Самобутня перлина краю: музей-садиба Микити Коржа у Сурсько-Михайлівці

Самобутня перлина краю: музей-садиба Микити Коржа у Сурсько-Михайлівці

Мешканці Сурсько-Михайлівки Солонянського району Олександр Пластун і Наталія Семенова перетворили селянську садибу на музей славетного запорожця Микити Коржа.

Тільки в музеї може бути така пронизлива тиша, лунають кроки в гучних коридорах, таємниче світло огортає безліч мовчазних експонатів, звучить виразна, неспішна розповідь екскурсовода… А тут – веселий сміх, привітні господарі у яскравому національному вбранні, пісні, хвацькі танці, нестримна народна енергія на кожному кроці. І кожна річ немов напоєна теплом людських рук. Такий він – живий музей-садиба імені Микити Коржа на зимівнику Олександра Павловича Пластуна.

Рідна земля – мов колиска золота

Дніпропетровщина – край героїчної козацької минувшини. Багато населених пунктів нашої області беруть початок ще з часів козацтва. Серед них і с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району. 

Проживаючи довгі роки в селі Михайлівка, його засновник, колишній запорожець-січовик Микита Корж став легендою цього краю. Його особистість і довге життя викликають надзвичайний інтерес у всіх, хто цікавиться добою козацтва. 


Легендарний оповідач козацьких традицій

Корж (Таран) Микита Леонтійович (30 травня 1731 – жовтень 1835) – запорозький козак, оповіді якого стали важливим джерелом для вивчення історії запорозького краю. Народився в сПортрет Микити Леонтійовича Коржа. Картина художника М. Добрянського. Фото з колекції  музею.. Нові Кодаки (нині в межах м. Дніпро). Його батьки походили з м. Кобеляки. У семирічному віці його узяв на Січ хрещений батько, військовий осавул і полковник Низового війська Запорозького Яків Омелянович Качалов. Молодиком Микита був у свого хрещеного джурою (зброєносцем), жив при курені, де постійно спілкувався з простими козаками, від яких і просякнув духом запорозької вольниці. Отримав прізвисько Корж за те, що скотився «коржем» навпростець з самого верху високої могили Чортомлик, тоді як його товариші-козаки пішли стежиною. Молодому козакові довелося брати участь у бойових діях, його розповіді про них є свідченнями гарних навичок козацької служби та глибоких знань побуту і традицій запорожців. Історики стверджують, що Микита Корж більше двадцяти років був «конфідентом» (довіреною людиною) спочатку військового осавула, а згодом кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Після ліквідації Січі Микита Корж жив понад 20 років у слободі Половиця, де й завів сім’ю. Мав семеро синів та четверо доньок. Сусідами Коржа були «абшитовані» – відставні – запорожці Лазар Глоба, Гнат Каплун, Андрій Токар і Крошко. Разом із колишнім запорозьким осавулом Лазарем Глобою Микита Корж розводив сади, ті самі, що зараз є міськими парками ім. Т.Г. Шевченка та Лазаря Глоби. Через деякий час Микита Корж поїхав у свій зимівник, який лишився йому у спадок від хрещеного батька на р. Сура, де він заснував селище Михайлівку. Його розповіді про слободу Михайлівку (нині с. Сурсько-Михайлівка), Запорозьку Січ і заснування Катеринослава (нині м. Дніпро) були записані катеринославським архієпископом Гавриїлом (Розановим), коли козакові було близько ста років, і дійшли до наших часів під назвою «Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославськой губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа». У них ідеться, зокрема, про звичаї та обряди, суди і покарання, про розбійництво на Запорожжі, про зовнішній вигляд і побут козаків, про ведення ними господарства, їхні промисли та торгівлю, січову церкву.

Свідчення Коржа використовували у своїх працях багато українських істориків, зокрема А. Скальковський, П. Куліш, О. Стороженко, Д. Яворницький, В. Голобуцький. 

Помер Микита Корж від застуди, збираючи пожертви на відбудову церкви в Михайлівці. Його нащадки і нині живуть на Дніпропетровщині та зберігають сімейні перекази з життя відомого пращура. 

