Катеринославське Товариство порятунку на водах

Катеринославський досвід організації служби порятунку на воді

В історії Катеринослава другої половини ХІХ століття було чимало різноманітних благодійницьких і громадських організацій, які надавали практичну допомогу містянам у вирішені цілої низки соціально-економічних проблем. У наступному році відзначатиметься 150 років із часу організації в Катеринославі Товариства порятунку на водах, яке переймалося організацією спасіння жертв корабельних трощ і транспортних пригод на Дніпрі. Активну участь у його діяльності брали й місцеві лоцмани, історії виробничої діяльності яких присвячена ціла музейна установа – Музей лоцманів, який є однією з філій Музею історії Дніпра.

Катеринослав, розташований на Дніпрі, в останній третині ХІХ століття мав досить численну флотилію річкових суден різних типів і конструкцій, які забезпечували транспортування до міста різноманітних вантажів, здійснювали пасажирські перевезення. До будівництва залізничного мосту в 1884 році в Катеринославі транспортне сполучення між берегами Дніпра, крім проїзду наплавним мостом, здійснювалося переважно за допомогою невеликих вітрильних і гребних човнів, які перевозили містян і подорожніх на протилежний берег. Інколи через несприятливі погодні умови та погану експлуатацію човнів і вітрильників, помилки штурманів судна зазнавали транспортних пригод на воді, які супроводжувалися багатьма людськими жертвами. Взимку досить часто траплялися випадки, коли містяни, які переходили по кризі на протилежний берег, потрапляли в ополонки або провалювалися під лід, що часто мало летальні наслідки. Зі зростанням кількості населення, пожвавленням торгівельних зносин, збільшенням пасажирських перевезень різними типами річкових суден значно збільшилась загальна кількість транспортних пригод і трощ на воді, чітко окреслилась тенденція зростання загальної кількості жертв. Проблема вимагала термінового вирішення – організації в місті невеликої мережі спеціальних рятувальних станцій, службовці яких рятували би потопельників і пасажирів суден, які зазнали аварій на воді. Крім того, недалеко від Катеринослава розташовувалися знамениті дніпровські пороги, які також являли серйозну небезпеку для річкових суден під час їхньої навігації.

У 1873 році, за прикладом Санкт-Петербургу, в місті було створене Катеринославське окружне управління Імператорського російського товариства порятунку на водах. Намагаючись убезпечити населення міста, власників суден і купців, товари яких транспортувалися річковими суднами, від можливих наслідків транспортних катастроф на Дніпрі, в Катеринославі під егідою Товариства було створено спеціальну службу порятунку на воді, яка надавала невідкладну допомогу жертвам природної стихії та корабельних трощ.

На час виникнення до складу товариства увійшло 27 осіб. Більша частина членів новоспеченого товариства належала до заможних прошарків населення Катеринославської губернії та міста. Товариство відзначалося демократичним характером організації, його членами могли стати особи обох статей усіх соціальних верств і станів імперії та Придніпровського регіону. За статутом, усі члени товариства поділялися на декілька категорій: почесні члени, члени-благодійники, дійсні члени та члени-змагальники.

Почесними членами громадської організації були представники імператорської родини. За традицією, звання почесного члена надавалося місцевому єпископу, діяльність якого сприяла розвитку громадської організації. Зокрема, на підставі рішення єпископа в парафіях Катеринославської єпархії декілька разів на рік проводились благодійні грошові збори на підтримку діяльності Товариства. Так, у 1881 році почесним членом Катеринославського Товариства порятунку на водах був єпископ Катеринославський і Таганрозький Феодосій. Почесними членами товариства були дійсний статський радник, катеринославський губернатор Іван Миколайович Дурново та дійсний статський радник В.К. Луцький, який надав товариству значну матеріальну допомогу для створення низки рятувальних станцій. Почесних членів Катеринославського відділення Імператорського товариства порятунку на водах обирали на загальних зборах окружного управління, їхні кандидатури згодом затверджувало головне управління в м. Санкт-Петербурзі.

