Євген Безус: з любов’ю до цього світу

Безус Євген Федорович

Україна, Дніпропетровська область

  • 3 вересня 1943 |
  • Місце народження: с. Троїцьке П’ятихатського району Дніпропетровської області |
  • Поет, прозаїк, гуморист, член НСПУ.

З-під його пера вийшло чимало віршів, казок, оповідань і повістей, а інколи він дивує читача романом, сповненим драматизму людських характерів і доль.

Євген Федорович Безус – поет, прозаїк, гуморист. Член Національної спілки письменників України, Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. О. Кравченко (Девіль, 2014), Лауреат патріотичного літературного конкурсу Дніпропетровщини (2016), Лауреат Міжнародного літературного конкурсу прозових україномовних видань «Dnipro-Book-Fest- 2020» у номінації прозові твори (романи, повісті) за роман «Неприкаяні черепки імперії».

Біографія

Ми народилися в окопах,
У погребах і бліндажах,
Коли котився по Європі 
Нелюдський жах, пекельний жах.
І замість молока смоктали 
В ганчірках чорні сухарі.
Від бомб і куль нас затуляли 
Своїми вутлими тілами
Нещасні наші матері.

Євген Безус

Ці рядки автобіографічні, бо народився Євген Безус 3 вересня 1943 року в селі Троїцькому П’ятихатського району Дніпропетровської області в той час, коли вбивала і калічила людські долі війна. Автору пощастило вижити. З 1949 року сім’я проживала в селі Мишурин Ріг Верхньодніпровського району. Там Євген закінчив середню школу. Батько Федір Титович працював бухгалтером у колгоспі, а мама Катерина Антонівна – фельдшером у місцевій лікарні. Батьки встигали не тільки працювати, а й читати журнали та художню літературу. Євген теж прилучився до читання та так, що інколи це заважало навчанню в школі. 

У 1960–1962 роках працював токарем на заводі в місті Дніпропетровську і навчався на вечірньому відділенні Дніпропетровського інституту залізничного транспорту. З 1962 по 1965 рік служив в армії, у військовій авіації. Потім навчався у Дніпропетровському державному університеті, який закінчив у 1970 році і отримав спеціальність інженера-радіофізика. Працював на заводах Дніпропетровська, Жовтих Вод, Верхньодніпровська: майстром, старшим інженером-технологом, начальником технологічного бюро цеху, головним технологом заводу, заступником директора. В 1985 році був нагороджений медаллю «За трудову доблесть».

І зараз, уже в пенсійному віці, продовжує працювати на трудовій та громадській ниві: зараз він – інспектор з кадрів на фірмі «Агрогазсервіс», депутат Верхньодніпровської районної ради трьох скликань, заступник голови Верхньодніпровського районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка, член правління Дніпропетровської обласної організації Національної спілки письменників України. 

За активну діяльність був відзначений Грамотою Верховної Ради України (2010), медаллю Всеукраїнського товариства «Просвіта» «Будівничий України» (2018) та обласною відзнакою – ювілейною медаллю «25 років незалежності України», Подякою Національної спілки письменників України (2019). Плідно працює на творчій письменницькій ниві. 

Творчість

З-під його пера вийшло чимало віршів для дорослих, казочок для дітей, декілька дотепних іронічно-саркастичних оповідань і повістей, а інколи він дивує свого читача приголомшливо-сумним романом, сповненим драматизму людських характерів і доль.

Складати вірші почав ще з юних років, але не записував і майже нічого не зберіг. І тільки на 50-му році життя завів зошит і став їх записувати. Почав друкуватися завдяки своїй однокласниці В.Г. Перекопській, яка у 2005 році віднесла його вірші до редакції районної газети «Придніпровський комунар», де вони вперше були опубліковані. Але серйозно дебютував Євген Федорович у 2007 році в колективній збірці поетів Верхньодніпровщини «Самотканські зірниці», яка вийшла у видавництві «Пороги».

У 2008 році для свого меншого онучка написав «Казочку про дідуся-паровозика та хлопчика Микитку», яка і стала першою персональною книжкою автора, і вийшла, знову таки, у видавництві «Пороги».

У вересні 2008 року, лікуючись у Трускавці, познайомився з працівником редакції місцевої газети «Трускавецькурорт» І.Г. Трохимчуком і показав йому свої вірші. Поезії сподобались і були опубліковані в газеті. Київському поетові Л. Фастовцю потрапили до рук твори Є. Безуса, і він включив їх до своєї збірки «Під небом блакитним Борисполя-града». 

