Святиня Самарської паланки

 Рішення про будівництво трьохпрестольної церкви на новому місці було прийняте ще у 1773 році полковим старшиною Самарської паланки Війська Запорозького Низового Яковом Легкоступом (Легким) та місцевими мешкан-цями містечка Самарчука. 

Духовне Правління Старокодацького Хрестового намісництва 21 травня 1774 року (за старим стилем) просило дозволу у Київського митрополита на будівництво церкви з середнім престолом в ім’я Пресвятої Трійці, лівим – в ім’я Трьох святителів і правим – в ім’я апостолів Петра і Павла. Благословенну грамоту від митрополита Гавриїла привіз до Самарчука ієромонах Давид. Кошовий Петро Калнишевський у листі до київського генерал-губернатора просив дозволу посланцям від Січі на купівлю дерева для будівництва. Дерево сплавили Дніпром до гирла Самари і привезли до містечка взимку 1773–1774 р. Місце для храму вибрали на високому місці, недалеко від берега річки, в центрі містечка, щоб споруду було добре видно з усіх боків.

Для будівництва храму запросили талановитого зодчого з містечка Нові Водолаги (колишня Харківська губернія) – козака Якима (Іоакима) Погребняка.

Після освячення і закладки почалося будівництво церкви. Її будували поволі. Г. Надхін вказує, що у 1775 році її вивели «по вікна». Місцеві мешканці продовжували відвідувати стару церкву, яка стояла з 1734 року. Церква-попередниця була маленька, теж дерев’яна й крита очеретом. 

Будівництво нової соборної церкви через багато обставин було завершено вже після скасування Запорозької Січі 1778 року. Нова споруда складалася з дев’яти високих башт, кожна з яких мала чотири яруси. Середні башти вищі, ніж бічні, а центральна найвища. Дерев’яні соснові зруби збудували на дубових підставах (стовпах), «…щоб вітер вільно гуляв під долівкою, або помостом, і просушував вогкість і вологу під спорудою». В основі стовпів було встановлено кругле каміння (пізніше, під час реконструкції у 1830-му році під дубові підвалини було заведено цегляний фундамент).

Спочатку дахи собору були криті дубовим гонтом (дерев’яні дощечки, в даному випадку прямокутної форми). Цей дах простояв понад 50 років, а у 1830-му році дахи вкрили залізом і пофарбували зеленою фарбою. Кожна  з дев’яти башт мала купол завершений глухим ліхтарем. Усі дев’ять завершень-верхів було позолочено в 1830-му році (до цього часу металеві завершення були пофарбовані у зелене), пізніше у 1850-му році позолоту поновили. Позолоченими були металеві хрести на верхах, усі чотирьохкінцеві з випуклими дуговими раменами, із зорями на кінцях рамен та промінцями в прямих кутках.

У 1778 році встановлено й освячено в головному престолі іконостас, перенесений зі старої Троїцької церкви. У 1780 році виготовлені й освячені нові іконостаси в бічних притворах, а також розпочато монтаж нового головного іконостасу середнього притвору. Вівтар займав майже третину загального простору храму, його було розділено двома поперечними стінами (кожна з двома прогонами). Триярусний іконостас із золоченими пілястрами, карнизами і різьбленою каймою був справжнім витвором мистецтва. Завдяки фотографіям дослідника церковної старовини В. Машукова сьогодні маємо уявлення про зовнішній вигляд цієї пам’ятки декоративного мистецтва. З освяченням нового іконостасу головного притвору 18 квітня 1781 року (за ст.  ст.) будівництво храму було завершено.

Стіни Троїцького собору прикрашала велика кількість старовинних ікон. Дослідники виділяли три найбільш цікавих і старих – запорозьких часів – Спасителя, Божої Матері та Святого Миколая. На останню чверть ХІХ ст. найбільше шанувалися дві ікони: Іверської Пресвятої Богородиці та Святого Миколая, що молиться. Обидві ікони постійно використовували при хресних ходах і брали до хат для освячення помешкань.

Велика кількість вікон на фасаді сприяла зоровому підвищенню об’єкта, малі вікна створювали ефект масштабності споруди. Виходячи з того, що вікна виступають показником масштабності, так само як і двері, було зменшено вікна верхніх ярусів, що також створювало оптичний ефект перспективного збільшення висоти.

