Бунін Костянтин Петрович
Костянтин Бунін – видатний вчений-металознавець

Костянтин Петрович Бунін – основоположник української наукової школи металургів-металознавців. Народився 2 листопада 1910 року в м. Катеринодарі на Кубані. Відійшов у вічність 4 листопада 1977 року в м. Дніпропетровську. Мав неабиякий хист пояснювати складні процеси, які відбувались при деформуванні металів доступною мовою. Був поціновувачем високого поетичного слова.

Людина, про яку піде мова у цьому нарисі, по праву належить до когорти вчених, засновників наукових шкіл в галузі металургійного виробництва: акад. О.П. Чекмарьова і К.Ф. Стародубова та чл.-кор. П.Т. Ємельяненка, активна фаза наукової діяльності яких припала на 1920–1970-ті роки. Саме завдяки таким вченим як Костянтин Бунін і його учні та послідовники на Придніпров’ї було від середини ХХ століття створено потужний науковий центр фахівців у галузі металургії на базі Дніпропетровського металургійного інституту (ДМетІ), Інституту чорної металургії (ІЧМ) та науково-дослідного трубного інституту (НДТІ). Усі перераховані вище науковці у зазначений період часу працювали у цих наукових установах і мали безпосереднє відношення до становлення та розвитку їхніх трудових колективів.

Народився майбутній вчений 2 листопада 1910 року у місті Катеринодарі (нині Краснодар) на Кубані у родині фахового робітника-будівельника. У п’ятнадцятилітньому віці Костя вступає до краснодарського фабрично-заводського училища, яке успішно закінчує 1927 року. Навчання юнак поєднував із роботою на промисловому підприємстві, де отримав перший робітничий фах моделювальника ливарного цеху.

У 1928 році сімнадцятирічний юнак вступає до Донського політехнічного інституту в м. Новочеркаськ. У 1931 році цей інститут став частиною новоствореного ДМетІ, який Костя Бунін і закінчив у 1932 році, отримавши фах за спеціальністю «металознавство та термообробка». Під час навчання талановитого студента запримітив майбутній академік В.М. Свєчніков, який на той час очолював кафедру та працював керівником об’єднаної заводської лабораторії металургійних заводів ім. Петровського та ім. Леніна. Саме він запропонував юнакові місце у аспірантурі, після закінчення якої у 1935 році К.П. Бунін захистив дисертацію «Перекристалізація при дифузії елементів у залізі». Водночас молодий вчений був активно долучений до роботи на педагогічній ниві, спочатку на посаді асистента, а після захисту дисертації та до 1941 року – доцента. Навесні 1941 року Костянтина Петровича було призначено завідувачем кафедри ливарного виробництва ДМетІ.

Період 1930-х років був вельми плідним у науковому сенсі діяльності вченого. Коло його зацікавлень перебувало у площині дослідження металографії чавуну для прокатних валків. У фахових виданнях «ДоМеЗ», «Металург», «Заводська лабораторія» та інші вченим опубліковано близько ста наукових праць, серед яких 65 рефератів і 33 наукові статті.

Матеріали, оприлюднені у цей період, стали основою для докторської дисертації «Кристалізація та відбілювання чавуну», яку вчений захистив у Ленінградському політехнічному інституті 24 березня 1941 року. Запропоновані у докторській дисертації молодого науковця підходи до раціоналізації процесів виробництва листопрокатних валків дозволили розробити виробничі інструкції для запровадження на вальцеливарних заводах країни.

Становленню ж вченого як особистості та науковця у нашому місті неабияк сприяло коло спілкування фахівців світового рівня як от академіки Георгій В’ячеславович Курдюмов і Лев Володимирович Писаржевський, фундатори національних  наукових шкіл металофізики та фізичної хімії.

У серпні 1941 року наукові горизонти вченого К.П. Буніна опинились у густому тумані через призов до лав збройних сил, адже лінія фронту стрімко наближалась до Дніпропетровська. У архівах збереглись записи вченого тих часів, які засвідчують факти повної непідготовленості командирів і молодих бійців до реалій війни з німецькими окупантами. У підсумку, 19 серпня 1941 року військовослужбовець К.П. Бунін отримав поранення та був евакуйований спочатку на лівий берег Дніпра до Нижньодніпровська, а згодом санітарним потягом до м. Сочі. Перебуваючи на лікарняному ліжкові, науковець пише доповідну записку до НКВС СРСР, у якій детально описує недолугі дії військових керівників під час організації оборони нашого міста у серпні 1941 року. Підсумок був вельми невтішний: якщо продовжувати воювати у такий самий спосіб, програш у війні є лише питанням часу.

