Кривий Ріг: родовід міста з залізним характером

Кривий Ріг: родовід міста з залізним характером

Історична мандрівка Криворіжжям довжиною в дві з половиною сотні років: відкриємо таємниці рудної столиці разом.

Вдале географічне розташування земель Криворіжжя на великому історичному шляху не залишило їм шансів на незайманість. Академік Дмитро Яворницький зазначав, що долина річки Саксагань в її нижній течії є найбагатшою за природними ресурсами.

Дике поле

Віків далеких скіфських перегуд,
Круті балки, де шастали ординці,
І дні болючі, перелиті в труд –
В духмяний хліб,
В розгонисті зірниці…

Сергій Бурлаков

Вчені-археологи знайшли чимало історичних артефактів, які підтверджують присутність людини на Криворіжжі вже 100–70 тисяч років тому: гостроконечник неандертальця, виявлений поблизу с. Кудашеве, стоянка кроманьйонців із наскельним розписом у Дубовій Балці, залишки майстерні з виготовлення знарядь праці в Балці Ковальській, стріли, знайдені біля сучасного мікрорайону Зарічний, мідні вироби давніх скотарів і землеробів, кам’яні гробниці з орнаментальними малюнками та солярними символами кемі-обінців, срібні прикраси представників ямної культури, ритуальні чаші катакомбної культури, залишки кам’яного житла та золоті прикраси представників сабатинівської культури...

З давніх часів просторами Дикого полю кочують різні племена: скіфи, сармати, монголи, гуни, хозари, печеніги, половці, монголо-татари… Головними видами їхніх занять були скотарство, землеробство і полювання. З часів Київської Русі та до початку ХV століття територія сучасного Криворіжжя була заселена тюркомовними племенами, які входили до складу Золотої Орди. Неозорими степами продовжували кочувати половці та буджацькі татари.

Як у степу Кривий Ріг з’явився…

Під час існування Запорозької Січі… по долинах річок
Інгульця, Саксагані й Жовтої було розташовано багато
запорозьких зимівників, що перетворилися потім у великі
села. Такі, наприклад, як місто Кривий Ріг...

В. Мазурін

Сприятливим фактором для початку постійного заселення краю стало прокладення через Кривий Ріг стратегічного шляху з Кременчука до Очакова, який з’єднав столицю Півдня Російської імперії з укріпленим пунктом на узбережжі Чорного моря.

Постійні поселення на Криворіжжі виникають у першій третині ХVІІІ століття з організацією зимівників Інгульської паланки Запорозької Січі, хоча й до того криворізькі степи неодноразово ставали ареною протиборства козаків із татарами Орди. Донині в топоніміці Кривого Рогу зустрічаються корені тюркського походження – назва сучасного мікрорайону «Карачуни» в перекладі з татарської означає «чорна смерть». За легендою, колись тут козаки зробили засідку на татар і знищили весь їхній загін.

У 1770–1771 роках у Кривому Розі розташовувалася Ставка Коша Запорозької Січі. Залишки її фортифікаційних споруд археологи знаходили поблизу кургану Царева Могила, розташованому в Центрально-міському районі Кривого Рогу.

Ще за часів славної козаччини пролягав у Крим чумацький шлях, який називали Кизикерменським шляхом, повз маленьке мальовниче сільце на стику двох річок. Ніхто і назви його не знав. Та знайшовся один метикуватий чоловік, кульгавий на праву ногу, і поставив край степової дороги невелику корчму. Стали завертати до неї свої валки чумацькі ватажки, щоб підкріпитися та відпочити у доброго й гостинного господаря корчми. А частував він всіх заїжджих гостей доброю горілкою з великого кривого коров’ячого рога, який був до дзеркального блиску відполірований тисячами людських рук і страшенно подобався всім подорожнім.

– А що, браття-чумаченьки! Заглянемо до Кривого? Та й вип’ємо з рога? – питав старший серед чумаків. Ось так із часом і з’явилась назва міста та і прижилася.

Легенду про Кривий Ріг записав О. Мельник.

