Браславська Ірина Михайлівна
Ірина Браславська: ефективний керівник і щира людина

Якщо вашому колективу не вистачає яскравих барв, позитивних емоцій, впевнених професійних дій, запросить для спілкування неординарну особистість – завідувачку відділу періодики обласної наукової бібліотеки Ірину Михайлівну Браславську. Життя наповниться енергією, будуть і професійні дискусії, і неочікувані пропозиції зі впровадження інновацій, і незвичайні зустрічі з цікавими партнерами, і блискучі результати роботи! Ця харизматична людина вміє привертати увагу до своїх професійних справ, її життєва енергія, працездатність, небайдужість вражають: скільки життя в людині, жаги до знань, зацікавленості!

Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека для Ірини Михайлівни – перше і єдине місце роботи. Її бібліотечна діяльність – це не просто робота, це –  спосіб життя.

Зараз уже далекий 1976 рік позначений в пам’яті Бібліотеки поповненням колективу молодими спеціалістами, які приїхали за направленням після закінчення Харківського державного інституту культури (з 1998 р. – Харківська державна академія культури). Їх було більше десяти – юних гарних і розумних дівчат. Ірина серед всіх вирізнялась своєю привабливістю: висока, статуриста, русяве волосся нижче плечей, завжди доброзичлива, з усмішкою на обличчі! Саме про таких співробітників мріяла легендарна директорка, яка в той час очолювала Бібліотеку – Зінаїда Миколаївна Рижкова.

«Коли Зінаїда Миколаївна мене спитала, де я хочу працювати, моя відповідь була – «У відділі обслуговування». Вона сказала: «Ну що ж, дівчина весела, усміхнена – підеш до читального залу». Тоді головне приміщення Бібліотеки було на ремонті, працювали на проспекті К. Маркса, 103, де розташована німецька кірха (зараз пр. Д. Яворницького).

Почалося справжнє бібліотечне життя, потрібно було застосувати отриманні знання, набувати практичних навичок. Важливо для будь-кого, а для спеціаліста-початківця особливо, щоб у час, коли робиш перші кроки в професії, поруч був той, хто допоможе «вловити вірну тональність професії». Така людина у Ірини була – завідувачка відділу читальних залів Раїса Бурмак. Саме вона «поставила на крило», навчила основам бібліотечної практики, дисципліні та відповідальності. «Минуло вже майже 50 років, а я добре пам’ятаю її настанови».

Дисциплінованість і відповідальність, перш за все до себе, супроводжують Ірину Михайлівну все життя. Відділ читальних залів 1970-х років – нелегка ділянка наукової бібліотеки. Він розмістився на всіх трьох поверхах будинку на вул. Савченка, 10 (зараз – бульв. Батальйону Дніпро), «прихопив» і підвальне приміщення. Ірина Михайлівна – господиня залу періодичних видань, що в кінці третього поверху. Сховище періодики – у підвалі, там хазяйнувала світлої пам’яті бібліотекарка Рита Аронівна Міркіна. Сьогоднішній читач та й молодий бібліотекар були б здивовані технологіям обслуговування тих часів. Щоб попрацювати з періодикою, читачам потрібно було зайти до довідково-бібліографічного відділу, попрацювати із систематичною картотекою статей, оформити «вимогу» на газету або журнал і з цим запитом йти до залу періодики. Спілкування читача та бібліотекаря там тривало інколи до 15–20 хвилин, поки «вимоги» передадуть до підвалу, попередивши про це Риту Аронівну, вона виконає замовлення і ліфтом (в Бібліотеці його називали «підйомник») доставить читачеві. Всі перемовини відбувалися телефоном внутрішнього зв’язку. Читацьких відвідувань було чимало, тож увесь робочий час у коридорі третього поверху було чути як гучно то вниз, то вгору рухається підйомник, а час від часу голос Ірини: «Рито, отримай нові замовлення!».

Кожного дня безліч читацьких запитів, консультацій, бібліотечних заходів, зустріч із цікавими читачами. Один із читачів був особливим, бо він став чоловіком Ірини. Так до професійної додалась особиста доля, яка зробила її ще міцнішою і впевненішою.

