Михайло Лоян: вірність обраній дорозі

Лоян Михайло Іванович

  • 5 червня 1887 – 22 лютого 1974 |
  • Місце народження: сел. Таромське (Дніпро) |
  • краєзнавець, громадській діяч, вчитель, просвітянин

Краєзнавча та громадська діяльність вчителя Михайла Лояна і сьогодні може слугувати прикладом для багатьох.

Таромське – одне з найстаріших поселень на Придніпров’ї. 5 червня 1887 року там народився одинадцятою, найменшою дитиною в хліборобській родині Михайло Іванович Лоян – вчитель-природолюб, просвітянин, краєзнавець, громадській діяч.

Початкову освіту він здобув у Таромській церковнопарафіяльній школі, а потім продовжив навчання у Романківській другокласній школі. З шістнадцяти років почав учителювати в селах Придніпров’я (Крутеньке, Китайгородка, Стрюківка, Карнаухівські Хутори). У 1909 році став студентом Феодосійського вчительського інституту, по закінченні якого працював викладачем міського училища при Катеринославському вчительському інституті. Надалі продовжив освіту в сільськогосподарському напрямку: вступив до престижного вищого навчального закладу – Московського сільськогосподарського інституту. Був активним членом українського студентського гуртка в Москві. У роки Першої світової війни поєднував навчання з роботою у школі дитячого притулку для біженці.

У 1917-му вирішив повернутися додому, аби навчати земляків грамоті. Викладав на Катеринославських Українських Педагогічних курсах, у приватній гімназії Бутович, залізничному дитсадочку, залізничній вечірній гімназії для дорослих. Спілкування з місцевою українською інтелігенцією – Петром Єфремовим, Іваном Степановим, Василем Строменком, Дмитром Чернявським, Василем Лотоцьким – позитивно вплинуло на формування його патріотичних поглядів. 

У 1919 році Михайло вступив на третій курс природничого відділення фізико-математичного факультету щойно відкритого Катеринославського університету. Рік по тому Михайло одружився з учителькою Ольгою Сокуренко. В 1921 році у них народився син Валентин, а в 1924-му – донька Таїсія. 

Крім учителювання, в ті часи Лоян, будучи людиною активною, мав й іншу роботу: працював у агрономічному відділі повітового та губернського земств, керував сільськогосподарським відділом у Губпродкомі, організовував збиральні кампанії, боротьбу зі шкідниками сільгоспкультур у господарствах губернії, читав лекції по сільському господарству, брав участь у переписах населення СРСР (1926 та 1937 роки).

Лоян викладав також у системі залізничного транспорту: Довгинцівській, Верхівцевській і Сухачівській залізничних школах. А ще в 1931–1935 роках працював на робітфаці металургійного інституту в Кам’янському. Вчителював у Сухачівській семирічці, середній школі № 72 міста Дніпропетровська, був викладачем російської мови у Промакадемії.

Подружжя Лоянів з онукою Зоєю на своєму подвір’ї,  липень 1961

Доля склалася так, що Михайло Лоян працював у різних навчальних закладах Придніпров’я, але найтриваліший час – у Таромській школі, реалізовуючи головне кредо життя: нести селу, в якому народився і виріс, освіту та культуру. Загалом Лоян присвятив педагогічній і культурно-освітній роботі на Катеринославщині-Дніпропетровщині понад п’ятдесят років. 

Як перший учитель, перша високоосвічена людина з таромчан, вбачав свій обов’язок у самовідданому служінні землякам, не стояв й осторонь від політичних подій. Особливу роль у його житті мало знайомство з видатним вченим, краєзнавцем, етнографом, дослідником запорозького козацтва Дмитром Яворницьким. Не раз вони ходили селами і з вуст старожилів записували розповіді про минуле краю. Вчителя особливо цікавила історія рідного Таромського, родові корені його мешканців, походження назв сіл Придніпров’я. 
Саме Михайло Лоян переконливо довів, що Таромське заснували запорозькі козаки. 

Як патріота рідного краю, просвітянина 28 травня 1938 року його заарештували. Три роки пробув у тюрмі, а потім його відправили на примусове поселення до Марійської АРСР. Можна сказати, йому «поталанило» – потрапив не на лісоповал, а у промартіль «Красное знамя» Марі-Турекського району, пізніше працював заготівельником у Козьмодем’янському сінному пункті. До рідної домівки повернутися вдалося лише у вересні 1944-го. Тільки через п’ятнадцять років, 11 вересня 1959-го, президія обласного суду справу Лояна переглянула і закрила за недоведеністю обвинувачень – учитель був реабілітований. 

Лоян відновив працю у школі, не забував і громадську роботу, займався виноградарством, садівництвом, бджільництвом, городництвом, квітникарством, шовківництвом, став одним із засновників селищного парку, писав спогади про свій життєвий шлях, зустрічі з відомими людьми, ділився досвідом педагогічної роботи. Пішов із життя патріот України, подвижник відродження духовності українського народу 22 лютого 1974 року. 

Опорою йому в житті була дружина Ольга Андріївна Сокуренко, родом з села Романкове Катеринославського повіту, з сім’ї залізничників. Понад сорок років вона також віддала вчителюванню в Таромській школі. 

