Леонід Антонюк: живопис поза часом

Антонюк Леонід Опанасович

Україна, Дніпропетровська область

  • 19 березня 1950 |
  • Місце народження: с. Плоске Рівненської області |
  • Художник-живописець і педагог

Леонід Антонюк – живописець із власним неповторним стилем і захоплений педагог.

Вдивляючись у фактурний, багатий на колорит живопис Леоніда Антонюка, розумієш, що ці роботи – поза часом. Краєвиди, натюрморти, жіночі образи з одного боку реалістичні. Але з іншого – реалізм цей ефемерно-хисткий, десь на межі фантастики. Здається, що в глибині кожної картини – свій неповторний світ, своє Задзеркалля, і потрапити в нього просто – варто тільки простягнути руку!

Юліанна Кокошко

Леонід Опанасович Антонюк – один із провідних нині живописців Дніпропетровщини, що належить до покоління так званих «сімдесятників». Художник, педагог, член Національної спілки художників України з 1985 року, заслужений діяч мистецтв України.

Народився художник 19 березня 1950 року в селі Плоске Рівненської області.

Перші уроки малювання давав Леонідові дніпропетровець Анатолій Жежер, який у 1960-ті викладав у художній школі в Рівному. Саме він порадив обдарованому 16-річному хлопцеві вступати до Дніпропетровського художнього училища. До речі, тоді Леонід уперше в житті їхав у поїзді. З 1966 по 1970 роки тривало навчання у Дніпропетровському художньому училищі. Викладачами у юнака були талановиті художники і педагоги Комунар Беркута, Олександр Куко, Всеволод Шпиганович.

Уже під час навчання студент Антонюк виділявся з-поміж творчої молоді особливим колористичним талантом. Це помічали і схвалювали педагоги, всіляко заохочуючи талановиту молодь на творчий пошук; це наслідували однокурсники. Прагнучи до самовдосконалення у професії, невдовзі продовжив навчання у Київському державному художньому інституті, де його педагогами з фаху були знані художники Олександр Лопухов, Василь Гурін, Лев Вітковський. Після закінчення інституту у 1978 році молодий художник отримав запрошення від рідного училища повернутися на викладацьку роботу.

Пізніше виявилося, що окрім улюбленої роботи, саме там чекала його доля у вигляді чарівної студентки Олени Пахомової, що стала йому дружиною. Олена Альбертівна – відомий художник-графік, член Спілки художників СРСР з 1990 року. Зараз викладає разом із чоловіком у театрально-художньому коледжі.

Художник з дружиною і сином. Фото: https://art-nostalgie.com.ua/Antonyuk.html

До речі, їхній син Олександр продовжив родинну династію митців. Спочатку навчався у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, пізніше осягав секрети творчої майстерності в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА), в майстерні народного художника України В.І. Гуріна. З 2009 року вже брав участь у всеукраїнських виставках, всеукраїнських і міжнародних пленерах. У 2012 році Олександр став членом Молодіжного об’єднання Національної спілки художників України. А з 2017-го він уже повноправний член Національної спілки художників України. Перша його персональна виставка відбулася у 2016 році у Музеї українського живопису у м. Дніпро. Роботи молодого художника зберігаються у Запорізькому національному музеї, Харківському національному музеї, Запорізькому музеї гончарства, Дніпропетровському музеї українського живопису, у приватних колекціях Франції, Польщі, Китаю, Чехії, Росії. Він живе і працює у Києві. Батьки дуже пишаються талановитим і цілеспрямованим сином.

Але повернімося до розповіді про Антонюка-старшого. Отже, 1979 рік. Молодий художник не тільки викладає студентам спецдисципліни, а й активно вливається у мистецьке життя, починає брати участь у різноманітних художніх виставках.

Його яскравий творчий почерк не лишається непоміченим. У 1985 році він стає членом Національної спілки художників СРСР. У пошуках натхнення Леонід Антонюк багато подорожує: Седнів, Карпати, Крим і Північний Кавказ, Вірменія та Франція. Де би не був, обов’язково відвідує художні музеї та картинні галереї. Незабутні враження, за словами художника, справили на нього паризький Лувр та садиба-музей Клода Моне у Живерні. Неоціненною була для художника можливість своїми очима побачити творіння геніїв живопису, це надихало  його на творчий пошук. Яскраві враження від поїздок завжди знаходили відгук у картинах художника.

У 1992 році відбувається перша персональна виставка майстра у м. Дніпропетровську. У 2007 році художнику присвоєно звання Заслужений діяч мистецтв України.

