Михайло Свєтлов – завжди юний романтик

Свєтлов Михайло Аркадійович

  • 4 червня 1903 – 28 вересня 1964 |
  • Місце народження: м. Катеринослав (суч. Дніпро) |
  • поет, драматург, перекладач, лауреат Ленінської премії, два ордени Червоної

Михайло Свєтлов – поет суперечливий і парадоксальний. Юним романтиком уявляє поета минулої епохи сучасна молодь.

Він все таки був мудрецем…

Михайло Свєтлов – особистість суперечлива та парадоксальна. Народний улюбленець і в той же час «незаарештований арештант епохи» (за словами Є. Євтушенка), всесоюзна слава і водночас – небажання бути в центрі уваги, скромність, висока інтелігентність і зовнішня простота. Комсомольський поет – і… виключення з комсомолу за троцкізм, а в партію він ніколи не вступав. У повоєнні роки його творчість – в опалі, не друкують, не згадують критики, не дозволяють виїжджати за кордон, а він – займається викладанням і стає одним із найулюбленіших професорів Літературного інституту.

Михайло Свєтлов – кумир молодого покоління і цілої епохи з внутрішньою незалежністю і бездоганним смаком. Він багато часу прожив у Москві, але родом з України і чимало віршів присвятив Україні й українцям («Гренада», «Каховка», «Украина», «Екатеринослав», «Колька», п’єса «20 лет спустя» та інші), зустрічався з Олесем Гончаром, Павлом Загребельним, викладав поетику Ліні Костенко в Московському Літературному інституту. Наскільки треба бути життєстверджуючим поетом із тихим ненав’язливим гумором, єврейською ідентичністю, яку він не приховував, з притаманною йому легкістю і мудрістю, щоб залишатися самим собою. А може це маска гаєра, як стверджує С. Ліпкін?

Його називали раннім Гейне та зрілим Екзюпері. Поет минулої епохи… Його твори – документи тієї епохи, проте в них відчувається власна інтонація та іронічна мудрість. А його висловлювання, зібрані в книзі «Беседует поет» – не просто підручник для молодих поетів, але й книга, яка кожного вчить дивитися на світ по-своєму, власними очима. Яким бачить сучасна молодь поета минулої доби? Чим приваблює М. Свєтлов сучасну молодь? Звертаємось до молоді з питанням – який він – їхній Михайло Свєтлов…?

Завжди юний романтик

Поэт – это тот, кому нужен весь мир
и кто хочет все отдать людям… 
М. Свєтлов

Поезія М. Свєтлова актуальна саме тому, що його життєва позиція була зорієнтована на перебудову світу. Він поважав не певну людину, а весь Всесвіт.

Понимаю и принимаю
И ребёнка и старика,
К человечеству приближаю
То, что видно издалека.
Гражданином опасность встречу,
Честно смерти в глаза взгляну.
Под волною противоречий
Никогда я не утону
Вижу будущее наяву
Так живу и так плыву.
Не боюсь воды ледяной ...
Звезды светятся надо мной.

Кожне слово великого поета правдиве, за кожним – досвід всього життя, до останнього вдиху. Йому потрібен весь світ, щоб віддати себе людям:

Я желаю и присно и ныне
Быть родителем огоньков.
Я желаю подобно осине
В сотни втиснуться коробков.

Чтоб носили меня, зажигали,
Чтобы я с человечеством был,
Чтоб солдат на коротком привале
От меня, от меня прикурил…

Друга причина актуальності, що Михайло Свєтлов протягом дуже багатьох років у своїй творчості з любов’ю та теплом звертався до молоді:

«У меня были чудесные современники в моём ремесле. Маяковский и Есенин обращались со мной как с молодым. И вот пришло время, и я, наполненный возрастом человек, сам обращаюсь к молодёжи. Что бы вы не делали, чем бы вы не занимались старайтесь создать такую атмосферу, чтобы творческое состояние заняло большую часть вашей жизни.

Не соблюдайте принципиальность в мелочах. Это оружие обывателя. Обнажать это оружие нужно только для большого решения или для опасной разведки. Сколько мы ни знаем великих людей – это люди великой и гордой принципиальности. Я очень хочу чтобы вы поверили моим желаниям».  

На питання «До чого я закликав молодь?» – Свєтлов відповідав, – до захоплення своєю працею, професією. Поет щедро дарував свій досвід молоді, навчав, а юні серця відкрито дякували за справжню підтримку.

А ще – захоплює життєстверджуюча творча природа цього поета, його біографія проста, але унікальна.

