Стара Січ на Чортомлику

Стара Січ на Чортомлику

Поблизу села Капулівка, під водами «рукотворного моря», назавжди зникло місце Чортомлицької Січі, лише народна пам'ять нагадує про славетні традиції краю.

Січ – столиця Запорозьких Вольностей, центр діяльності й управління військом і господарством, резиденція старшин і місце зібрання низового козацтва, постійно змінювала місце своєї дислокації на Дніпрі чи поблизу Дніпра за порожистою його частиною. За офіційними даними протягом існування козацтва Запорозькі Січі влаштовувалися вісім разів, причинами цього ставали політичні обставини, катаклізми та стратегічні міркування.  

У 1652 році після невдалого повстання запорозької бідноти було залишено Микитинську Січ і влаштовано Чортомлицьку (деякі дослідники вказують причину перенесення Січі в більш зручному місці розташування у стратегічному значенні).

Як вказують дослідники, дана Січ знаходилася на острові (за іншими даними на півострові) Чортомлик або Базавлук при впадінні в Дніпро Чортомлика, Підпільної та Скарбної (сучасники локалізують це місце поблизу села Капулівки (Копилівки) Нікопольського району).

З фонду ДОУНБ.

Перший детальний опис запорозької твердині датовано 1672 роком: «…Город Сича, земляной вал, стоял в устьях у Чортомлыка и Прогнои над рекою Скарбною; в вышину тот вал шесть сажен; с поля, от Сумской стороны и от Базавлука, в валу устроены пали и бойницы и с другой стороны от устья Чортомлыка и от реки Скарбной до валу, сделаны коши деревянные и насыпаны землей. А в этом городе башня с поля, мерою кругом 20 сажен, а в ней окна для пушечной стрельбы. А для ходу по воду сделано на Чортомлык и на Скарбную восемь форток и над теми фортками бойница, а шириною те фортки только одному человеку пройти с водою. А мерою тот городок Сеча с поля от речки Прогною до речки Чортомлыка сто ж сажен да с правой стороны речки Прогной, а с левой стороны речки Чортомлык, и впали те речки в речку Скарбную, которая течет позади города, подле самой ров. А мерою весь Сеча город будет кругом с 900 сажен. А строили этот город Сечу кошевой атаман Лутай с козаками тому 20 лет…». 

За вказаним описом Січ, збудовану Іваном Лутаєм, оточував глибокий рів із високим валом (вишиною 13 метрів), у якому було влаштовано бійниці, набито дерев’яні палі та встановлено плетені коші з землею. У центрі укріпленого міста розташовувався великий майдан, навколо якого стояли будинки старшини та курені, а на Січі постійно перебували від 6 до 10 тисяч козаків. Для виходу з Січі в земляному валу було влаштовано пролази, над кожним із них зроблено бійницю, з поля укріплення прикривала дерев’яна башта.

На Чортомлицькій Січі існувала військова церква в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці, це підтверджують акти 1659, 1664 (саме цього року дерев’яна церква згоріла, про це кошовий Іван Щербина писав Іванові Брюховецькому) і 1673 (йдеться про новозбудовану церкву того ж імені) років.

З фонду ДОУНБ.

Поза Січчю, за містом, розташовувалася так звана «грецька хата», ймовірне приміщення для іноземців. Загальний вигляд Чортомлицької Січі показано на гравюрі, що зберігалася в колишній Санкт-Петербурзькій імператорській публічній бібліотеці у відділі портретів Петра Великого. Вона виконана відомим гравером XVII століття Інокентієм Щирським на полотні завдовжки в 12 та завширшки в 7,5 четвертей і вгорі має напис: «Богословскій и философскій тезис, поднесенный кіевскою духовною академіей царям Іоанну и Петру Алексеевичам 1691 года». Лицьовий бік гравюри весь списаний ликами, розділеними на шість рядів згори донизу. В першому ряду зображена Богоматір; у другому – святий князь Володимир; під ним – двоголовий орел, а обабіч Богоматері та Володимира – 12 фігур різних святих, крім Спасителя та Бога-отця; у третьому ряду зображено місто Київ; у четвертому ліворуч намальовано будинок, у якому сидять запорожці поруч із турками чи татарами на спільній раді, посередині – група козаків, які списами розміряють землю, а з правого боку – запорізька Січ із клубами диму над нею. Січ оточена високим валом, на котрому стоять три гармати на колесах, за валом видніються шість куренів, серед яких височить маленька триглава церковця. Нижче Січі розташований останній ряд постатей – візантійських імператорів Аркадія та Гонорія, Василя і Константина, та російських царів Івана і Петра. Думка, вкладена майстром у картину, очевидна – він показав головні моменти з історії Київської Русі у зв'язку з історією запорізьких козаків і зобразив сучасне йому царське двовладдя в Росії, підкріпивши його прикладом Візантійської імперії.