Засновником першого зимівника на Криворіжжі був героїчний козак Ріг. За легендою, отримавши в боях поранення в ногу чи втративши око, прозваний через це «Кривим», він облишив службу й оселився в місці злиття двох річок – Саксагані та Інгульця. Поступово поряд із ним селилися інші відставні запорожці, чумаки та селяни. Зимівник збільшувався, згодом став хутором, а потім переріс у село.Злиття Саксагані та Інгульця

«…для комунікації в Кінбурн пошти від Новоросійської губернії у володіннях Запорозького війська до шанця Олександрівського прямо Інгульцем; у Курячій балці Саксагані поставлена 27 квітня 1775 року в Кривому Розі поштова станція…»

З повідомлення отамана Коша Запорозького Петра Калнишевського
генерал-поручнику Прозоровському від 29 квітня 1775 року.

За наказом фельдмаршала Рум’янцева-Задунайського кошовим отаманом Запорозької Січі П. Калнишевським «…у Курячій балці Саксагані поставлена 27 квітня 1775 року в Кривому Розі поштова станція…», де для несення служби поселено п’ять козаків. Поселення швидко зростало і вже в 1781 році налічувало 412 дворів із 2 184 мешканцями.

Новий етап в історії Кривого Рогу розпочався після ліквідації Запорозької Січі та роздачі земель у володіння російським дворянам, переселенцям з інших країн і козацькій старшині – з’являються панські села, поселення колоністів і кріпаків, перевезених із інших губерній.

Початок 1829-го року приніс Кривому Рогу новий статус, який спричинив військову повинність для всіх поселенців чоловічої статі – козацьке поселення було перетворене на військове. Чоловіків віком від 18 до 45 років зарахували до 5-го резервного ескадрону 8-го Бузького уланського полку. В місті з’явилася школа для дітей військових поселенців, діяли церква св. Миколая та хор, зводилися кам’яні будинки.

1860 року Кривий Ріг проголошено містечком, яке завдяки вдалому розташуванню поблизу великих шляхів перетворюється на своєрідний торговельний центр. Тут щорічно відбувається по два-три багатолюдних ярмарки. Розвиваються різні ремесла: гончарне, шорне, бондарне та інші. Відкривається пошта і перша школа міністерства народної освіти; завершується будівництво кам’яної Миколаївської церкви. Життя містечка вирує переважно в районі вулиць Поштової та Миколаївської (нині проспект Поштовий і вулиця Свято-Миколаївська).

За підрахунками відомого вченого-історика, професора Криворізького державного педагогічного інституту Петра Варгатюка, в місті наприкінці ХІХ століття проживало 32 тисячі осіб і нараховувалося 5 940 дворів. На той час Кривий Ріг належав двом губерніям – Катеринославській та Херсонській, що значно ускладнювало адміністративне управління містечком і гальмувало його розвиток.

Проспект Поштовий 1930 рр.   Проспект Поштовий 1960 рр.   Проспект Поштовий сучасний

Рудні комори Криворіжжя

Лунами вибухи дальні,
рвуться, мов вигуки злі.
Линуть глибокі копальні
в серце залізне землі.
Чуєш, свистять коногони
дико і радо в імлу,
й кліті, з рудою вагони
мчать без кінця по стволу…

Володимир Сосюра

Однак деякі адміністративно-територіальні складнощі не завадили відкрити доленосну «залізорудну» сторінку в історії міста видатному землякові Олександру Миколайовичу Полю. Слідуючи археологічним захопленням, Поль приїздить до Кривого Рогу, де майже випадково відкриває багаті поклади заліза. Десять років свого життя витратив він на збір коштів, подолання адміністративних перешкод, пошук офіційної підтримки й однодумців. Врешті, не знайшовши їх, почав дослідження власним коштом. Результатом його титанічної праці став початок промислового видобутку залізорудних покладів Криворіжжя. Наприкінці лютого 1881 року група французьких бізнесменів та О. Поль заснували «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» зі штаб-квартирою у Парижі. В тому ж році за активної участі О.М. Поля товариство відкрило першу в басейні Саксаганську рудню. В травні почався видобуток руди.