Звання членів-благодійників громадської організації отримували особи, які надали товариству значні фінансові пожертви та матеріальну допомогу. В свою чергу, звання дійсних членів установи отримували особи, які щорічно сплачували членський внесок у розмірі 5 рублів або надавали товариству одноразову матеріальну пожертву в сумі 100 рублів. Останні отримували звання пожиттєвих дійсних членів і низку пільг. Члени-змагальники сплачували внески від 50 коп. до 5 рублів щорічно. Кожний член товариства зобов’язувався докладати чималих зусиль у справі організації порятунку, ліквідації наслідків корабельних трощ і пригод на воді.

У 1881 році в катеринославському осередку громадської організації нараховувалось 90 дійсних членів, серед яких були відомі громадські діячі м. Катеринослава та Катеринославської губернії – С.М. Булацель, І.В. Гампер, І.О. Джигіт, М.С. Кох, Г.Д. Мізко, І.Я. Нестелей, О.М. Поль, Р.П. Ульман, М.І. Хрінніков, Є.І. Щабельський, С.А. Штейн, І. Епп.

Основу фінансового фонду товариства складали кошти головного статутного капіталу та прибутки від нього, грошові надходження від сплати щорічних членських внесків, одноразових пожертв, прибутків від видань товариства, які масово поширювались серед населення Придніпровського регіону.

У відповідності до нормативних положень Російської імперії, товариство мало право організовувати збори коштів за підпискою на території країни, проводити збори пожертв серед членів, виставляти за попередньою згодою церковного керівництва Катеринославської єпархії кухлі для збору пожертв у церквах під час релігійних свят і урочистих відправ. У відповідності до Статуту, щорічно 9 травня благодійницька установа проводила збір пожертв у всіх церквах Катеринославської єпархії, а також у католицькому костьолі та лютеранській кірсі Катеринослава. Цього дня православна церква відзначала пам’ять видатного православного святого, єпископа міста Міри Лікійські – Миколая Чудотворця, який вважався покровителем моряків і рятувальників жертв корабельних трощ. Ікони Миколая Чудотворця прикрашали всі заклади Катеринославського товариства спасіння на водах, а день вшанування його пам’яті вважався й урочистим днем заснування самόї благодійницької організації.

Товариство мало власний грошовий фонд, з якого здійснювалося нагородження спеціальними відзнаками тих осіб, які брали особисту участь у порятунку потопельників, демонструючи відвагу, мужність і рішучість. Здебільшого правління товариства нагороджувало рятувальників грошовими виплатами, похвальними відгуками та різноманітними відзнаками 1, 2 та 3 ступенів. Рятувальники, які брали участь в організації та проведенні масштабних рятувальних операцій, отримували від правління золоту або срібну відзнаку товариства, яку вони носили на кокарді з андріївської стрічки.

Чоловіки за статутними правилами носили відзнаку на лівому боці грудей, а жінки – на лівому плечі. Здебільшого срібними відзнаками нагороджували членів окружних правлінь, секретаря та скарбника, які прослужили в товаристві 9 років – три терміни поспіль. Також ці відзнаки мали право носити голова окружного товариства, члени правління, секретар, окружний лікар. Також рятувальників і членів товариства нагороджували золотою та срібними медалями товариства.

В особливих випадках, коли мова йшла про результативне проведення операції з рятування багатьох десятків людей, рятувальники отримували золоту відзнаку товариства для носіння на володимирській стрічці. Похвальний відгук першого ступеня, золоті та срібні медалі товариства затверджувалися членами імператорської родини, які опікувались товариством.

До 1883 року до складу Катеринославського окружного відділення Імператорського товариства порятунку на водах входило Ростовське на Дону міське товариство порятунку на водах, яке з січня 1883 року перетворилося на самостійну громадську організацію через реформаційні перетворення в адміністративному поділі Катеринославської губернії.

У 1881 році посаду голови Катеринославського товариства порятунку на водах обіймав камергер, дійсний статський радник Г.А. Алексєєв. Обов’язки секретаря благодійницької організації виконував губернський секретар О.Є. Волчанський. Членами окружного правління були дійсний статський радник О.О. Зубов, надвірні радники Яків Михайлов та І.А. Лескевич, купець першої гільдії П.В. Кулабухов, колезькій радник С.К. Попандопуло, статські радники Г.І. Бєлінській і П.О.  Янченко.

