Місто Нікополь: на вулицях твоїх історія живе

Місто Нікополь: на вулицях твоїх історія живе

У старій частині Нікополя збереглися пам’ятники історії та культури, які можуть стати об’єктом національних і міжнародних туристично-екскурсійних маршрутів.

В широкім світі, де б ми не ходили,
не дасть спокою навіть нашим снам:
завжди вона, – усім, що серцю миле, –
земля Вітчизни згадується нам 
І. Гончаренко

Стара частина Нікополя: вулиця Микитинська 

А чи любите ви гуляти вулицями рідного міста? Влітку чи взимку, восени чи навесні? А може ви йдете ними на роботу чи поспішаєте до крамниці? Ми зовсім не задумуємося про те, що вулиці, якими ми так звично проходимо, – як люди: народжуються, ростуть, розвиваються і навіть старіють. Але не помирають... Змінюються покоління, міняються вивіски, а вулиці залишаються. Будинки і подвір’я, сквери і тротуари. А в них – історія всього міста…

Пройдімося найстарішою вулицею міста Нікополя. Вулиця Микитинська у старій частині міста… До середини 1960-х років – це головна вулиця міста. Вона починалася від базару «Шопа», перетинала місто з півдня на північ і закінчувалася біля залізничного переїзду по дорозі до губернського центру – Катеринослава. Звідси і перша назва вулиці – Катеринославська. Ця назва проіснувала до 1920 року, а потім її було перейменовано на честь засновника комуністичного руху в Німеччині Карла Лібкнехта. А з 1990-х років вулиця стала Микитинською.

Перше документальне свідчення про місцевість, де розташований сучасний Нікополь, – Микитин Ріг і Лиса гора є в щоденнику посла Священної Римської імперії Еріха Лясоти, який здійснив воєнно-дипломатичну місію для запорозьких козаків у 1594 році.

За народним переказом, назва річкового мису і місцевості навколо нього – Микитин Ріг походить від імені козака Микити, який, начебто, оселився тут і займався перевозом через Дніпро людей та їхнього майна.

У 1639 році козаки Війська Запорозького заснували в урочищі Микитин Ріг місто-фортецю – Січ, де було розташовано два козацьких полки для контролю над татарськими переправами через Дніпро і Великий Луг.

У січні 1648 року у Микитинській Січі спалахнуло повстання козаків під керівництвом Богдана Хмельницького проти поляків. Воно стало початком національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття проти Речі Посполитої та відродження української державності на засадах Запорозької Січі. Саме тут, на Микитинській Січі, Богдан Хмельницький створив повстанську армію, уряд військової держави, звідси розсилав заклики до українського народу підніматися  на боротьбу за православну віру і волю України. Після укладання воєнного союзу з Кримським ханством Велика козацька рада обрала Богдана Хмельницького Гетьманом України. Від цих подій на Микитинській Січі започаткована нова доба в історії українського народу – Українська Козацька Держава – Військо Запорозьке (1648–1775 рр.)

Поруч із Микитинською Січчю утворилось її передмістя, яке після перенесення Січі на Чортомлицький Ріг стало козацьким поселенням Микитин Перевіз. Воно було важливим прикордонним містечком Війська Запорозького Низового за часів Чортомлицької, Кам’янської, Олешківської та Нової Запорозьких Січей.

Після знищення Російською імперією Запорозької Січі у червні 1775 року Микитин Перевіз включили до складу Новоросійської губернії. У 1780 році, в зв’язку із запланованим будівництвом фортеці, він був перейменований на Нікополь – місто перемоги. Проте фортеця не була збудована і Нікополь став позаштатним містечком Катеринославського повіту однойменної губернії.

