Музей трудової слави – сторінка індустріальної історії Кривбасу

Музей трудової слави – сторінка індустріальної історії Кривбасу

Україна, Дніпропетровська область, вулиця Савицького, 5, Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Музей трудової слави – літописець історії Південного ГЗК – первістка серед гірничо-збагачувальних велетнів Кривого Рогу.

На «Алеї каменів» у парку імені І.І. Савицького в Інгулецькому районі Кривого Рогу представлені унікальні зразки гірських порід віком близько 2,5 млрд. років. А поруч для кожного ласкаво відчинені двері Музею трудової слави Публічного Акціонерного Товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». У фондах музею налічується понад тисяча експонатів, які відображають історію створення та розвитку промислового гіганта країни, в тому числі: макети, моделі техніки, обладнання, зразки гірських порід, продукція комбінату, сувеніри, виготовлені з залізної руди, колекція фотоальбомів. Музей здійснює виставкову діяльність, створює постійні та тимчасові експозиції з власних фондів.

У музеї змонтоване освітлювальне та мультімедійне обладнання. Центральним мультімедійним об’єктом є 3D-інсталяція, яка передає специфіку видобувних робіт у кар’єрі. Цей об’єкт, сучасний, яскравий, оглядовий, презентаційний, викликає інтерес до історії ПГЗКа не тільки у працівників комбінату.

Побувати в музеї Південного намагаються як звичайні криворіжці, не пов’язані з промисловістю, так і гості міста: туристи з різних міст України та громадяни з багатьох країн світу: Німеччини, Австрії, Канади, Японії, Кореї, Італії, США, Норвегії… Та чи всі знають, яким був шлях створення однієї з перлин культурної ниви Криворіжжя.

Народження первістка

Музей є практично ровесником ПГЗК – першого залізорудного підприємства СРСР із видобутку відкритим методом і збагачення бідних магнетитових руд. Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 квітня 1950 року було прийняте рішення про будівництво комбінату, як відзначалось, «з метою забезпечення доменною сировиною металургійних заводів за рахунок широкого використання величезного запасу бідних руд і залізистих кварцитів із місткістю заліза 35–37%».

1

Розпочалося будівництво комбінату восени 1952 року. Колгоспники зібрали врожай, і оголена ділянка безіменного кургану вражала величними просторами. Геодезисти та маркшейдери вбивали в землю дерев’яні кілки, металеві штирі, визначаючи точні контури майбутнього кар’єру, фабрик, мікрорайону, який мав вирости в степу.

На захід від кургану в районі селищ Латівка і Шимановка проглядалися відвали старих рудників, маячили труби металургійного комбінату. І, здавалося, зовсім поруч, за річкою Інгулець ховались у садах під потемнілими солом’яними стріхами хати невеличкого селища – Новий Кривий Ріг.

Першим бригадам будівельників доводилось вручну копати траншеї, розвантажувати вози-грабарки з бетоном, носити цеглу, укладати шпали.

Первістка збагачення бідних руд піднімала вся країна. Проєктна документація надходила з Харківського інституту «Південгіпроруда» і Ленінградського «Механобр». Обладнання та матеріали постачали 34 заводи СРСР. Провідні науково-дослідні інститути відрядили фахівців. На будівництво комбінату приїхали тисячі робітників. П’ятнадцятитисячна армія «першопрохідців» працювала самовіддано, талановито, сміливо.

Пуск комбінату вилився у свято. За сигналом директора комбінату П.Л. Білого екскаватор рушив уперед, розірвав червону стрічку, зачерпнув ковшем відбиту вибухом руду, висипав її в думпкар. І далі паровозом з кар’єру руда надійшла до корпусу дробильної фабрики, де «чорне золото» потекло, підхвачене транспортерами по галереях, крізь перевантажувальні вузли агломераційної фабрики… Народився цей рудний потік 20 липня 1955 року.

До історії з повагою

Історія – вчителька життя.

Цицерон

Господарство ПГЗК величезне: рудник, фабрики, цехи… Складні у нього і соціальні, виробничі завдання. І все ж таки керівництво визнало необхідним, обов’язковим узяти на себе добровільно ще одну турботу – створити історичний музей комбінату. Адже ще у стародавньому Римі казали: історія – учителька життя. 