Серед Січей Чортомлицька проіснувала найдовше (57 років), саме з нею пов’язані славетні імена кошових отаманів Івана Сірка (жив на ній з 1663 року) та Костя Гордієнка. 

Чортомлицьку Січ зруйнували війська російського царя Петра І у 1709 році. Петро, почувши про об’єднання Гордієнка з Мазепою, наказав Меншикову послати з Києва на Січ три російські полки і знищити гніздо бунтарів ущент. Виконання наказу доручили полковникові Петру Яковлеву. Прямуючи на Січ, військо нищило козацькі містечка та села.

Підійшовши до Січі, Яковлєв чекав відповіді запорожців три дні, але потім вирішив узяти її приступом. Розвідка доповіла полковникові, що підступитися до Січі на конях неможливо, бо вона з усіх боків оточена водою (в цей час вода заповнила прокопаний ров, що відділив укріплення від материка на 35 сажнів).  З першої спроби московитам не вдалося захопити укріплення. На допомогу Яковлєву прийшов загін компанійського полковника Гната Ґалаґана.

Запорожцям не вдалося утримати оборону, тому більшість із них подалася вниз по Дніпру. Московські війська увірвалися до Січі, захопили зброю, козацькі човни, стратили полонених, спалили курені та зруйнували укріплення. 

Уже в 1734 році було збудовано Нову Запорозьку Січ, після чого Чортомлицька отримала назву Старої. Нова Січ проіснувала до 1775 року, її спіткала доля попередниці. Місця обох Січей, розташовані неподалік одна від одної, нагадують славну сторінку Запорозьких часів.

Археологічними дослідженнями місця розташування Чортомлицької Січі займався Д.І. Яворницький. За його матеріалами, півострів, на якому розташовувалася Січ, не затоплювався весняною повінню, сама Січ займала 1050 кв. сажнів, а її центральна частина підносилася на 8,5 м над дзеркалом Дніпрових вод. До місця розташування Січі ще на початку ХХ ст. вела чудова дорога, обрамлена праворуч ланцюгом високих курганів, а ліворуч охоплена дніпровими водами. 

З фонду ДОУНБ.

Дослідник вказував, що на півтори версти вище села Капулівки, серед відкритої місцевості, розташовувалося довге земляне укріплення (Дмитро Іванович називає його зімкнутим редутом із траверсами всередині). Південна лінія редуту дорівнювала 1250 сажням, північна – 780, східна та західна по 700 сажнів. Цей редут віднесено до першої половини XVIII ст., періоду російсько-турецьких воєн.

Південніше укріплення, безпосередньо в самому селі, розташовувалися запорозькі надгробки. Серед них і кам’яна стела на могилі Івана Сірка, померлого 1680 року (існують припущення, що це не первинна плита, а покладена пізніше).  

