Високий політ Сокола

Високий політ Сокола

Одним із найвидатніших кам’янчан правомірно вважається Олексій Якович Сокіл. Він жив і творив на зламі епох – у, до і після революційні роки XX століття. Олексій Сокіл народився 13 лютого 1870 р. в одному зі славетних вогнищ українського народного мистецтва – селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Його батько, Яків Якович, так само, як дід і прадід, був вправним пічником, походив із козацького роду Соколів, знаного ще за часів Богдана Хмельницького. Обдарованість майбутнього художника, скульптора, архітектора та інженера-будівельника проявилась уже в дитинстві: малий Олекса розписував печі, складені майстрами родини.
Скінчивши в рідному селі церковнопарафіяльну школу та несолодко попрацювавши на будівельного підрядника в Переяславі, Олексій утік до Києва. Йому пощастило, і він почав відвідувати рисувальну школу Миколи Мурашка. В 1896 р. він пройшов за конкурсом до московського училища живопису, різьбярства та зодчества, де в 1901 р. його роботи з живопису були відзначені двома срібними медалями. Після навчання в Москві та отримання звання «некласний художник», талановитий український юнак розписував по різних містах православні церкви, готував проєкти громадянських і промислових будівель, житлових будинків тощо. Для вивчення скарбів світової культури обдарований живописець виїжджав до Італії, Іспанії, Греції, Франції, Єгипту, а всесвітньо відому Дрезденську галерею Олексій Сокіл, за його словами, «знав напам’ять». Гроші на поїздки він збирав від продажу власних картин і затверджених проєктів всеросійських конкурсів архітекторів-проєктувальників. Молодий художник оселився в Петербурзі, де придбав майстерню на Малому проспекті Васильовського острова.
22 вересня 1903 р. до Імператорської Академії мистецтв надійшло прохання від «некласного художника Олексія Сокола», який мав честь просити Раду Імператорської Академії зачислити його учнем до майстерні професора Іллі Репіна. І вже 30 вересня того ж року Рада професорівпостановила зачислити художника до класу видатного митця. Диплом Академії та звання художника були видані О.Я. Соколу наприкінці 1911 р., що пояснюється тривалими «творчими відрядженнями» талановитого живописця для розпису православних храмів.
Продовжуючи перебувати студентом Петербурзької Академії мистецтв, він отримав запрошення з Полтави для розпису місцевої Сампсонівської церкви. В 1909 р. під час підготовки до святкування 200-річчя Полтавської битви тут проводили реставрацію православного храму.
Олексія Сокола можна сміливо зачислити до видатних живописців, послідовників художника В. Васнєцова, основоположника стилю модерн у розписах православних церков. В 1912 р. випускника Петербурзької Академії мистецтв запросили до Харкова для розпису нової Трьохсвятительської церкви, де він трудився близько двох літ. Його фрески вражають. Трагізм образів, їхню глибину порівнюють з картинами О. Іванова. Можна довіритися словам мистецтвознавця про «погляд з небес» харківського храму, про потрясіння від споглядання ликів: «Здесь воистину ощущаешь, что не ты на них смотришь, а они пронзают взглядом тебя, не осуждая, а сострадая».
Картина Олексія Сокола «Українська дівчина в плахтах» демонструвалась на Всесвітній виставці у Венеції, але у зв’язку з подіями Першої світової війни її так і не повернули авторові. В цей час Олексій Якович відіслав до конкурсної комісії Південно-Російського Дніпровського Металургійного Товариства два проєкти. Один із них – будинок для представників адміністрації та службовців на Верхній колонії, другий – ескізи розпису православної Заводської Миколаївської церкви, яку вирішили перебудувати та розширити. Обидва проєкти були визнані кращими, і О. Сокіл отримав запрошення до «столиці Південної металургії».
У Кам’янському Олексій Якович розвинув надзвичайно бурхливу діяльність. Він особисто керував будівництвом триповерхового Дому для вищих службовців і водночас (з двома учнями Петербурзької Академії мистецтв) розписував православну церкву. В 1916 р. за проєктом архітектора з’явилась імпозантна прибудова в стилі модерн до лівого крила Головної контори Дніпровського заводу. Вірогідно, Дім для вчителів Кам’янського, побудований в 1915 р. напроти Дому для службовців, також є його дітищем. Талант митця був чимось подібний геніям епохи Відродження: Олексій Якович однаково успішно виявив себе в живописі, архітектурі, будівництві та скульптурі.
Після революції Олексій Сокіл створює свій, мабуть, найвідоміший витвір – «Пам’ятник загиблим в боях за соціалізм», більш відомий, як монумент «Прометей». Згідно радянської історіографії, перший «червоний директор» Дніпровського державного заводу Ісаак Бєсєдов захопив Олексія Яковича розповіддю про страйк 1903 р. на Дніпровському заводі, коли обурені робітники сміливо повстали проти капіталістів-експлуататорів та рвали ланцюги рабства. Під керівництвом скульптора з чавуну відлили колóс – пам’ятник вагою 180 пудів, встановлений на 20-метрову колону, і відкритий 7 листопада 1922 року.