На посаду організатора музею шукали людину, пов’язану з комбінатом багаторічною працею. Ставку зробили на інженера локомотивного депо Ніну Іванівну Олейник. І не помилились. На комбінаті вона пропрацювала чверть віку, невтомний громадський працівник.

Ніна Іванівна почала записувати спогади ветеранів, вивчати архіви, збирати фотознімки, документи. Постійно отримувала підтримку від заступника директора комбінату з кадрів М.Г. Темченко, голови профспілкового комітету П.Г. Павени. Залучили до завдання міську та районну газети, радіо. Звернулися до ветеранів війни і праці, до молоді: «Допоможіть створити музей!». Люди відгукнулись, зносили – хто на що багатий. Тривалою і копіткою була робота зі збирання історичних матеріалів, довідок, фотокарток та інших цінностей, виготовлення планшетів, експозицій, художнього оформлення. З натхненням і сумлінністю працювали над його створенням працівники ремонтно-будівельного цеху столяр В.І. Доренуцький, молодий тесля Дмитро Шпунтенко та покрівельник Віктор Кириченко на чолі з майстром В.М. Праволюбовим.

Запросили комбінатівських фотографів, художників. Художник В.П. Храмов прагнув відтінками барв передати всю велич і красу кар’єру. Допомагала йому в художньому оформленні музею молода художниця Тетяна Борисенко. Найголовнішу роботу з виготовлення стійок для столів-вітрин забезпечив механік аглоцеху Ю.М. Зельцер. Робота була виконана з особливою відповідальністю й у стислі терміни. Під експозицію музею було виділено приміщення. Розмістився він на другому поверсі в одній з кімнат управління підприємства. Подарунком до 40-річного ювілею комбінату стало відкриття музею. 

Без малого тисячоліття

Головні герої музею – це люди.

Розповіді про експозиції, експонати, тематичні планшети, документи, знімки – все це для відвідувачів стає немов би широкоформатним екраном, на якому проминають дивовижні кадри початку будівництва комбінату, його реконструкції, участі колектива у боротьбі за технічний прогрес.

Ось вони – першопроходці: директор-будівельник комбінату П.Л. Білий, начальник рудника К.С. Биков, машиніст бурового стану С.М. Филимонов, машиністи екскаваторів А.І. Лисий, А.І. Солянко, А.С. Данилов, головний маркшейдер В.Є. Купін, машиніст електровоза І.Т. Доля, начальник збагачувальної фабрики Г.М. Долгало. Перші Герої Соціалістичної Праці: І.І. Савицький, В.К. Мироненко, Н.П. Ємельянов.

Дивлячись на численні оригінально оформлені стенди, розумієш: головні герої музею – це люди. Це чоловіки і жінки, котрі, рік за роком працюючи на Південному ГЗК, своєю працею, завзятістю, натхненням і творчою енергією створили його міць і репутацію.

Особливе місце в їхніх рядах займають представники трудових династій. Вони зробили для підприємства більше інших: не тільки вклали в нього сили, час і душу, але і виховали в його традиціях нове покоління гірників. І не дивно, що в музеї їм присвячено окремий розділ. В ньому – історії видатних сімей, загальний стаж яких на ПГЗК часто вимірюється століттями.

Засновник однієї з найвідоміших на комбінаті династії Михайло Павлович Хомюк народився на початку ХХ століття, у 1905 році. На загальному «лічильнику» династії Хомюків без малого тисячоліття. Пропрацювавши на комбінаті 24 роки, Михайло Хомюк не тільки відремонтував і проклав сотні кілометрів залізничних шляхів, але й «підняв» шістьох дітей: двох синів і чотирьох доньок.

Павло після закінчення 10-го класу «осідлав» на 42 роки потужний підйомний кран на залізничному ходу. Микола 17 років бурив руду. Невістка Ганна Василівна 37 років пропрацювала оператором у залізничному цеху… Доньки – Ніна, Валентина, Любов (в заміжжі – Кулак, Водоп’ян, Свістухіна) створили нові гілки трудівників комбінату. Онуки Михайла Хомюка всі мають вищу освіту, працюють на різних посадах і на робочих місцях, серед 17 представників цієї династії були і є машиністи екскаваторів, бурових станів, насосних установок, майстри, інженери…

Подібних трудових династій на комбінаті ще 99. І, як правило, для всіх них характерна ось така міцність, обґрунтованість життєвих принципів. Для комбінату ці сім’ї – найкраща кузня кадрів.

