Клавдія Павлівна Фролова
Клавдія Фролова: естетичні категорії її буття

Що є людське життя? Піщинка у Всесвіті? А, може, це значуща подія, благословенна Богом і рідною землею, на якій і лічиш свої роки?

24 лютого 1923 року в с. Сеньково Орловської області в родині сільського фельдшера Павла Сергійовича Фролова народилась донька Клавдія. Дитячі роки її минули в с. Рудька Царичанського району Дніпропетровської області. Там же відбулися перші театральні виступи на сцені сільського клубу.

Для Клавдії Фролової сковородинівська ідея «сродної праці» була зрозуміла ще з дитячих років, коли вона з кузова вантажівки для односельців у Рудьці Царичанського району в День Перемоги читала гумореску Остапа Вишні або грала хуліганку в імпровізованому театрі сільського клубу. Переконливою була юна актриса і в ролі Стехи чи Галі з романтичної драми Тараса Шевченка «Назар Стодоля». «Оця дівчина обов’язково стане артисткою!» – пророче заявляли сільські бабусі. І не помилилися. Відтоді артистичний ген супроводжував нашу героїню все життя. Ідея служіння мистецтву Мельпомени привела до Дніпропетровського театрального училища на курс відомого режисера, народного артиста України Іллі Кобринського. Разом на курсі з Клавдією Фроловою вчилась майбутня зірка театру імені Т.Г. Шевченка, заслужена артистка України Алла Пуліна. Вже історичні чорно-білі світлини засвідчили талант цих актрис, виконавиць ролей «Дами просто приємної» (К. Фролова) та «Дами, приємної в усіх відношеннях» (А. Пуліна) на шевченківській сцені, геніально виписаних Миколою Гоголем.

Спочатку у творчій біографії К.П. Фролової був філологічний факультет Дніпропетровського університету, який вона закінчила з червоним дипломом. А потім театральне училище, до якого талановита абітурієнтка вступила за рекомендацією обласного будинку народної творчості та з дозволу тодішнього міністра освіти України Павла Тичини. Все було дуже серйозно, бо одержати другу освіту в радянський час було досить непросто.

У 1950-х роках дипломована актриса драматичного театру та філолог Клавдія Павлівна Фролова викладає українську літературу у фінансовому технікумі, де створює свій театр. Він стає одним з перших народних театрів у Радянському Союзі. Сама керівниця грала головну роль Катерини у драмі Олександра Островського «Гроза».

Великі артистичні й організаторські здібності К.П. Фролова виявила, працюючи художнім керівником Палацу студентів імені Ю. Гагаріна. А потім ця непересічна особистість очолила міський університет культури при обласному товаристві «Знання», в якому артистично та логічно обґрунтовано читала цикл лекцій з проблем культури й естетики.

Чи не тому обдарована актриса відкрила нові таїни розуміння художнього твору перед учителями-словесниками та студентами-філологами, що сама могла відчувати Слово в усій повноті його асоціацій та у драматичній дії? Без Фролової-актриси неможливо уявити Фролову-вченого, відомого українського літературознавця, критика, фольклориста. Вона заклала перші засади інтермедіальності в українському філологічному науковому світі.

Як гармонійно в цій людині поєднувалися логічність наукового пізнання світу з емоційно-образним його баченням! «Існує два способи пізнання світу: в системі «об’єкт – об’єкт (наука) й «об’єкт – суб’єкт» (мистецтво), – любила повторювати на лекції з теорії літератури шанована багатьма поколіннями студентів професорка.– Як ви вважаєте, що можна назвати молекулою художності?» Ми, новоспечені першокурсники, принишкло міркували над цим філологічним ребусом і дійшли слушної думки про порівняння як троп.

А всю арифметику художності ми вивчали на прикладі «Балад буднів» Івана Драча. Чого лише варта в художньому аспекті «Балада золотої цибулі»! У ній відомий поет-шістдесятник придумав для звичайного овоча більше 20 порівнянь: «Вона – золотощока богиня продажних ринків, заплетена німфа в зів’ялі коси подруг, мала Жанна Д’Арк на всіх англосаксів-мікробів, ніжна Лаура якогось кирпатого Петра Петрарки з київського технічного училища на Подолі…» У цьому вершинному поетичному матеріалі студенти відшукували асоціації, «спільні елементи» для оригінальних порівнянь, вибудовували свої теорії справжності художнього тексту. А професор Фролова дивувала нас своїми новими підходами до художнього трактування життєвих подій. Віртуозним був її аналіз поезії П. Тичини «Арфами, арфами…», в якому йшлося про весняне пробудження природи та народження дощу, а не про якісь революційні події, як це любили тлумачити критики вульгарно-соціологічного спрямування.

Як навчити майбутніх учителів літератури розуміти й аналізувати витвори красного письменства, як вирізнити одного письменника з-поміж інших, щоб усі не здавалися «однаково великими»? Це життєве «надзавдання», перефразовуючи К. Станіславського, професор Фролова реалізувала у власній науковій школі аналізу художнього твору, підготувавши 16 кандидатів та 3 доктори філологічних наук зі спеціальностей «Українська література», «Теорія літератури», «Фольклористика». Науково-популярне видання «Цікаве літературознавство» в Україні вийшло великим накладом двічі (1987, 1991 р.р.) Цей унікальний посібник для вчителів словесності та учнів-старшокласників знаходиться у бібліотеці Конгресу США, у Варшавському, Краківському, Віденському університетах.

