Природжений українець з Кубані

«Природжений українець з Кубані» – так писав у своїх спогадах видатний громадський діяч та історик Д.І. Дорошенко про видатного вченого, засновника української школи гірничих механіків, академіка, організатора і першого Директора Інституту гірничої механіки АН УРСР Михайла Михайловича Федорова. Його образ та ім’я втілені на одній із гранітних стел побіля головного корпусу Національного гірничого університету, в якому він працював протягом 1906–1919 рр. Енциклопедії повідомляють про значний внесок вченого в розвиток теорії шахтного підйому, література називає головні віхи його життєвого шляху від здібного до математики хлопчика з Катеринодару до акаде-міка.
Обабіч цього тріумфального поступу вченого, залишалася суспільно-політична сто-рінка життя видатного вченого, що розкривається при ознайомленні не тільки зі спогадами активних діячів буремних подій першої чверті XX ст., а й з численними документами його особової справи, що зберігаються в фондах інституту архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського в Києві.
Майбутній академік народився 2 вересня 1867 р. в Катеринодарі в сім’ї старшини Кубанського козачого війська Михайла Гавриловича Федорова. Катеринодар як адміністра-тивний центр Кубані був заснований запорожцями, які у 1792 р. з наказу цариці переселилися на тоді Південне пограниччя імперії. Про цю масову акцію переселення колишніх запорожців зруйнованої Січі подалі від України,  у передгір’я Кавказу, одним із очільників якого був військовий суддя Антін Головатий, згадав у поемі «Невольник» Т.Г. Шевченко:

Тепер, кажуть , в Слободзеї
Останки збирає
Головатий, та на Кубань
Хлопців підмовляє.

Перші три тисячі козаків на 51 човні прибули на Кубань 21 серпня 1792 р. На честь цієї події нащадки запорожців наприкінці XIX ст. почали збирати пожертви на споруджен-ня величного пам’ятника своїм предкам, який був відкритий у м. Тамані на місці висадки перших переселенців лише у 1911 р.
Та всього того не знав молодий Михайло Федоров, ця історія відкриється йому пізніше, коли він познайомиться з козакознавцем Дмитром Івановичем Яворницьким, прочи-тає його «Історію запорозьких козаків». Був би інший, більш спокійний час, можливо, знайшлися б і документальні підтвердження, що його предкам по батьківській лінії був у 50-і рр. XVIII ст. кошовий отаман Запорозької Січі Григорій Федорóвич (в рос. діловодстві – Федоров). Проте, відчуття своїх історичних коренів М.М. Федоров точно мав.
Після закінчення реального училища Михайло Федоров успішно здав вступні іспити і став студентом Петербурзького гірничого інституту. У 1895 р. він отримав диплом гірничого інженера, працював на шахтах Донбасу і викладав курс маркшейдерського мистецтва у Горлівському гірничому училищі. Оскільки металургійна, вугільна і гірничорудна промисловість на рубежі XIX–XX ст. у зв’язку з інтенсивним технічним прогресом і впровадженням нових технологій потребувала грамотних робітників, при великих заводах і шахтах гірничі і заводські інженери часто організовували на громадських засадах робітничі школи або курси. Одну із таких шкіл організовував і Михайло Федоров, а директором її стала його молода дружина, вчителька Олександра Іванівна.
Здібного інженера Міністерство землеробства і державного майна у 1903 р. відрядило на навчання до Вищої школи електрики у Парижі. Як дипломну роботу він досліджував застосування електрики на шахтах і заводах Франції та Бельгії. Після повернення він став асистентом кафедри гірничозаводської механіки в інституті, який закінчив десять років тому.
