Фортеця над Кодацьким порогом

Фортеця над Кодацьким порогом

«Ключем до Запорожжя» називали Кодацьку фортецю сучасники. Сьогодні від неї залишилися тільки вали і численні описи в літературних творах.

У десяти кілометрах нижче сучасного міста Дніпра, на території села Старі Кодаки, на високому урвистому березі ще й досі можна побачити залишки валів грізної колись фортеці – Кодацької. Її збудували 1635 року під керівництвом французького інженера Ґійома Левассера де Боплана на замовлення уряду Речі Посполитої. Аби ізолювати Запорожжя від інших земель України, перекрити вихід до Чорного моря і перешкодити втечі селян на Запорозьку Січ.

У ніч з 17 на 18 серпня 1635 року запорозькі козаки під проводом гетьмана Івана Сулими зруйнували Кодацьку фортецю. В серпні 1639 року її відновив шведський інженер Фрідріх Ґеткант. Під час Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького її знову захопили козаки.

Історія фортеці багата, насичена значними історичними подіями, пов’язаними з іменами відомих осіб. Про неї є численні наукові дослідження та популяризаторські публікації. Вона також відображена в багатьох художніх творах, уривки з деяких із них пропонуємо.

Михайло Старицький 
Людмила Старицька

Богдан Хмельницький. Перед бурею
(уривки з роману)

На протилежному боці похмурої ріки на скелястому березі, що  виступав, вимальовувалось таке ж похмуре, як свинцеві хвилі, і таке ж зловісне, як нависле небо, кам’яне громаддя. Богдан відразу впізнав урвистий берег, але це зросле на ньому кам’яне страховисько?.. Звідки воно? Як з’явилося? Як сміло всістися на порозі до їхньої вольної сили?  
 

https://cikavo.net/cikavi-fakti-pro-bogdana-xmelnickogo/https://we.org.ua/history/kodatska-fortetsya/#jp-carousel-3148

Звичайно, він чув не раз про цю зведену нову твердиню, та вигляд її тут, на очах, вразив його до глибини душі.

Мовчки стояв Богдан, як скам’янілий, – і очі його не могли відірватися від грізних стін: вони здіймалися, ніби з води, хвилі набігали і бились об них, але плескотом своїм не досягали їхнього підніжжя. Лише клоччя брудної піни та сплутаних водоростей вкривали скелясті береги цієї тверді. Грізний чотирикутник гострим ребром врізався в безодню і зловісно дивився своїми бійницями на обидва коліна ріки. Величезні темні чотирикутні башти здіймалися над ним високо і суворо панували над околицями; прапори їхні, які тріпав вітер, пихато маяли над огромом вируючої води, а здаля, з півдня, долинало глухе, грізне ревище, – це ревів Кодацький поріг. < >
 
Довкола невеликого простору, який займав двір, височів високий земляний вал, увінчаний зубчатим кам’яним муром; він був таким широким, що четверо вільно могли проїхати по ньому. Уздовж усього валу в стіні були пробиті вузькі амбразури, і незграбні мідні гармати просовували в них свої жерла. Під валами з внутрішнього боку були влаштовані довгі та низькі приміщення для гарнізону. 

По чотирьох кутах фортеці підіймалися чотири грізні башти, складені з сірих кам’яних брил. Кожна з них поділялась на чотири яруси; з вузьких бійниць висувалися все ті ж зеленкуваті жерла гармат. Вартові стояли біля підйомних мостів, на баштах і на валах. 

Грізно дивилися на Богдана бійниці та башти, грізно здіймалися неприступні вали та зубчасті мури, і все це, здавалося, говорило зверхньо: «Досить, облиште! Вам уже не піднятися ніколи!» < >

План фортеці Г.Л. де Боплана // https://we.org.ua/history/kodatska-fortetsya/Сучасна реконструкція плану фортеці //  https://gorod.dp.ua/image2.php?art_id=1&news_id=121424&n=26

Коронний гетьман, комендант Грозицький, Боплан і почет уже чекали князя для огляду Кодака. Його повели по усіх коморах і складах зброї, по всіх підпіллях і баштах, нарешті піднялися на вали. Вали ці з мурами не створювали прямої лінії, навпаки, вони виступали поміж баштами гострим трикутником наперед, так що, на випадок облоги, гарнізон замку зустрічав обложників перехресним вогнем із башт і бійниць мурів. І гетьман, і Боплан, вказуючи князеві на всі ці останні хитрощі, розхвалювали йому неприступність Кодака. Та мовчав на все Ієремія, і лише саркастична посмішка кривила його пихате обличчя. 

