Новий Кодак. Місто-привид чи першооснови Дніпра?

Новий Кодак. Місто-привид чи першооснови Дніпра?

Катеринослав розбудовувався, спираючись на старовинне місто Новий Кодак, перша згадка про яке сягає 1645 року.

Традиція говорити про Південно-Східну Україну як про Дике поле, що до приходу росіян було незаселеним та нецивілізованим, утвердилася також і в українській суспільній думці. Натомість не лише Одеса заснована на місці Гаджибея, Сімферополь – на місці Ак-Мечеті. Місто, що було закладене для прославляння Катерини ІІ, також використало українське поселення – Новий Кодак. Проте згадувати про це «не було прийнято». А між тим Новий Кодак був заснований ще 1645 року.

Поквапити історію

Скільки років місту Дніпру? Запитання, що навряд чи буде складним для більшості дніпропетровців. Трохи попорпавшись у пам’яті і підрахувавши, вам упевнено скажуть: «Двісті сорок два роки!». А старше покоління пригадає 1976-й, коли з великою помпою відзначалося 200-річчя міста. На перший погляд видається, що з арифметикою все гаразд, але якщо відкрутити колесо історії на століття назад, то виявиться, що, приміром, сторічний ювілей відзначався не 1876-го, а 1887-го. Це справді так, бо в ХІХ столітті відлік вели від візиту імператриці Катерини ІІ та монаршого благословення міста. Та в ХХ столітті місто раптово постарішало. Як відомо, в історії Росії були часи «допетровські», «петровські» та «дніпропетровські». Проте, Леонід Ільїч Брєжнєв, не чужий місту над Дніпром, був не вічним, і місцеві партійні бонзи сумнівалися, чи доживе він до чергового ювілею в 1987 році. А тому, згадавши, вочевидь, історію про Ходжу Насреддіна, який брався навчати грамоти віслюка, сподіваючись, що «за цей час хто-небудь точно помре: або я, або ішак, або емір», вирішили поквапити історію.

До ювілею можна було отримати непогане фінансування з бюджету, та й під урочистості нагороди традиційно знаходили своїх героїв. Історики напружилися й видали дату – 1776 рік. Дата, відверто кажучи, має вельми віддалений стосунок до виникнення міста – саме цього року азовський губернатор Васілій Чєртков підготував план побудови Катеринослава біля впадіння річки Кільчень у Самару. Навіть тепер, коли Дніпро є мільйонником, ця місцевість розташована далеченько за містом. 

Річка Кільчень // https://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Кільчень_з_мальовничими_плесами.jpgКайдацький міст // https://uk.wikipedia.org/wiki/Кайдацький_міст#/media/File:Kaydacky-bridge_Dnipropetrovsk_from_GOROD.DP.UA.jpg

Першооснови Дніпра

Тож від якого року вести літочислення міста? Повертаємо 1887-й, лаємо комуністів за чергову історичну фальсифікацію і спимо спокійно? Не все так просто. У чому обидві дати єдині, то це в ідеології. Обидві вони спираються на міфологему, що не було тут до Катерини ІІ нормального життя. Дике поле, та й поготів. Теза ця формувалася ще за життя Катерини, і пов’язана вона не тільки (а радше не стільки) з її марнославством.

Катерина ІІ не терпіла запорожців, і це мало прагматичні підстави. Поки січовики жили переважно війною, їх ще терпіли. Але вільна праця вільної людини – страшна сила. Та й кошовий Петро Калнишевський розумів, що лише війною не проживеш. Тому населення Вольностей запорозьких за його правління зросло вдвічі, ремесла, торгівля – все вирує, кипить і багатіє без батьківської опіки російського уряду. А відтак з’явився не лише указ про ліквідацію Січі, а й настанова, щоб ім’я запорозьке було забуте…

Яким боком усе це пов’язано з Дніпром? Дуже просто: з «времен очаковских и покоренья Крыма» історики воліли не згадувати про те, що насправді місто виросло на системі козацьких поселень. Гість Дніпра може провести експеримент – зупинити десь, наприклад, на центральній вулиці людину і спитати: «Як потрапити до Кайдаків (або до Діївки чи Сухачівки). Вам із задоволенням підкажуть. Сіль у тому, що все це назви козацьких поселень, відомих щонайменше з середини ХVІІІ століття. Тож Катеринослав часів Катерини ІІ розбудовувався, спираючись на старовинне місто Новий Кодак, перша згадка про яке сягає 1645 року. Розкинулося воно на правому березі Дніпра, неподалік сучасного Кайдацького мосту, там, де здіймаються до неба хрести Миколаївської церкви – найстарішої в місті. До речі, в цьому тихому районі Дніпра з козацьких часів збереглося навіть планування вулиць.