У 1827 році в гостях у Коржа побував український письменник і етнограф Олекса Стороженко, який писав про Коржеву пасіку у своїх «Споминках»: «На пасіці було тихо і спокійно, це надихало на спомини і роздуми. Оточували її старі високі дерева, ровесники самої пасіки. Розмножив її Микита з одного роя до 100 колод (вуликів). Захищена була пасіка і опоряджена, як і всі стародавні запорозькі пасіки. Загорожа була окутана очеретом, посередині стояла капличка з образами святих Зосима і Саватія, а навкруги її витикались на тичках з трави вулики, поміж якими ріденько розкошували плодові дерева – яблуні, груші, черешні… Гарне було місце, дуже мені подобався цей затишок, і тепер, згадуючи його під хмарним північним небом, прояснились мої думки і заграло українське серце».

Зустріч Олекси Стороженка з Микитою Коржем у Михайлівці 1827 року. Картина художника М. Добрянського. Фото з колекції  музею.

Слава не поляже, про себе розкаже

Історія козацтва – унікального і прогресивного явища, відбилася у багатьох джерелах. Серед них не так уже й багато пам’яток, створених саме запорожцями, як стверджує доктор історичних наук Ю. Мицик. Через це кожне свідчення запорозького козака, що дійшло до наших днів, особливо цінне.

Корж став історичною постаттю, яка надихнула на плідну працю, добрі справи нинішніх мешканців села. Відродити все, пов’язане з іменем Микити Коржа, зберегти як родзинку краю, народні традиції та часточку історії рідного села взялися нинішні мешканці Сурсько-Михайлівки.

Протягом багатьох років краєзнавчий гурток «Літописець» Сурсько-Михайлівської середньої школи збирає унікальний матеріал про рідний край. Завдяки невтомній праці на цій ниві відкрита і упорядкована могила козака-січовика Микити Коржа, встановлено Поклінний хрест із пам’ятними дошками двом визначним людям села – архімандриту Серафиму (Тяпочкіну) та М.Л. Коржу. Неодноразово результати краєзнавчих досліджень висвітлювалися в пресі та на телебаченні.
Нині осередком дослідження козацької долі Микити Коржа став однойменний музей, розміщений в садибі козака Пластуна.

Ініціатори створення музею. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення».Господарі зеленої садиби. Фото з книги Стороженка О. «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа».

Від слова – до діла

Як же виникла ідея створення музею-садиби в наші такі непрості часи? Відповідь дає одна із засновниць живого музею, шкільна вчителька історії Ірина Миколаївна Біжко: «Ми з подругою Наталією Семеновою – однокласниці. Разом працювали вчителями в школі. Я викладаю історію, а Наталія – українську мову та літературу. Разом вивчали історію села. Спочатку була ідея наситити експонатами сільський музей при Будинку культури, але якось не склалося… Після виходу на пенсію доля звела Наталію Іванівну Семенову з Олександром Павловичем Пластуном, в столітній хаті якого вирішили зробити козацький музей-зимівник».

«Якось Ірина Миколаївна прийшла до нас, – розповідає вже Наталія Іванівна, – а на подвір’ї кругом стояли кролятники, лежали дрова, – та й каже: «А я бачу, як тут люди за столами сидять, а навколо зелено, гарно». І ми почали прибирати. Люди приходили: один щось допоможе, потім інший». Так у 2014 році і виник «Музей Коржа Микити» та «Зимівник козака Пластуна».

Хата, двір, город, сад і вся садиба поступово облаштовувались, як давні козацькі зимівники. В садибі та в хаті з’являлись усе нові й нові експонати, а навколо господарів згуртувався хоч і невеликий, але дружний колектив небайдужих людей, які відновлювали історичну пам'ять козацької садиби. Найстарший – Пластун Олександр Павлович – людина майстровита, ініціативна, добрий організатор, веселий, жвавий не по літах, уміє дати потрібний настрій і будням, і святам. Друзі кличуть його батьком. Поряд Наталія Іванівна, добра господиня, хранителька не тільки свого дому, а й козацького зимівника, творча людина. Її руками намальовані перші птахи на грубі. Перша помічниця – дослідник старовини і творець сучасної історії рідного села – Ірина Миколаївна Біжко. Душею прикипів до роботи в «Зимівнику Павловича» Володимир Никифорович Івченко. Допомагає господарям зимівника доглядати чимале господарство (кози, поросята, різна птиця) і поратися на городі та в саду. Та головне – він проводить майстер-класи з дітьми, що бувають у зимівнику на екскурсіях, – з чеканки по металу, обробки дерева та виготовлення дерев’яних виробів. А ще він складає пісні та підбирає для них мелодії, разом із іншими членами зимівника співає. А акомпанує всьому гурту і гостям Наталія Іванівна на баяні.