Конецпольський спохмурнів, а цього, здавалося, лише й чекав Ієремія. < >

А гетьман із князем також замилувалися видом, який відкрився, і весь почет змовк, боячись перервати урочисту тишу.

Князь погордливо схрестив на грудях руки; обличчя гетьмана було пихатим і спокійним. Уся широка сірувата рівнина і Дніпро, і пороги здавалися такими беззахисними, такими підкореними з цієї грізної височини.

Нарешті гетьман припинив мовчання.

– Покликати сюди старшин реєстрових! – владно наказав він. 

Тихо і поштиво піднялися на вал один за одним мовчазні старшини і зупинилися перед гетьманом. Богдан приєднався до них.

–  Так, – відгукнувся нарешті князь, – мушу зізнатися: фортеця неприступна. Ти перевершив себе, пане інженере, – мовив він зверхньо, простягаючи Бопланові руку. 

–  Я зробив, що міг, – стримано вклонився той, – що було в людських силах.

– Ну, і цього разу вони виявилися великими, – милостиво мовив гетьман, також простягаючи Бопланові руку. – Прийми мою вдячність: ти виправдав мої сподівання.

– О, – вигукнув Боплан, – присягаюсь честю, небо підтвердить нам їх! І легше було впасти ієрихонським мурам, ніж мурам Кодака!

Козаки стояли стримано і суворо, і жодна посмішка не скривила їхніх похмурих, покірливих облич.

Гетьман почекав мить, і, коли стихли вигуки, звернувся до козаків, вказуючи рукою на грізні укріплення, на війська, що шикувалися внизу, і на широко розкинуту біля їхніх ніг далечінь:

– Ну, що, панове козаки, як подобається вам Кодак?

– Та ще з цими бунчуками на чолі? – презирливо посміхнувся Ярема, вказуючи на шерег зрубаних голів.

Козаки мовчали. Ніхто не зронив ні слова. Похмуро мовчав і Богдан.

–  Що ж мовчиш ти, пане писарю військовий? – повільно, насолоджуючись враженням своїх слів, звернувся до Хмельницького гетьман.

І раптом перемінився Богдан.

І довге мовчання, і холодна стриманість в одну мить злетіли з нього. Він стояв перед гетьманом упевнений і могутній, з вогненними очима, з велично піднятою головою.  Презирлива посмішка освітила його обличчя.

– Manu fakta, manu destruo*, – гордо відповів він.

Це тривало всього лише мить. Богдан знову опанував себе, але було вже пізно; зловісним дзвоном пролунало погордливе слово.

Гетьман зміряв Богдана очима і, не мовивши й слова, повернувся і пішов уперед. За ним рушив увесь почет. Обличчя князя освітила зловісна посмішка; здавалося, відповідь Богдана припала йому до душі. < >

–––––––––––––––––––––––––––––
* Руками будується, руками руйнується (лат.).

                                               Старицький М.П., Старицька Л.М. Богдан Хмельницький. Трилогія. Кн. 1. Перед бурею: Роман /
                                                                                        пер. з рос. І. Голуб.– Кам’янське: Видавничий дім «Андрій», 2018
.

 

На цьому місці була фортеця Кодак // https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?idCrm=95f940ad-92ed-d778-35b5-58ecb0b1bba5&lang=uaТут була Кодацька фортеця // https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?idCrm=95f940ad-92ed-d778-35b5-58ecb0b1bba5&lang=ua

Теодор Микитин


Над Кодаком
(уривки)

Патер Пафнуцій, худорлявий домініканець з пісним аскетичним обличчям, тримаючи в руці кропило, насилу видряпався на стрімкий фортечний вал.