Коріння міцності характеру Ірини Михайлівни з місць, де вона народилась, із сім’ї, в якій виховувалась. Родина Бриткових (дівоче прізвище І.М. Браславської) родом із села Верхопіння, яке розташувалось у верхів’ях річки Пєна на Бєлгородщині. Є різні версії щодо дати заснування цього стародавнього села, але, безумовно, не пізніше XVII століття. З уст в уста протягом століть передають історію про те, що селилися тут, на Дикому полі, біженці з Речі Посполитої: українці. білоруси. Безумовно, люди тут живуть сміливі та роботящі. Серед них – відомий всім сельчанам батько Ірини Михайлівни, Михайло Петрович. За фахом агроном, працював у колгоспі на відповідальних посадах, очолював дуже складні напрями сільськогосподарської роботи. Мама – Анастасія Микитівна працювала вчителькою молодших класів. Ще в сім’ї виховувались молодші брат Петро і сестра Тетяна. До речі, сестра Тетяна Михайлівна після закінчення Харківського інституту громадського харчування працювала за направленням в Ужгороді, потім переїхала до Дніпра – «Тато сказав, що потрібно бути разом». Працювала у Комбінаті громадського харчування на Шинному заводі, після закриття комбінату змінила рід діяльності та й стала працювати поруч зі старшою сестрою (з 2011 року).

Про свою велику дружну сім’ю згадує Ірина Михайлівна:

«Дитячі роки, як я зараз розумію, були щасливими, хоча до середньої школи ходили 2,5 км, доріг не було. Магазинів у селі не було, кращим гостинцем з міста були булочка та бублики таки духмяні, ковбаса тільки напівкопчена. Цукерки любила – карамельки. Плаття та костюми вельветові нам шила мама. Пам’ятаю свята: Великдень, коли на вулицях грає гармонь, співають пісні, качають яйця у лунках. У день виборів дідусь раненько ходив голосувати та приносив гостинці. Радість була неперевершена. А ще запам’яталась мама над зошитами пізно ввечері під гасовою лампою… Книги у нашій сім’ї були завжди, читали всі. Мама любила нам читати, дитячі книжки брали у невеличкій бібліотеці при початковій школі. А у старших класах вчителька літератури Ганна Кузьмівна давала читати книжки зі своєї приватної бібліотеки».

Мабуть тому і підтримала Ірина пропозицію своєї шкільної подруги вступати до ХДІК (Харківського державного інституту культури) щоб отримати бібліотечну спеціальність. Сьогодні, через майже п’ятдесят років, вона жодного разу не пожалкувала про свій вибір.

Студентські роки – цікавий час життя. Це нові знання, друзі, враження, це іспит на зрілість, самостійність, відповідальність. Ірина стає старостою своєї п’ятої групи бібліотечного факультету відділення наукових і масових бібліотек. З шістьох груп відділення старосту п’ятої групи в перервах між «парами» завжди було чутно, вона постійно щось уточнювала, пояснювала, організовувала для своїх одногрупниць. Вчилась із зацікавленістю, старанно, захоплювалась науковою роботою. Перши три роки навчання мешкала в Харкові у своєї тітки, так вирішила сім’я, коли проводжали на навчання. Але четвертий курс – справджене студентське життя – в гуртожитку. Цей досвід став у пригоді, коли приїхала на роботу в Дніпро. Чому само Дніпро обрала Ірина Михайлівна? Адже вона мала переваги у виборі місця роботи, могла сама обирати куди поїхати працювати. Каже, що знала Дніпро як красиве місто, ще вражала своєю могутністю та величчю річка Дніпро. Словом – романтика молодості.

Перші роки життя в Дніпрі знову довелося мешкати у гуртожитку, де була головою ради, організовувала проведення вечорів, зустрічей зі знаними особами міста, святкування різних подій, перевіряли санітарний стан кімнат. Життєва школа цих років була міцною, стала підґрунтям, щоб почати сімейне життя та одночасно здавати іспити на професіоналізм. Займала посаду головного бібліотекаря з координації, але зрозуміла, що ця робота не для неї, знов повернулась до читального залу. Народження донечки (сьогодні її доня – успішна леді, розумниця, красуня, мамина гордість) та невеличка перерва в роботі на декретну відпустку внесли корективи в професійній сфері: призначили очолити сектор обмінно-резервного фонду. Це був важкий період професійного життя, його вдалось пережити завдяки підтримці Романець Валентині Романівни, яка на той час була завідувачкою відділу книгосховища та безпосереднім керівником Ірини Михайлівни.

1993 рік – початок зіркового часу для Ірини Михайлівни у професії. Бібліотека розширювала свої площі, бо фонди стрімко збільшувалися, особливо страждали на той час від тісноти періодичні видання. Адміністрація Бібліотеки «достукалась» до влади, і Бібліотека отримала додаткові площі у приміщенні колишнього Будинку політпросвіти за адресою вул. Комсомольська, 58 (зараз – Старокозацька) та площу для сховища періодики в приміщення Державного архіву Дніпропетровської області на вул. Ленінградська, 10 (зараз – Князя Ярослава Мудрого). Створили новий структурний підрозділ – відділ періодики, завідувачкою якого призначили Ірину Михайлівну Браславську.

