Леонід Кудрявцев: життя, присвячене творчості

Кудрявцев Леонід Костянтинович

Україна, Дніпропетровська область

  • 19 серпня 1922 – 23 травня 2018 |
  • Місце народження: м. Катеринослав (нині Дніпро) |
  • Художник-живописець, графік

Леонід Кудрявцев – представник соцреалізму, майстер композиції, Заслужений діяч мистецтв України.

Роботи Кудрявцева цінні тим, що по них можна вивчати історію мистецтва Дніпропетровщини. Його творчість – ціла епоха.

Володимир Кулічихін,
провідний науковий співробітник ДХМ

Іноді людині замало цілого життя, щоб насолодитися улюбленою справою. Леонід Костянтинович Кудрявцев, художник з плеяди корифеїв дніпропетровського образотворчого мистецтва, прожив довге та змістовне життя – 95 років. До останнього подиху він зберіг закоханість у малювання та дуже шкодував, що через проблеми із зором не може творити. Незважаючи на поважний вік, художник лишався молодим душею, був повним енергії та любові до життя, до рідного міста.

З Дніпром пов’язане все життя Леоніда Костянтиновича, насамперед, – творче. Тут він народився і виріс. Тут отримав освіту. Пізніше викладав і займався творчістю.

Дитинство майбутнього живописця минало під гудки Брянського заводу (пізніше завод ім. Петровського, а нині завод «ЄВРАЗ-ДМЗ») – поряд із ним жила сім'я Кудрявцевих. На все життя запали в душу хлопцеві розмах виробництва, гарячі клуби пари, брязкіт металу. Саме тому згодом художник так багато працював над індустріальними пейзажами, портретами людей робітничих професій. Тим самим не лише підкорюючись вимогам того часу, методу соцреалізму, а й щиро віддаючи данину пошани людям праці.

Малювати хлопчик почав із малих років. Якось у шостому класі у завданні на вільну тему він зобразив храми. Всі в класі захопилися його малюнком, а вчитель похитав головою і замість хрестів на куполах намалював червоні прапори.

У 15 років хлопець почав відвідувати студію образотворчого мистецтва при дитячому комбінаті, розташованому в колишній Брянській церкві, і остаточно закохався у музику кольорів на полотні. Відтоді зрозумів, що мріє стати художником. Але склалося не відразу…

Друга світова війна увірвалася в життя юнака у вісімнадцятирічному віці, він воював сам і втратив на війні молодшого брата.

З 1943 по 1945 роки навчався на механічному факультеті Транспортного інституту. Але мрія стати художником не полишала Леоніда. Тому у 1945 році він зробив перший крок назустріч своєму покликанню, вступивши до Дніпропетровського художнього училища. До речі, учився живопису у відомого майстра Михайла Паніна, який, у свою чергу, був учнем знаменитого Іллі Рєпіна. Потім було навчання у Харківському художньому інституті. Паралельно він уже з 1947 року виставляв свої роботи на мистецьких виставках різного масштабу.

Закінчивши інститут у 1954 році, Леонід Костянтинович повернувся до рідного міста і почав працювати у майстерні Художнього фонду УРСР. Згодом художник повернувся до рідного училища вже викладачем спецдисциплін. Значну частину свого життя (з 1965 по 1978 роки) він присвятив педагогічній діяльності, передаючи свої знання та досвід молодому поколінню.

Чотири роки працював Леонід Костянтинович на художньо-виробничому комбінаті Дніпропетровська. З 1982 року перейшов на творчу роботу. Дуже любив свою майстерню за містом, там йому було комфортно та затишно, ніщо не заважало творчому процесу.

Автопортрет, 1994. http://l-art.kiev.ua/ru/kudryavtsev-leonid-kostyantynovich-r

Зроблене художником за життя гідне подиву – це cотні пейзажів, сотні портретів, натюрмортів, жанрових картин, акварелей, численних малюнків і етюдів. Жанрове розмаїття та тематичний діапазон картин вражають. Художник постійно шукав нове в творчості.

Пародоксально, але справжнє визнання прийшло до нього лише у 80 років після першої великої персональної виставки в Дніпропетровському художньому музеї. Саме тоді місцеві цінителі живопису по-справжньому відкрили для себе чудового художника, який багато років скромно жив і плідно працював поруч із ними.