У музеї можна ознайомитися з заповітною книгою. В ній облік працівників підприємства  – учасників Другої світової війни, з описом їхніх бойових подвигів, зазначенням кількості поранень, нагород. Експозицію «Робітники комбінату в роки Великої Вітчизняної війни» відкриває портрет Героя Радянського Союзу Івана Марковича Шевченка. На початку війни він був стрільцем-радистом. Викинувся на парашуті з палаючого літака. Був поранений у легені, дивом врятувався. На руднику старанний, скромний гвардії сержант до виходу на пенсію пропрацював слюсарем.

Андрій Єфремович Сидоренко народився в селі Терноватка Криворізького району. Війну зустрів у Першотравневому під Одесою вже навченим солдатом – розвідником-артилеристом. Чверть віку відслужив капітан Сидоренко в Армії. Ще 28 років чесно, сумлінно працював на ПГЗК.

У музейній книзі представлено короткий перелік представників усіх військ, які брали участь у бойових діях «від дзвінка до дзвінка» з 1941-го по 1945 рік: танкіст – капітан Іван Васильович Андрієвський, водій – сержант Василь Васильович Ванжа, писар – молодший сержант Валентина Іванівна Єніна, льотчик – старший лейтенант Афанасій Іванович Жмуд, артилерист – гвардії старший сержант Василь Іванович Іванченко, прикордонник – майор Володимир Сергійович Ларічев, моторист – старшина другої статті Іван Гаврилович Прохода, військовий юрист – підполковник Іван Семенович Третьяков, старшина – А.А. Зябліцев.

Де тішив смак служіння музі, з’явилось відчуття потрібності вікам

У 2015 році в день, коли металурги і гірники України відзначали своє професійне свято, Південний гірничо-збагачувальний комбінат святкував 60-річний ювілей. Тоді ж відбулось урочисте відкриття відродженого Музею трудової слави ПГЗК.

Музей знайти дуже легко: він розташовується недалеко від входу в парк імені І.І. Савицького, в окремому просторому (площею в 540 квадратних метрів) будинку. У будинку цього теж  своя історія. У минулому столітті тут був популярний літній кінотеатр, який після розпаду радянського кінопрокату стали використовувати для господарських потреб комбінату. Але, як з’ясувалося, йому судилась більш яскрава доля! 2010 року у керівництва підприємства (голова правління Михайло Короленко) з’явилася думка відродити музей історії ПГЗК (у 80–90-ті роки він перебував у приміщенні відділу охорони праці).

Профком і його голова Анатолій Філоненко з ентузиазмом підтримали цю ідею. Після недовгих обговорень вибір припав на будівлю колишнього кінотеатру. Протягом року її капітально ремонтували, монтували сучасне освітлювальне обладнання, встановлювали автоматизовану систему вентиляції, кондиціювання, опалення. Ремонтні роботи курирували спеціалісти управління з капітального будівництва та ремонту будівель, а реалізація загальної концепції музею практично була покладена на інвестиційне управління комбінату. Зі своїми завданнями всі служби упорались відмінно. Приміщення музею – комфортне і сучасне, його структура й оформлення не відволікають від головного: від занурення в минулі епохи. Сучасні технології ненав’язливо сусідять з архівними експонатами, лише підкреслюючі їхню історичну цінність.

Уся експозиція музею умовно розподілена на шість залів. Кожен із них цікавий і сам по собі, але краще мандрувати ними так, як це і замислено упорядниками. Низку стендів і вітрин супроводжує обґрунтована розповідь екскурсовода музею Лариси Євгенівни Мороз. Історичні дані, унікальні факти, подробиці виробництва і позаслужбового життя колективу, імена і заслуги трудівників комбінату – гості музею мають можливість дізнатися майже все про народження і становлення первістка гірничо-видобувної галузі Кривбасу.

Головні герої музею – це робітники підприємства, які протягом 64-х років своєю працею писали історію комбінату. У всіх залах зі стендів на нас дивляться люди: молоді й літні, чоловіки і жінки, керівники та робітники; спеціалісти високого класу: Герої праці, лауреати державних премій, орденоносці, профспілкові лідери й активісти; представники трудових династій, якими щиросердно пишається колектив.

Завідуючий музею Василь Миколайович Сердюков удячний всім, хто допомагав збирати музейний фонд, ділився речами, документами і фотографіями – свідками минулого.