У 1888 році в складі окружного правління нараховувалось уже 27 осіб. На 1 січня 1894 року в складі Катеринославського товариства порятунку на водах перебувало 5 почесних членів, 61 дійсний і 33 члени-змагальники. За статистичними матеріалами, найбільше зростання чисельності членів товариства відбулось в 1893 році, коли до його лав вступило 38 дійсних членів і 33 змагальники.

Катеринославське окружне правління Імператорського товариства порятунку на водах мало власну печатку та прапор, підпорядковувалось Морському міністерству.

Правління Катеринославського відділення у відповідності до статуту здебільшого переймалося питаннями облаштування й утримуванням рятувальних станцій, прийомом членських внесків і різноманітних пожертв. За нормативними положеннями статуту 90% коштів залишалося на рахунках окружного правління, а 10% надсилалося на збільшення головного статутного капіталу товариства. Щорічно правління складало кошторис прибутків і витрат, який затверджували на загальних зборах громадської організації. Також в обов’язки правління входило складання щорічних звітів, які надсилали головному правлінню установи до Санкт-Петербургу. Члени окружного правління переймалися також питаннями статистичного обчислення нещасних випадків і транспортних пригод на воді з зазначенням загальної кількості жертв. Зібрані статистичні дані згодом надсилали до головного управління.

Окружні загальні збори Катеринославського товариства порятунку на водах збиралися не менше одного разу на рік для затвердження звітів і кошторисів на наступний рік. Загальні збори, зазвичай, скликалися двічі на рік: в березні та листопаді. На першому засіданні обговорювали звіт окружного правління, висували до нього зауваження, пропозиції. На другому – за результатами річної діяльності товариства діяльності відбувалось нагородження членів почесними відзнаками та похвальними листами за порятунок потопельників. Загальні збори вважалися легітимними за наявності кворуму, який дорівнював половині загального списку членів товариства, що мали право голосу. На загальні зборах мали право бути присутніми почесні та дійсні члени. Всі пропозиції членів товариства вносилися на розгляд загальних зборів через місцеві окружні правління за два тижні до проведення загальних зборів.

У 1873 році Катеринославське Товариство порятунку на водах за кошти головного управління установи та кошти членів організувало зимову рятувальну станцію на Чумбурзькій косі (Маргаритівська станція в маєтку М.М. Сардінакі), в 1875 році – Глафирівську (Єйський лиман) та Сазальницьку (на Сазальницькій косі) зимові станції на Азовському морі. У наступні роки влаштували рятувальні станції в Катеринославі – одному з осередків річкової торгівлі на Дніпрі. Так, на правому березі Дніпра на території міста Катеринослава в 1875 році була облаштована Катеринославська зимова рятувальна станція. На станції зберігалося 2 санні човни, один із яких був подарований великим князем Сергієм Олександровичем.

Влітку на тому ж місці діяла літня рятувальна станція, яка була укомплектована лише одним рятувальним човном. На лівому березі Дніпра в 1875 році також була облаштована зимова рятувальна станція, яка була укомплектована 2 санними човнами. Улітку з 1875 року там функціонувала літня рятувальна станція, на балансі якої утримувався один рятувальний човен. У 1875 році за кошти товариства була облаштована рятувальна станція при Ненаситецькому порозі – одному з найнебезпечніших міць Дніпрових порогів, де досить часто відбувалися трощі річкових суден із численними людськими жертвами.

Паралельно за ініціативи Катеринославського товариства порятунку на водах в 1876 році було створено низку постів спостереження: на Гирловий, на біржі, поблизу Катеринославського Амурського залізничного мосту та чотири пости на пристанях міста. Фактично, в даний період були закладені міцні підвалини організації служби порятунку на водах, яка успішно функціонує й нині на теренах міста Дніпра, рятуючи життя пересічним містянам, які стали жертвами природної стихії.

З адміністративними перетвореннями 1883 року Катеринославське окружне правління опікувалося Катеринославською та Ненаситецькою рятувальними станціями: на правому березі Дніпра, напроти купалень у місті та при Ненаситецькому порозі.

Починаючи з 1892 року, на літній час були відкриті рятувальні пости на території Катеринослава: в Потьомкінському саду, в тому місці, де причалювали човни з публікою, яка на них каталась; на пароплавній пристані села Вищетарасівки, Катеринославського повіту.