Олександр Павлович Пластун та Наталія Іванівна Семенова – господарі зимівника. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення». Ірина Миколаївна Біжко – історик, краєзнавець, активний член колективу зимівника. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення».

Проект «Велика родина»

Усі, хто переступає поріг народного живого музею, відчувають родинне тепло та душевний затишок. Людям саме цього не вистачає в сучасному житті, тому й вирішили засновники музею працювати над проектом «Велика родина», наріжним каменем якого є вислів «Усім серцем люби і знай свій козацький вільний край».

Про головну мету створення музею співзасновниця і господиня садиби Наталія Іванівна Семенова розповідає: «Ми працюємо над проектом «Велика родина». Сім’я, рід, родина здавна були опорою в становленні особистості. Ми досліджуємо родовід нашого предка козака Микити Коржа, генотип, характерні риси, все його життя, щоб все це взяти собі, як досвід, і передати наступним покоління. Микита Корж був дуже віруюча людина. Тільки оселившись тут, одразу почав ходити по людях, збираючи на церкву. Він любив українську пісню, традиції, мову. В нього була дуже легка рука, сучасники свідчили що і риба в нього ловилася, сад ломився від врожаїв, бджоли мед носили. А оскільки він був громадській діяч, то дуже переймався долею села, ось минуло вже триста років, а його всі пам’ятають. Особистість Коржа – це жива пам’ять Запорожжя, яка осіла в нас у Сурсько-Михайлівці». 

Сильний дух запорожця-січовика люди відчувають і досі. Уявіть, що власники двоповерхових дач, збудованих на колишній леваді Микити Коржа, якимось містичним чином пішли з життя. Дачі багато років стоять спустошені, ніхто там не живе. Кажуть, що дух козака їх не прийняв. Мабуть, саме цей героїчний дух минулого зібрав разом творчий колектив живого музею, що вже четвертий рік надихає розвивати свої творчі здібності в народних ремеслах, передавати власно набутий досвід на майстер-класах, поповнювати музейну колекцію.

З поетом Мороковим. Осінь 2014 р. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення». Ліпимо пташок. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення».Робимо дивень. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення». 

На зимівнику козака Пластуна
Всі таланти проявляються,
Тут і цвяхи посій – 
І ті заврожаються!
В душі кожного із нас
Живе віра християнська
І лунає пісня – вільна, гарна –
Сурсько-Михайлівська!

Експонати народного музею

Первинні експонати музею – це здобутки від батьків і дідів Олександра Павловича. Знайомство з садибою та її експонатами не залишає байдужим нікого. Подвір’я музею, немов декорація для зйомок фільму з козацького життя. Чудовими орнаментами і сюжетами розписані стіни й вікна, безліч знайомих і близьких серцю українця речей. Господиня садиби показує вишивані рушники, старовинні ікони, сорочки, посуд, ладанки та інші речі, роздивлятися які можна годинами. А розповіді про історію села вже слухати – не переслухати! Про Коржа тут складають легенди, мріють про сховані у землі козацькі скарби, і взагалі дух Запорозької Січі тут відчувається не менше, ніж на Хортиці.

Значну допомогу отримує зимівник від майстрині Оксани Володимирівни Дідоборщ, яка шиє, вишиває нитками і бісером, створює чудові костюми для учасників святкових заходів.

Відомий запорізький художник Мирослав Добрянський подарував музею три картини. Одна з них – портрет ювіляра в козацькому вбранні верхи на коні з шаблею в руках.

Експозиція музею. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення»Експонати музею. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення». 

Журналіст-краєзнавець Микола Чабан так описує експозицію народного Музею Коржа Микити: «У музеї – і дослідження про козаччину Дмитра Яворницького. І етюд Рєпіна «Коржівка». Є макет «Приїзд письменника Олекси Стороженка до Сурсько-Михайлівки навесні 1827 року». Український письменник тоді заїхав до Микити Коржа і з ним вирушив на Ненаситецький поріг. А друга кімната присвячена останньому кошовому отаманові Петру Калнишевському (січовий знахар Микита Корж був довіреною особою отамана). З далекої Петриківки до них їздили люди і допомагали їм. Є в музеї ікона Калнишевського, якого нещодавно зараховано до числа українських святих. Юні відвідувачі дізнаються про історію унікальних ікон нашого краю – Самарської Божої матері чи ікони Хреста у вишиванці».