«Моя біографія – люди»

Михайло Аркадійович Свєтлов (Шейнкман) народився 17 червня 1903 року у Катеринославі в сім’ї єврейського ремісника. Чотирикласне училище, служба уМихайло Аркадійович Свєтлов фотоательє, на товарній біржі. У власній автобіографії Свєтлов писав з іронією:

«Я, Михаил Аркадьевич Светлов, родился в 1903 году 4/17 июля. Отец – буржуа, мелкий, даже очень мелкий. Он собирал 10 знакомых евреев и создавал «Акционерное общество». Акционерное общество покупало пуд гнилых груш и распродавало его пофунтно. Разница между расходом и приходом шла на мое образование.

Знакомство с литературой произошло случайно: отец приволок в дом кучу классиков с тем, чтобы пустить бумагу на кульки для семечек. Юный Светлов охнул и договорился с отцом: сначала он читает, а потом родитель заворачивает. Так он приобщился к литературе.

И еще любил рассказывать: «В детстве я учился у меламеда. Платили ему пять рублей. И вдруг отец узнал, что в соседнем местечке берут три. Он пришел к меламеду и сказал: "Хорошо, пять так пять. Но за эти деньги обучи его русской грамоте".

«Так я и стал, – робить підсумок Свєтлов, – русским писателем».

У 1919 р. був призначений завідувачем відділу друку Катеринославського міського комсомолу. В 1920 р. добровольцем пішов до Червоної армії, учасник громадянської війни. Жив у Харкові, а з 1922 р. – у Москві. У 1927–1928 рр. навчався в Московському університеті. Комсомолець-романтик, він не був партійною людиною та оспівував мрію про молоду країну, що летить назустріч до щастя. Добровільно брав участь у Громадянській війні, але його переслідували за симпатію до троцкістів. Військовим кореспондентом дійшов до Берліну. Лише у 1953 р. повернувся в літературу. 28 вересня 1964 року Михайло Свєтлов помер.

Друкувався з 1917 р. (вірш у газеті «Голос солдата»). Свєтлов був членом літературної групи «Молодая кузница», яка об’єднала усіх літераторів, що оспівували революційну перебудову світу, в 1924–1925 роках входив до літературної групи «Перевал». В цей час були опубліковані дві збірки його віршів: «Стихи» (1924) та «Корни» (1925). В 1926 вийшла книга Свєтлова «Ночные встречи», «Книга стихов» у цьому ж році він створив відому «Гренаду», яку Володимир Маяковський читав напам’ять на своїх поетичних вечорах, а композитори створювали музику на слова твору.

Після тривалої паузи з’явилися збірки віршів Свєтлова «Горизонт» (1959), «Охотничий домик» (1964) та остання книга поета – «Стихи последних лет» (1967), за яку Свєтлову посмертно була присуджена Ленінська премія.

Романтика і ліризм відрізняють і драматургію Светлова: «Глибока провінція» (постановка 1935), «Казка» (1939), «Двадцять років опісля» (1940), «Мис Бажання» (1940, не була поставлена), «Бранденбургские ворота» (1946), «Чуже щастя» (1953), «З новим щастям» (1956), п’єса-фантазія за мотивами К. Гоцці «Любов до трьох апельсинів» (1964), а роботу над п’єсою про А. Сент-Екзюпері він не встиг завершити. 

Багато часу Свєтлов присвятив перекладацькій діяльності: з білоруської, туркменської, української, грузинської, литовської мов.

Михайло Свєтлов був одружений з Родам Амирєджибі (1918–1994) – сестрою грузинського письменника Чабуа Амирєджибі. Єдиний син поета – сценарист і режисер Олександр (Сандро) Михайлович Свєтлов (народ. 1939).

Його творчість – кардіограма життя цілої епохи

«Поезія – моя держава, я вічний підданий її».

М. Свєтлов

Літопис життя країни дуже своєрідно відобразився у віршах Свєтлова. Поет ніби злився з епохою, став символом цілого покоління. Характерний тільки для Свєтлова пісенно-романтичний образ народжується у віршах про Громадянську війну («Гренада», 1926; «Робітфаківці», 1925; «У розвідці», 1927 та ін.), але в той же час він з’єднується з іронією, жартом, який поступово стає особливістю поетичної манери. Сучасність Свєтлова полягає у неповторних власних образах, народжених «варіаціями повторюваних почуттів". Згодом відбувається переосмислення життєвих цінностей:

Я листаю стихов своих томик,
Всё привычно, знакомо давно.
Юность! Ты как охотничий домик,
До сих пор в нём не гаснет окно.
Вот, в гуманность охоты поверив,
Веря в честность и совесть мою,
Подошли добродушные звери.
Никого я из них не убью!
Не существованье, а драка!
Друг мой, гончая прожитых лет,
Исцарапанная собака,
Заходи-ка ты в мой кабинет.