Липневий день дихав спекою. Сонце, полум’яне й сліпуче, випило світанкові роси, зігріло землю, і з одягненого в парчевий орнат1 та довгу до п’ят білу комжу2 патера спливали струмки поту.

За Пафнуцієм, розстебнувши кунтуш, дряпався коронний гетьман Станіслав Конєцпольський, а за ним два французи – його приятелі й помічники: комендант новозбудованої козацької Польський коронний гетьман Станіслав Конецпольський // http://www.library.vn.ua/podolia/ukr/k_Koniecpolski.htmфортеці полковник Маріон і її будівничий «королівський інженієр» Боплан. За французами дряпались на вали запрошені гості, офіцери і залога фортеці – п’ятсот німецьких найманців.

Патер, сопучи, як дихавичний кінь, зупинився на вершині валу, що оперізував фортецю й підходив до самої кручі. Високі, оточені глибокими ровами, наїжені зубатими дубовими частоколами, вали надійно захищали фортецю від небезпек, що їх таїв у собі степ.

У степу за валами стояли свіжі могили з дерев’яними трираменними хрестами, але патер байдуже ковзнув по них очима. В могилах лежали кріпаки-схизмати, які загинули при будові фортеці. П’ять тисяч кріпаків пригнав сюди зі своїх маєтків гетьман. Вони працювали під пильним оком наглядачів і кнехтів вдень і вночі, гинули, падали з веж, топились у Дніпрі, намагаючись утекти на Лівобережжя, спливали кров’ю від батогів, їли з голоду здохлих коней і за три місяці збудували фортецю. Але то були схизмати, і патер не мав до них милосердя. 

Погляд Пафнуція зупинився на дубових гостроверхих вежах, що глипали на світ чорними западинами стрільниць, готові кожної хвилини ригнути шквалом вогню й заліза. Їх було чотири у чотирьох кутках фортеці. Три носили імена королів: Казимира, Сигізмунда і Владислава, четверту, найбільшу, на честь засновника фортеці названо вежею Конєцпольського. 

Біля валів і веж побудовано будинки для залоги та старшин, зброярні, стайні, магазини, а в центрі фортеці – великий дерев’яний костьол, що становив гордість патера, з вирізаним над одвірком написом «Anno domini 1635»3

На фоні привільних  зелених степів незугарна понура фортеця нагадувала рану на молодому здоровому тілі.

З-за Дніпра, з недалеких самарських лісів, повіяв вітерець, приніс прохолоду, і патер від задоволення аж примружився.

– Хіба Бог може тебе здобути? – шепнув, милуючись могутньою фортецею.

– Він на нашому боці, – озвався бундючно Конєцпольський, який стояв поруч Пафнуція і почув його слова. – Дванадцять костьолів я вже побудував на Україні во славу господню, а п’ять схизматських церков закрив і попів прогнав.

– Богоугодне діло робить ясновельможний, – похвалив коронного гетьмана патер. – Але того ще мало, – додав, не висловлюючи ясно, що має на думці, і помандрував поглядом за вали.

Внизу, ніби в безодні, перестрибуючи Кодацький поріг, від якого взяла свою назву фортеця, лютував Дніпро, намагався зіштовхнути зі свого шляху кам’яні брили – скелі, що стали йому на заваді. І в тому його вируванні було стільки гніву, непримиренності й бунту, що Пафнуцієві  стало моторошно, і він мимохіть здригнувся. Ця могутня невгамовна ріка завжди збуджувала у ньому якусь неясну тривогу, нагадувала підступно закованого велетня, який рве на собі кайдани. 

Кодацький поріг // http://porohy.org/gallery/svitlyny-z-proektu-shlyuzuvannya-dniprovskyh-porogiv-1912-roku-vydannya/Кодацький поріг у повінь // http://porohy.org/gallery/svitlyny-z-proektu-shlyuzuvannya-dniprovskyh-porogiv-1912-roku-vydannya/

Патер спохмурнів і перенісся поглядом на лівий берег ріки, туди, де, переливаючись сріблом, несла в Дніпро свої води красуня Самара. Обабіч річки кучерявились одвічні ліси, а за ними стелився безкраїм простором степ.