Потрібно було не тільки створювати окремий самостійний структурний підрозділ Бібліотеки, а й організувати його розташування в приміщенні колишньої бібліотеки Будинку політпросвіти, фонд якої треба було взяти на баланс, частину залишити за відділом періодики, залишок перерозподілити між іншими відділами або передати до інших бібліотек. Не кожному доручать таку відповідальну нелегку ділянку роботи. Звірювання фонду, створення довідкового апарату, упорядкування, розташування, оформлення, популяризація, залучення користувачів, пошук партнерів…

І ось вже аналізується перший досвід співпраці відділу з газетою «Свое дело» (готували огляди літератури для приватних підприємців), для газети «Наше місто» – огляди «Новинки вітчизняної періодики»; впроваджується організація нової форми роботи для читачів – «Кабінету ділової інформації», налагоджується співпраця з Управлінням у справах молоді, з філіалом Харківського юридичного інституту, Дніпропетровським відділенням інституту державного управління при Президентові України.

Зібраність, цілеспрямованість, працездатність, амбіційність – головні особисті помічники Ірини Михайлівни. Саме вони й допомогли створити команду співробітників відділу, здатних оперативно та якісно вирішувати складні задачі.

Багато чого доводилось організовувати вперше. Вперше опрацьовували технологічні питання взаємозв’язків між трьома  відділами Бібліотеки: періодики, комплектування та бібліографічного. Систематична картотека статей залишалася у бібліографічному відділі, реєстраційна картотека періодики – у відділі комплектування на вул. Ю. Савченка (бул. Батальйону Дніпро). Шукали вихід, і спеціалісти новоствореного відділу з хвилюванням взялися самостійно здійснювати бібліографічний розпис статей із періодики. А з відділу комплектування налагодили доставку нових надходжень бібліотечним транспортом. Так відділ періодики поєднав в собі функції обслуговування користувачів та інформаційно-бібліографічного опрацювання періодичних джерел для створення відповідних баз даних.

На щастя, всі ці перетворення збіглися з початком ери комп’ютеризації Бібліотеки. Бібліотечне життя піднялося ще на одну сходинку. Разом зі своїм колективом Ірина Михайлівна опанувала ази комп’ютерної грамоти, розібралася в програмах, знайшла стежки, що привели до сучасного обслуговування читачів.

«Перший комп’ютер у 1995 році (зараз – 22), перший копіювально-розмножувальний апарат у 1996 році, перші платні послуги, нові форми роботи. Відділ періодики перший в Україні створив електронний каталог на всі періодичні видання, які були у фонді відділу, з роками інші відділи доповнили цей каталог».

А який же читач не мріє про таке обслуговування, яке сьогодні у відділі періодики: пошук тем за лічені хвилини, тексти в електронному вигляді – тільки встигай використовувати! Немає у фонді потрібного документу – є електронна доставка. Колеги з інших бібліотек України та зарубіжжя допоможуть – відділ працює в корпоративних проєктах на паритетних умовах.

Здійснення читацьких мрій відбувається завдяки повсякденній кропіткій праці колективу відділу періодики. У 2002 році відділу було передано систематичну картотеку статей з усіма її функціями, зокрема веденням карткової й електронної версій, а фахівці відділу періодики стали бібліографами.

«З переходом на АБІС (автоматизовану бібліотечну інформаційну систему) у 2004 році розпочалась електронна реєстрація журналів, у 2005 році – електронна реєстрація газет. Розпис журналів і газет здійснюють усі співробітники відділу за галузевим принципом. Вступ у 2007 році до міжнародної корпорації з бібліографічного розпису періодики став значним кроком до підвищення іміджу бібліотеки та професійного рівня співробітників відділу».

За 11 років роботи в міжнародній корпорації спеціалісти відділу набули цінного  професійного досвіду. Ірина Михайлівна стала координатором міжрегіонального проєкту зі створення електронної бібліографічної бази статей вітчизняної періодики «Придніпровський корпоративний каталог». Ці два проєкти – фундаментальний інформаційний ресурс для користувачів Бібліотеки. Саме завдяки використанню комплексу ресурсів відділу вдається виконувати складні довідки, такі як: козацька педагогіка; міграція населення України у 1932–1933 роках; діти з особливими потребами в дошкільних закладах; соціалізація воїнів АТО, правовий статус волонтерів; будівництво та обладнання укриттів; відповідальність за мародерство в умовах війни; військова меморіалізація: зарубіжний досвід.