Один з провідних літературознавців України, автор підручників для вишів («Теорія літератури»), монографій «Розвиток образної свідомості в українській ліриці», «Аналіз художнього твору», «Субстанції незримої вогонь», «Яринá», «Перед очисною грозою» створила ієрархічну систему естетичних категорій, в яких аналізується літературний та мистецький твір. Її постулати розкриті у монографії «Естетичні категорії в українській ліриці» й не мають аналогів у вітчизняній науці.

Виявляється, талановитим письменником треба народитися, а потім усе життя вчитися, розвиваючи творчу уяву і фантазію, інтуїцію, асоціативність образного мислення, діалектичність сприйняття та відображення життя. Маючи художній талант, видатними майстрами слова стали актор Іван Тобілевич і член комісії з боротьби з виноградним шкідником Михайло Коцюбинський... То ж чи можна назвати літературу засобом довго й прикрашено говорити? А, може, це засіб найкомпактнішої передачі художньої інформації, закодований у тропах? Про це ми замислювались на лекціях неповторного оратора, вченого, актриси витонченого Божого дару, шукаючи джерела натхнення у кожного митця. На думку Клавдії Павлівни, вони закодовані в баладі Івана Драча «Крила». Головному героєві твору дядькові Кирилові «не поталанило», бо доля нагородила його крилами, що виростали з-під куфайки. Не знав дядько, що й робити з ними, поки «ті крила не розкрали поети, щоб їх муза була не безкрила. На ті крила молились естети, і снилося небо порубаним крилам».

Цей дивовижний за продуктивністю наукової думки вчений і по-людськи принадна жінка, передбачивши занепад вивчення народних традицій Придніпров’я, ініціювала створення в рідному університеті науково-дослідної лабораторії фольклору, народних говорів та літератури Придніпров’я. У 1990-х роках цей осередок символізував духовне відродження нашого краю.

Професору Фроловій належить авторство наукового поняття «фольклорна образна пам’ять». Саме вона становить генофонд національної свідомості. Як же актуально це звучить зараз, на четвертому десятку української незалежності, яка виборюється в російсько-українській війні сьогодні… А навчальний посібник з народознавства «Яринá» вже став бібліографічною рідкістю.

Колектив очолюваної професором Фроловою лабораторії фольклору створив вагому для нашого регіону книгу «Рай-поле. Фольклор і сучасна народна творчість Придніпров’я», в якій представлено фольклорний портрет більшості районів Дніпропетровщини.

Це справжнє знання народного життя у Клавдії Павлівни почалося з маминих пісень. З найкращого у світі села Рудьки життєві стежки повели юну школярку в складне доросле життя у великому місті на Дніпрі. У ньому були війна, життєві втрати й розчарування. Але любов до людей, мистецтва слова й театру допомогла.

Професор Фролова відійшла в інші світи 21 березня 2010 року. Це сталося після тяжкої хвороби, у Міжнародний день поезії, й було символічно. Поезію вона любила понад усе, знала всі її таїни достеменно, пропагувала українських письменників. А докторську дисертацію з питань творчості шістдесятників Клавдія Павлівна захищала 1971-року в Інституті літератури Академії наук УРСР з великими упередженнями, бо це угруповання митців вважалося «ідеологічно шкідливим, штукарським». А молода вчена однією з перших ввела в науковий обіг твори І. Драча, Л. Костенко, Д. Павличка, М. Вінграновського. Це був свіжий струмінь літературознавчого аналізу і громадянська сміливість. А потім викладачка організувала виступ Миколи Вінграновського (1972 р.) у Дніпропетровську, поета й відомого кіноактора. Він щойно знявся у Довженковому фільмі «Повість полум’яних літ» і представив на сцені Палацу студентів імені Ю. Гагаріна нові поетичні твори. Це була видатна культурна подія для нашого міста.

Професор Фролова активно відроджувала імена репресованих митців нашого краю. Вперше вона опублікувала листи Григорія Епіка з Соловків у журналі «Радянське літературознавство». А у 1993-му році написала схвальну рецензію на виставу «Брехня» за В. Винниченком у своєму улюбленому театрі імені Т.Г. Шевченка.

У видавництві «Січ» 1993-го року вийшла збірка творів В. Підмогильного «Невеличка драма», автором передмови в якій була Клавдія Павлівна. А скільки критичних відгуків авторка написала про творчість письменників Придніпров’я: Віктора Коржа і Наталки Нікуліної, Сергія Бурлакова й Віталія Старченка… Багато років професор Фролова була членом правління Дніпропетровської письменницької організації.

Відомий поет-шістдесятник Придніпров’я Віктор Корж присвятив Клавдії Павлівні «Реквієм веснокрилій ластівці». Саме професор Фролова привела поета в університет, і він, прийнявши спадкоємність свого вчителя, став завідувачем кафедри української літератури у 1988–2001 рр.

Ти мудрої мислі пластику
У спадок лишила нам.
Прощай, незабутня ластівко,
Мир й спокій твоїм вічним снам!

Любові мости не спалено
Вогнем, що в душі не погас…
Прощайте, Клавдіє Павлівно,
Нам буде самотньо без Вас!