Слава про багаті поклади криворізьких руд привернула увагу інших компаній – «Новоросійське металургійне товариство» Джона Юза заснувало рудники «Лихманівський» та «Новоросійський»; «Южно-русское Днепровское металлургическое общество» не тільки розпочало видобуток руди на трьох руднях, а й перевезло з Варшави металургійний завод для переробки видобутої руди поблизу с. Кам’янське (нині місто); «Общество Брянских металлургических заводов» відкрило два нових рудника – Божедарівський і Кореницький, побудувало завод біля Катеринослава, названий Олександрівським. У наступні роки видобуток руди розпочали Пужмерський і Харченківський Брянського і Нікополь-Маріупольського металургійних товариств; товариство «БКД»; Рахманівський Криворізького товариства; Сухобалківський Брянського гірничопромислового; Божедарівський і Тернівський Російсько-Бельгійського металургійного товариств. Запрацювали рудні окремих промисловців і навіть землевласників – С. Колачевського, М. Ростковської, Ю. Галковської та інших. «Товариство Криворізьких залізних руд», яке продавало руду іншим металургійним компаніям, вирішило збудувати власний чавуноливарний завод поруч зі своїми рудниками в селі Гданцівка.

Розвитку рудовидобувної галузі сприяло будівництво залізниці, яка з’єднувала криворізьку руду з вугіллям Донбасу. Ініціатором будівництва залізниці був Олександр Поль. На початку 1870 року він розпочав клопотання перед урядом, яке підтримало Катеринославське губернське земство та Перший з’їзд гірничопромисловців Півдня Росії. Але внаслідок російсько-турецької війни будівництво залізниці розпочалося лише в 1881 році, а завершилося в 1884-му. Бурхливий розвиток басейну нагально вимагав подовження Катерининської дороги – в наступні роки добудовано Саксаганську гілку, відрізок Роковата- ст. Колачевська, від ст. Довгинцеве до Нікополя та інші.

Промисловий підйом 90-х років ХІХ століття, який у літературі отримав назву «залізної лихоманки», вивів Кривий Ріг в лідери гірничодобувної промисловості Російської імперії: обсяг криворізької руди складав 42,8% загально-імперського видобутку. В 1897 році Кривбас вийшов на перше місце в імперії з видобутку руди, випередивши Урал та інші центри. 

Дещо пригальмувала стрімкий розвиток Криворізького басейну економічна криза початку ХХ століття, однак не зупинила. У Кривому Розі та його рудному районі вже нараховувалося 79 рудень, які належали 35 фірмам з переважно іноземним капіталом, чотири чавуноливарні заводи, механічний завод, фабрика фарб, пивоварний завод, пристані та  склади лісу, парові млини, олійниця, 256 торгових закладів, фотоательє, аптеки та аптечні магазини, 11 лікарень на 116 ліжок, 25 приймальних покоїв, чотири друкарні. У 1899 році на руднях Новоросійський, С. Колачевського, Брянського товариства вперше запроваджено народні читання з «тіньовими картинками». Працювало відділення комерційного банку та нотаріальна контора. Освітянські заклади були представлені 17 початковими школами, однокласною земською школою на 200 учнів, залізничною школою-церквою, чотирма приватними єврейськими школами, комерційним і сільськогосподарським училищами. Релігійні служіння проводились у восьми православних храмах, чотирьох православних молитовних домах, новозбудованій синагозі. Для приїжджих і місцевого бомонду діяли готелі та заїжджі двори, ресторани, більярдні.

Вибух на руднику  Залізорудна веселка Кривбасу

Революційні бурі початку ХХ століття

 

Початок та перші два десятиріччя ХХ століття
в історії Кривого Рогу, як і в історії всієї України,
ознаменовані революційними подіями, кровопролиттям
Першої світової війни та національно-визвольних змагань.