Важко повірити, що віруючу людину надихнула ідея богоборства, виражена в античнім міфі про протистояння титана Прометея і Зевса-громовержця. Новаторство Олексія Сокола виявилось у створенні монументального образу не просто ворога тиранії й водночас її жертви, але переможця цієї тиранії. Його Прометей аж ніяк не є образом войовничого безбожника, на чому наполягала радянська ідеологія в пропаганді атеїзму. Повержений біля ніг титана орел був вилитий у вигляді саме птаха, а не двоголового імперського мутанта. Окрім того, на пам’ятнику з такою пафосною назвою «Загиблим в боях за соціалізм» нема жодного більшовицького символу або напису.
Заводський інженер створив споруди, рівними яким можна назвати лише дореволюційні громадські будівлі Верхньої колонії Кам’янського. Окрім чисто технічних промислових споруд Дніпровського заводу, він запроєктував місцеву «Ейфелеву вежу» – 75-метрову парашутну вишку, яка не збереглася до цього часу. Її встановили в міському парку культури та відпочинку для тренування парашутистів місцевого Аероклубу. Як начальник будівельного цеху заводу він керував спорудженням Палацу культури металургів (проєкт В. Заболотського), а також заводського будинку відпочинку на 300 місць у Щурівці під Верхньодніпровськом (проєкт Тація, Коваленка, Ведерникова).
Олексій Сокіл знав кілька іноземних мов, любив читати в оригіналі видатного польського поета Адама Міцкевича, але улюбленим його поетом був Шевченко. В кабінеті у нього висів портрет Тараса, на полиці посеред технічних книг і видань з мистецтва стояв «Кобзар», а сам Олексій Якович частенько ходив у сорочці-вишиванці.
Незважаючи на незаперечні заслуги перед суспільством, в тому числі радянським, митця не балували увагою та нагородами. Захоплюючись пам’ятником «Прометей», ніхто не згадував автора. В 1939 р. у зв’язку з 50-річчям Дніпровського заводу велику групу металургів нагородили орденами та медалями. Ветеран «Дзержинки» О.Я. Сокіл був удостоєний лише скромним іменним годинником. Він раптово помер того ж року у віці 69 літ, захворівши на тяжку форму пневмонії.
До сьогодення дійшли на різному ступені збереженності п’ять витворів архітектора, серед яких ліве крило заводоуправління металургійного комбінату, колишні Дім для службовців і Дім для вчителів, пам’ятник «Прометей», а також приватний будинок по вулиці Красноармійській, віднині вулиці архітектора Сокола.
Неаби як образився б Олексій Якович, побачивши зараз своє улюблене дітище – пам’ятник «Прометей», а точніше те, що з ним зробили. Як відомо, грецька культура дала людству два еталони чоловічої краси. Один із них уособлює Аполлон, другий – Геркулес. Прометей Сокола втілений упрекрасних формах бога Аполлона. В найрізноманітних варіаціях «Прометей» став найпопулярнішим сувеніром із Кам’янського. Та що там сувеніром! Він став символом міста металургів.
Через три чверті століття витвір випускника Петербурзької Академії мистецтв піддали сумніву стосовно його фізичного стану та естетичних властивостей. Приводом для зняття Прометея з п’єдесталу була підготовка до святкування 250-річчя міста Дніпродзержинська в 2000 році, а компроматом – теза про непропорційність форм титана. Таким чином відмітався контраргумент, що меншим злом було б виготовити точну копію скульптури, раз вона так безнадійно не піддається реставрації.
І на вершину колони «водрузили» нового Прометея «а-ля Сокіл». «А-ля» у вигляді незграбної постаті перекачаного атлета, який не дотягує до Геркулеса, та мало подібного на Аполлона. Забраковану статую перенесли до Музею історії м. Дніпродзержинська (нині Музей історії м. Кам’янського). Там її відреставрували та встановили на майданчику музею під відкритим небом. І коли істинний символ Кам’янського-Дніпродзержинська повернеться на своє місце на вершину колони, відомо лише Богові.
Олександр Слонєвський

Література
Слоневский А. История в лицах, или Портретная галерея Каменского-Днепродзержинска : новеллы и очерки / А. Слоневский, О. Мороз. – 3-е изд., доп. и испр. – Днепродзержинск : Издательский дом «Андрей», 2013. – С. 70–78.
Слоневский А. Путешествие из Каменского в Днепродзержинск и обратно / А. Слоневский. – Дніпро : «ЛізуновПрес», 2017. – С. 26-37.
* * *
Глок Л. Загадки и тайны художника Сокола / Л. Глок // Событие. – 2012. – № 7. – С. 23.
Денисова Г. Такие разные прометеи / Г. Денисова // Наш репортер. – 2019. – 13 фев. – № 7. – С. 12.
* * *
Лунева С. История. Творцы Каменского. Имена в истории и камне [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.dmkd.dp.ua/4471


 29.01.2020
 (134 переглядів)