Ці досягнення відбуваються на тлі непростих соціально-економічних і політичних подій, тяжких історій і завдяки неймовірним зусиллям колективу відділу періодики на чолі з керівником-лідером Іриною Браславською.

Згадується тяжкий 2011 рік, коли відділ періодики переїхав у приміщення по пр. Д. Яворницького, 18. А перед цим працівники відділу пережили рейдерські захоплення приміщення, де на той час уже затишно облаштувались і фонд, і співробітники, і читачі. Знову важка робота з розміщення фонду: більшу частину його вимушено розмістили на трьох поверхах і у фоє орендованого Бібліотекою будинку Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького. Це ускладнило пошук, але співробітниці створили своєрідний «путівник», де вказали поверх, стелаж і полицю розташування видань, який допомагає швидко орієнтуватися у лабіринтах більше двохсоттисячного фонду.

Наступний переїзд – у січні 2021 року фонду сховища, розташованого на вул. Ленінградська, 10 (зараз – Князя Ярослава Мудрого) в орендованому приміщенні Дніпропетровського державного архіву, та на пр. Олександра Поля, 46.

«Історія повторилася: нестача місця, списання. Тяжко приймала я це рішення, що саме  списувати. Для мене, як і для всього колективу, це було дуже боляче…». Але впорались і з цим випробуванням, якість і темпи роботи не знижуються.

Авторитет спеціалістів відділу зріс настільки, що з ними укладають окремі договори на бібліографічний розпис спеціальної періодики: редакції журналів «Бібліотечний форум: історія, теорія та практика»; «Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин» (Український інститут експертизи сортів рослин). Ірина Михайлівна заглиблюється в усі процеси, пов’язані з напрямами діяльності відділу. Якось презентували книгу – підручник з правознавства місцевого автора, викладача вишу. Колеги отримали насолоду від коментарів Ірини Михайлівни та її питань до автора, вона на рівні розмовляла з науковцем. А чому б і ні? Адже вона сама здійснює бібліографічний розпис журналів із правознавства.

Будь-які задачі, які отримує Ірина Михайлівна від адміністрації, вона переосмислює, розробляє власну стратегію і тактику їх виконання. З часом ці завдання стають їй «рідними», набувають практичного значення для колег.

З 2016 року її відділ став учасником проєкту «Історичне Придніпров’я. Електронна повнотекстова бібліотека ретро-періодики Дніпровського регіону». Проєкт реалізовували в партнерстві з працівниками краєзнавчого відділу. Спеціалісти відділу періодики сканували, обробляли та конвертували зображення журналу «Вестник Екатерининской железной дороги» за 1924–1925 роки. З гордістю Ірина Михайлівна стежить за переглядами цього ресурсу користувачами. А їх вже десятки  тисяч! І хто ж знав про ці журнали, поки вони були лише в паперовому вигляді?

Взяла вона на себе і відповідальність за наповнення шістьох сторінок сайту бібліотеки: «Корисно знати», «На стіл освітянам», «Дніпропетровщина на сторінках центральних періодичних видань», «Світ захоплень», «Калейдоскоп періодики», «Студенту на замітку». А у 2022 році вона особисто та її працівники підключилися до наповнення нової сторінки сайту Бібліотеки «Україніка». Особливе місце в роботі відділу займала підготовка публікацій для порталу «ДніпроКультура», більший обсяг якої, як завжди, взяла на себе завідувачка відділу.

За період існування відділу створено електронний каталог аналітичного розпису статей – близтко 650 000 записів; виконуються послуги: ЕДД (електронна доставка документів), підбір тематичних довідок, «Вибіркова розсилка інформації». Створена повнотекстова база статей – зараз більше ніж 149 000 статей для використання в локальній мережі Бібліотеки. Спеціалісти відділу були виконавцями пілотного проєкту «Електронний запис користувачів», відкрили сторінки у соцмережах, розпочали і продовжують штрихкодування фонду журналів і газет, завдяки чому  здійснюють електронну книговидачу.

Ірина Михайлівна – гарячий популяризатор бібліотечного досвіду в професійному середовищі області, України, зарубіжжя. Брала участь у Кримських конференціях – підготувала виступ; неодноразово брала участь в обласних міжвідомчих конференціях, у Короленківських читаннях, виступила з презентацією «Проєкт Придніпровський корпоративний каталог – крок для створення єдиного інформаційного простору регіону». Стаття «Досвід організації і створення інформаційних ресурсів у корпорації ПКК» була надрукована у журналі «Бібліотечний форум: історія, теорія і практика». А її консультації для бібліотекарів області завжди емоційні, з практичними прикладами, заряджають слухачів-колег на позитив і бажання вчитися та впроваджувати її рекомендації. Особливо численна аудиторія її слухачів під час проведення занять на обласних курсах підвищення кваліфікації для бібліотечних працівників.