Ось як описував Д. Яворницький місце колишньої Січі: «…біля віковічного лісу, при злитті восьми річок, знаходиться невеликий, але високий і мальовничий острівець, обрамлений звідусюди молодими деревами і вкритий угорі високими й непролазними бур'янами. На цьому острівці була славна Чортомлицька Січ. Острів, попри всю його мальовничість, усе-таки видається якимось пустельним, вселяє сум і важку тугу в душу людини; від нього віє чимось далеким-далеким, чимось давно й безповоротно минулим. Острів стоїть пусткою: на ньому немає й слідів житла, – лише вітер низовий вільно гуляє й ворушить верхівки високої трави, а навколо тиша, мов на дні глибокої могили... Дивлячись на цей похмурий острів, мимоволі згадуєш той час, коли тут кипіло життя, та яке життя? Життя в усьому буянні, в усьому широкому просторі: тут і бандури дзвеніли, й пісні дзвінко лунали, тут і хвацькі танцюристи кружляли таким вихором, що пилюка ставала стовпом, земля дзвеніла дзвоном... А що тепер? Тепер могильна німотність, мертва тиша, – така тиша, мов у казковому царстві, зачарованому темною, страшною і незборимою силою. Тепер лише мізерні натяки залишилися про те, що колись жило тут повним, відкритим, ніким і нічим не обмеженим життям... Скрізь на острові, а особливо поблизу річки Чортомлика, видно рештки минулого: черепки посуду, рови й рівчаки, могили, окремі кості й цілі скелети людей. На правому березі Чортомлика колись був великий цвинтар, зараз частково накритий селом, частково змитий весняною течією річки: Чортомлик, розливаючись, щороку підмиває свій правий берег і часом виносить з нього труни з козацькими кістками, часом цілі людські скелети, а найчастіше козацькі черепи з довгими чубами чи без чубів, різноманітний одяг, зброю, олов'яні кулі, цілі шматки свинцю, великі кільця дроту тощо. Все це падає на дно річки або залишається на березі її і тут, сумно казати, топчеться ногами людей і тварин і нерідко змішується з кістками й м'ясом здохлих коней, корів, собак і котів. І місцевим жителям нема ніякого діла до того, що тут колись жили великі захисники Христової віри й руської народності, поливаючи землю своєю кров'ю, засіваючи ниви своїми кістками; немає серед них людини, яка б, зібравши черепи й кості доблесних воїнів, схоронила їх у землі, мов святиню...».

ХХ століття стало принципово новим етапом в історії існування Чортомлицької Січі та її пам’яток. Рукотворне «море», як велетенська потвора постало на місці славетної історії наших пращурів. Могилу Івана Сірка було перенесено разом із надгробком, острівець місця Старої Січі назавжди зник під товщею води і лише народна пам'ять нагадує сучасникам про давно минулі славетні традиції нашого краю.

Розшуком місць розташування колишніх Січей, їх вивченням займалися фахівці комплексної наукової експедиції журналу «Пам’ятки України» під назвою: «Запорозька Січ: зруйноване й уціліле», проведеної у 1989 році. Результат цих досліджень виявився невтішний – «пам’ятки запорожців не лише занедбані й забуті, а й не вивчені, після Д. Яворницького їх фактично не досліджували».

Після співставлення писемних, топографічних і картографічних джерел виникає потреба продовжувати архівні й археологічні розвідки не тільки Чортомлицької (Старої) Січі, а і всієї території сучасного поселення Капулівки. Для локалізації місцезнаходження залишків Січі доведеться ретельно займатися підводною археологією. Для Півдня України це питання дуже актуальне, тому що даний регіон постраждав значно більше ніж інші території, а кількість історичних пам’яток козацького часу постійно зменшується.
 

Титульна ілюстрація: прапор Чортомлицької Січі//
https://uk.wikipedia.org/wiki/Чортомлицька_Січ

 

 

Створено: 19.10.2018.
Редакція від 19.10.2018.
Олександр Харлан
Бібліографія:

Кавун М. Стара Чортомлицька Січ // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліограф. покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 160–164.
Бурда Л.Ф. Запорозькі Січі на території с. Капулівки // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району. Нікополь, 10–11 жовт. 2002 р.».– Запоріжжя: РА «Тандем-У», 2002.– С. 74–79.
Мицик Ю.А. Козацький край. Нариси з історії Дніпропетровщини XV–XVIII ст.– Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1997.– С. 88–94.
Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / Передм. та комент. Г.К. Швидько; Пер. з рос. Т.С. Завгородньої; Худож.-іл. О.М. Бузилов.– Дніпропетровськ: Січ, 1994.– С. 220–224.
Яворницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу. Ч. І, ІІ.– К.: Веселка, 1995.– С. 298–330.
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: У 3-х т.– К.: Наук. думка, 1990–1991.– (Пам’ятки іст. думки України).– Текст укр. та рос. мовами.– Т. 1.– С. 110–113.