То був один з тих мальовничих куточків української землі, що причаровують своїх і чужих, залишаються назавжди в пам’яті.

Сучасний вигляд місця Старої Самарі // https://ukrainianweek.com/History/30190

Але патер був байдужий до земної краси. Скривившись, він з гнівом прищулив сірі холодні очі.

В степовій далині маячили будинки козацького містечка Самар, а далі за ними сяяли на сонці куполи православної церкви і монастиря святого Миколи, побудованого гетьманом Сагайдачним. Але ці сріблясті куполи так боляче кололи очі Пафнуція, нагадували кожної хвилини, що під боком фортеці знаходиться небезпечне схизматське гніздо, яке для слави Божої і добра католицької віри давно вже час зруйнувати.

Самарський Пустинно-Миколаївський монастир // http://nasamari.dp.ua/uploads/2019/05/church_10.jpg

Скільки разів він нагадував про це гетьманові, просив і вимагав іменем костьолу стерти з лиця землі місто й монастир. Але гетьман зволікає. Не зважується на відкриту війну з козаками. Боїться цих бунтарів, які ще недавно були панщизняним бидлом і тремтіли перед своїми панами. Буцімто гетьман не знає, що хлопа, який скуштував волі, треба знищити, бо інакше він знищить свого пана. Тут байдуже, чи цей хлоп схизмат, чи католик, чи народився над Віслою, чи над Дніпром. Хіба підгалянські збуйники не мордують своїх панів-католиків? Не грабують костьолів і не вбивають ксьондзів? Хлопів, які хочуть волі, треба знищувати на пострах іншим.

Патер сердито махнув кропилом і, не шкодуючи свяченої води, щедро кропив нею вали, частоколи і вежі. При тому він голосно розмовляв по-латині з Богом, просив ласки для новозбудованої фортеці, опору костьолу і ойчизни на тих диких схизматських кресах, де сама земля родить бунтарів. Особливо гаряче патер просив Всевишнього, щоб вигубив дощенту всіх схизматів, і в першу чергу тих, що он там, над Самарою. Зі свого боку, патер обіцяв Всевишньому допомогу – три сотні драгунів і дві сотні піхотинців-найманців, які оце зараз слухають його молитов. Серед них чимало таких, що не вірять ні в Бога, ні в чорта, але немає жодного хуткого до зради Речі Посполитій схизмата. Доля фортеці в певних руках, бо ніхто не зраджує самого себе. 

Польська піхота // https://uk.wikipedia.org/wiki/Польське_військо_у_1648-1699_роках#/media/File:Polish_Infantry_1548-1572.PNG

Покропивши свяченою водою фортецю, патер зняв з себе важкий, як панцир, орнат і подав його послушникові.

Тепер можна було тішитися насолодою, що її ніс вітерець. Враз його аскетичне обличчя перекосилось від люті. Дніпром одна за одною пливло п’ять козацьких чайок. Вони були ще далеко, але до фортеці долинула стара козацька пісня, яка завжди доводила Пафнуція і Конєцпольського до божевілля:

Ой у неділю та й рано-вранці
Та заграли гармати.
Ой не за одним та й ляшком-панком
Та заплакала мати.
Ой у неділю та й рано-вранці
Та крякали ворони.
Ой не за одним та й ляшком-панком
Та плакали жони,–

співали козаки на чайках.

Очі Конєцпольського, який стояв поруч з патером, налилися кров’ю.

– Пся крев!4 – захрипів, давлячись від люті. – Ось зараз побачимо, над ким закаркають ворони. Гей, полковнику! – кивнув до Маріона. – Провчи цих гультяїв так, щоб замовкли навіки.

– Слуги диявола понесуть кару від слуг Божих! – верескнув і собі з ненавистю патер. – Захищай нас, мій сину, і ви, славні кресові рицеже5, – звернувся благально до Маріона і найманців.