«Охотничий домик»

Революційні ідеї, ідеї перебудови світу змінюються природніми почуттями:

Чтоб ты не страдала от пыли дорожной,
Чтоб ветер твой след не закрыл, –
Любимую, на руки взяв осторожно,
На облако я усадил.

Когда я промчуся, ветра обгоняя,
Когда я пришпорю коня,
Ты с облака, сверху, нагнись, дорогая,
И посмотри на меня.

Гуманізм Михайла Свєтлова, починається з почуття особистої відповідальності за долю недооціненого, йде далі до відповідальності за долю Батьківщини та всього світу, до захисту всього чарівного та дивовижного, кожен раз втілюється у певну людину, подію). Сьогодні, як ніколи, є актуальним його вірш «Італієць» (1943), побудований як уявний монолог, що затверджує мрію про світ, про братерство людей. Яка актуальність!

Но ведь я не пришел с пистолетом
Отнимать итальянское лето,
Но ведь пули мои не свистели
Над священной землей Рафаэля!

Особливість поезії М. Свєтлова полягає в тому, що вона стосується Всесвіту. Зараз багато людей не люблять цього слова. Ховаючись за повагою до цього поняття, виявляють бездушність, небажання приділяти увагу кожній людині. Свєтлов наполегливо говорить, що призначення поета не тільки у тому, щоб вносити красу у нашу сіру дійсність, але й створити її такою, щоб вона відповідала усім важливим бажанням людини. Поет потрібен для того, щоб майбутнє зберегло свою власну чудову красу.

«Поезія – моя держава, я вічний підданий її» – це не слова, це стан душі. Він був творчою особистістю у віршах, статтях, у спілкуванні. Поет приймав на себе всі людські турботи, всі занепокоєння, вбачаючи в цьому не тільки покликання, але й професію і застерігав проти обвинувачення в зайвому співчутті до людей, до їхніх турбот і прикрощів.

«Счастье поэта должно быть всеобщим,
а несчастье – обязательно конспиративным».

У поезії Свєтлова зачаровує сталість його симпатій. Будучи поетом сучасним, із широким поглядом на світ, із серцем, відкритим назустріч молодості, він до кінця своїх днів був саме таким – за духом, за темпераментом. У творчості поєднував романтичне і буденне, героїчне і невибагливо-побутове.

Ставлення до поезії як до одного з могутніх засобів перебудови світу визначило й життєву позицію Свєтлова, позицію бійця. З цього він починав, цим скінчив. Поетичне міркування про життя, про безсмертя він почав згадуванням, прекрасним за свіжістю й дотепністю образом:

Как мальчики, мечтая о победах,
Умчались в неизвестные края
Два ангела на двух велосипедах –
Любовь моя и молодость моя.

Його не цікавила популярність, йому не потрібна була слава. Він любив людей, свою країну, оспівував її героїв. А сам тримався в тіні, не тільки тому, що був скромним по натурі – світовідчуття спонукало поета поводитися саме так.

За словами Й. Ігіна: «Свєтлова ніколи не полишала молодість духу. Головна риса його покоління – закоханість». Друг М. Свєтлова вважав, що поезія була другим ім’ям молодості:

Да разве может юность постареть,
Ей не пройти по старческому следу.

Він не тільки віддав свій талант, але й турбувався про те, щоб його послідовники були гідні цього високого звання – Поет. Він був свідком та учасником великих громадських, вселюдських подій. Його творчість добре вивчена, його вірші – реальне відображення свєтловського мислення, світосприймання. Поезія Свєтлова – це особливі історичні документи, які говорять про почуття, мислення та людей, що були поряд з ним.

Видання автора

Светлов М.А. Я – за улыбку!.– М.: Правда, 1962.– 63 с.
Светлов М.А. Охотничий домик: книга новых стихов.– М.: Сов. писатель, 1964.– 104 с.
Светлов М.А. Избранная лирика.– М.: Молодая гвардия, 1965.– 32 с.– (Б-чка избранной лирики).
Светлов М. Сорок лет моей лирики [Текст]: сорок стихотворений.– М.: Советская Россия, 1965.– 111 с.
Светлов М. А. Стихотворения.– М.: Худож. литература, 1967.– 63 с.
Светлов М.  Стихотворения.– М.: Дет. лит., 1968.– 190 с.– (Поэтическая б-чка школьника.)
Светлов М. Беседует поэт: Статьи, воспоминания, заметки.– М: Сов. писатель, 1968.– 232с.
Светлов, М. А. Стихотворения.– Л.: Сов. писатель, 1968.– 427 с.
Светлов, М. А. Стихи последних лет.– М.: Худож. л-ра, 1970.– 175 с.
Светлов, М. А. Собрание сочинений: в 3 т. Т. 1. Стихотворения и поэмы. Эпиграммы. Переводы.– М.: Худож. л-ра, 1974.– 784 с.
Светлов М. А. Стихотворения.– Владивосток: Дальневосточное кн. изд-во, 1974.– 240 с.– (Библиотека поэта)
Светлов М. Стихотворения  / Сост. З. Паперный.– Петрозаводск: Карелия, 1977.– 278 с.
Светлов М. Избранные стихотворения.– М., 1983.– 185 с.
Светлов М.А. Стихотворения, песни, поэмы.– М.: Молодая гвардия, 1983.– 255 с.
Светлов М.  Стихотворения и поэмы / сост. Ю.В. Забелло.– Ставрополь: Ставропольское книжное издательство, 1987.– 248 с. 
Светлов, М. А. Избранное.– М.: Худож. л-ра, 1988.– 495 с.
Светлов, М. А. Избранное.– М.: Правда, 1990.– 480 с.

Про нього:

https://ria.ru/spravka/20130617/943375851.html
http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/e7bc9117c3c13610/
https://45parallel.net/mikhail_svetlov/
https://lechaim.ru/ARHIV/197/bikov.htm
http://www.medved-magazine.ru/articles/Stihi_o_stihah_Mihail_Svetlov_Yaroslav_Smeliakov.2800.html
https://www.proza.ru/2016/04/06/738
https://kp.ua/dp/399844-mykhayl-svetlov-nykohda-by-ne-rezal-salat-kak-krasnyi-komyssar-zhytelei-ukraynskoi-derevny
http://www.promegalit.ru/publics.php?id=4118
https://lechaim.ru/ARHIV/111/geyzer.htm
https://newizv.ru/news/culture/12-02-2016/234537-on-tak-i-ne-uvidel-grenady

 

Створено: 03.05.2018.
Редакція від 08.05.2018.
Світлана Сухіна, Олександр Омельченко
Бібліографія:

Игин И. Улыбка Светлова: Альбом. Эпиграмы Светлова.– Л.: Сов. художник, 1968.– 47 с.
***
Гренада; Пісня про Каховку / пер. з рос. В. Гужва //Дніпро.– 1973.– № 6.– С. 128¬–129.
* * *
Паперный З. Человек, похожий на самого себя // Ты помнишь, товарищ...– М., 1973.– С. 255–258.
Славин Л. Черты из жизни Михаила Светлова // Славин Л. Мой чувтвительный друг.– М.: Сов. писатель, 1973.– С. 380–392.
Файнштейн Д. Распечатанный конверт.– Тель¬Авив: Б.и., 2001.– ¬ С. 262¬–271.
* * *
«Смычками страданий на скрипках времен..» // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат області на 2003 рік: бібліогр. покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2002.– С. 79–80.
* * *
Аливанцева Е. «Два ангела на двух велосипедах – Любовь моя и молодость моя» // Торг. дом.– 1996.– 19 апр.– С. 4.
Алексеенко И. 10 копеек на Английский сад // Торг. дом.– 1998.– 11 трав.– С. 6.
Богинский И. Михаил Светлов // Община и ты.– 2001.– №7.
Кокошко Ю. «Я бульваров твоих не забыл...» // Днепр вечерний.– 2001.– 14 сент.
Кочевих О. Романтик з Катеринослава // Політика і культура.– 2000.– №18.– С. 32-33.
Отец песни «Девушка в шинели» // Каховська зоря.– 2008.– 5 черв.– С. 3.
Пуппо И. Вечно юная добрая муза // Днепр вечерний.– 1998.– 17 июня.
Савельев С. Три Каховки // Литература и ты.– М.: Молодая гвардия, 1968.– С. 42¬–45.
Шевченко В. Будь я не еврей, а падишах… // Община и ты.– 2001.– №7.
***
Алмазный фонд воспоминаний: Сборник / сост. Л.Б. Лебединская; Под общ.ред. О.А. Ростовой.– М.: ФАИР-ПРЕСС, 2003.– 208 с.
Светлов Михаил Аркадьевич // Український радянський енциклопедичний словник: в 3 т. Т. 3.– К.: Голов. ред. УРЕ,1987.– С. 175.
Светлов Михаил Аркадьевич // Краткая литературная энциклопедия.– М.: Совет. энцикл., Т. 6.– С. 699
* * *
Свєтлов Михайло Аркадійович // УРЕ.– Т.XII.– С. 560.
Свєтлов Михайло Аркадійович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 3.– С.175.