Мапа Криворізького рудного району«Залізна лихоманка» дала потужний поштовх для розвитку тихого провінційного містечка. Криворіжжя напередодні Першої світової війни було одним із найбільш розвинутих у промисловому відношенні регіонів Російської імперії. При цьому Кривий Ріг мав статус містечка, який давно не влаштовував мешканців. Уже наступного року після його отримання розпочалась кампанія щодо присвоєння Кривому Рогу статусу міста, яка тривала довгих 58 років. Перепони для задоволення звернення місцевої громади до імператора Миколи ІІ в 1911 році чинило херсонське керівництво, яке не бажало втрачати прибутків від рудного бассейну. Однак імператор частково прохання криворіжців задовільнив, наддавши статус міста, але… позаштатного. Громадські збори Кривого Рогу, висловлюючи думку всіх мешканців, відмовилися від такого статусу, назвавши його «сумнівною честю». Лише 17 квітня 1919 року уряд України прийняв рішення про організацію Криворізького повіту та присвоєння Кривому Рогу статусу міста.

Початок і перші два десятиріччя ХХ століття в історії Кривого Рогу, як і в історії всієї України, ознаменовані революційними подіями, кровопролиттям Першої світової війни та національно-визвольних змагань. Участь Російської імперії в Першій світовій війні обернулася важким тягарем для населення та господарства Кривбасу: війна погіршила роботу залізниці, загострила проблему постачання з Донбасу вугілля для рудників, мобілізувала працездатне населення, спричинила продовольчу кризу. Це викликало все більше невдоволення населення, сприяло зростанню революційних настроїв, які вилилися в жорстокі протистояння різних політичних сил.

Влада в місті переходила від одних до інших неодноразово: від Тимчасового уряду до Центральної ради, влади більшовиків, Гетьманату Павла Скоропадського, Директорії УНР, «Добровольчої армії» Денікіна, армії Нестора Махна. З лютого по квітень 1918 року Кривий Ріг входив до складу Донецько-Криворізької республіки. В січні 1920 року влада в місті остаточно переходить до більшовиків, створюється ревком, а згодом повітові виконком і комітет КП(б)У.

Складні часи окупації Кривого Рогу німецькими військами, протиборства політичних сил, наступів і пограбувань «Добровольчої армії» негативно відбилися на Кривбасі – затоплені рудні, зруйновані шахти й інші промислові підприємства, пограбовані банки та заклади торгівлі, зменшилося населення … Господарство міста опинилося в глибокий кризі.

Тим часом більшовицька влада проводить примусову націоналізацію земель, підприємств, розкуркулення та продрозкладку, скасовує приватну власність. Незадоволення селян непомірними поборами, голодом, спробами комунізації села породжує повстанський рух, який з другої половини 1920 року набирає значного розмаху. Селяни починають масово створювати збройні загони. Одними з найбільших на Криворіжжі були «Степова дивізія» під командуванням Костя Пестушка (Блакитного), яка нараховувала 20 тисяч бійців, і загін отамана Клепача (Палія) – близько 10 тисяч бійців, кілька гармат, три бронеавтомобілі. Як зазначають криворізькі історики О. Мельник та І. Стеблина, «всього в повіті в 1920–1922 роках діяли понад три десятки повстанських об’єднань. У Кривому Розі було створено дві великі підпільні організації із загальною кількістю близько 400 осіб, які ставили за мету підготовку повстання та повалення радянської влади». У документах «Комісії з боротьби з бандитизмом» фігурують імена отаманів Григорія Іванова (Тишаніна), Чорного Ворона (Платона Черненка), Вовгури (Гниненка), Гнибіди, Лютого, Мелашка, Свища, Скляра, Федорченка та багатьох інших. Більшовицька влада, використовуючи методи «червоного терору», ціною великих втрат із обох боків придушила масові повстання.

Відновлення рудників

Захоплення теорією «затухання» на деякий час
припинило геологорозвідувальні роботи з вивчення
Криворіжжя, призвело до значного зменшення
фінансування на його розвиток.