У 1906 р. М.М. Федоров пройшов по конкурсу на штатну посаду викладача курсу гір-ничої механіки Катеринославського вищого гірничого училища. Незабаром він створив тут секцію гірничозаводської механіки. Саме в КВГУ він став фундатором наукової школи гір-ничих механіків, тут написав низку наукових праць, які відзначили розвиток цієї галузі науки в державі.              М.М. Федорову належить пріоритет в теорії підйомної шахтної устано-вки як єдиного електромеханічного агрегату, у якому властивості приводу визначають не-розривно зв’язані між собою кінематику та динаміку механічної частини підйому. У 1914 р. була опублікована його капітальна праця «Теорія і розрахунок гармонійного підйому», у якій були викладені основні положення його дисертації, захищеної ним наступного року. Після захисту він був обраний професором кафедри і продовжував завідувати секцією гір-ничозаводської механіки. В Катеринославському гірничому інституті (з 1912 р.) він працю-вав до 1919 р.
Напружена наукова та педагогічна робота не перешкодила професору М.М. Федорову долучитися до культурно-національного і суспільно-політичного руху в Катеринославі. Зокрема, він був членом катеринославської «Просвіти», яка мала офіційний статус «Літературно-артистичного українського товариства». В щорічних «Звідомленнях» (звітах) «Просвіти» зустрічаємо його в списках членів Товариства, але про його конкретну діяльність не говориться. Проте серед архівних паперів його особистого фонду знаходимо автограф написаного ним українською мовою рукопису «Завдання та організація позашкільної освіти» обсягом у 18 аркушів. Він датується 1914–1915 роками.
Лютнева революція 1917 р. дуже пожвавила суспільно-політичне і культурно-національне життя в Україні, яке захопило у свій вир і професора М.М. Федорова. Уряди в Україні змінювалися часто, одночасно існували уряди різних політичних сил, іноземні вій-ська з усіх сторін наступали на українські землі. Так що важко достеменно розібратися у воєнно-політичних подіях того часу, як і пояснити дії окремих людей, мотивацію їхніх учинків. Тому варто обмежитися лише констатацією фактів.
Спочатку професор М.М. Федоров входив до очолюваної академіком В.І. Вернадсь-ким міністерської комісії по вищій школі. У «Щоденнику» В.І. Вернадського від 5 липня 1918 р. записано: «Заседание комиссии по высшей школе. В конце заседания выдвинул вопрос о 2-м украинском Киевском университете». (Вернадский В.И. Дневник. 1917–1921.– К., 1994.– С. 117).
Влада гетьмана Павла Скоропадського за нетривалого свого існування встигла вжи-ти низку заходів для розвитку української науки, освіти та культури. 14 листопада 1918 р. розпочала свою історію Всеукраїнська Академія наук на чолі з В.І. Вернадським. За цієї вла-ди було відкрито кілька університетів (у тому числі й Катеринославський) та 150 українсь-ких гімназій. 17 серпня 1918 р. був ухвалений закон про заснування Кам’янець-Подільського університету на чолі з ректором І.І. Огієнком. Керуючий міністерством закордонних справ Української держави Д.І. Дорошенко в своїх мемуарах пише, що при обговоренні на засіданні Ради Міністрів питання про відкриття Кам’янець-Подільського університету, в якому передбачалося відкрити, крім інших, кафедри румунської, польської та європейської мов і літератур. Вважалося, що це матиме притягальну силу для всіх західноукраїнських земель і «служитиме форпостом української національної культури тут, у цім місці, де з давніх часів перехрещуються різні культурні впливи», та «Змусить і австрійський уряд створити свою вищу школу у Львові та Чернівцях». (Дорошенко Д.І. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920.– К, 2007.– С. 413–414). Переважну більшість студентів університету становили українці, євреї, росіяни.
Розпочалося робота з набору викладачів для нововідкритого університету, що скла-дався з історико-філологічного, природничо-математичного і богословського факультетів. Їх деканами були, відповідно, професор П.В. Клименко (дослідник історії українських сере-дньовічних місій), професор Новоросійського (Одеського) університету П. Бучинський, а також відомий дослідник Степової України та української церкви, викладач Катеринославської духовної семінарії Василь Олексійович Біднов. Д.І. Дорошенко у своїх мемуарах пише: «Взагалі Кам’янецький університет стягував наукові сили з усіх культурних центрів України: Києва, Ніжина, Харкова, Одеси, Катеринослава, Львова. Все це були природжені українці з різних частин нашої землі від Кубані (проф. Хведорів) до Карпат» (Дорошенко Д.І. Мої спомини про недавнє минуле.– С. 416).
