної освіти на хімічне відділення. Але подальша перспектива роботи сільським учителем не надихала юнака. І у вересні 1922 року він перевівся до заводського відділення Катеринославського гірничого інституту на  другий курс металургійного факультету, який на «відмінно» закінчив 24 березня 1927 року, захистивши дипломну роботу, пов'язану з дослідженням технології термічної обробки рейок. Науковим керівником дипломної роботи талановитого юнака був професор Андрій Павлович Виноградов. Саме він розгледів потенціал до наукової праці у Олександрі Чекмарьові, який став одним із його найвидатніших учнів. Ще студентом О. Чекмарьов увійшов до складу Дніпропетровського відділення Російського металургійного товариства, яке об’єднувало передових інженерів того часу.

Трудову діяльність Олександр Чекмарьов розпочав ще у студентські часи. У жовтні 1925 року майбутній науковець почав свою робітничу кар’єру на посаді хронометражиста-дослідника відділу раціоналізації праці. У цей час він навчався за вечірньою формою після робочої зміни.

Після закінчення інституту у 1927 році Олександру Чекмарьову пропонували залишитися в інституті викладачем, але молодий інженер пішов працювати на металургійний завод ім. Петровського. Тут він брав участь у підготовці технічних кадрів, виступав з лекціями та доповідями, знайомив слухачів із новітніми досягненнями технічної думки у нашій країні та за її межами. Одночасно без відриву від виробництва він зарахувався аспірантом при Гірничому інституті.

Працюючи на виробництві, Олександр Петрович глибоко вивчав рейкопрокатну справу, вносячи ряд поліпшень у калібрування валків і технологію прокатних рейок. Незабаром, у 1929 році, Олександра Петровича призначили заступником начальника рейкобалкового цеху. Саме у цей час здібний інженер у № 44 журналу «Уголь и железо» опублікував свою першу наукову статтю: «Исследование причин брака в рельсовом производстве».

Така зацікавленість була помічена вченими Дніпропетровського гірничого інституту, який саме тоді перебував у процесі реорганізації. Тож молодий інженер отримав запрошення обійняти посаду доцента на кафедрі механіко-термічної обробки металів Дніпропетровського гірничого інституту, а з липня 1930 року – доцента кафедри обробки металів тисненням Дніпропетровського металургійного інституту. У квітні 1931 року Олександр Чекмарьов був призначений на посаду завідувача кафедри обробки металів тисненням, яку він очолював майже сорок років. Досягнення, яке майже неможливо повторити!

З невичерпною енергією вчений досліджував енергосилові параметри прокатки, захватну спроможність валків, шукав і знаходив шляхи різкого підвищення продуктивності прокатних станів і поліпшення якості продукції. У 1934 році вийшла перша його наукова монографія «Рейки, їх служба, якість і виробництво». За цю роботу вчений отримав звання професора кафедри ОМТ ДМетІ. Однією з найактуальніших для прокатного виробництва того часу була проблема точної прокатки виробів за допомогою автоматичного регулювання настройки валків. Теоретичне обґрунтування нового методу стало змістом докторської дисертації Олександра Чекмарьова. 12 жовтня 1940 року, захистивши дисертацію, він отримав ступінь доктора технічних наук. У 1941 році розроблений ним новий метод автоматичного регулювання налаштування валків прокатних станів був відзначений Державною премією СРСР. Олександр Чекмарьов зі своїми учнями провів серію важливих експериментів у галузі листопрокатного та трубопрокатного виробництва. У 1949 році за вдосконалення виробництва листів із конструкційних марок сталі колективу інженерів і вчених, у тому числі й Олександру Чекмарьову, була присуджена Державна премія СРСР.

Ще навчаючись у гірничому інституті, О. Чекмарьов виявив неабиякий хист до вивчення іноземних мов. У особовому аркуші з обліку кадрів, який він заповнив власноруч 5 жовтня 1970 року, в графі «10. Якими іноземними мовами та мовами народів СРСР ви володієте» зазначав: «Читаю та перекладаю з німецької, французької, англійської, володію російською, можу висловлюватися українською». Така лінгвістична поліфонічність виявилася вкрай затребуваною на початку 1930 років у середовищі технічної інтелігенції під час активної індустріалізації радянської України. Тож у 1932–1934 роках доцент Олександр Чекмарьов у видавництві «Сталь» публікує окрім наукових («Метод калибровки блуминга») й оглядових («Прокатное дело в Америке и Европе») статей у журналі «ДоМеЗ», ще й серію монографій російською й українською мовами за матеріалами німецьких науковців та інженерів. А також переклад із німецької авторів Пуппе та Штаубера «Прокатное дело. Том І».

Унаслідок напружених і упертих шукань Олександру Петровичу разом із доцентом І.Т. Жердєвим вдалося винайти автоматичний апарат, який регулює точність прокатки. Застосування апарату забезпечило економію металу, яка досягла 8% від ваги прокатуваних виробів. У 1941 році розроблений ним новий метод автоматичного регулювання налаштування валків прокатних станів був відзначений Державною премією СРСР. За цю роботу вченим було присуджено Сталінську премію.

У роки Другої світової війни О.П. Чекмарьов працював на виробництві спочатку заступником головного інженера заводу «Красный Октябрь», а потім головним консультантом Магнітогорського металургійного комбінату. Одночасно він працював і в Магнітогорському гірничо-металургійному інституті. Під його керівництвом на металургійному комбінаті розроблено технологію прокатки профілів перемінного перетину, що мало неабияке значення для економіки воюючої країни.