Новий уряд, розуміючи значення Кривбасу в розбудові зруйнованої економіки країни, присилає з Харкова спеціальну урядову комісію з відновлення гірничорудної промисловості. Створюється Південнорудний трест, розпочинаються ремонтно-відновлювані роботи на залізниці, відновлення рудень та шахт, заводів і електростанції. Всього на цей час працювало 106 підприємств, декілька парових млинів, олійниця та 494 торговельні заклади. У місті та на руднях діяли три лікарні, дві поліклініки, шість амбулаторій зі штатом понад 100 медичних працівників. Освітою населення переймалися 21 школа, трирічні педкурси, вечірній технікум і робітфак, школи ФЗН і лікнепу. Відкривалися дитячі садки для дітей бідноти, будинок-інтернат для безпритульних, клуб піонерів, почала діяти гірничотехнічна школа. Функціонували аматорський театр, клуби, кінотеатр, два десяткиа бібліотек, сільбудинок, робітничі клуби підприємств і рудень. У 1924 році почала виходити міська газета «Красный Горняк», яка виходить і донині («Червоний гірник»), будується міська радіостанція.

Значну шкоду розвитку Криворізького залізорудного басейну заподіяла так звана теорія «затухання», яку висунули і захищали деякі керівники Південнорудного тресту, Геологічного комітету та частина вчених-гірників. Фахівці вважали, що даний регіон вичерпав всі свої можливості, й нема необхідності вкладати кошти для його подальшого розвитку. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геологорозвідувальні роботи з вивчення Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток.

У листопаді 1930 р. науково-технічна рада заслухала результати обстеження Криворізького залізорудного басейну, яке проводилося спеціальною комісією протягом 1929–1930 рр., до складу якої входили вчені, гірничі інженери, провідні спеціалісти гірничої справи. Згідно результатів дослідження, запаси залізної руди, якими володів Кривбас, становили 700–800 млн. т., але й ця цифра не вичерпувала всіх можливостей регіону. 15 квітня 1930 р. ЦК ВКП/б/ заслухав доповідь про діяльність Південнорудного тресту та прийняв постанову, яка засуджувала теорію «затухання». «Маючі на увазі високу якість руди, – говорилося в постанові, – великі, вже визначені запаси і невичерпані можливості їх збільшення, Криворіжжя на тривалий час матиме вагу першорядного району».

Індустріалізація Кривбасу

1931-го року розпочинається гігантське
будівництво металургійного заводу.

Відчутні зрушення в розвитку міста сталися під час індустріалізації країни Рад. У 1930-х роках завершено відбудову та реконструкцію рудень, збудовано найпотужніші шахти «Капітальна», «Центральна» та інші, стає до роботи нова Криворізька района електростанція, введено в дію Центральні механічні майстерні Південнорудного тресту, які пізніше трансформуються в завод гірничорудного обладнання «Комуніст». Розпочинається гігантське будівництво металургійного заводу. Пізніше стали до ладу коксохімічний, суріковий заводи, підприємства з виготовлення меблів, взуття та одягу, хлібозаводи, маслозаводи, м'ясокомбінати тощо.

Грандіозні масштаби будівництва давалися неймовірно високою ціною, вимагали надзусиль. Не вистачало робочих рук, кваліфікованих кадрів у різних галузях. Адміністративними методами здійснювалася масова мобілізація трудових ресурсів на селі, вводились режими «прориву» та «штурму», до яких залучалось все працездатне населення міста. Як повідомляє місцева газета того часу, на ліквідацію прориву на рудню ім. Дзержинського залучили навіть артистів цирку «Колос». Умови роботи та життя працівників були жахливі: працювати доводилось примітивними знаряддями, а жити в землянках і очеретяних бараках.

Ускладнював ситуацію невмолимо підступаючий голод, і, незважаючи на постачання продуктів харчування для робітників підприємств, продовольства не вистачало. В місті діяла карткова система на продовольство і хліб.

Індустріалізація набирала обертів. Місто зростало завдяки звитяжній праці десятків тисяч криворіжців, будувалися підприємства, нові гуртожитки, будинки для шахтарів, робітничі селища, школи, лікарні. 1934 року по Кривому Рогу пройшов перший трамвай, з’єднуючи центральну частину міста з новобудовами Соцміста. 1936 року утворено три райони міста – Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року – Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930-го – педагогічний інститут.