Свято-Миколаївська церква у Новому Кодаку. Прорис О. Харлана.Свято-Миколаївська церква у Новому Кодаку. Сучасний вигляд // https://uk.wikipedia.org/wiki/Миколаївська_церква_в_Кодаках

Обласний центр... козацтва

Що таке місто? Це, передусім, центр – адміністративний, військовий, господарський, культурний і церковний. Новий Кодак був центром Кодацької паланки (аналогічно до сучасного поділу на області, Вольності Війська Запорозького мали свої адміністративно-територіальні одиниці – паланки), територія якої перевищувала 12 тис. км2. Тож трохи жартома можна сказати, що «обласним центром» Дніпро був уже на початку XVІІІ століття. На чолі паланки стояв полковник, якого козаки в Січі переобирали щороку, а то й частіше, щоби до місця не приріс та не піддавався різним спокусам

Карта козацьких паланок // https://uk.wikipedia.org/wiki/Кодацька_паланка Герб Кодацької паланки // https://uk.wikipedia.org/wiki/Кодацька_паланка#/media/File:COA_Kodak_palanka.svg

Одне з основних завдань полковника – захист людей. Для татар особливо неприємною була наявність фортеці. Але часто гірше за татар дошкуляли кодачанам представники імперської влади, які прагнули повернути переселенців. Проте й для них у козацьких полковників знаходилися аргументи. Наприклад, 1703 року озброєні кодацькі козаки виїхали назустріч такому московському загону і «переконали» його не чіпати втікачів. Під час «дискусії» вбили кількох коней. А коли в 1753-му до Нового Кодака прибув такий собі Григорій Лесенко, щоби зібрати податки з переселенців, то полковник Семен Савеліїв розбив об його голову черпак для води й порекомендував забути дорогу на Запорожжя. Добре, що черпак був дерев’яний.

Полковник судив, збирав податки, ганявся степами за розбійниками, але головним нервом життя Нового Кодака було не управління, а торгівля. Адже місто виникло на перетині важливих торговельних шляхів, на перевозі через Дніпро. Сюди приїздили купці з Правобережної та Лівобережної України, Польщі, Московії, Дону, Кримського ханства. Могли вони прибувати суходолом, могли Дніпром (Новий Кодак мав зручну гавань). Купцям треба відпочити – і в місті виростають шинки та заїжджі двори, яких на 1773 рік було понад три десятки.

Великими торговельними подіями були ярмарки – 15 серпня, 26 вересня та в грудні. Щоденна торгівля відбувалася в крамницях на базарному майдані, яких налічувалося понад 40. Зупинка базарної торгівлі загрожувала нормальному життю міста, і тому 1760 року кодацький полковник Іван Горбоніс мусив писати до Коша, що в Новому Кодаку поширилася чутка стосовно чуми, яка немовби вирує на Січі. Торговці злякалися, і базар припинив свою роботу, як наслідок – мешканцям Нового Кодаку не вистачало хліба та інших харчів. Полковник просив Кіш надіслати офіційне повідомлення, що заспокоїло б переляканих людей.

Статистика «по-пластунськи» і справжня

Згадки про ремесла іноді трапляються в найнесподіваніших документах. Наприклад, у слідчий справі Григорія Сотниченка, який «випадково» зустрів у плавнях чотирьох волів. Перейнявшись долею бідної худоби, Сотниченко перегнав її до свого приятеля в Новий Кодак. Після цього пішов до слюсаря, якому залишив для ремонту рушницю. У цьому випадку цікавить не так провина козака, як наявність у місті майстрів, котрі професійно лагодять вогнепальну зброю. Загалом у документах Нового Кодака згадуються ковалі, гончарі, ветеринари, слюсарі, ткачі, різники, кушніри тощо. Приміром, в одній лише майстерні Лазаря Глоби працювали 15 кравців.