– Зараз пошлемо їх у пекло! – гукнув по-солдатськи Маріон. – Гей, гармаші, чорти б вас побрали! До гармат! Покажіть ясновельможному, що недаремно жерете королівський хліб і хлепчете оковиту. Вдарте так по чайках, щоб жодна не перепливла порога. Інакше спущу з вас шкури.

Чайки тим часом підійшли до фортеці, і пісня затихла. Починалися пороги. Ріку загородили кам’яні брили-скелі, і веслярі всю увагу зосередили на вузьких звивистих проходах між камінням, у яких вода бурунилась, аж кипіла. Саме цими покрученими проходами повинні були пройти Кодацький поріг, виплисти на спокійні води. Вони були такі вузькі й зрадливі, що один необережний рух весла загрожував загибеллю. Чимало чайок розбилось об ці страшні скелі, спочило на дні разом із козаками.

Перша чайка входила в один з таких проходів, як на валах ударила гармата. Залізне ядро з шумом і свистом перелетіло над чайкою, вдарилось об скелю, що височіла над водою, і відкололо од неї чималу каменюку.

За першим ядром полетіли інші.

Козаки на чайках закричали, замахали руками. Але шум води заглушив їх слова, і вони долітали до фортеці незрозумілі, схожі на слабкі дитячі голоски.

Чи то гармаші були нікудишні, чи ще не призвичаєні до таких рухомих мішеней, але ядра або перелітали зі свистом над чайками і трощили скелі, або не долітали до них.

Чотири чайки щасливо пропливли поміж зрадливим камінням, вийшли на спокійніші води, і Маріон лютував, як звір. Така ганьба! Прокляті гармаші так осоромили себе, його, цілу залогу перед гетьманом, гостями, польськими офіцерами. 

Полковник з досади так ударив ногою гармаша, що той стрімголов покотився з валів, і сам став за гармату. Він довго цілився, наводив жерло гармати, і на валах настала напружена тиша.

Тим часом п’ята чайка увійшла у вузький прохід між каменюками. Гримнув постріл, і враз чайка, ніби поранений птах, здригнулась, закрутилась і понеслась на скелі. Ядро з такою силою вдарило в борт, що розбивши його, вибило пробоїну в днищі чайки.

На валах знявся такий вереск, що заглушив шум ріки. Підстрибуючи на радощах, патер Пафнуцій реготав, як божевільний.

Конєцпольський підійшов до Маріона, обняв цого.

– Сам Бог надихнув мене думкою побудувати тут фортецю, – запевнив гаряче присутніх. – Нині я пересвідчився, що наша фортеця приведе Січі козаків до загибелі. Аби знайти добрих гармашів.

– Наші також швидко наберуться досвіду, і тоді птах над порогом не перелетить, – пообіцяв гетьманові Маріон, щасливий, що своїм влучним пострілом змив ганьбу з залоги. – Кожна чайка знайде на дні ріки свою могилу.

Бурхлива течія підхопила розбиту ядром чайку, кинула її на каміння, накрила хвилею.

– Ха-ха! – зареготав Конєцпольський. – Пішли гультяї ловити раків.

– Така воля Господня, – промовив урочисто патер, потираючи на радощах кістляві руки.

 Польські вояки // https://www.dk.com.ua/post.php?id=2889

Тільки Боплан не поділяв загальної радості. Навпаки! Він був схвильований і вражений жорстокістю гетьмана, Маріона, патера.

– Тільки гріх на душу взяли ми, преподобний, – озвався з гірким докором.

– То схизмати, – заспокоїв інженера Пафнуцій. – За них, мій сину, гріха немає.

– Адже вони вірують у єдиного Бога, Божого сина і Богородицю, як і ми, католики, нагадав патерові Боплан.

– Але не визнають найсвятішого отця в Римі, – засопів Пафнуцій. –  Він єдиний наступник святого Петра на землі, а не Константинопольський патріарх. Хто твердить інакше, заслуговує на смерть.

Боплан, не знаючи, що відповісти, мовчав. Він був католиком, але не фанатиком і ніколи не морочив собі голови релігійними суперечками православних з католиками і папи з патріархом. Дізнавшись про це, патер Пафнуцій, напевне, назвав би і його безбожником. 