Незабаром відбулась і перша виставка робіт Кудрявцева у далекому зарубіжжі: картини дніпропетровця побачили й оцінили в Королівській академії в Лондоні (Англія) та в Единбурзі (Шотландія). Портрети простих сільських працівників, сталеварів, солдат, що демонструвалися там, були визначені невимушеністю та правдивістю передачі почуттів, незвичайним колоритом і класичною композицією. Закордонні шанувальники живопису гідно оцінили творчість художника, в тому числі придбавши частину його картин до приватних колекцій.

У тому ж 2002 році художник став членом Національної спілки художників України. У 2013 році отримав звання Заслужений діяч мистецтв України.

Значна частина творчої спадщини Л.К. Кудрявцева – це тематичні картини. Вони присвячені повоєнним подіям, мирній праці людей, сповнені духом оптимізму, славлять людей труда, їхню гідність, вчать любити мир і красу, цінувати життя. Для пізнання життя, знайомства з працею людей художник часто бував на заводах, їздив по колгоспах і там писав з натури своїх героїв, передаючи їхні характери. Так з’явилася ціла серія портретів людей праці.

Нерідко звертався майстер до історичного минулого нашої країни. Герої цих творів – запорозькі козаки, діячі культури, солдати та партизани Другої світової війни.

Одним із улюбленіших жанрів Л. Кудрявцева був пейзаж. Він постійно вчився у природи, передавав її красу, велич і ліризм. Він наче ставав її частиною, розчинявся у ній. Особливим ліризмом вирізнялися акварельні пейзажі майстра. Саме акварель з її прозорістю і легкістю надавала можливість передати особливий настрій природи і самого художника.

Неможливо не згадати про те, що завдяки батальній картині Леоніда Кудрявцева «Форсування Дніпра біля сіл Військове та Вовніги. 1943» пам'ять про знаменну подію в історії Другої світової війни – форсування річки Дніпро – назавжди залишилася в мистецтві. На основі картини художники Микола Овечкін і Микола Бут створили відому діораму «Битва за Дніпро», найбільшу в Україні, другу за площею в Європі (14 х 60 метрів). Відкриття відбулося в Дніпропетровську у 1975 році до 30-річчя Перемоги у Другій світовій війні. Створенню картини «Форсування Дніпра біля сіл Військове та Вовніги. 1943» передувала серйозна дослідницька робота. Художник вивчав історичні матеріали, фотографії, ілюстрації, виїжджав на місця ведення боїв за Дніпро, спілкувався із очевидцями подій. Для надання історичної точності полотну замальовував плоти, греблі, плавні та поромні переправи. У 1949 році картина була готова. Батальну сцену художник зобразив на великому полотні: 1,7 х 2,3 метри. Зі слів художника, він вирішив залишити нащадкам своє бачення тих подій і людей, що воювали за Батьківщину.

На схилі років Леонід Костянтинович майже повністю втратив зір і вже не міг писати картини. Наприкінці життя він практично не розлучався з лупою, за допомогою якої роздивлявся свої власні роботи, а також твори учнів і колег.  

Фото з виставки, присвяченої 95-річчю художника. http://museum.net.ua/news/u-dnipri-vistavka-tvoriv-leonida-kudryavceva/Фото з виставки, присвяченої 95-річчю художника Кудрявцева Л. http://museum.net.ua/news/u-dnipri-vistavka-tvoriv-leonida-kudryavceva/

Остання прижиттєва персональна виставка художника відбулася у 2016 році, до 95-річчя від дня народження. У Дніпропетровському художньому музеї було експоновано близько 50 робіт у жанрах акварель і живопис, які відображали різні етапи творчості митця. Це була лише невеличка частина творчого спадку художника.

Мистецтвознавець Людмила Тверська так висловилась про цю виставку: «Кудрявцев – один з тих майстрів, які стояли біля витоків Дніпропетровської організації спілки художників України. Леонід Костянтинович завжди надихав мене, дарував стимул для творчої роботи. Він з тієї когорти художників, котрі, перш ніж взяти до рук пензля, ретельно продумують сюжети картин, вживаються в образи. Майстер дуже тонко відчував і передавав пульс часу. Природу він сприймав досить неоднозначно. У його пейзажах присутня якась трагедія. Таким чином, для художника пейзаж – це нібито продовження життя. Він примушує глядача замислюватися».

Фото з виставки, присвяченої 95-річчю художника Кудрявцева Л. К. http://museum.net.ua/news/u-dnipri-vistavka-tvoriv-leonida-kudryavceva/Кудрявцев Леонід Костянтинович. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=857 

Помер художник 22 травня 2018 року на 96-му році життя.