У 2009 році до 230-річчя м. Верхньодніпровська вийшла колективна збірка поезій місцевих авторів «Рідне місто моє», в неї ввійшли нові вірші Є.Ф. Безуса. В тому ж 2009 році у дніпропетровському видавництві «Ліра» вийшла книга «Поетичні вишиванки Євгена Безуса», яка для всіх стала справжнім відкриттям таланту автора: насичена світлом і яскравими кольорами, розмаїта думками, щедра на любов і теплу усмішку, вона вражала щирістю почуттів, довірливим тоном розмови, які сприяли відвертому і дружньому спілкуванню поета з його читачем.

У 2012 році вийшла друком книга «Хроніки пригод підземного льотчика авіації Івана Штурмила, або І таке буває». Дотепні, іскрометно-іронічні, подекуди сумні «хроніки пригод» незнаного ще в літературі героя принесли авторові друге місце на конкурсі – книга була відзначена Всеукраїнською літературною премією ім. Олександри Кравченко (Девіль). 

Наступна книга «Поле чудес» вийшла в 2013 році, починалась вона оповіданням, в основу якого лягла реальна історія участі автора в інтелектуальній грі «Поле Чудес» з Леонідом Якубовичем. У 2003 році Євген Безус дійсно був учасником фіналу програми і навіть виграв музичний центр, а онучкові Артемку Л. Якубович подарував іграшку – радіокерований автомобіль. Епіграфом до книги автор написав такі слова: «Не шукайте чудес у далеких країнах, справжнє чудо – це Ви, Богом дана людина».

Був іще один цікавий епізод в біографії Є. Безуса, пов’язаний з любов’ю до інтелектуальних ігор: в 2008 році він став переможцем команди глядачів «Клубу знавців української ліги «Що? Де? Коли?». 

У проміжках між виданням персональних книг публікувався у літературно-художньому журналі «Сузір’я дивосвіту» (2014, № 5–6), у літературно-художньому альманасі «Павлоградські перехрестя» (2014, № 5; 2015, № 6; 2017, № 8; 2018, № 9; 2019, № 10; 2020, № 11), альманасі письменників Придніпров’я «Степова Еллада» (2016, 2017, 2018). Був організатором видання і співавтором збірника «Поетичні передзвони Придніпров’я» (2015). Твори автора друкувалися в обласних і всеукраїнських газетах і часописах: «Зоря», «Событие», «Сільські вісті», «Магістраль», літературному альманасі «Оберіг», виданні Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих «Зона» 2018, № 30 і 2019, № 31; збірнику поезій і пісень «Університет поетичний» (до 100-річчя Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, 2018). 
 
Наступна велика праця – збірник повістей і оповідань «Крізь дерезу до слави». Книга вийшла в 2015 році. Персонажі його прози пройшли нелегкими шляхами життя: важкі повоєнні роки,  розвал колись могутньої імперії, нова незалежна Україна, в якій теж спізнали як радість здобутків, так і гіркоту втрат. Гумор, сарказм, трагікомедія оповідей і безмежна доброта, яка ллється зі сторінок цієї книги, спонукає дбати про людське в людині. 

У 2018 році вийшла друга збірка «вишиванок» – «Поетичні вишиванки-2», до якої увійшли більше ста нових поезій різного ґатунку: ліричних, публіцистичних, гумористичних, ще й декілька пісенних текстів, які пізніше автор поклав на музику. Вірші приваблюють своєю щирістю, змушують замислитись над суєтністю буття. В 2019 році в київськім видавництві «Український письменник» був надрукований роман «Неприкаяні черепки імперії». Цей твір про долю українців, змушених після розпаду Союзу, в буремні 90-ті, податися на заробітки до ситої цивілізованої і водночас байдужої Чехії. Рожеві надії заробітчан швидко перетворюються на сіру, тяжку непривабливу дійсність. І часом щемкий, а часом іронічно-саркастичний, а загалом дуже правдивий, застережний роман оцінюється читачем як безумовне досягнення автора.

У 2018 році побачила світ книга з поетичними і прозовими творами Олександра Григоренка «Залізна відданість Вкраїнському народу». Ініціатором, організатором і редактором-упорядником цієї книги став Євген Безус. Євген Федорович ініціював, організував і став упорядником великої книги-антології «Літературне Верхньодніпров’я». В цій книжці, виданій у 2020 році, п’ятдесят авторів – наших земляків. Усіх тих, хто народився, або навчався чи працював на благословенній Верхньодніпровській землі. 

За цим усім він ініціював і організовував проведення патріотично-літературних конкурсів серед школярів району. Внаслідок чого побачили світ три збірники з творами юних поетів і прозаїків Верхньодніпровського району: «Мої надії пишуться віршами» (2014), «Ми – українці» (2016 р.), «Проріст» (2019 р.).