Коли спілкуєшся зі співробітниками відділу періодики, то стає зрозумілим, що успіх цього колективу у особистому прикладі його керівника – Ірини Михайлівни. В найскладніший, трагічний для України час, коли розпочались російсько-українська війна, Ірина Михайлівна, з певністю у перемогу, не зупинилась у розвитку професійної діяльності. З зацікавленістю приєдналась до реалізації нового бібліотечного проєкту: «Бібліотеки: хроніки війни». Це – корпоративний проєкт публічних бібліотек області, а задача її відділу – формування електронної бази документів «FAKTU» (з 24 лютого 2022 року), яка відображає події російсько-української війни на Дніпропетровщині.

«Силу, впевненість та енергію мені надає підтримка співробітників відділу, адміністрації бібліотеки, колег, сім’ї та вдячність користувачів…»

Тримати позитивний настрій для досягнення якісного виконання цілей допомагають доброзичливі взаємини між всіма співробітницями відділу. Його штат у різні роки змінювався від 5-ти спеціалістів у 1995 до 14-ти у 2002 і 9-ти у 2025 році. Люди змінювались, але залишався «основний склад», фундамент колективу. Це – Ірина Петрівна Савицька, яка працює у відділі з першого дня його створення, людина обдарована, творча і мудра, саме вона, колишня керівниця бібліотеки Будинку політпросвіти у 1993 році передавала свою бібліотеку до КЗК «ДОУНБ». Галина Миколаївна Коротоножкіна – досвідчений фахівець у галузі довідкової роботи, однокурсниця Ірини Михайлівни, її вірна помічниця й однодумниця. Олена Петрівна Швіндіна – грамотна спеціалістка, відповідальна людина, заступниця завідувачки; Ірина Олександрівна Прокопенко, незмінна помічниця у підготовці презентацій; Олена Володимирівна Осипович, відповідальна за статистику відділу; Ольга Олександрівна Міхутова, яка контролює облік і розсилку у межах корпорації ПКК, Тетяна Михайлівна Бриткова, головна зі сканування та поповнення повнотекстових баз. Ірина Михайлівна з вдячністю пам’ятає всіх, хто працював з нею, брав участь у створення відділу періодики: порахувала, що за 30 років у відділі працювало 52 особи, про кожну є що сказати, багатьом із них робота поруч із нею стала путівкою для продовження бібліотечної кар’єри в інших бібліотеках, а колишні співробітниці відділу Оксана Шевченко, Юлія Зюлева, Аліна Залєвська зараз займають керівні посади у ДОУНБ. У відділі склалися свої традиції: проведення конкурсу «Міс періодика» (з новими співробітницями), новорічні зустрічі з колишніми працівниками та друзями відділу, святкування днів народження, проведення Дня Ірини, Дня Тетяни, зустрічі у  жіночому клубі, святкування професійного свята. Люди, пов’язані професійними обов’язками стали один одному опорою, особливого значення це набуває зараз, коли йде дуже страшна війна. Так буває, коли люди зберігають важливі життєві цінності: «Цінними у стосунках із колегами для мене є: взаємодопомога, повага, чесність, відкритість. З читачами – треба їх любити, поважати, бути терплячими, ввічливими».

У кожної людині свої «секрети», як зберегти себе, свою сутність, не зруйнувати ті добрі плоди, що проросли за роки нелегкого життя. Можливо, у Ірини Михайлівні «секретом» є її захоплення – вишивка нитками, бісером. Кожна її вільна хвилина присвячена цьому заняттю. А результати – вражаючі за красою та мистецтвом виконання роботи. А ще її улюбленець – песик Лорд.

Вона не зраджує себе – з оптимізмом береться за нові справи, не втрачає контролю за вже розпочатою роботою і продовжує мріяти та будувати плани: «Плани на майбутнє?.. Скоріше це мрія: хороша передплата, розширення учасників корпорації «Придніпровський корпоративний каталог», розміщення фонду в одному приміщенні, оновлення комп'ютерного парку, стабільність колективу».

За таку людину радієш, виникає бажання підтримати, заразитися її енергією позитивного руху вперед.

Фото з архіву ДОУНБ і особистого архіву І. Браславської