Учителі Лояни завжди знаходилася у вирі подій на селі: обиралися депутатами Таромської сільської ради, були членами товариства «Просвіта», ліквідовували неписьменність, брали участь у роботі гуртків художньої самодіяльності, допомагали молодим учителям. 

Бажання таромчан написати книгу про історію свого села виникло давно. Зберігся конспект лекції Михайла Лояна, яку він читав у 1964 році, де йшлося про заснування Таромського на місці колишнього козацького зимівника. Початком заселення місцевості вчитель вважав 1610–1615 роки, а заснування фортеці відносив на середину ХVІІ сторіччя (1631–1640 рр.). У його нотатках є описи слобід, кутків, мальовничих краєвидів Таромського. Михайло Лоян з гордістю писав: «Таромчани ніколи не були кріпаками, вважалися державними селянами, займалися землеробством, рибальством, чумакуванням, городництвом, гончарством, бджільництвом, шовківництвом». 

Важливе значення в його краєзнавчій роботі займають відомості про фортецю під назвою Козирева Балка, яка відносилася до Новокодацької паланки. «Фортеця розташовувалася на найвищому пагорбі над Дніпром. Навколо неї викопали рів. Стіни складалися з дерев’яного густого частоколу, засипаного землею. Фортеця, площею приблизно п’ятсот квадратних метрів, мала форму семикутника, на покутах – вежі (всього сім). У вежах чергували окружні вартові. З південного боку фортеця доходила до глибокого рівчака Козиревої балки. Це провалля було вкрите величезними деревами і кущами. З фортеці йшов туди підземний хід. Фортеця називалася Козирева Балка (така її назва була й на Січі), мала сільськогосподарське призначення: навколо неї сіяли жито, пшеницю, гречку, просо. Врожай відвозили на Січ. Фортецю, що була недалеко від шляху, татари часто руйнували, забирали худобу і людей, які не встигали сховатися у хащах Козиревої балки. Після кожного руйнування фортеця відбудовувалася. Коли у Новому Кодаку спорудили кам’яну фортецю, яка мала постійно озброєних запорожців, то Козирева Балка також дістала постійну залогу. Вона мала оборонне значення й неодноразово відбивалася від татарських ватаг». Цікавим було б проведення археологічних досліджень на місці колишнього запорозького укріплення.

У 2005 році була опублікована книга послідовниць Михайла Лояна, вчителів Віри Міляєвої та Марти Головіної «Сторінки історії Таромського. Від козацького займища – до житлового масиву міста Дніпропетровська». У 2006-му побачили світ «Таромські зошити» Михайла Лояна. У 2010 році вийшла книга «Таромське: перегук століть», перший розділ якої склали нотатки вчителя. Зважаючи на вагомий, понад як півстолітній внесок Михайла Лояна в культурно-освітянську діяльність на Катеринославщині-Дніпропетровщині, щонайбільше в рідному Таромському, 5 жовтня 2006 року в школі № 105 встановлено пам’ятну дошку з написом: «Михайло Лоян – перший учитель-таромчанин, патріот України, просвітянин, краєзнавець, громадський діяч Придніпров’я». Враховуючи значну роль у громадському житті Таромської земської школи, спорудженої в 1914-му, на ній 12 листопада 2010 року відкрита меморіальна дошка.

Меморіальна дошка Михайлові Лояну, 2006 Пам’ятник козакам-запорожцям – засновникам Таромського, 2011  Пам’ятна дошка на земській школі, 2010

У 2011 році на свято Покрови Пресвятої Богородиці біля залізничного переїзду (платформа 169 кілометр) відкрито пам’ятник козакам-запорожцям – засновникам Таромського. Це данина пам’яті славному минулому Придніпров’я. Акції з популяризації Таромського і його мешканців сприяють активізації краєзнавчої роботи, надихають сучасників на подальші краєзнавчі розвідки. Таромчани збирають рідкісні експонати, старовинні світлини, записують спогади своїх рідних. Ці мемуари стверджують унікальність життєвої дороги кожної людини, створюють живий літопис подій. Через долі окремих родин і осіб виявляються закономірності розвитку в часі цілих поколінь не лише у маленькому Таромському, а навіть у масштабах України. Деякі земляки-таромчани захопилися складанням власних родоводів. 

Просвітянський подвижник Михайло Лоян – людина великої життєвої енергії, досвідчений учитель – через свої спогади передав сучасникам свою любов до рідного краю, до своїх пращурів.

 

Фото з родинного архіву авторки

Створено: 04.04.2018.
Редакція від 04.04.2018.
Зоя Шевцова
Бібліографія:

Лоян М. Таромські зошити / Упоряд. З. Шевцова.– Дніпропетровськ: Моноліт, 2006.– 304 с.
Лоян М., Шевцова З. Таромське: перегук століть.– Дніпропетровськ: Моноліт, 2009.– 704 с.
Шевцова З. Михайло Лоян та його спогади // Науковий щорічник. Історія і культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки.– Дніпропетровськ, 2006.– Вип. 3.– С. 196–207.
***
Григорьев А. С любовью к землякам, гордостью за них // Наше місто.– 2010.– № 56.– С. 8.
Єфимов В. Пам’ятники, що створила Зоя Шевцова // Січеслав – 2011.– № 2.– С. 205–207.
Колядинська Т. Пам’ятна дошка на честь сільського учителя // Голос України.– 2010.– № 222.– 25 листоп.– С. 22.