Бабайківка – любов моя… Історія села. Частина перша.

Бабайківка – любов моя… Історія села. Частина перша.

Історія села Бабайківка Царичанського району – маленька частинка великої історії нашого краю.

В краю, де народилася людина,
Дитинство казкою повсюди визира.
І та земля на цілий світ єдина,
Там найсвітліша юності пора.
Там залишились люди найрідніші,
Матусі пісня ніжна, як весна.
Там небо найсвітліше-найсвітліше
І татусева усмішка ясна.
Там все таке, без чого не прожити:
Твоє коріння, радість і політ.
Цю землю – не забуть, не розлюбити
Ніколи в світі і на схилі літ!

Надія Красоткіна

Бабайківка – любов моя…
(Історія села Царичанського району)

 

 

 

 

 

 

 

 

Мое рідне село Бабайківка розкинулось на пагорбі біля мальовничих берегів річки Оріль. Село має давню складну історію-долю, археологічні пам’ятки, найчистішу річку в Україні, родючі землі, мальовничі краєвиди, працьовитих мешканців, відомих земляків. Я цим горджусь. А люблю я своє село за інше. За відчуття домівки – затишної та привітної, за запахи і спогади дитинства, за щоденні маленькі радощі й нові знання. Тільки тут я почуваюся потрібною, захищеною, впевненою, бо я – вдома.

Історія перша: Так все починалось…

Найдавніші поселення людей у нашій місцевості належать до 9 тисячоліття до н. е. (мезоліту) та 4–3 тисячоліття до н. е. (неоліту). Поселення бронзи (3–1 тисячоліття до н. е.) та залізного віку розкопані на берегах Орелі. Основними заняттями людей того часу були полювання, збирання, рибальство.

рови у с. Бабайківка

Люди часів бронзи переходять до осілого способу життя. Про це свідчать археологічні розкопки 70–80-х рр. Від часів скіфів і сарматів залишилися могильники та кургани, в тому числі й у межах Бабайківських земель – 11 об’єктів. Всього на Приоріллі їх знайдено 124. Особливе місце займали земляні вали та рови, розміщені як по правому, так і по лівому берегах Орелі. Вважається, що найбільшими з них були Журавський вал і рів на річці Журавці. І зараз можна побачити їхні контури.

У період Київської Русі Приорілля було ареною битв із кочівниками. 

У 14–15 ст. наш край малонаселений. Тут відбувається битви з турками та кримськими татарами. В 16 ст. територія залишається диким степом, проте низ Дніпра починають освоювати відважні люди – козаки. 

Козацька доба 

картина «Козацька атрибутика», автор А. Грінченко

Першими поселенцями нашого села були запорозькі козаки. Зі слів старожилів села та з літопису, який зберігається в архівах Ермітажу (м. Санкт-Петербург), встановлено, що першим поселенцем був козак Данило Бабай зі своїми синами (звідси, можливо, і пішла назва села).

Місцевість, де поселилися Бабаї, була підвищена, а навколо неї, скільки оком сягнеш, розкинулись ліси, озера, луки. В річці й озерах водилось багато риби, луки були багаті на сінокіс, а ліс забезпечував будівельним матеріалом і паливом. Усі ці природні багатства приваблювали сюди нових поселенців. Пізніше виникають поселення – зимівники.
Після Переяславської Ради (1654 рік) землі правого берега Орелі увійшли до складу Гетьманщини, а лівого – до Запорожжя. Тобто зимівники на наших землях перебували під наглядом запорожців.  

річка Орільрічка Оріль

Минали роки. Слобода Бабайківка розросталась і вже на початок 1772 р., за даними перепису господарств і майна, нараховувалося 48 дворів (документ про перепис 1772 р. зберігається в обласному Дніпропетровському архіві). Головними галузями господарства на той час були землеробство та скотарство. Про це свідчать дані перепису.

Козак Атаман Яків Семенович мав одну хату, одну коняку, три пари волів, сто овець. Козак Варяниця Гнат із сином Іваном та братами Іваном і Семеном, зятем Микитою мали один двір, три хати, шестеро коней, 5 пар волів, 490 овець і 18 голів худоби. Козак Золотар Іван з шурином Герасимом та внуком мали один двір, дві хати, 1 коня, 3 пари волів, 40 овець, 7 голів великої рогатої худоби.

Про існування Слободи Бабайківка з давніх давен свідчать і документи. Ще Отаман Запорозького Коша Петро Калнишевський із військовою старшиною та товариством писав 22 січня 1772 р. Преосвященному Гавриїлу, Митрополиту Київському прохання про дозвіл на будівництво церкви в селі Бабайківці.

У другому документі духовного правління Старокодацької хрестової наместії від 3-го квітня 1772 р. за № 34: «Доносимо і просимо дозвіл на будівництво церкви в селі Бабайківці». На основі цих письмових прохань була видана святительська грамота на право будівництва церкви 20 липня 1773 р.

Будівництво її затяглося майже на 4 роки. Вона була побудована за кошти Йосипа Швидкого. 19 березня 1777 р. церкву освячено (докладніше про церкву с. Бабайківка можна прочитати у статті Олександра Харлана «Бабайківська дерев’яна церква в ім’я святителя Христова Миколая. До питання локалізації та архітектурно-містобудівні особливості»). 

малюнок церкви Св. Миколая в с. Бабайківка. ХVІІІ ст

Графічне зображення Бабайківського храму після довготривалих пошуків знайшов у архівах письменник-бабайківчанин Василь Сологуб.

Земельне питання: уроки минулого

У той час Слобода Бабайківка належала до Протовчанського повіту Азовської губернії, а в 1776 р. уже село було приєднано до Орільської паланки Царичанського воєводства. Поволі село розросталося. Вже на початку 1773 р. дворів налічувалось 60, а в 1777 р. – 232 з загальним числом мешканців – 1 516 (804 чоловіка і 712 жінок). Нові поселенці будували свої хати на підвищених місцях, на багатих і родючих землях на схід від р. Орелі. З’явилися нові хутори: Новостроївка, Оленівка, Гнатівка, Яризівка, Лукашівка, Іванівка. Слобода Бабайківка і хутори Новостроївка були вільними козацькими поселеннями, а решта належали поміщикам. Так, хутір Лукашівка належав панові Лукашці, який жорстоко експлуатував селян, знущався з них. Селяни-кріпаки були безправними, їх продавали, купували, дарували, програвали в карти, міняли на собак, доводили до трагічної смерті. Теперішня Івано-Яризівка колись називався Миргородщиною – поміщик Миргородський поселив там своїх селян-кріпаків. Пізніше пан Миргородський програв свою економію у карти панам Яризові та Ляшенкові. Останній продав її панові Кащенку, який подарував своєму зятеві Іванові Баранніку, тому Миргородщина і стала Івано-Яризівкою.

Вільні селяни, які мешкали в селі Бабайківці та Новостроївці, мали невеликі земельні наділи. Населення Бабайківки після реформи 1861 року мало в середньому по 3,5 десятини землі на двір. Кращі землі були захоплені поміщиками, тому селяни змушені були йти у найми. Щороку сотні жителів села вирушали на заробітки в різні місцевості, на плантації цукрових буряків в економію Карлівка. Серед місцевого населення відбувалося розшарування селян. Одні, користуючись дешевою робочою силою, багатіли, другі – зубожіли. З’являються  місцеві багатії, які, скуповуючи землю та знаряддя праці, стали господарями села: Грабина Федір, Зорик Микола, Мичаки, Щербина, Демиденко, Бабанський (мав 120 десятин землі). Дехто з них був справжнім хазяїном, умілим підприємцем, але були і жорстокі експлуататори. На таке ставлення траплялися випадки непокори, активні виступи селян. 

У 1863 році с. Бабайківка належала до Новомосковського повіту Катеринославської губернії. Число мешканців 2 775, дворів – 212. Населення було майже неписьменне. В селі була церковно-парафіяльна школа, в якій навчалося 42 дитини (38 хлопчиків і 4 дівчинки). Викладав дисципліни один учитель.

У 1882 р. до села Бабайківки були приєднані хутори: Новостроївка, Березівка, Преображенка.  На території селища діяли православна церква, земська поштова станція, дві лавки. На майдані села відбувались ярмарки – двічі на рік і щонедільні базари.

картина «Ярмарок» , автор І. Плешакова

Серед мешканців було поширено бондарство, вироблення полотна із прядива та льону, вишивання на полотні, ткацтво килимів і ряден. Своїми кустарними виробами Бабайківка славилась на весь повіт, за що у 1900 р. на виставці в Катеринославі одержала нагороду. У 1901 р. у селі за рішенням повітових земських зборів було відкрито школу рукоділля для дівчат, в яку приймали, в першу чергу, дітей заможних мешканців. 