У 1893 році Катеринославське товариство порятунку на водах організувало ще одну постійно діючу рятувальну станцію в селищі Кам’янському Катеринославського повіту. Практична необхідність створення цієї стаціонарної рятувальної станції була продиктована тим, що Кам’янське на початку 90-х років ХІХ століття перетворилося на потужний транзитний пункт міграцій сезонних робітників, які в пошуках роботи масово прибували до міста пароплавами та залізницею. Це зумовило зростання кількості нещасних випадків на воді. Товариство змушене було реагувати на нову ситуацію, організувавши в місті рятувальну станцію.

Діяльність кожної з діючих рятувальних станцій значно зменшувала кількість нещасних випадків на воді з летальними наслідками.

Стаціонарні рятувальні станції мали власні будівлі поруч із акваторією Дніпра. Зазвичай комплекс будівель рятувальної станції складався з невеликих дерев’яних споруд, де цілодобово чергували служники станції та зберігався реманент рятувальників: сани та гребні човни, рятівні кола, жилети, багри, сокири (для рубання льоду взимку), дошки, ліхтарі та навігаційні прилади, аптечки для надання невідкладної медичної допомоги постраждалим від корабельних трощ і транспортних пригод на воді.

У 1890 році за кошти Катеринославського товариства порятунку на водах в місті була споруджена нова рятувальна станція, оскільки її старе приміщення правління громадської організації визнало аварійним і непридатним для подальшої експлуатації. На спорудження нового приміщення благодійна установа асигнувала 640 рублів 44 копійки. Згодом приміщення рятувальної станції устаткували телеграфом і телефоном, якими передавали метеорологічні повідомлення про можливі буревії та шторми лоцманам, котрі чергували цілодобово. Це значно полегшувало організацію роботи. Беручи до уваги характер рятувальної служби, телеграми передавалися на станцію безоплатно. Наприкінці ХІХ століття при рятувальній станції функціонував невеликий телеграфний пункт. За допомогою телефонного зв’язку рятувальники у разі необхідності викликали лікаря, який опікувався реанімацією постраждалих.

Службовий персонал станцій був укомплектований рятувальниками-лоцманами, які обслуговували проходження суден і плотів через Дніпрові пороги. Залучення катеринославських лоцманів на службу рятувальниками стаціонарних станцій було продиктовано прагматичними міркуваннями. Останні добре знали акваторію та гідролокацію фарватеру Дніпра, вміли добре плавати, мали необхідні навички з порятунку потопельників і постраждалих від трощ річкових суден, були чудовими гребцями та штурманами рятувальних човнів, що дозволяло досить оперативно та фахово виконувати складні завдання з порятунку потопельників і членів екіпажів річкових суден, які зазнали аварій на Дніпрі.

На Катеринославській станції впродовж всього періоду її існування караульну постову службу відбували троє лоцманів, на Ненаситецькій станції – невелика команда лоцманів на чолі з досвідченим отаманом. Команда рятувальників Ненаситецької зимової станції складалася з чотирьох гребців-лоцманів. Медичну допомогу потопельникам надавав міський лікар, відряджений для надання допомоги постраждалим.

Завдяки організації цілодобового чергування на цих стаціонарних станціях за 17 років катеринославські лоцмани врятували понад 105 людей і багато тварин. Так, 7 грудня 1880 року о 14 годині 30 хвилин 50 пасажирів, які пливли на двох дубах (річкових суднах) по Дніпру були захоплені кригоходом. На людей чатувала небезпека бути затиснутими та розчавленими раптово скреслою кригою. На допомогу потерпілим прийшли чергові лоцмани з правого та лівого берегів Дніпра. Вони терміново організували порятунок пасажирів із крижаного полону. Допомога надійшла вчасно, з 50 людей під кригу провалилось лише п’ятеро: четверо разом і один окремо. Рятувальникам вдалося витягнули потерпілих на лід баграми і перевести всіх по дошках на берег. Кожен лоцман, який брав участь у рятувальній операції, отримав від головного управління Товариства 10 рублів винагороди за спасіння людей.

Через відсутність стаціонарного мосту, який сполучав береги Дніпра, пригоди на льоду траплялися досить часто. 22 грудня 1880 року о 18.30 вечора селянин Микита Гончаров, який переходив через Дніпро, провалився під лід. Лоцмани рятувальної станції Касян Швидченко та Пилип Чернота, коли почули крики потопельника, захопили з собою дошки та встигли врятувати селянина. Головне управління товариства відзначило вчинок рятувальників грошовою винагородою в розмірі 5 рублів. 24 грудня 1880 року лоцман Степан Чернота врятував катеринославського міщанина Дмитра Ларіонова, який, переходячи в сутінках Дніпро, потрапив в ополонку з крижаною водою, з якої не міг самостійно вибратись. Лоцман, ризикуючи життям, врятував міщанина, кинувши йому мотузку. За проявлені мужність і героїзм Головне правлінням товариства нагородило Степана Черноту срібною медаллю з написом «За спасение погибающих». 28 червня 1881 року селянин Семен Миколенко, який переїжджав Дніпро по наплавному мосту, вирішив набрати в невеликий глечик води, але послизнувся та потрапив у воду. Лоцман Колісниченко кинув потопельникові рятівне пробкове коло за яке і витяг останнього з води. Лоцмана відзначено грошовою премією Головного управління в розмірі 3 рублів.

Згідно звітів Катеринославського товариства порятунку на водах 24 березня 1891 року лоцмани врятували трьох осіб, які потопали по центру фарватера Дніпра в місті Катеринославі. 18 вересня 1891 року під час сильної бурі на Дніпрі службовці станції врятували двое чоловік. 23 квітня 1891 року лоцмани провели цілу операцію з порятунку 30 осіб із гончака, який розбився на Ненаситецькому порозі. Аналогічна транспортна пригода відбулась 2 травня 1891 року. Служителі станції врятували 30 осіб. Великі аварії судна і плоту відбулися в квітні та травні 1892 року поблизу Ненаситецького порогу. Діючи в надзвичайно складній обстановці, лоцмани витягнули з води та перевезли на берег 26 осіб. Організація рятувальних станцій дозволила надавати невідкладну допомогу з порятунку суден, які зазнавали аварій через різноманітні транспортні пригоди на воді.

Зазначимо, що фінансування рятувальних станцій у місті та при Ненаситецькому порозі було нестабільним, кошти надходили спорадично. Так, станом на 1 листопада 1888 року на рахунках Катеринославського товариства лишалося 1 980 рублів 1 копійка. Впродовж наступних п’яти років до каси товариства надійшло 6 946 рублів, у середньому по 1 397 рублів щороку. На рахунки товариства надійшло членських внесків в сумі 941 руб., грошових зборів у церквах – 364 руб. 19 коп., пожертв від волосних правлінь і сільських товариств – 1 879 руб. 4 коп., від міської управи Катеринослава – 350 руб., від земських повітових управ Катеринославської губернії – 1 775 руб., від різних інших установ і осіб – 859 руб. 53 коп., 10% відрахувань від прибутків Ростовського-на-Дону місцевого управління – 412 руб. 8 коп. і прибутків від власних капіталів – 366 руб. 8 коп.

За цей період Катеринославське окружне правління товариства витратило на потреби організації порятунку суден, екіпажів і пасажирів 6 197 руб. 57 коп. Головними статтями витрат товариства були: сплата жалування лоцманам і сторожам рятувальних станцій на загальну суму в 4 027 руб., канцелярські витрати – 496 руб. 33 коп., організація та проведення поточного ремонту будівель рятувальних станцій – 225 руб. 72 коп. Фрагментарність джерельної бази не дозволяє детально реконструювати діяльність Катеринославського товариства порятунку на водах. Відомо лише те, що члени товариства та службовці стаціонарних рятувальних станцій брали активну участь в організації спортивних перегонів Катеринославського яхт-клубу, здійснюючи на човнах вахту поблизу локації, де проводились змагання яхтсменів, та постійний моніторинг ситуації поблизу катеринославських купалень і пляжів.

У 1918 році Катеринославське товариство порятунку на водах припинило свою діяльність через війни, відсутність фінансування та загальну економічну кризу, яка вразила тогочасне суспільство. Але практичний досвід організації стаціонарних рятувальних станцій на Дніпрі не був марно втрачений. Його активно використовували органи радянської влади Катеринослава під час організації низки рятувальних станцій на Дніпрі на початку 20-х років ХХ століття.

У публікації використані матеріали катеринославських видань, звіти Російського Імператорського товариства порятунку на водах.