Відкриття цього університету 22 жовтня 1918 р. розпочалося з виконання знаменитим хором Олександра Кошиця українського гімну (зауважимо, що цей хор збирав і записував українські козацькі пісні на Кубані та видав їх під назвою «500 кубанських народних пісень»).
Повернемося безпосередньо до діяльності професора М.М. Федорова у цей період історії нашої держави, скориставшись власними свідченнями вченого в його «Автобіогра-фії»: «С первого января 1919 по 15 августа 1923 г. состоял ординарным профессором высшей математики и механики, сначала в Каменец-Подольском университете, а затем в ИНО. С  1 января 1922 по 15 августа 1923 г. Одновременно состоял ординарным профессором теоретической механики и сельскохозяйственной механики в Каменец-Подольском сельскохозяйственном институте им. К. Маркса. С 1 сентября 1922 по 15 августа 1923 г. Состоял руководителем на кафедре математики в Каменец-Подольском рабфаке им. III. Интернационала». (Інститут архівознавства НБУ ім. В.І. Вернадського НАНУ.– ф. 214, Стор. 23, арк. 10).  
Ось так далеко від Катеринослава, а тим більше від Кубані, закинув видатного вче-ного воєнно-політичний шал і романтичні надії на можливість створення в таких умовах незалежної Української держави. Ці більш ніж чотири роки життя М.М. Федорова в його офіційних біографіях подавалися завуальовано. Адже багато співробітників Кам’янець-Подільського університету були репресовані або опинилися на еміграції. Про цей навчаль-ний заклад пам’ять поступово згасала. Сьогодні неможливо відповісти на питання, хто загітував професора престижного вищого навчального закладу переїхати до нового університету, де умови роботи і помешкання були незрівнянно гірші від тих, які він мав у Катеринославі. Може, сам академік В.І. Вернадський, з яким як вище було зазначено, він працював у міністерстві комісії з вищої школи.  А може його переконав у необхідності такого кроку              Д.І. Дорошенко, з яким вони були добре знайомі, бо обидва належали до Катеринославської «Просвіти». Логічно припустити, що до того приєднався відомий вчений і також член «Просвіти» Василь Біднов. Скоріше всього так і було.
На початку 1919 р. М.М. Федоров вже перебував у Кам’янці-Подільському. У спогадах В.О. Біднова читаємо: «В кінці січня 1919 р. до Кам’янця прибули: Ол. Столярів, А. Малинов-ський, І. Любарський, Й. Оксіюк, П. Кленатський, Д. Дорошенко, В. Клименко , проф. Кате-ринославського гірничого інституту М. Хведорів, Ол. Аленич». (Кур’єр Кривбасу.– 1997.– січень.– С. 69).
Варто тут принагідно зауважити, що згаданий у цьому списку Андрій Едуардович Малиновський, фізик-математик, засновник наукової школи електронної теорії горіння та електропровідності низькотемпературної плазми, у 1923–1937 рр. завідувач кафедрою фізи-ки в Дніпропетровському гірничому інституті, сталінською репресивною машиною безпідставно був «визначений» «ворогом народу» і розстріляний. Власне, якісний склад професорсько-педагогічних кадрів був досить сильним.
19 лютого 1919 р. на засіданні Ради професорів університету таємним голосуванням більшістю голосів Михайло Михайлович був обраний проректором вишу. Оскільки ректор університету І.І. Огієнко був також і міністром освіти, то М.М. Федоров часто виконував обов’язки ректора. Помешкання мав у будівлі університету. На цій же квартирі жив Василь Біднов, який дав прихисток молодому поету, студенту Валер’яну Поліщуку.
Побутові і матеріальні проблеми, організаційні заходи того складного у всіх відношеннях часу лягали на плечі, перш за все, керівництва університету, що поступово облаштувався і набирав ознак нормального навчального закладу. Була створена бібліотека на десятки тисяч книг з різних галузей науки. І навіть придбана друкарня, у якій весною 1919 р. було опубліковано й працю Михайла Федорова українською мовою «Матеріали до матема-тичної термінології». Зауважимо, що навчання в університеті українською мовою вимагало видання навчальної літератури та вироблення української термінології в точних науках.