Багато цікавих, рідкісних експонатів музею представили підрозділи комбінату. Серед них є особливі речі: це лампа-жарівка 1956 року, роз’єднувач 10 кВ 1955 року, колекція концентрату (зразки з 1955 по 2019 роки), лабораторне обладнання 1955 року, макети обладнання фабрик, зразки продукції. Найбільш вражаючими проєктами музею є маштабні і захоплюючі сучасні інформаційні технології: 3D-проекція кар’єру і технологічна мнемосхема переробки мінеральної сировини.

У залах музею змонтовані монітори, на яких демонструються відеозаписи про роботу структурних підрозділів ПГЗК. Завдяки мультимедійному обладнанню гості музею мають можливість спостерігати в онлайн-режимі за роботою техніки в кар’єрі. Відеокамера розташована на новому оглядовому майданчику, тому видовище виходить вражаюче!

Відроджений музей було відкрито 17 липня 2015 року, за цей час, кожного року його відвідують маже 7 тисяч чоловік. Щорічно у музеї проводиться більше 400 екскурсій для делегацій, туристичних груп Інституту розвитку міста, учнів і студентів, ветеранів, робітників комбінату, жителів і гостей міста. Географія відвідувачів величезна: туристи з різних міст України – Кропивницького, Запоріжжя, Харкова, Кам’янського, Києва, Одеси, Трускавця. Приїздили активісти ЦК профкому гірників і металургів з усіх куточків країни. Побували та залишили у книзі відгуків свої побажання громадяни Південної Кореї, США, Німеччини, Тунісу, Алжиру, Марокко, Туреччини, Камеруну, Азербайджану, Туркменістану, представники з Канади та Норвегії. Іноземні групи залишаються вражені міццю, маштабом і глибиною експозицій та цікавими фактами з історії комбінату.

У музеї проводяться два вида екскурсій – тематичні й оглядові. Цінність їх у тому, що це дозволяє послідовно, з урахуванням віку та досвіду відвідувачів розкрити ті чи інші етапи розвитку комбінату. Для нових робітників комбінату за програмою адаптації щомісяця проводиться екскурсія «Цінності і традиції ПАТ ПГЗКа». Серед студентів проводиться профорієнтація з залученням ветеранів комбінату.

Що і казати, тут дійсно багато що вражає уяву. І недаремно у книзі відгуків всуціль захоплені записи. Впевнені, що і в майбутньому музей трудової слави збиратиме лише позитивні відгуки. Завітайте до музею і пориньте в один із найцікавіших і привабливих пунктів екскурсійної програми промислового туризму в Кривбасі.

Створено: 31.05.2021
Редакція від 31.05.2021
Світлана Ригайло
Бібліографія:

Иткин Л. Стратегии поиска верны: очерк о людях Криворожского Южного горно-обогатительного комбината.– Днепропетровск: АРТ-ПРЕС, 2000.– 212 с.: ил.
Вавилова С. Без малого тысячелетие // Ваше доверие.– 2018.– №2.– С. 37–38.
Дидык И. Страница истории индустриального Кривбасса // Пульс.– 2017.– 15 февр.– С. 26.
К 60-летию комбината откроют новый музей ЮГОКа // Червоний гірник.– 2015.– 2 лип.– С. 12.
Приходько Ю. Летописец трудовой славы ЮГОКа // Ваше доверие.– 2016.– №1–2.– С. 33–34.
Сердюков В. Книга отзывов музея полна благодарностей: интервью с директором музея ЮГОКа Василием Сердюком / беседовала Ю. Приходько // За агломерат.– 2018.– 17 лют.
Скіданов В. 60 років історії – під одним дахом // Червоний гірник.– 2015.– 21 лип.– С. 1, 2.
Шкільна С. Відкрився музей комбінату // За агломерат.– 1995.– 28 берез.
***
Музей ЮГОКа показал, откуда криворожане могут следить за взрывами в прямом эфире [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.0564.ua/news/1306040/muzej-ugoka-pokazal-otkuda-krivorozane-mogut-sledit-za-vzryvami-v-pramom-efire-foto.– Назва з екрану.
Музей трудовой славы ЮГОКа [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://www.0564.ua/photo/346.– Назва з екрану.
Додаткові ресурси:

Фото з: