Костенко Анатолій Олександрович
Анатолій Костенко. Майстер ліричного пейзажу

Анатолій Костенко уникав темних кольорів,
любив світлу прозорість повітря, котрим заповнював простір.

Людмила Богданова, мистецтвознавець

Серед дніпровських митців образотворчого мистецтва 60–90-х років ХХ сторіччя особливе місце займав своєрідний, несхожий на жодного з колег-митців Анатолій Олександрович Костенко. Демонструючи свій неймовірний талант та неповторне бачення світу, він створив низку чудових пейзажних полотен – переконливий знак великої любові до землі, на якій ми живемо.

Народився майбутній художник 29 березня 1920 року в селі Іванівка Херсонської області. Юність митця була обпалена Другою світовою війною, йому довелося воювати. Бойовий шлях  Анатолія Костенка відзначено орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями.

Після закінчення війни прийшов час для втілення у життя  мрії про творчість. У 1946 році Анатолій вступає до Харківського художнього інституту, який закінчив  у 1949 році. Його викладачами були знані художники і педагоги Єфрем Павлович Світличний, Олексій Опанасович Кокель, Борис Васильович Косарєв, Йосип Абрамович Дайц.

У 1951 році художник починає працювати на Дніпропетровському художньо-виробничому комбінаті. Можна сказати, що там минуло все його життя, до 1992 року.

Уже з 1952 року Анатолій Костенко бере участь в обласних мистецьких виставках, а з  1960 року – у всеукраїнських. На всіх виставках його роботи привертали увагу глядачів, колег і мистецтвознавців.

З 1963 року він стає членом Спілки художників СРСР.

У 1972 році у Дніпропетровську відбулася персональна виставка художника як своєрідний підсумок роботи 50-річного митця.

У 1973 році живописець взяв участь у меморіалі, присвяченому Архипу Куїнджі, що проводився на батьківщині художника, в Жданові (нині Маріуполь). В межах меморіалу було розгорнуто виставку пейзажів українських художників. Серед учасників були також дніпропетровці Г. Чернявський, М. Кокін, В. Матюшенко. Картини Анатолія Костенка викликали живий інтерес публіки, колег і спеціалістів, а сам він був нагороджений пам’ятною медаллю.

Журналіст Леонід Гамольський так писав про творчість художника: «Про нього рідко писали в газетах і журналах. Можливо, талановитому художнику бракувало динамізму і великої працездатності, потрібної для створення філософських, соціально вагомих творів. Лірик, натомість він послідовно, без поспіху розробляв принципи свого пейзажу, саме пейзажу А. Костенка».

Картини Анатолія Костенка – це оспівування краси природи з акцентом на захопливі краєвиди Дніпра та Криму. Легка прозорість його кольорів і те, як він вловлював суть форм і предметів, змушує затамувати подих.

Він був пейзажистом, і лише пейзажистом, головною темою якого була природа України. Картини Анатолія Костенка яскраво вирізнялися на виставках поміж інших. Завжди нові сюжети, нове пластичне вирішення, барви – яскраві, духмяні, немов пронизані ароматними соками землі. Усе це породжувало живу зацікавленість у глядачів, а особливо у товариському середовищі. Художники жваво обговорювали колористичні знахідки автора, сперечалися на предмет правомірності подібного відвертого декоративізму у його живописі. Загалом усі визнавали, що етюди та  картини художника випромінюють бадьорість, свіжість живого почуття, а усі моменти життя природи сприймаються ним життєрадісно.

До якого б жанру не звертався художник – був це сільський краєвид, лісові масиви чи простори степів, яку пору року він не зображував би, у його творчих пошуках не було місця для смутку та зневіри. Тут володарювали вітер і сонце, молода зелень та синь весняних вод. Усе було пронизане енергійним рухом. Щирість барв, поєднаних у дивовижно святковій гамі, давала можливість митцеві створювати яскравий образ чарівної природи України.

Скромна людина, він не любив говорити про себе. Сповідь художника була в його щирих і доброзичливих картинах і етюдах. «Він – своєрідний лірик, який в одному мотиві бачив стільки настроїв, що міг декілька разів їх повторювати за різними освітленнями і станами.

Творив він чудові камерні пейзажі з берегами Дніпра і човнами  чи з ажурними мостами над синіми водами.

Уникав темних кольорів, любив світлу прозорість повітря, котрим заповнював простір. Його улюблені ефекти освітлення перетворювали простий мотив у святкове декоративне видовище.

Особливу мову знаходив для кримських краєвидів, екзотичність яких виявляв лінійною та кольоровою візерунчастістю. І твори набували при цьому казкового характеру, якусь тайну своєї краси до кінця не розкривали», – так характеризувала мистецтвознавець Людмила Богданова особливий творчий почерк художника.

Помер художник 23 лютого 1996 року у Дніпропетровську.

Основні твори:
«Повінь на Дніпрі» (1960);
«У дяка на навчанні» (1961, у співавторстві з Комунаром Беркутою);
«На Дніпрі» (1963);
«Весняний день» (1965);
«Ранок» (1966);
«Берег Азовського моря» (1967);
«Перший сніг» (1967);
«Велика вода» (1968);
«Літо» (1968);
«Седнів» (1969);
«Сільський мотив» (1972);
«Осінь» (1972);
«Теплий вечір» (1976);
«Патруль на Дніпрі» (1977);
«Шлях до моря» (1979);
«Старий Крим» (1983);
«Весняний ранок» (1983);
«9 травня» (1984);
«Весна у Гурзуфі» (1985);
«Коли на землі мир» (1985);
«Розлив» (1987);
«На Дніпрі» (1992);
«Золота осінь» (1994).

Твори художника зберігаються в Дніпровському художньому музеї, Музеї українського живопису (м. Дніпро), Канівському музеї-заповіднику, в інших державних і приватних колекціях в Україні та за кордоном.