26 березня 2021 року Євген Федорович Безус виступив з доповіддю на ІV Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 120-й річниці від дня народження Валер’яна Підмогильного, яку організувала наукова спільнота Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. За матеріалами конференції університет видав збірник «Повість про людей»: Антропологічний вимір прози Валер’яна Підмогильного в контексті літератури розстріляного відродження. В ньому надрукована стаття Євгена Безуса «Деякі нотатки до статті Давнього (Д. Геродота) «Літературні спостереження» щодо роману Валер’яна Підмогильного «Місто».

І знову автора привернула дитяча тематика. Після написання «Казочки про дідуся-паровоза та хлопчика Микитку» його онук захопився залізничним транспортом і став вимагати продовження. В цей час казочку опублікували в обласній газеті «Зоря», з часом вона потрапила до 36 випуску електронного збірника «Дерево казок». До того ж, завдяки працівникам Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей Є. Безуса внесли до «Вікіпедії» ще й назвали «українським дитячим письменником». Таке високе звання спонукало його до продовження. І в 2021 році у дніпропетровському видавництві «Ліра» вийшла книжка «Залізничні казочки», в якій автор розповів про неймовірні пригоди Дідуся-паротяга, електрички і тепловоза, а також розтлумачив малечі, що гарні вчинки, взаємодопомога і дружба дають не тільки радість спілкування, а й відчуття любові до рідних, друзів і Батьківщини.

Задуми та плани

«Хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани», – з усмішкою відповів письменник на запитання про його подальші задуми на майбутнє.

Щасливий автор після тяжкої хвороби зумів пізнати духовну радість поетичного слова і вибухнув активною і енергійною творчістю. Оптимістично радіючі кожному прийдешньому дню, він пише свої твори, повсякденно відчуваючи щохвилинну підтримку рідних: дружина Діна Валентинівна – перший критик, син Олег допомагає втілювати батьківські мрії, фінансуючи видання його творів. Доня Таня теж радіє з літературних успіхів свого батька. А попереду багато задумів і планів. Уже накопичилось близько 30 нових оповідань, повістей, гуморесок – найближчим часом буде книга.

Понад три роки Є. Безус збирає матеріали, які мріє покласти у збірку, що стане посмертним духовним пам’ятником поетові-земляку, верхньодніпровцю Дмитру Івашині (Геродоту) – (1892–1975). Видання планується обсягом до 300 сторінок, передмову і післямову до творчого доробку Геродота напише сам, книга вийде друком у 2022 році.

А ще він захопився вивченням історії свого роду, розшуком предків, складає генеалогічне дерево, щоб краще зрозуміти себе. Планує написати другий роман, який стане продовженням книги «Неприкаяні черепки історії», тільки вже про роботу наших заробітчан у Росії.

Побажаємо ж Євгенові Федоровичу здійснення всіх його задумів і планів. Він із тих письменників, у творчості яких відбивається туга за доброю людиною, за живою природою, за красою, щирістю, справедливістю та іншими корінними чеснотами, які нині піддаються тяжким випробуванням. Щасти йому на нелегкій письменницькій ниві!

Олена Матросова
Бібліографія:

Безус Є.Ф. Казочка про дідуся-паровоза та хлопчика Микитку.– Дніпропетровськ: Пороги, 2008.– 8 с.
Безус Є. Поетичні вишиванки Євгена Безуса: поезія.– Дніпропетровськ: Ліра, 2009.– 136 с.
Безус Є.Ф. Хроніки підземного льотчика авіації Івана Штурмила, або І таке буває.– Дніпропетровськ: Журфонд, 2012.– 216 с.
Безус Є.Ф. Поле чудес: повісті та оповідання.– Дніпропетровськ: Журфонд, 2013.– 204 с.
Безус Є. Крізь дерезу до слави: повісті та оповідання.– Дрогобич: Коло, 2015.– 250 с.
Безус Є. Поетичні вишиванки 2.– Київ: Гамазин, 2018.– 144 с.
Безус Є.Ф. Неприкаяні черепки імперії: роман / передмова О. Різниченка.– Київ: Український письменник, 2019.– 320 с.
Безус Є.Ф. Залізничні казочки.– Дніпро: Ліра, 2021.– 32 с: іл.
***
Демченко І. І літа летять, і пісні звучать // Придніпровський край.– 2018.– № 36 (15.09.).– С. 2: фот.
Новодон В. У кожного серця – своя Україна // Придніпровський комунар.– 2016.– № 1 (16.01).– С. 6: фот.
Новодон В. Не розгублений світ дитинства ллється дощем поезій // Придніпровський край.– 2018.– № 28 (21.07).– С. 3: фот.
Створено: 26.11.2021
Редакція від 26.11.2021