План Новокодацької фортеці. Реконструкція О. Харлана // https://www.shukach.com/ru/node/41290

Перші згадки про церкву в Новому Кодаку сягають середини XVІІ століття, а в середині наступного тут уже був центр, що керував усіма церквами в північних паланках Вольностей Війська Запорозького. Очолював його священик новокодацької Миколаївської церкви Стефан Андріїв. Ця церква була популярна в усьому Запорожжі завдяки чудотворній іконі Божої Матері.

Важливий момент, який не так просто прояснити, – кількість мешканців Нового Кодака. Січ постійно занижувала дані, щоб уряд не мав формальних підстав вимагати повернення кріпаків поміщикам. Проте в середині 1750-х років у Новому Кодаку був городовий отаман (зараз, напевно, ми назвали б його мером) Ничипор Пластун, схильний до зловживань. До його обов’язків належав збір податків із кожного обійстя. Яким же було здивування січових старшин, коли виявилося, що Пластун «забув» внести до списків близько 100 дворів. А загалом їх у місті налічувалося 500. Пластун домовився з найвпливовішими мешканцями Нового Кодака і не брав із них жодної копійки.

Цікаво, що у внутрішніх документах, де не було потреби замилювати очі російському уряду, фігурує цифра 500 дворів. Двір у Новому Кодаку на той час – це дві-три хати та щонайменше десять мешканців. Відповідно отримуємо 5 тисяч осіб. Багато це чи мало? Для прикладу візьмімо одну цифру. Катеринослав через 100 років, у середині ХІХ століття, налічував 10 тисяч мешканців...

«…учреждаемый город из местечка, Новым Кодаком называемого…»

Але як пов’язані Катеринослав і Новий Кодак? Річ у тім, що побудувати нове місто без використання старих козацьких поселень не вийшло. Зручних для життя, але ще не заселених місць у краї було обмаль. І в 1784 році з’являється указ про перенесення будівництва губернського центру з берегів Кільчені до Нового Кодака.

Карта // https://gorod.dp.ua/photo/fullpic.php?id=2024

На його базі починається будівництво, тут живе катеринославський мер, саме тут зустрічають Катерину ІІ. Далі центр міста змістився на 7 км, на гору, де справді ніхто не хотів жити, бо незручно. Довелося перенести новокодацьку торгівлю, заборонити користуватися перевозом, перевести з Нового Кодака повітові установи. А проте центр таки «з’їхав» із гори до зручної Половиці, ще однієї козацької слободи, де й лишається досі. Чимало районів міста зберегли козацькі назви. Погляньмо на правий берег сучасного Дніпра – Таромське, Діївка, Сухачівка, Новий Кодак, Мандриківка, Лоц-Кам’янка. Якщо прийняти концепцію виникнення Катеринослава з нуля, то доведеться стверджувати, що російський уряд винищив місцеве населення й завіз сюди абсолютно нових людей. Побутування старої топоніміки свідчить про інше. У багатьох дніпровців знайдуться предки поміж мешканців міста XVІІІ століття – варто лише зазирнути до міської телефонної книги, де зберігається величезна кількість смаковитих козацьких прізвищ. То, може, повіримо російському офіційному документу 1784 року: «Екатеринослав, вновь учреждаемый город из местечка, Новым Кодаком называемого…»?

Пам’ятний знак на честь заснування Нового Кодака. Фото І. Голуб.

 

 

Титульне фото:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Проспект_Свободи_(Дніпро)

 

 

Створено: 27.05.2019.
Редакція від 06.06.2019.
Олег Репан
Бібліографія:

Камеко В.Ф. Городок запорозьких козаків Новий Кодак: Краєзнавчі нариси про пам'ятки Надпорожжя / В.Ф. Каменко, В.В. Бінкевич.– Дніпропетровськ: Пороги, 2007.– 171 с.
Новий Кодак // Столиця степового краю. Дніпропетровськ: Нариси з історії міста / В. Старостін.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 28–40.
***
Данилова Н. Тихое пристанище измученому миру: [О Новокайдакском храме Святителю Николаю Чудотворцу] // Електровозобудівник.– 2010.– № 14/17.– С. 5
Кочергін І.О. Не применшуймо ролі козацького елементу // Зоря. Город.– 2006.– 26 янв.– С. 19.
Кочергін І.О. Погляд на деякі аспекти раннього періоду розвитку міста Дніпропетровська // Бористен.– 2005.– №11.– С. 27–29.
Швидько А.К. Истоки // Днепр вечерний.– 2005.– 10 сент.– С. 3.
***
Репан О. Місто-привид // https://tyzhden.ua/History/7423