Ще у вересні 1954 року видатний український кінорежисер і письменник, громадський діяч і  гуманіст О. Довженко писав: «…На правому березі майбутнього Каховського моря, на Нікопольській дамбі ми спорудимо пам’ятник Богдану Хмельницькому. Нехай стане він тут, над морем, сам або зі своїми сподвижниками Кривоносом та Богуном. Адже Нікополь – це колишня Запорозька Січ-Микитин Ріг. Звідси в 1648 році почався великий історичний похід Хмельницького і запорожців… Тут протягом майже двох з половиною віків  стояли наші озброєні предки-запорожці на сторожі Батьківщини…».

І дійсно, в 1954 році на площі Б. Хмельницького було встановлено чотирикутний пілон, складений із великих квадратів граніту. На лицьовому боці пілону вмонтована плита з текстом: «На цій місцевості знаходилась Запорозька (Микитинська) Січ. В 1648 році в цій Січі запорозькі козаки обрали Богдана Хмельницького Гетьманом України». А через 100 метрів було встановлено пам'ятник видатному державному діячеві, полководцю, керівнику національно-визвольної війни українського народу середини ХVII століття Відкриття пам'ятника відбулося в січні 1954 року і було приурочено до 300-річчя укладення союзу України з Московією. Скульптуру відлили в художній майстерні міста Нальчика, автор пам'ятника-скульптури видатний скульптор Іван Петрович Кавалерідзе.

Ми бачимо Богдана Хмельницького на повний зріст. Державний діяч і полководець зображений у гетьманському парадному одязі, права рука легко підтримує булаву, засунуту за козацький пояс, а в лівій – грамота. Зосереджений погляд розумних очей спрямований вперед. Складки одягу надають величі та легкості постаті. Скульптура встановлена на прямокутному постаменті, який спирається на ступінчасту основу. На постаменті з лицьового боку закріплена чавунна дошка з текстом: «Богдан Хмельницький 1595–1657».

Будинки як свідки далеких подій

А тепер проведемо невеличку екскурсію по вулиці Катеринославській (Микитинській), зупинимося біля деяких будинків. На початку вулиці, в будинку № 2, який зберігся до наших часів, зараз тут житловий будинок, розміщалося Волосне Управління та кабінет старшини. Тут вирішувалися всі сільськогосподарські питання в регіоні. До складу волості входили приміські села Лапинка, Сулицьке, Довгалівка, Новопавлівка. Мешканці цих сіл мали власні земельні наділи, а також орендували землю у місцевих поміщиків Нечаєва, Кордубана, Євтєєва, Шишкіна, Бабушкіна, Черниця, Неплюєва, та в економії Великого князя Михайла Романова, який володів земельними угіддями в районі сіл Капулівки та Покровського. На чолі Волосного Управління стояв Старшина, а помічниками служили десятники. Волосним писарем працював Л.А. Ніколаєнко, сільськими писарями – Тизик, Криворучко, Дядик, Шавло. Усі посади у Волосному Управлінні були виборні.

А ось навпроти, у будинку № 1, розташовувалася канцелярія Волосного Управління та склади купця Тимофєєва.

Прибутковий будинок купця Тимофєєва

Мешкав купець Василь Тимофєєв поряд, у будинку № 3. Його прибутковий дім сьогодні є чи не єдиною будівлею культурного спадку, який має доглянутий вигляд. Будівництво його було розпочато у листопаді 1906 року. Заможній купець, який розбагатів на постачанні зерна та сільськогосподарського знаряддя, розпочав будівництво прибуткового дому за проектом санкт-петербурзьких і київських інженерів. Будували його працівники місцевої артілі, яка містилася поряд. Цей будинок примкнув до житлового, розташованого в провулку Телеграфному, 1. Новий двоповерховий дім зводили з місцевої червоної цегли на невеликому цегляному цоколі. Висота будинку –12 метрів, площа як першого, так і другого поверхів – по 570,59 кв.м. У будинку було 102 вікна, 44 дверей, 35 кімнат. Дах будинку вкрили залізом. За бажанням Тимофєєва, проектанти декорували будівлю тесаною та фігурною цеглою.

Північний та східний боки будівлі різнилися віконними прорізами та декором. Парадний вхід в обрамленні колон виходив на «червону» лінію Катеринославської вулиці. Ліворуч від парадного входу був в’їзд у двір. На знімках Базарної площі 1920-х років видно цей під’їзд, а поряд із ним стоїть віз, запряжений конем. На сьогодні цей в’їзд закладено цеглою, але він добре проглядається.

Будівництво прибуткового дому було закінчено за 2 роки, про що свідчить напис над колишнім центральним входом – 1908. А невдовзі будинок було віддано під семикласну муніципальну (міську) жіночу гімназію. Керував навчальним закладом Павло Зубов – викладач латини. Пізніше в ній додатково відкрили 8-й клас – педагогічний. Випускниці мали право працювати домашніми вчительками та вчительками початкових класів.

Багато ще подій відбувалося в стінах цього будинку. У серпні 1914 року тут обладнали лазарет для поранених воїнів, які прибували з німецького фронту. Місцева газета «Голос труда» від 15 лютого 1918 року повідомляла, що у будинку Тимофєєва розміщалася Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів і бойові організації більшовиків – штаб Червоної Гвардії та Військово-революційний комітет. Але змінилася влада, і після закриття гімназії в 1919 році в цьому будинку працювала комісаріатська трудова школа № 5. А у 1925 році з м. Кривого Рогу сюди переїхав педагогічний технікум. Його очолив М. Руденко. Більшість студентів технікуму – юнаки 18–20 років, а то і старші. Серед них – був і майбутній поет, літератор, автор пісень «Дніпрові хвилі» та «Щаслива Україна» Віктор Гаврилюк. 

А на рубежі 2000-х років будинок викупив і відновив новий господар. І сьогодні спадок купця Тимофєєва по вул. Микитинській, 3 є пам’ятником історії та архітектури – прикрасою старої частини міста. 

Пам’ятка архітектури «Критий ринок»

Вулиця Микитинська, 4. У цієї будівлі не менш цікава історія. В народі її називають «Шопа». Слово мало татарське коріння і означало «жваве місце торгівлі» На місці Базарної площі ще у XVIII столітті велася активна торгівля. А значення Нікополя як торгового центру на Дніпрі весь час зростало. Міцну цегляну будівлю було зведено у 1910 році після пожежі в старому дерев’яному приміщенні на Базарній площі.

У період 1889–1903 років на головній вулиці міста, Катеринославській, зводили одно- і двоповерхові магазини та будинки місцевих купців. До речі, для будівництва використовували цеглу місцевих заводів, яких у Нікополі було чотири: Королькова, Трусова, Дренова і Зіменса. Неймовірніше, останній і будував ринок. 

Лаконічно декорована «Шопа» композиційно вписалася в міський пейзаж. Спочатку прилегла до будівлі територія з півдня та півночі була відкритою, і торговельні ряди були «під небом». А ось у східному та західному крилі ринку були уже стаціонарні місця  для торгівлі. Світло у центрі базару було завдяки великим арочним вікнам. У південній частині містився товчок, де торгували поношеними речами. А вгору, по Катеринославській, розташовувалися ряди возів із дровами, сіном, соломою, овочами, кавунами та динями. Жвава торгівля тут велася з ранку до вечора за будь-якої погоди та у всі пори року. Тутешні мешканці пишалися своїм базаром, не менше, ніж одесити Привозом. 

У Нікополі традиційно проводилися ярмарки – Благовіщенська, Вознесенська, Успенська та Дмитрівська. Остання відбувалася на Святого Дмитра (26 жовтня) та відзначалася переважно продажем хліба.

Як відомо, тільки на Дмитрівській ярмарці (24–27 жовтня 1865 р.) було відкрито 244 різні крамниці, з них для торгівлі тканинами – 51, галантерейними товарами – 7, готовим одягом – 8, головними уборами – 12, полотном – 15, шкірою і кожухами – 57, горілкою – 32, вином – 6, медом – 15, посудом – 17 тощо.