Гірничо-рудний інститут

Лихоліття війни

Багатство надр Кривбасу та його потужні
підприємства були необхідні Третьому рейху
для зміцнення могутності своєї армії.

Грандіозне соціалістичне будівництво перервала війна.  Кривбас, як багата сировинна база та потужний індустріальний центр, був у колі першочергових інтересів окупантів. Тому вже 14 серпня 1941 року до міста вступили нацистські війська. Цій трагічній події передувала масова мобілізація криворіжців до війська. В місті було сформовано три стрілецькі дивізії, полк протиповітряної оборони, автотранспортний батальйон, декілька батальйонів народного ополчення. З наближенням фронту проведена евакуація головних підприємств, гірничого та металургійного обладнання на Урал до Нижнього Тагілу. Всі підприємства, які не було можливості евакуювати, знищили. Три доменні печі металургійного заводу зупинили на повному ходу, тим самим вивівши з ладу безповоротно.

922 дні нацистської окупації залишили в місті зруйновані корпуси заводів і районної електростанції, підірвані 54 шахтних стволи, в руїнах будівлі торговельних підприємств, інститутів, шкіл, лікарень, сотень житлових будинків. Забрано життя понад семи тисяч криворіжців, більше двох тисяч були примусово вивезені на роботу до Німеччини. За оцінками Надзвичайної комісії з визначення збитків і злодіянь німецько-фашистських загарбників по містах і селах УРСР, матеріальні збитки, завдані місту за роки війни склали 1,2 млрд. руб.

Відбудова та стрімкий розвиток міста

Війна ще тривала, а підприємства
Кривбасу вже підіймалися з руїн.

Шахти Кривого РогуІ знову перед криворіжцями постало завдання відбудувати місто та його господарство. Спеціальною постановою Державного комітету оборони місцевим мешканцям слід було протягом року відбудувати першу чергу шахт, підняти з руїн 125 тисяч квадратних метрів житлової площі. Трудівники міста з цим завданням впоралися – до кінця 1944 року, коли ще тривала війна, було відбудовано 34 шахти, а в наступному – введено ще 20, в тому числі й перша черга найбільшої в країні шахти «Гігант».

У перші післявоєнні роки в Кривбасі відновили роботу металургійний, коксохімічний заводи, значних масштабів набувало житлове та соціально-культурне будівництво, працювали поліклініки, лікарні, школи, палаци культури, клуби, кінотеатр, драматичний театр, бібліотеки.

У подальші роки промисловість міста розширювалась. З 1955 по 1965 роки стали до ладу п’ять гірничо-збагачувальних комбінатів, які працювали з бідними рудами. Введено в дію нові шахти, на металургійному заводі збудовано найпотужніші в світі домни № 8 та № 9. Кривий Ріг зростав і все більше набував рис великого індустріального центру з розвиненою інфраструктурою: в місті організовано сім районів, зросли нові комфортабельні житлові мікрорайони, діяли більше 900 магазинів, 20 стадіонів, сім палаців спорту, 19 басейнів, 142 школи, 18 технікумів, чотири вищі навчальні заклади, сім науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів, 15 кінотеатрів, 49 палаців культури, історико-краєзнавчий музей, музично-драматичний театр тощо. Крім промислових гігантів Кривбас розвивав потужний науковий потенціал, який був запорукою передових технологій гірничо-металургійної галузі. На 1986–1993 роки припав пік будівництва житлових будинків. Щорічно будувалось близько 450 тис. кв. м. житла.

У 1990-х роках, після розпаду СРСР, Кривбас переживав складні та болючі часи. Промислове виробництво міста скоротилося на катастрофічні 45 відсотків, закривались шахти та заводи, значно уповільнились темпи будівництва житла й об’єктів соціально-побутового призначення. Містоутворююче підприємство – металургійний комбінат було продано іноземній компанії «МітталСтіл». Скоротилося фінансування найважливіших міських програм з розвитку охорони здоров’я, освіти, транспорту та культури. В міських лікарнях не вистачало найнеобхідніших ліків.