Чим хата багата, тим і гостям рада

Ворота та хвіртка до садиби постійно відчинені. Тут завжди готові приймати гостей: проведуть оглядову екскурсію, заграють на баяні та заспівають, обдарують виробом із солоного тіста. Коли гості заздалегідь попереджають про приїзд, господарі ще й обід приготують із варениками та коржами, які тут фірмова страва.

«Музей Коржа Микити» – неофіційна установа, тому він не має бюджетного фінансування та працівників на зарплатні. Заклад функціонує та розвивається завдяки зусиллям ентузіастів, коло яких шириться.

З Ополонівки на вихідні приїздить в зимівник Ніна Миколаївна Захаренко, щоб поспівати, допомогти Наталії Іванівні готувати їжу, ліпити з солоного тіста різні чудові сувеніри, поспілкуватися. Процес ліплення з солоного тіста назвали «мукосолькою», недарма ж вони живуть у Солонянському районі.

Багато цікавого про різні трави, на які багаті михайлівські степи і балки, розповідає дітям і дорослим Люба Михайлівна Мирошниченко. У музеї є цілий список місцевих михайлівських трав. Зібрані нею та іншими членами колективу зимівника трави використовують для приготування запашних цілющих чаїв. Люба водить екскурсантів у найближчу Михайлівську балку, вчить жити у злагоді з навколишньою природою, християнською вірою і українськими звичаями.

На заходи музею «набирається гостей з усіх волостей»

«Розпочинали ми свою музейну справу з шкільних і культурологічних презентацій про історію села, а потім до нас стали приходити люди, цікавитись нашою роботою і здобутками, зацікавились нами журналісти із Дніпра. Приходять на екскурсії школярі з сіл району, приїздять інколи козаки Хортиці», – розповідає Наталія Іванівна.

Часто на садибі проводять народні свята та гуляння: щедрування, колядування, Масляну. На Трійцю, за давньою традицією, з молитвами збирають цілющі трави, роблять із них букети і дарують гостям. У червні в музеї відзначають день народження засновника села, легендарного козака, знаного завдяки «Устному повествованию бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки…» Микити Леонтійовича Коржа.

В гостях – журналісти з Дніпра. Фото з книги Стороженка О. «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа». Діти на екскурсії в зимівнику. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення». Обряд сватання. Фото з книги Грушко-Колінько З. «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення».

Після розмов про Микиту Леонтійовича, історію села бувають і співи під баян, і смачний домашній обід, і тости за розвиток закладу та процвітання села…

«Навіть із Петриківки – напевно, так єднаються духом Корж і Калнишевський – до нас приїздять люди, щось допомагають робити. А гроші я від дня заснування не ставлю на перший план, – пояснює господиня про безоплатність відвідування музею. – У кого є бажання нам допомогти, той допомагає. Коли не вистачає пожертв на обіди, докладаємо свої пенсії».

Зелена садиба підтримує зв’язок з іншими музеями, співпрацює з журналістами, письменниками, має живе спілкування з відвідувачами зеленої садиби, бере участь у фестивалях і виставках.

Неодноразово засновників музею-садиби Микити Коржа відзначали представники влади за активну громадську діяльність із вивчення, збереження та примноження культурно-історичної спадщини рідного краю, вагомий особистий внесок у справу патріотичного виховання дітей і молоді.

Щоб зберегти оту золоту нитку між поколіннями для наслідування життєвого досвіду дідів-прадідів, створюються фільми, друкуються книги, висвітлюється діяльність музею у пресі та на телебаченні. Цей музей, за словами відомого журналіста Миколи Чабана, воістину народний – створений народом і для народу.

Народний музей на гостинах в обласній науковій бібліотеці

Нещодавно, у квітні, щирі, талановиті, майстровиті люди, засновники музею Микити Коржа, побували в краєзнавчому відділі Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки. Привід був поважний – презентація книги Зінаїди Грушко-Колінько «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення» та видань, які побачили світ за підтримки працівників музею: «Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославськой губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа» Дніпровського видавництва «Ліра» (2017); «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» Олекси Стороженка.