Раптом до фортеці долетіла мушкетна стрілянина. То стріляли козаки на чайках, які перепливли Кодацький поріг. Кулі не долітали до валів, і кнехти і гості глузували з козаків, яким Бог відняв, мабуть, розум. Не сміявся тільки один Боплан. Він здогадувався, що означають ті дивовижні постріли.

Це Січ оголошувала війну фортеці. < >

–––––––––––––––––––––––––––––––––
1. Орнат: урочиста риза католицького ксьондза
2. Комжа – елемент літургійного одягу у католицизмі.
3. У рік Господній 1635 (лат.).
4. Собача кров (пол.).
5. Прикордонні рицарі (пол.).

Микитин Т. Над Кодаком: Історична повість.– Львів: Каменяр, 1970.– 159 с.

Залитий кар’єр на місці фортеці // https://vokrugsveta.ua/sights/kodak-krepost-nad-dneprom-19-12-2016Вид від фортеці на Самару // // https://vesti.dp.ua/tayemnici-richok-ta-vodojm-dnipropetrovshhini-foto/

 

Адріан Кащенко
 

Над Кодацьким порогом
(уривок)

У Кодаку тоді стояв полк під командою француза полковника Маріона. Жовніри там нудилися, не любили полковника-чужинця і ремствували на Конецьпольського, що поставив їх серед безлюдних степів.

На землю впала темна ніч. Зірки ховалися за хмарами. Вітер віяв з-за Дніпра, завиваючи голодним, звірем поміж надбережних скель. Глибоко під горою, розбиваючи собі груди об гострі камені, старий Дніпро гучно стогнав і ревів спересердя на кинуту впоперек його шляху перепону, допомагаючи гудінням свого порогу козакам нечутно обступити ворожу фортецю.

Польське військо вже спало. Заснув і полковник-чужинець, нічого не відаючи про напад Сулими, й тільки варта, що чатувала на баштах, перегукувалася між собою, щоб легше змагатися з дрімотою.

За темрявою ночі та через гуркіт порогу, вартові не встежили й не почули, як запорожці з усіх боків облягли Кодак і вже підступили під самі окопи.

Без галасу, тихо, то видряпуючись, на скелі, то припадаючи до землі, наблизилися запорожці до окопів з боку Дніпра та байраку; з поля ж у Сулими стояли лише віддалені три сотні Іван Сулима // http://www.ukrlegenda.org/kozak/40-ivan_sulyma.phpвершників, щоб переймати втікачів.

Чують поляки, що за окопами стали погукувати сичі та й здивувалися, звідкіля їх така сила взялася, а того й не відають, що то не сичі, а заклик од Сулими, щоб розпочинати наступ, і той заклик передавали від куреня до куреня, навкруг окопів. Умить за тим кличем у рівчаки полетіли в’язанки хмизу, і кожен курінь став гатити собі греблю, щоб нею дістатися до валу. Тільки тепер зрозуміла варта, що за окопами коїться щось непевне, а що саме, того за темрявою не бачили й доки пролунав із замку перший постріл, козаки бурхливими потоками посунули на шанці.

Тут уже їм нічого було чаїтися, і вони бучею збилися навкруги Кодака. Дехто з козаків стріляв у вартових, інші підставляли до мурів драбини, щоб перелазити через засіки, треті рубали дубові перепони, а то й намагалися подекуди підпалити їх, кидаючи у вогонь хмиз.

Зчинився галас і всередині Кодака. Прокинувся полковник, посхоплювалися жовніри, але доки всі з несподіванки прочуняли та вбралися й озброїлися, то козаки вже поробили собі перелази, порубавши засіки.

Маріонові не вдалося зібрати свій полк, і він похапцем посилав на окопи гурти жовнірів із тих, хто хутчій схопив зброю... Та це не допомогло, бо Сулима з двома куренями вже дерся до фортеці з північного боку, а з півдня наступали запорожці на чолі з Бурляєм. Спалахнув смертельний бій. Поляки зрозуміли, що їм нема порятунку, й билися завзято, але перед ними не поступалися й козаки. Невдовзі в Кодаку палали засіки й будинки, полум’я охопило башти на стінах, і велика пожежа осяяла криваву битву братніх народів, що не могли знайти спільної мови й жити у злагоді.