До собору вело троє вхідних дверей з дубового дерева, які прикрашалися кольоровими розписами! На різьблених одвірках виконано виноградні гілки з китицями винограду. Пізніше одвірки було замінено, а двері оббито залізом. 

Д.І. Яворницький залишив стислий опис Троїцького собору: «Архітектура церкви проста: ні колон, ні прикрашень; з зовні церква була обшальована і пофарбована білою фарбою; з середини стіни і склепіння її розписано було картинами релігійного змісту. Іконостас зведено до склепінь, з різьбою і різними фестонами, завитками і іншими хитрощами столярного мистецтва. Живопис на ньому зроблений в старовинній візантійській манері. Висота церкви 31 сажень... При церкві пізніше було окремо поставлено дзвіницю з шістьма дзвонами, з яких найбільший важив 262 п. і 24 ф… два будинки, дерев’яну огорожу і за огорожею криницю з дерев’яним наметом. Дзвіниця, криниця, також як і собор, пофарбовані білою фарбою (їх добре видно на відомому малюнку Васильківського «Соборна площа у м. Новомосковську» – О.Х). Ззовні, на стіні, коло західних дверей, повішено чавунне «било» з прикрашенням зверху, у вигляді двох конячих голів». Зараз било зберігається в експозиції Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького.

На початку 1880-х років виникла потреба в новому капітальному ремонті собору, було проведено торги на ремонт храму, в яких переміг Олексій Пахучий, однак, на момент початку робіт собор було повністю розібрано, а технічна документація та кресленики не було виконано. Тож наново собор відновлювали за фотографією, яку перед початком робіт у 1883–1884 роках на замовлення Одеського Археологічного Товариства зробив фотограф із Катеринослава Іванов! Восени 1888 року нову споруду собору було освячено. Його «ремонт» обійшовся у 75 000 рублів.

Храм зі складною та трагічною долею й досі вражає своїми масштабами і величчю. Історія пам’ятки віддзеркалює всю драматичну історію Запорозького краю і української народної архітектури.

Олександр Харлан

Бібліографія

Зінченко А. Л. Диво в Новоселиці // Праці Центру пам’яткознавства : зб. наук. праць / НАН України, Укр. т-во охорони пам'яток іст. і культури ; редкол.: О. М. Титова [та ін.]. – Київ. – 2008. – Вип. 14. – С. 259–271.

Козацький Троїцький собор : Архітектурна перлина України. До 230-річчя побудування : архітектурно-історичний нарис. Бібліографія / упоряд.: І. Голуб, О. Харлан. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2008. – 32 с.

Плохій С. М. Козацький собор // Місто на Самарі : навч. посібник / Ю. А. Мицик, Н. В. Мосьпан, С.М. Плохій. – Дніпропетровськ : Вид. ДДУ, 1994. – С. 53–57.

Слобода Новоселица – нынешний городъ Новомосковскъ // Матеріалы для историко-статистическаго описанія Єкатеринославской Епархіи : Церкви и приходы прошедшаго ХVІІІ столетія / Феодосий (А. Г. Макаревский) ; упоряд. В. Г. Довгополий ; вступ. ст. і комент. Г. К. Швидько. – Дніпропетровськ : ВАТ «Дніпрокнига», 2000. – С. 414–420.

Таранушенко С. А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – Київ, 1976. – С. 247–248.

Харлан О. До історії будівництва дерев’яного Троїцького собору в Самарчуку та Новомосковську  // Джерела духовності : наук.-краєзнав. експедиції Націонал. спілки краєзнавців України 2009–2013 рр. : документи та матеріали. – Вінниця : ПП Балюк І. Б., 2014. – С. 62–70.

Харлан О. Святиня Самарської паланки // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2010 рік : бібліогр. покажчик / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2009. – С. 104–106.

* * *

Харлан О. Неповторна пам’ятка архітектури запорозьких козаків. До 230-річчя від часу збудування Троїцького собору у місті Новомосковськ // Відлуння віків. – 2008. – № 2. – С. 26–33.

* * *

Освящено место и заложен храм в честь святой Троицы в городке Самарчук [Электронный ресурс]. – Режим доступа : https://gorod.dp.ua/history/isc/event_ru.php?event=594