Бабайківська волость

У 1907 році Бабайківська волость налічувала 1 049 дворів, земельні наділи складали 4 323 десятини землі. Двори колишніх панських хуторів (Яризівка та Березівка) мали земельні наділи в розмірі однієї десятини. За даними перепису 1907 р., у с. Бабайківці (Бабайківська волость) всього було населення 5 911 чоловік (3 642 чоловіка і 2 269 жінок). Наділено було землею лише 1 770 чоловік. Загалом на душу населення припадало 0,73 десятини, проте неодноразові переділи та виділення церковних земель у значній мірі зменшували кількість подільної землі, яка припадала на одного чоловіка. Жінки при переділах їх зовсім не отримували. Заможні селяни «змогли» одержати кращу землю, ближчу до села, а біднякам діставали піски та солонці. Це розорювало селян. Широко практикувалась половинщина. В бідноти та безхудобних селян заможні брали землю з половини (за половину врожаю). Таким чином вони придбали по 35–60 десятин землі. Обробляти її наймали бідноту. 

У січні 1905 р. до населення Бабайківки докотилася звістка про розстріл демонстрантів у Петербурзі. Потім настали часи владної реакції. Суспільство міст Катеринославщини було збурене, почалися мітинги, сходки робітників. У нашому селі не було активного організованого руху селян. Але окремі випадки заворушень траплялись: натовпом ішли в поміщицькі маєтки, ламали замки складів, забирали хліб, худобу, палили будинки. Збереглися відомості й про трагічний випадок: наймит Сергія Капусти заколов вилами батюшку місцевої церкви Тимофія Логвина. За цей злочин його заарештували і відправили у в’язницю.

У 1913 р. Бабайківській церкві належало 118 десятин землі. Крім того церква мала прибуток від парафіян 1 200 крб., кухлевого доходу – 1 298 крб. 73 коп. У селі було 7 шкіл (3 земські однокласні), одна земська двокласна, одна церковно-парафіяльна, одна реміснича.

У 1916 році були побудовані 4 початкових школи: в Березівці, Кущівці, Новостроївці та Бабайківське ремісниче училище. Це будівництво очолив земляк – член земської управи Багмут Андріан Махтейович, учитель, директор Бабайківської школи до 1926 року.

У ремісничому училищі готували молодь села і ближніх сіл із 18-ти різних ремесел: швачок чоловічого і жіночого одягу, шевців взуття, бондарів, ковалів, мірошників, ветеринарів, садівників, городників.

Перший випуск швачок Бабайківського ремісничого училища, 1916 рік

У селі з’являлися свої ремісники: Лаврентій Нездійминога – корзинник, Петро Скляренко – коваль, Дмитро Новоселя – мірошник, Кирило Чвертка – бондар, модистки – Мотря Галій, Мотря Нездійминога, Я. Лутай, шевці – Іван Балабан і Григорій Скляренко. Від них навчилися і їхні діти, кожен обслуговував своє господарство і допомагав іншим. 

Окрема історія урочища Басарабівка, прилеглого до с. Бабайківка. Після першої імперіалістичної війни 1914 року частина полонених солдат – болгар, молдаван, румунів – поселилася (до 25 сімей) на піщаному пагорбі біля Орелі і облаштувала посівне городництво. Вперше бабайківчани побачили солодкий болгарський перець, сині баклажани та інші овочі. Але між поселенцями і місцевими почали виникати сутички, бійки і пограбування. У решті- решт переселенці виїхали на батьківщину, а Басарабівка існує відтоді і понині.

 

Створено: 27.03.2019.
Редакція від 29.03.2019.
Антоніна Портянка
Бібліографія:

Від поклику до професії: каталог І Всеукраїнської художньої виставки сучасних дипломних робіт студентів вищих навчальних закладів України.– Дніпро: Ліра, 2018.– 36 с.
Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область.– К.: УРЕ, 1969.– 877 с.
Старік О.В. Село Бабайківка і його мешканці козацької доби (За писемними та археологічними джерелами) / О.В. Старік, В.О. Ходас // Січеславський альманах: зб. наук. праць з історії українського козацтва.– Дніпропетровськ: НГУ, 2011.– Вип. 6.– С. 99–110.
Харлан О. Бабайківська дерев’яна церква в ім’я святителя Христова Миколая. До питання локалізації та архітектурно-містобудівні особливості // Січеславський альманах: зб. наук. праць з історії українського козацтва. Вип. 5.– Дніпропетровськ: НГУ, 2010.– С. 107–115.
Яворницький Д.І. До історії степової України.– Дніпропетровськ, 1929.– С. 43-47, 64-67.
***
Десятерик В. Книга, перевидання якої всі чекають: [Про кн. «Бабайківка. Люди, їхні будні» М.С. Нездійминоги] // Приорільська правда.– 2011.– № 70 (27.09).– С. 2.
Дюжинских О. Свято-Николаевский храм // Зоря.– 2014.– № 95 (19.12).– С. 5.