Високо, до самісіньких хмар, сягало те вогнище. Видно було його й у Самарі за густими лісами й просторими степами, понад Сурою та Базавлуком і навіть з далекої Хортиці; у хвилях же Кодацького порогу воно відбивалося то щирим золотом, то червоною кров’ю. Пожежа налякала птаство в гаях, і завили в байраках вовки-романці... А брати різалися вперто... завзято...

Гинули один за одним польські хорунжі, осавули й інша військова старшина. Щохвилини меншало жовнірів, козаки все прибували й прибували... Нарешті поляки затямили, що їхні намагання марні – й попросили милосердя.

 Іван Сулима в бою // http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2019/05/blog-post_12.html

Коли грім бойовища став ущухати, до Сулими підвели полковника Маріона.

– Гетьмане! – спитали козаки. – Що чинити з цим бранцем?

Сулима глянув на чужинця суворо:

– Волю нашу помагав гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромігся?.. Розстріляти!

Гетьман махнув рукою, й нещасного француза повели на страту.

– А тепер, пани брати, – сказав небавом Сулима козакам, – руйнуйте й паліть у замку все дощенту, щоб біля наших рідних порогів і згадки не зосталося про поляків.

Козаки сумлінно виконали наказ гетьмана й не лишили в Кодаку жодного будинку й жодного крата із засіки.

Зійшло сонце й осяяло Козацькі руїни та купи трупу; тільки стояли від фортеці вали, – такі великі, що їх навіть не знищили і століття

Кащенко А.Ф. Зруйноване гніздо: Іст. повісті та оповідання.– К.: Дніпро, 1991.– 647 с. (Б-ка іст. прози).



Листівка початку XX ст. З фонду ДОУНБ.Листівка початку XX ст. З фонду ДОУНБ.

Валентин Чемерис

Фортеця на Борисфені
(уривки)

Обкарнавши Ординацією не лише реєстровців, а й Запорозьку Січ, магнатство наказало негайно відбудувати Кодак згідно з усіма правилами голландської фортифікаційної техніки і втроє збільшити залогу цієї фортеці, щоб віднині й навічно перерізати шлях українським селянам на Запоріжжя. Влітку 1639 року до Кодацької фортеці в супроводі численного почту й військ прибув сам коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Розкішно вбраний, увесь в золотих позументах та золотих ґудзиках, коронний гарцював на коні попереду почту і від задоволення погладжував чорну з сивиною бороду.

– Вітаю вас, панове! З повстанням хлопів таки покінчено! Реєстровці натягли на свої шиї заслужені ярма, а ми, як законні господарі цих країв, повертаємося у свою твердиню над Дніпром!

– Віват! – кричало панство з почту. – Нєх жиє славна вікторія великопольського меча в державній руці пана коронного гетьмана!

За милю від фортеці коронного гетьмана врочисто зустрів губернатор Кодака – шляхтич Ян Жолтовський та комендант Адам Конєцпольський, небіж коронного гетьмана. Тільки-но вони від’їхали як на фортечних мурах спалахнули білі дими й лунко гахнули гармати. 

– Вашмосць! – мовив губернатор в розкішнім жупані з золотим поясом.– Кодацька фортеця гулом своїх гармат вітає вашу милість на берегах Дніпра в незламній твердині нашої ойчизни. Нєх жиє моць Речі Посполитої на берегах Дніпра!

Знову лунко бахнули гармати.

– Ах, яка чарівна музика!– вигукнув коронний.– Приємно слухати, як гармати Посполитої грізним гулом знову з’являють про свою присутність на Дніпрі. Що не кажіть, а це найприємніша музика для моїх вух! 

– І для наших, вашмосць! – заволала шляхта.– Це справді незрівняна симфонія нашої вікторії над вгамованим хлопством!