Реакція представників державних органів виявилася досить неочікуваною: професора Буніна після лікування у госпіталі було звільнено з лав Збройних Сил та переведено на цивільну роботу до Уральського індустріального інституту від жовтня 1941 по грудень 1944 року. Тут він обіймає посади завідувача кафедрою металознавства і термічної обробки та декана технологічного факультету.

Робота з розробки способу мікротермогенізації рідких сплавів і підготовка інженерних та наукових кадрів для підприємств чорної металургії були відзначені на урядовому рівні й у 1945 році вчений був нагороджений орденом «Знак Пошани».

6 березня 1946 року Вища атестаційна комісія Всесоюзного Комітету у справах вищої школи підтвердила присудження Костянтинові Петровичу Буніну вченого ступеня доктора технічних наук за результатами захисту ним докторської дисертації, що відбулася 28 червня 1941 року.

Після повернення у 1944 році до рідного міста, вчений очолює кафедру металознавства ДМетІ та за сумісництвом кафедру металофізики Дніпропетровського держуніверситету (ДДУ) від початку березня 1945 року до початку вересня 1948 року. У 1948-му році К.П. Буніна було обрано членом-кореспондентом Академії наук УРСР. У січні 1949 року він очолив відділ металознавства ІЧМ, у якому був керівником з 1955 до 1963 року на постійній основі. Надалі працював за сумісництвом у тому ж відділі як старший науковий співробітник від 1963-го до 1972 року. У той час відділ очолював його учень к.т.н. Ю.М. Таран-Жовнір.

У 1948-му році вченим було закінчено роботу над монографією «Залізовуглецеві сплави», яка вийшла друком у 1949 році у московсько-київському видавництві з машинобудівної літератури та започаткувала на вітчизняних теренах поглиблене вивчення теоретичних засад щодо розвитку термодинамічних потенціалів у металах при фазових перетвореннях. Робота отримала схвальні відгуки академіків Г.В. Курдюмова та А.А. Бочвара.

Та вчений не зупиняється на місці й починає серію нових досліджень, вперше оприлюднених у монографії, написаній спільно з Я.М. Малиночкою, «Вступ до металографії» (1954 р.) та у якій перекинуто місток між взаємно виключними станами – термодинамічною рівновагою та фазовим переходом.

Початок 1950-х років для професора К.П. Буніна був періодом певною мірою нездійсненних мрій. У 1952 році монографія вчених К.П. Буніна, Г.І. Іванцова та Я.М. Малиночки «Структура чавуну» була подана на Сталінську премію, але через смерть «вождя» процедури розгляду були припинені на деякий час. Науковці ІЧМ рекомендували кандидатуру чл.-кор. АН УРСР К.П. Буніна восени 1956 року в академіки, але рішення Президією АН УРСР так і не було прийняте.

Студенти 1940–1960 років у своїх спогадах неодноразово наголошували на неабиякому талантові Буніна-лектора. Кожне з його занять запам’ятовувалося надовго, а складні речі пояснювалися простою мовою та засобами нетрадиційної візуалізації. Наприклад, Костянтин Петрович під час розповіді про те, як дислокації переміщуються в металі при деформації та термічній обробці використовував колоду гральних карт. Лекції традиційно переривалися ліричними відступами декламації високої поезії у виконанні професора. Це дозволяло згуртовувати коло однодумців, які згодом утворили основу вітчизняної школи металургів-металознавців. Усе це сприяло перетворенню ДМетІ та ІЧМ у потужні осередки науково-технічної думки.

За майже півстоліття активної подвижницької праці на науковій ниві Костянтин Петрович Бунін став автором чи співавтором восьми монографій, чотирьох підручників та понад 250 наукових публікацій. Під його керівництвом було захищено понад 80 кандидатських і 8 докторських дисертацій. Така потужна наукова школа була співмірною з науковим доробком академіків Олександра Петровича Чекмарьова та Кирила Федоровича Стародубова.

Усе своє життя К.П. Бунін був активним учасником громадського життя, що засвідчують десятки його публікацій у місцевій пресі та матеріали з фондів народного музею історії ДМетІ. Праця вченого була пошанована державою двома орденами «Знак Пошани», двома орденами «Трудового Червоного Прапора» та багатьма медалями.

Костянтин Петрович Бунін відійшов у вічність 4 листопада 1977 року.