Особливістю наукової діяльності професора Олександра Чекмарьова і його співробітників є найтісніший зв’язок із виробництвом, уміння зосередити сили всього колективу наукових працівників на розв’язанні актуальних для виробництва завдань. Глибокий науковий підхід до їх розв’язання забезпечили успішне завершення багатьох важливих для промисловості починань. Серію важливих експериментів учений провів зі своїми учнями у галузі листопрокатного та трубопрокатного виробництва. Їм вдалося здійснити таку технологію прокатки листового металу, яка дає економію в 250 млн. крб. на рік. Яскравим підтвердженням цього є той факт, що в 1948 році за докорінне вдосконалення виробництва листів із конструкційних марок сталі колективу інженерів і вчених, у тому числі й О.П. Чекмарьову в 1949 році вдруге присуджено Сталінську премію.

Окрім того, рік 1949-й виявився ювілейним і для металургійного, хіміко-технологічного та гірничого інститутів Дніпропетровська. Адже виповнилося півстоліття з моменту заснування у м. Катеринославі у 1899 році Вищого гірничого училища. З нагоди ювілею та на відзначення вагомих трудових заслуг академіка нагороджено орденом Леніна.

1950–1960 роки в житті О.П. Чекмарьова були позначені титанічною працею на науковій, виробничій і суспільній нивах. Це був час головних звершень, які назавжди внесли ім'я вченого до когорти титанів наукової думки. У 1968 році професора обирають академіком АН СРСР. У 1970-му представляють до Державної премії УРСР за розробку та впровадження процесів одночасної прокатки двох зливків на великих обтискних станах, що забезпечило щорічний приріст у випускові прокату на 4 млн. тон.

З огляду на невиїзний характер більшості науковців радянської України заслуговує на увагу той факт, що О.П. Чекмарьов сім разів за дев'ять років побував за межами СРСР. У липні 1954 року він відвідав Всесвітню виставку в Бельгії. Двічі – у липні 1963 та у грудні 1965 років побував у відрядженні в Польщі. Тричі – у квітні 1963 та 1965 роках – на Лейпцизькому ярмарку, а у грудні 1967 року – на зустрічі випускників ДМетІ у Німецькій Демократичній Республіці. У вересні-листопаді 1967 року академік вивчав передовий досвід в Італії.

У 1972 році за заслуги у галузі обробки металів тисненням та з нагоди 70-літнього ювілею академікові О.П. Чекмарьову було присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці. За увесь час учений опублікував понад 550 наукових статей, близько 30 монографій і підручників, отримав понад 50 авторських свідоцтв на винаходи.

Одночасно з широкою та різноманітною науково-дослідною роботою вчений проводив велику педагогічну діяльність. З 1931 по 1941 рік він працював деканом технологічного факультету Дніпропетровського металургійного інституту. Олександр Петрович протягом майже 40 років був незмінним керівником створеної ним наукової школи. Регулярна та добре поставлена робота наукового семінару цієї школи була взірцем для семінарів інших наукових колективів.

Українська наукова школа металургів-прокатників, підготовлена Олександром Чекмарьовим, вражає й донині. Він підготував близько 4000 інженерів-прокатників, 127 кандидатів і докторів технічних наук.

Олександр Петрович мав міцну та дружну родину. Його дружина Оксана Іванівна Запорожець народилася та виросла у великому й заможному селі Покровка Катеринославської губернії у родині земського лікаря Івана Михайловича Запорожця. Вона навчалася на хімічному відділенні інституту народної освіти у Катеринославі. Саме там Олександр і Оксана познайомилися й у червні 1927 року одружились. Оксана Іванівна була домогосподаркою. Вона гарно грала на піаніно й усіляко заохочувала до музики рідних. Їхній син Ігор у 1947 році вступив до ДМеті і у 1953 році отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «Обробка металів тиском». Працював у науково-дослідному трубному інституті. Онучка академіка Тетяна закінчила лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інститут і працює й донині в обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова. Онук Олександр закінчив з відзнакою ДМеті за спеціальністю «Обробка металів тиском», аспірантуру і працював на кафедрі Обробка металів тиском, де завідувачем був Олександр Петрович. Нині він приватний підприємець і мешкає у Дніпрі. Правнучка академіка Чекмарьова теж навчалась в НМетАУ на факультеті економіки та менеджменту.

Смерть О.П. Чекмарьова стала тяжкою втратою для української науки. Олександр Петрович відійшов у вічність 11 березня 1975 року і був похований на алеї видатних містян на Запорізькому цвинтарі у Дніпрі.

Дніпряни зберігають пам’ять про видатного вченого. На могилі академіка Чекмарьова постав горельєф з чорного мармуру роботи скульптора Ю.П. Павлова, а на будинку Національної металургійної  академії України встановлена пам’ятна дошка роботи скульптора Є.М. Курильова. Ім’ям вченого названа очолювана ним кафедра прокатного виробництва Національної металургійної академії України. Дніпровські альпіністи назвали ім’ям О.П. Чекмарьова одну з гірських вершин Паміру. На згадку про видатного вченого його ім’ям названо одну з вулиць Дніпра.

Ідеї та стратегічні проблеми сформульовані Олександром Петровичем Чекмарьовим є актуальними і донині.