Торговий люд приїжджав до Нікополя з різних міст – Катеринослава, Чернігова, Орла, Полтави, Херсона, Новомосковська, Павлограда, Слов’яно-Сербська, Пирятина, Стародуба, Берислава, Олександрії, Кременчука, Батурина, Бєлгорода, Обояні, Оріхова, Вознесенська. Залежно від запропонованого виду товару було виділено окремі площі для продажу зернових – пшениці, пшона, проса, жита, ячменю, а також борошна, прядива, солі, риби, фруктів, капусти, цибулі, картоплі, коней, рогатої худоби, овець тощо.

Зі спогадів полковника у відставці А. Пятигорця «Нікопольський базар зразку 1954 року»: «Ціни на нікопольському ринку в основному були якісь нереальні, а у порівнянні із Запоріжжям і Прибалтикою (де жив раніше) – нечувано низькі, Мене вразило, коли за рибину вагою приблизно півтори кілограми просили 1 карбованець. А після грошової реформи 1961 року це складало всього-на-всього десять копійок… Звичайно, почесне місце у м’ясних рядах займала національна їжа багатьох українців  – куски сала, рожевого або з невеликими червоними прожилками м’яса і тоненькою шкуркою. Тут же лежали круги домашньої ковбаси з часником… » 

Критий ринок мав підземні ходи. Зараз вони частково замуровані та підтоплені, а на початку XX століття ними доставляли товари, які прибували по Дніпру. Довжина ходів була значною – від пасажу і до міського вантажного причалу (місце, де встановлена гармата). Тобто, спочатку товар підвозили під землею, а потім піднімали в Критий ринок і на Базарну площу. 

Краєзнавці стверджують, що у підвалах «Шопи» розміщали затриманих Нікопольським відділом НКВС. А свідки стверджують, що їх із «Шопи» виводили на розстріл в бік новопавлівських круч. Тепер на будівлі ринку є меморіальна дошка, присвячена жертвам сталінських репресій.

І аж до 1971 року «Шопа» була діючою. А потім побудували Центральний ринок, і торгівлю перенесли туди. А в цій будівлі відкрили склад № 2 «Міськхарчторгу». На жаль, сьогодні ця будівля має дуже непривабливий вигляд. Наприкінці 1990-х років було знесене східне крило пасажу, причиною чого стала усадка землі. Західне крило збереглося, зараз в ньому працює їдальня «Стара пристань». А наприкінці минулого століття південну частину колишньої Базарної площі віддали під будівництво приватного триповерхового будинку нікопольському підприємцю. У 2004 році він викупив у міста старовинний Критий ринок, плануючи розібрати його по цеглині та побудувати, в такому ж архітектурному стилі, чотириповерхову будівлю готелю. Але громадськість міста не погодилася з цим. Без ремонту та будівельної підтримки «Шопа» продовжує руйнуватися під тягарем свого віку…
 

 

Створено: 21.01.2019.
Редакція від 22.01.2019.
Людмила Чиндяєва
Бібліографія:

Богуш П.М. У истоков истории Никополя.– Днепропетровск: Пороги, 1992.– С. 36–40.
Жуковський М.П. Нікополь: стислий історико-статистичний нарис з історії міста.– Нікополь: СПД Фельдман О.О., 2013.– С. 22–29.
Шапошников Г.С. Як виникло місто Нікополь.– Нікополь, 1991.– 48 с.: іл.
Шеремет С.В. У гостях у старого Нікополя: історико-документальний нарис.– Дніпропетровськ: Пороги, 2001.– С. 15–18.
***
Зеленяк Т. Автор пам’ятника украинскому гетману в Никополе был скульптор с грузин- ской фамилией Кавалеридзе // Репортер.– 2006.– 18 мая.– С. 4: фото.
Разуваева Н. Поминальный звон Старой части Никополя // Проспект Трубников.– 2018.– № 36 (6.09).– С. 5–6: фото.
Разуваева Н. Прибыльный дом купца Тимофеева // Проспект Трубников.– 2018.– № 40 (4.10).– С. 5–6: фото.