Книгу «Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення» презентувала авторка видання Зінаїда Грушко-Колінько, член Спілки письменників Придніпров’я, мешканка селища Іларіонове Синельниківського району. «Спочатку була думка просто написати про музей Коржа, бо мені сподобалася його ідея. Я – малорухлива, тому люди з музею самі до мене приїхали, з баяном. Ми наговорилися, наспівалися, – розповідає письменниця, – а коли я почала вникати у цю історію, виявилося, що вона така глибока».

 Зустріч у краєзнавчому відділі ДОУНБ. Фото з колекції ДОУНБ. В гостях у бібліотеці. Фото з колекції ДОУНБ. Невеличка експозиція музею у краєзнавчому відділі ДОУНБ. Фото з колекції ДОУНБ.

На захід приїхав із Запоріжжя «історик за фахом і художник за покликанням» Мирослав Добрянський, майстер живопису козацької тематики. Він розповів про роботу над картинами, які подарував живому музею. Письменник Віктор Стус наголосив, що відродження України починається з відродження історії таких невеличких селищ, як Сурсько-Михайлівка.
У своїх виступах гості заходу говорили про важливість для краєзнавців і науковців перевидання представлених книг і як важливо для підростаючого покоління пізнавати історію рідного краю. Бо саме життя вчить: щоб мати світле майбутнє, необхідно вивчати, шанувати і пам’ятати героїчне минуле свого краю. Музей, на думку письменника-краєзнавця Миколи Чабана, «цілковите дитя української незалежності. Годі уявити щось подібне в радянський час, коли партія контролювала кожний сантиметр ідеологічної території. Цей музей створений не з партійного примусу. Його зробили самі люди і для людей. Через те він і живий».

 

 

Створено: 18.05.2018.
Редакція від 04.03.2019.
Тетяна Глоба
Бібліографія:

Грушко-Колінько З. Сурсько-Михайлівка: від витоків до сьогодення: нариси.– Дніпропетровськ: Ліра, 2017.– 124 с.
Мороз В. «…Повідаю про діла запорозькі…» // Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік – І півріччя: Бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010.– С. 152–157.
Стороженко О. Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа / Вст. ст. М. Чабана.– Дніпропетровськ: Ліра, 2017.– 162 с.
Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославськой губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа / Вст. ст. І.М. Біжко та Н.І. Семенової; репринтне відтворення 1842 року.– Дніпро: Ліра, 2017.– 116 с.
***
Данильченко Н. В. Ще раз згадали славетного земляка: [В музеї-садибі Коржа Микити відбулася презентація книг М.Л. Коржа, О. Стороженка] // Вперед.– 2017.– № 53 (2.12).– С. 3: фот.
Корж В. Никита Леонтьевич Корж. Слово о замечательном земляке // Вісник Козацьких Військ України.– 2008.– № 1.– С. 8–10.
Легенда новомосковського козацтва: [життя та діяльність М.Л. Коржа] // Новомосковськ сьогодні.– 2014.– № 19 (15.10).– С. 6.
Мицик Ю. «Сміючися, назвали мене Коржем» // Зоря.– 1990.– 28 груд.– С. 4.
Радчук І. По-весняному тепла зустріч: [свято Маслениці в Сурсько-Михайлівці в краєзнавчому музеї-садибі Микити Коржа] // Любий Край.– 2017.– № 2 (11.03).– С. 11.
Рекуненко Н. Живий музей на ентузіазмі: [створення «Музею Коржа Микити» в селі Сурсько-Михайлівка] // Вісті Придніпров'я.– 2017.– № 46 (20.06).– С. 8.
Чабан М. Сюди не за варениками їдуть: Живий музей у Сурсько-Михайлівці створений з народної ініціативи // Зоря.– 2017.– № 42 (7.06).– С. 8: фот. цв.
* * *
Віктор Іванович Стус про музей Коржа Микити – https://www.youtube.com/watch?v=TVhKIcT4UGs&t=116s
Сторінка Наталії Іванівни Семенової на youtube – https://www.youtube.com/channel/UCAtPukRkZ5ONm3bOGHgqn4g/featured
Сторінка Наталії Іванівни Семенової на facebook – https://www.facebook.com/profile.php?id=100015607202586