Однак, «залізний» Кривбас вистояв, подолавши чергову кризу в своїй непростій історії. Сучасний Кривий Ріг – це велике індустріальне місто, яке простягнулося з півночі на південь на 126 км., з населенням понад 600 тисяч мешканців. Центр Криворізького залізорудного басейну – найважливіша сировинна база металургії України з потужними промисловими підприємствами. Місто з величезним інтелектуальним, науковим і творчим потенціалом, а головне, Кривий Ріг – місто чудових, талановитих і працьовитих людей.

 

Створено: 26.11.2019.
Редакція від 02.12.2019.
Лідія Каратєєва
Бібліографія:

Бурлаков С.Р. Криворізькі горизонти: історико-краєзнавчий нарис до 225-річчя міста Кривого Рогу.– Дніпропетровськ: Пороги, 2000.– 128 с.
Бухтіяров В.П. Битва за Кривбас.– Житомир: Рута, 2019.– 373 с.: іл.
Гусейнов Г.Д. KRYVYI RIH. UKRAINE: з історії рідного краю. Зацікавлені нотатки.– Дніпро: Герда, 2018.– 463 с.: іл.
Документи з історії Криворіжжя (1919–1926). Вип. 1 / упоряд. О.О. Мельник, І.О. Стеблина.– Кривий ріг, 2013.– 104 с.
Железорудное Криворожье – взгляд длиной в 135 лет. История в фотографіях и документах 1881–2016 гг. / Ю.Г. Вилкул, Н.И. Ищенко, И.А. Рукавицын, Н.И. Ступник.– К.: Книга-плюс, 2016.– 124 с.
Заселення й специфіка господарського освоєння Кривбасу // Денисик Г.І. Сингенез рослинного покриву в ландшафтах зон техногенезу / Г.І. Денисик, С.В. Ярков, В. Л. Казаков.– Вінниця; Кривий Ріг, 2012 .– С. 52–56.
Кривий Ріг: лихоліття 1941–1945 рр.: історичні нариси / В.В. Стецкевич, В.О. Шайкан, Р.П. Шляхтич, Є.М. Левченко.– Кривий Ріг: Видав. Центр ДВНЗ КНУ, 2016.– 521 с.
Матрос А.А. Історія Криворіжжя: сучасний погляд на історичні періоди, постаті та краєзнавчі дослідження.– Кривий Ріг, 2001.– 160 с.
Мельник О. Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919–1923).– Кривий Ріг: Вид. Р.А. Козлов, 2018.– 296 с.
Мельник О. Кривбас: велике ходіння в соціалізм / О. Мельник, В. Стецюк, К.А. Бабенко.–Кривий Ріг: Видавничий дім, 1998.– 64 с.
Мельник А. Криворожье: в пламени войны (1941–1944).– Кривой Рог: Дионис, 2014.– 232 с.
Мельник О. Про літочислення Кривого Рогу / О. Мельник, І. Стеблина.– Кривий Ріг, 2015.– 72 с.
Мельник О. Репресоване Криворіжжя (1919–1936) / О. Мельник, Р. Терещенко.– Кривий Ріг, 2016.– 144 с.
О.М. Поль і розвиток гірничої промисловості в Криворізькому басейні: матеріали громадських читань.– Кривий Ріг: Видавничий дім, 2002.– 208 с.
Пахомов А. З історії виникнення Криворіжжя // На землі, на рідній / упоряд. Г. Гусейнов.– Дніпропетровськ, 2008.– Кн. 5.– С. 21–29.
Рукавицын И.А. Кривой Рогъ в конце ХІХ – начале ХХ века.– К.: Р. К. Мастер-принт, 2013.– 128 с.: ил.
Сагач В. Сторінки історії краю // На землі, на рідній / упоряд. Г. Гусейнов.– Дніпропетровськ, 2008.– Кн. 5.– С. 65–76.