В Україні тоді часто змінювалися уряди. У середині квітня 1919 р. у Кам’янці-Подільському було встановлено радянську владу. До університету завітав нарком освіти В.П. Затонський і розпорядився закрити богословський факультет. А ще наказав подати до столиці радянської України Харкова списки професорів і службовців університету та кош-торис, обіцяючи надавати вишу потрібні суми. Між іншим, радянський нарком розмовляв із професорсько-викладацьким складом українською мовою. Можливо ці обставини, а може загальна втома від тривалих воєнних дій і політичного безладу вплинули на загалом спокійне сприйняття колективом університету радянської влади. Тоді ж професори обрали своїм ректором Михайла Михайловича Федорова.
На початку червня того ж року влада у Кам’янці-Подільському знову змінилася. З відновленням Директорії до університету повернувся і його ректор І.І. Огієнко, а професор М.М. Федоров продовжив роботу на посаді проректора. Оскільки восени 1919 р. І.І. Огієнка було призначено Міністром віросповідань, Михайло Михайлович, як і раніше було, факти-чно керував університетом.
За два роки існування університет пережив сім разів зміну урядів. У листопаді 1920 р. тут остаточно встановилася більшовицька влада. А вже у лютому наступного року універ-ситет було реорганізовано. На його базі виникли інститут народної освіти і Сільськогоспо-дарський інститут з Робітфаком при ньому. Протягом двох із половиною років М.М. Федо-ров працював професором у всіх цих навчальних установах.
Влітку 1923 р. Московська гірнича академія почала клопотатися про переведення професора Федорова з Кам’янця-Подільського до Москви. Серед паперів особистого фонду вченого зберіглася копія клопотання, зміст якого вартий особливої уваги, бо містить в собі оцінку його значення як вченого:
«В главпрофобраз. Отдел ИТО.
Настоящий МГА просит не отказывать в даче своего согласия на переход главного инженера М.М. Федорова из Каменец-Подольского ИНО в Московскую Горную Академию для чтения курса горной механики, в каковой дисциплине инженер М.М. Федоров является одним из крупнейших специалистов-теоретиков и практиков не только в России, но и за границей. С переходом инженера М.М. Федорова в Москву не только МГА получила бы возможность поставить горную механику на должную высоту, но и другие технические учебные заведения Москвы, а равные ей Высшие государственные учреждения имели бы возможность использовать многолетний инженерный и ученый стаж М.М. Федорова.
Ректор Московской Горной Академии, профессор И. Губкин».
(Інститут архівознавства НБУ ім. В.І. Вернадського НАНУ.– Стор. 9).
Без присутності М.М. Федорова гірничий факультет Академії обрав його професором кафедри гірничої механіки. В офіційному листі про обрання також говорилося: «Отведенная для Вас квартира, план которой при этом прилагается, будет готова для Вас к              15 сентября. Лекции начинаются с 1 октября. Сообщите, какая сумма потребуется Вам для Вашего переезда в Москву». (Там само).
У 1929 р. М.М. Федоров був запрошений до Києва для завідування кафедрою гірничої механіки відділу технічних наук Академії наук УРСР. У тому ж році він був обраний ака-деміком АН УРСР (До речі, тоді ж академіком став і його добрий знайомий по Катеринославу Д.І. Яворницький).
У 1934 р. був створений інститут гірничої механіки АН УРСР, і очолив його академік М.М. Федоров. Через п’ять років за станом здоров’я він був звільнений з цієї керівної поса-ди, залишившись завідувачем сектору в інституті гірничої механіки (нині – Інститут гірни-чої механіки і технічної кібернетики у м. Донецьку). У зв’язку з 75-ти річним ювілеєм вида-тного вченого колектив інституту порушив питання у стилі того часу про присвоєння цій установі його імені, що й було здійснено у 1943 р. 29 березня 1945 р. М.М. Федоров помер. Похований у Києві.