Твори Л.К. Кудрявцева зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, в музеї історії міста Кам’янське, галереях і приватних колекціях України, Великої Британії, Франції, Кіпру, Росії.

Учні Леоніда Костянтиновича працюють і в Україні, й за її межами. Їхні картини експонуються на багатьох міжнародних виставках. Серед них – А. Лукашонок, Е. Манашеров (професор Інституту ім. Рєпіна), А. Шеремет, Ф. Гуменюв (обидва професори НАОМА), А. Сергієнко – народний художник Росії. На картинах живописця продовжують учитися майстерності молоді художники.

Він – справжній майстер свого часу, він писав картини, тому що не міг не писати. Своєю головною нагородою Леонід Кудрявцев вважав любов глядачів. Як казав сам художник, творчість була його життям, його призначенням. І він виконав його в повній мірі.

Основні твори: графіка – серія ескізів «Форсування Дніпра» (1943–1947); «Світанок» (1970), «Сутінки» (1972), «Хлібне поле» (1982), «Карпати», «Карелія» (обидва 1989); живопис – «Форсування Дніпра біля сіл Військове та Вовніги. 1943» (1949), «На Брянській площі» (1955), «Т. Шевченко у С.-Петербурзі», «Осінь» (обидва 1958), «Горновий доменної печі заводу ім. Петровського» (1960), «Вечір на Самарі», «Старий моряк» (обидва 1967), «Комсомольський пост», «Калинський» (обидва 1968), «І. Петровський» (1969), «Місто уночі» (1970), «Сутінки» (1972), «9 травня 1945 року» (1973), «Зимовий Дніпро» (1976), «Фрукти» (1980), «Натюрморт із козубом» (1981), «Два Івани», «Хлібне поле», «Березень» (усі 1982), «Останні січовики» (1983), «Біля корчми» (1985), «Карпати», «Карелія» (обидва 1989), «Грибна пора» (1990), «Автопортрет» (1994), «Степові квіти» (1997), «Гуде вітер...» (2001), «Подих весни» (2007), «Срібляста осика» (2008), «Обухівка. Осіння пора» (2009).
 

Тетяна Сівач
Бібліографія:

Кудрявцев Леонід Костянтинович [про нього] // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 70–72.
***
Абрамова Т. Если бы не иностранцы, не открыли бы мы Кудрявцева // Наше місто.– 2002.– 23 серп.
Камрад Т. Ушел из жизни последний классик живописи Днепропетровщины // Днепр вечерний.– 2018.– № 36 (24.05).– С. 23.
Кокошко Ю. Человек красит место // Днепр вечерний.– 2012.– № 109 (28.08).– С. 11.
Кокошко Ю. Англичане в восторге от «украинского танца» нашего земляка // Днепр вечерний.– 2003.– 28 марта.
Кокошко Ю. Патриарх кисти // Днепр вечерний.– 2016.– № 67 (15.09).– С. 28: фот. цв.
Кот С. Ретроспектива Леоніда Кудрявцева: вчора у Дніпропетровському художньому музеї відкрилася виставка, присвячена 90-річчю митця // Наше місто.– 2012/2.– № 100 (21.08).– С. 8.
М'якшиков М. Визнання прийшло у 80 років // Зоря.– 2002.– 29 серп.
Овсянникова А. Його герої – металурги, партизани, селяни // Наше мiсто.– 2007.– 8 серп.– С. 1, 4.
Разумный А. Душа обязана трудиться, порхать и трепетать, как птица // Днепр вечерний.– 2002.– 30 авг.
Разумный А. Художник тот же бриллиант, когда имеет он талант // Днепр вечерний.– 2002.– 5 июля.
Тулянцев А. Сады цветущие вишневые // Днепр вечерний.– 2007.– № 108.– 27 июля.– С. 21.
***
Богданов Л.В. Кудрявцев Леонід Костянтинович // Енциклопедія сучасної України / редкол.: І.М. Дзюба (співголова), А.І. Жуковський (співголова), М.Г. Железняк [та ін.]; НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енцикл. дослідж. НАН України.– К.: Ін-т енцикл. дослідж., 2014.– Т. 15: Кот-Куз.– С. 647.
***
Богданова Л.В., Сердюк О.С. Кудрявцев Леонід Костянтинович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014
Створено: 21.12.2021
Редакція від 28.12.2021