Бичкова Ніна Петрівна
З вірою в людину… з ідеєю добра…

«Покращувати і примножувати 
отриманий нами спадок – ось над 
чим ми повинні працювати»
Дені Дідро

Епіграф до цієї статті як найкраще висловлює життєве і письменницьке кредо  Ніни Петрівни Бичкової (Суворової) – талановитого прозаїка та поета Придніпров’я.

Народилася Ніна Бичкова в 1937 році на березі Байкалу в маленькому селищі Падь Нижня Іркутської області. В 1954 році закінчила середню школу, в 1958 році – технікум транспортного будівництва в м. Іркутську, в 1973 році – Московський фінансово-економічний інститут, з цього часу мешкає в Дніпропетровську.  Вона пройшла трудовий шлях від нормувальника, майстра, інженера до начальника фінансового відділу тресту «Дніпроводбуд», а нині пенсіонерка, ветеран праці.

Ніна Бичкова прийшла в літературу не з Літературного інституту, а від «землі», де відбувалися великі будівництва. Її родовід – трудівники, люди з народу, від яких вона успадкувала вірність традиціям, які передаються з покоління в покоління, мудрість і високу духовність.

Н.П. Бичкова член Регіонального союзу письменників Придніпров’я. Має вісім збірок поезій і прози. Перша збірка віршів «Я люблю» вийшла у 2012 році, а також дві  збірки поезії та прози «Сторінка життя» та «Мамина березка». В 2013 році опубліковано збірку «Гілка осіннього бузку», в 2014 році – збірка віршів «Кружляє листя осіннє» і збірка прози (розповідь, есе) «Стежкою вузенькою в’ється », в 2015 році – збірка віршів «Щастя кохати», в 2016 році – прозова збірка «Сім’я – як місячна стежка».

Книжкове причастя

Проникливий лірик і літописець побуту поєднуються в цьому авторі одночасно, який дивує своїм поетичним світосприйманням, вірою в людину, її добро і народність духу.

Вісім збірників – це розмова про красу світу, яка відкривається їй, про землю і людину на ній, про мир і війну, і звісно, про любов. І все це – через призму пережитого або побаченого нею з близька. 

Вірш Н. Бичкової «Яблоки падали», покладений на музику композитором Марком Намусом, став одним із переможців в конкурсі «Натхненний дует Придніпров’я» в 2015 році:

В травы засохше яблоки падали,
Но без тебя опустела земля…
И на Восток шлют составами раненых.
Где же ты, счастье, любов ты моя?

Наши годы летят, будто птицы, летят…
На груди ордена и медали.
С нами внуки, и буйствует в зелени сад.
Зреют яблоки – мы впоминаем:

Яблоки падали, яблоки падали…
Мы, молодые, влюбленные шли.
Яблоки падали, яблоки падали, – 
Звуки как гімн, через жизнь мы несли. 

Привабливість її творів – в живому відчутті життя, її течії і поворотів.  Головний талант письменниці – в гострій спостережливості. Думка авторки б’ється над загадкою, чому людина сьогодні шукає щастя та не знаходить його? Багата спадщина є – це мир, досягнення в космосі, винаходи, духовні надбання. Чому ми не звертаємося до історичної пам’яті, до безцінних традицій пращурів? Чому не шануємо інститут сім’ї? Любити… Чи не головне це в світі призначення? 

Корни – силища! Крепнут в земле,
Растут, углубляются, и в тишине
Питают то дерево… Шепчет листва…
Это – песнь рода! Растет детвора!
«Дерево жизни»

Головна постать «сімейного» циклу віршів – мати з її інстинктом захисниці, вірою в щастя:

Откуда в хохотушке проявились
Ответственность, глубокое родство?
И во вчерашней девочке явились
Достоинство, любовь и волшебство!
«Молитву шепчет молодая мать…» 

Авторка зазначає: «И не должно в семье быть отторженья» («Мы сыновей рожаем для семьи»). Цей вислів перегукується з відомим «ми відповідаємо за тих, кого приручили».

Вірші природного циклу продиктовані радістю буття в світі, тонким і проникливим світобаченням. Любовна лірика глибока і сильна, героїня вміє її захищати.

Її проза відверта як і вірші. Вона пише – як говорить. В своїх розповідях Н. Бичкова пише про свою матір – а це живе життя країни, про свій трудовий шлях, про любов і милосердя, про свої зустрічі та незвичайні випадки з життя, а про нього вона пише без фальші, запрошуючи до міркування про життя і про людину. 

Всі проблеми в світі зводяться до однієї – до проблеми духовності, так вважає Н. Бичкова. Вона наслідує Павлові Флоренському: оспівувати не успішних і ефективних, а добрих і чистих душею.