Але додамо ще кілька фактів до цього життєпису видатного українського вченого. До 100- річчя з дня народження батька, його донька Зоя Михайлівна Федорова (професор) опублікувала про нього брошуру. А в Донецьку була проведена ювілейна наукова конфере-нція з гірничої механіки. В профільній науковій періодиці було опубліковано кілька статей, правда, в яких немає відомостей, що їх тепер знає наш читач.
У фондах ДНІМ ім. Д.І. Яворницького збереглися три листи М.М. Федорова до                Д.І. Яворницького 1935–1936 р.р. (нагадаємо, що адресат саме тоді був відсторонений від роботи за безпідставними звинуваченнями). Вони свідчать, що Михайло Михайлович виконував деякі доручення опального академіка (передавав рукописи і книги деяким опальним вченим тощо). Зміст першого листа свідчить, що М.М. Федоров був у приязних стосунках з Ф.С. Красицьким, внучатим племінником Т.Г. Шевченка, українським художником, автором численних живописних і графічних поетів поета, ілюстратором деяких його творів. Він пише «Що торкається Фотія Степановича Красицького, то з приводу нього, на підставі вашого листа у мене виникла думка. По-перше , зав’яжу знайомства з нашими академічними шевченкознавцями, постаралось познайомити Фотія Степановича з ними; отже, воно може, що-небудь вийде». (ДНІМ.– Арх. 20969).
Отже, не забув академік М.М. Федоров ні своїх історичних коренів, ні «просвітянських» років свого життя і діяльності першої чверті XX ст. Може саме це відчуття керувало ним і тоді, коли він готував свою промову на повітовому з’їзді вчителів восени 1921 р.
Зберігся план цієї промови і в ньому цитата з праці німецького філософа XVIII ст. Й.Г. Гердера «Журнал моєї мандрівки у 1769 р.»: «Україна буде новою Грецією, чудове небо цього краю, його веселий характер, його музична натура, його родюча земля і т. д. колись прокинуться, і з маленького дикого народу, як колись із Греції, утвориться цивілізована нація». (Очевидно процитовано по пам’яті. Сучасний переклад цього твору Гердера звучить так: «Україна стане новою Грецією – в цій країні чудовий клімат, щедра земля, і її великий, музично обдарований народ прокинеться колись для нового життя» – Див.: Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX–XX ст.– К., 1996.– С. 29). І далі М.М. Федоров записав завершення своєї промови дослівно: «Зараз цей народ вже не малий і не дикий, сподіваємося, що здійсниться і решта його (Гердера – Г. Ш.) пророкувань. Але для цього необхідна праця освічених вчителів в трудових школах трудящого народу. Отже, товариші вчителі, учітеся і навчайте, навчайте й учитеся». (Інститут архівознавства НАНУ.– Стр. 6).
Ця місія вчителя, озвучена М. М. Федоровим, не застаріла і нині.

Література:
Біднов В. Перші два академічні роки Українського державного університету в Кам’янці-Подільському [Текст] / В. Біднов, публікація М. Чабана // Кур’єр Кривбасу.– 1997.– № 1.– Січень.– С. 64–74.
Дорошенко Д.І. Мої спомини про недавнє минуле. 1914–1920 [Текст].– К., 2007.
Національна гірнича академія України: Професори. 1899–1999 [Текст].– Дніпропетровськ: НГА Украї-ни, 1999.– С. 81.
Савін Г.М. Михайло Михайлович Федоров [Текст] / Г. Савін // Вісті академії УРСР.– 1944.– № 1–2.
Українська радянська енциклопедія [Текст].– К., 1985.– Т. 11.– С. 547.
Федорова З.М. Михайло Михайлович Федоров [Текст] / З.М. Федоров.– Донецьк, 1967.
Швидько Г.К. Невідомий достаток до відомої біографії [Текст] / Г.К. Швидько// Бористен.– 1999.– №7.–              С. 1–3; №8.– С. 2–3.
Горная энциклопедия [Текст].– М., 1991.– Т. 5.– С. 291.

Ганна Швидько