– Віват! – вигукнув губернатор. – Нєх жиє славний переможець, мудрий муж і блискучий полководець пан Станіслав Конєцпольський! 

– Віват! Віват! – галасувало панство.

– Спасибі, спасибі, – дякував коронний.– Панове, раджу вам уважно подивитися на нашу твердиню. Перед вами на скелястому березі хлопської ріки стоїть грізна фортеця Корони. Два роки тому її було захопив запорозький ватаг Іван Сулима. Звідси почалося повстання Павлюка, Остряниці і Гуні. А що ми зараз маємо? Сулиму і Павлюка скарано у Варшаві, Остряницю та Гуню з їхніми прибічниками розігнано. Польський меч щедро напився хлопської крові! Твердиня на Дніпрі знову наша! Більше того, вона стала ще міцнішою, ніж була! Розкажіть про це, пане губернаторе.

– Охоче, вашмосць! – зрадів губернатор. – Після Сулими фортецю заново відбудовано і вкріплено. Ви бачите, панове, на високих валах потужні гармати. Вали будуть щороку підсипати вгору на один лікоть. Щоночі фортечні вали обходить дозор з офіцером. Неподалік фортеці збудовано сторожову вежу, біля якої день і ніч чатує загін жовнірів. Інші загони чатують дороги, об’їжджають всі околиці, пильно стережуть степ. Жоден птах не пролетить на південь, не помічений нами! Двохтисячна залога фортеці завжди напохваті! Шлях на Січ на міцному замку!

План фортеці Кодак 1638 року. З фонду ДОУНБ
 

Богдан Хмельницький // http://veterano.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=6907:getman-bogdan-khmelnitskij&catid=9&Itemid=112– Приємно чути таке, приємно, – погладжував бороду Конєцпольський. – Віднині хлопи і думати забудуть про Січ. Віднині Кодак – то є неприступна твердиня на Дніпрі!

Зненацька з гетьманського почту почулася латинь:

– Manus facta – manus destruo! («Рукою створене – рукою ж і руйнується!»)

Ті віщі, пророчі слова мовив тоді чигиринський сотник Богдан Хмельницький.

До Великої Визвольної війни України проти польських гнобителів лишалося всього лише десять літ. У 1648 році з наказу гетьмана повсталої України Богдана Хмельницького Кодацьку фортецю штурмом візьме ніжинський полковник Прокіп Шумейко, і  запорозька залога назавжди стане на Борисфені, річці, званій у народі Ніпром, чи Дніпром.

Чемерис В.Л. Фортеця на Борисфені.– К.: Укр. письменник, 1993.– 463 с.

 

 

Створено: 31.05.2019.
Редакція від 18.06.2019.
Ірина Голуб
Бібліографія:

Загребельний П.А. Я, Богдан (сповідь у славі): роман.– К.: Дніпро, 1986.– 492 с.
Кащенко А.Ф. Зруйноване гніздо: Іст. повісті та оповідання.– К.: Дніпро, 1991.– 647 с. (Б-ка іст. прози).
Кащенко А.Ф. Зруйноване гніздо: Іст. повісті та оповідання.– К.: Дніпро, 1991.– 647 с.– (Б-ка іст. прози).
Кащенко А.Ф. Над Кодацьким порогом: Історичні повісті та оповідання.– К.: Дніпро, 2001.– 600 с.– (Б-ка істор. прози).
Рогожа В.Д. Запороги: трилогія.– К.: Самміт-книга.– 2015. Ч. 2: Богдан Хмельницький.– К.: Самміт-книга, 2015.– 568 с.: іл.
Старицкий М. Богдан Хмельницкий: трилогия. Кн. 1: Перед бурей.– К.: Днипро, 1987.– 643 с.: ил.
Старицкий М. Богдан Хмельницкий: трилогия. Кн. 2: Буря.– К.: Днипро, 1987.–569 с.: ил.
Старицкий М. Богдан Хмельницкий: трилогия. Кн. 3: У пристани.– К.: Днипро, 1987.– 604 с.: ил.
Чемерис В.Л. Фортеця на Борисфені.– К.: Укр. письменник, 1993.– 463 с.