Леонід Антонюк. Фото: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=43031

За сорок років педагогічної діяльності Леонід Опанасович Антонюк дав «путівку в життя» безлічі молодих митців. Серед його учнів відомі художники: надзвичайно талановитий авангардист з трагічною долею Олег Голосій, викладач живопису в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури Олег Ясенєв, живописець і график, автор робіт філософсько-притчевого змісту Олександр Рєзнік та багато інших. Багато учнів Леоніда Антонюка (а він і сьогодні викладає у коледжі) навчаються у мистецьких академіях. Проте, він часто жалкує, що чимало його учнів, які могли б досягти серйозних успіхів у творчості, мусили кинути улюблену справу і зайнятися чимось перспективнішим і надійнішим... Учитель їх не засуджує, але сам навіть подумати не міг, щоб звернути зі свого шляху.

«Для мене і живопис, і викладання – майже те саме. У мистецтві можна отримувати задоволення не тільки від того, що зробив щось, від кінцевого результату. Можна отримувати задоволення і від пошуку, внутрішньої роботи, хвилювань через те, що ж може вийти.

Те саме і з викладанням. Коли студенти осягають те, що я хочу їм сказати, коли в них починає щось виходити, я вловлюю їх переживання, відчуваю, як вони досягають мети, і, можна сказати, цим живу», – говорить митець.

Леонід Опанасович належить до числа тих художників, які вважають за краще працювати не поспішаючи, серйозно і зосереджено. Для нього взагалі у творчості завжди було важливо, насамперед, догодити собі. Він міг переробляти картини по декілька разів, відкладаючи їх на роки, а потім знову до них повертаючись. Портрети, наприклад, на замовлення ніколи не робив – тільки для душі. Взагалі не дуже любив писати під замовлення, бо вважав, що це стримує політ його фантазії, обмежує та підганяє під якісь рамки.

«У яких би жанрах не працював живописець, він ніколи не підпорядковує натхнення цілком натурі. Він пише не те, що бачить, а як відчуває бачене», – писала про його творчість мистецтвознавець Людмила Тверська.

На жаль, подорожі, які так любив художник, стали неможливими. Навіть до рідної Рівненщини, куди він їздив у гості до рідних, де писав мальовничі ставки з лататтям (водяними ліліями), тепер поїхати не можна. Тому багато часу проводить художник на своїй дачі в селі Зелений Гай. Він завжди любив сільське життя, тишу та спокійне споглядання. Просто на природі писав свої полотна, бо працювати за фотографіями або по пам'яті художнику було не цікаво. Місцина там надзвичайно живописна: мальовничі зелені простори, доки сягає око, поруч із будинком, майже в городі, – річка Мокра Сура. Працювати там художникові дуже подобалося. Зараз він більше займається роботою по господарству та садом, але ж і живопис зовсім не полишає.

Роботи художника свого часу були представлені на виставках Академії мистецтв СРСР у Москві (1979–1985), на аукціоні Крісті в Лондоні (1992), в галереях Франції (Париж, Бордо, 1992–1995). Твори Леоніда Антонюка зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ), художніх музеях Дніпра, Запоріжжя та Хмельницького, галереях і приватних колекціях в Україні та за її межами.

Персональна виставка у Дніпропетровському художньому музеї, присвячена 60-річчю художника, 2010. Фото: https://most-dnepr.info/news/culture/35977_hudozhestvennom_muzee_otkrilas.htm

У 2010 році у Дніпропетровському художньому музеї з великим успіхом проведена персональна виставка, присвячена 60-річчю художника. У 2017 році Леонід Антонюк нагороджений Медаллю НСХУ як Лауреат премії ім. Тетяни Яблонської. До 70-річчя художника у 2020 році його нагородили Великою золотою медаллю Національної академії мистецтв України (НАМ) за вагомі творчі здобутки та педагогічну діяльність.

Безумовно, Леонід Антонюк – це непересічне явище в українській культурі. Ми пишаємося талановитим земляком і бажаємо художникові міцного здоров'я, творчої наснаги, натхнення, нових чудових творів на радість вдячним шанувальникам.

Основні твори:

«Син» (1978),  «Листи» (1979), «Натюрморт. Сухі квіти» (1985), «Білий натюрморт» (1987), «Портрет художниці Пахомової О.А.» (1987), «Осінь» (1988),  «Дім на околиці» (1988) , «Пейзаж» (1988), «Натюрморт святковий», «Портрет художниці О.А. Пахомової», «Дворик», «Пейзаж» (усі – 1989), «Подвір'ячко», «Натюрморт», «Пейзаж з вербами», «Реквієм», «Натюрморт з пером», «Листопад», «Пробудження» (усі – 1990), «Білий натюрморт» (1991), «Весна. Північний Кавказ», «Гірський пейзаж» (обидва – 1991), «Жіночий портрет» (1993), «Натюрморт із соняшниками» (1993), «Портрет Наталії Миколайчук» (1993), «Портрет народного художника України Гуріна В.І.» (2008). 

Тетяна Сівач
Створено: 25.08.2022
Редакція від 25.08.2022