Петро Кирилович Нечипоренко

Пересічному жителю нашої області і читачеві «Календаря пам’ятних дат», швидше за все, ім’я П.К. Нечипоренка ні про що не говорить, хіба хтось згадує, що зустрічав його прізвище у довіднику про професорів Національного гірничого університету. Та й в історичному нарисі з історії кафедр за майже столітню історію вузу знаходимо про нього довідку обсягом у три рядки. В той час, як він закінчив цей університет (тоді інститут) і працював у ньому протягом 11 ти років і навіть завідував кафедрою геодезії 1927–1933 рр. Чому так трапилося – про це наша розповідь на основі невеликої кількості історичних джерел, які вдалося зібрати.

Петро Кирилович Нечипоренко народився в селі Агаймани Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині Генічеського району Херсонської області) 25 грудня 1892 р. в родині службовця. В 1912 р. закінчив реальне училище в Мелітополі і того ж року став студентом Катеринославського гірничого інституту (влітку того року Вище гірниче училище набуло статусу інституту). Та зміг його закінчити і отримати диплом гірничого університету в 1921 р. В цей 9 річний період в історії країни вмістилися І світова війна, дві революції та громадянська війна, а в житті П.К. Нечипоренка – навчання, служба в Червоній Армії (в «Анкетному формулярі» середини 20 х рр. його власноручний запис: «В червоній армії був на посаді діловода воєнкомата»), служба статистиком (в його «Короткій автобіографії» запис: «В это время приходилось служить на стороне, чтобы добыть средства на жизнь. Работал в Таврическом земстве по статистике»).

Очевидно, попри навчання студента з великими перервами, викладачі змогли побачити в ньому здібності до наукової та викладацької діяльності. Тим більше, що, будучи на останньому курсі, він уже викладав геодезію в технікумі і на робочих курсах (профобраз) Катеринославської залізниці. Тому він був обраний асистентом кафедри вищої геодезії й маркшейдерського мистецтва. У списку викладачів інституту, вміщеному у ювілейному (ХIV) випуску «Известий ЕГИ» (1924) значиться: «Нечипоренко П.К., горный инженер, ассистент по маркшейдерскому искусству, с 1921 г.». На цій посаді він був затверджений Народним комісаріатом освіти у 1922 р.

З 1921 р. П.К. Нечипоренко працював за сумісництвом (згідно з записами в «Анкеті») заступником завідувача обласного маркшейдерського бюро, наступного року перейменованого в Управління (незабаром ліквідовано). В «Анкеті» середини 20 х рр. про трудову діяльність ним записано також: «1923 / по цей час. Харків, Гірничий відділ. Округовий». До формуляру «Анкети» внесено було додаткове питання: «Чи вважаєте за доцільне використання Вас на даній посаді, коли ні, то в якій галузі вважаєте доцільним себе використовувати». На нього Петро Кирилович відповів: «Використовування мене в посаді викладача вважаю доцільним». Отже, тоді він бачив свою перспективу у науково-викладацькій роботі.

Принагідно, звертаємо увагу на певну проблему з мовою. «Анкетний аркуш (формуляр)» розроблений був саме тоді, коли розпочинався процес «українізації». Судячи з усього, українець (з відповіді) Нечипоренко «рідну» мову тоді знав дуже погано. На сформульовані українською мовою питання мав відповісти тією ж мовою. Свої ім’я та по-батькові він написав так: «Петр Кірілович». З інших відповідей видно, що він володів і викладав російською мовою, а українською «читав і писав». Проте, оволодіння мовою – це справа наживна. Тут згадуємо про цей факт лише, аби зауважити, як важко впроваджувалася в офіційних установах українська мова після тривалої (з 1720 р.) її заборони.

Молодий учений П.К. Нечипоренко спеціалізувався в галузі маркшейдерії, зокрема розробляв наукові проблеми «застосування лінійної та стереографічної проєкцій для вирішення гірничо-геометричних задач», а також питання безпеки гірничих робіт та тріангуляції Чистяковського гірничого округу (Геологический журнал.– 1992.– № 6.– С. 131).

Професор П.К. Нечипоренко працював також над вдосконаленням нівеліра-автомата. Проблема автоматизації маркшейдерських зйомок частково була вирішена ще його вчителем професором П.М. Леонтовським, який у 1915 р. отримав «Охоронне свідоцтво» на свій винахід – нівелір-автомат. Цей винахід мав велике значення для геодезистів, бо нівелір-автомат викреслював профіль пройденого ним шляху. Проте, вдосконалити свій винахід він не встиг в умовах війни, а в 1921 р. винахідник помер. Його справу з вдосконалення нівеліра-автомата продовжили П.К. Нечипоренко та син винахідника – студент гірничого інституту Михайло Леонтовський. Тобто, у 1926 році з’явилася розроблена студентом під керівництвом П.К. Нечипоренка нова модель винаходу, яка працювала від обертання коліс з гумовими шинами візочка, на якому вона була встановлена, при цьому наносячи на папір і графік і профіль місцевості. Говоримо про це більш детально заради історичної справедливості, бо у довідниках і в ювілейній статті «Сто років від дня народження Петра Кириловича Нечипоренка», опублікованій в «Геологічному журналі» (1992, № 6) про молодого винахідника Михайла Леонтовського не згадується: «В 1926 р. П.К. Нечипоренко удосконалив нівелір-автомат. Він сконструював проектор-самописець, який креслив горизонтальний профіль безпомилково. Детальний опис нівеліра-автомата на велосипедних колесах, а також спосіб його застосування подано в окремій брошурі». (Далі йде посилання на його брошуру «Нивелир-автомат и работа с ним», видану в Харкові у 1930 р.). В Інтернет-ресурсах сказано коротше, але зовсім неправильно: «Изобретатель нивелир-автомата». 

У зв’язку з цим наведемо витяг з місцевої газети «Звезда» за 7 вересня 1928 р., яка в замітці «Механічне нівелювання» в опису зображеного пристрою для нівелювання писала: «Все це говорить про те, що механічний нівелір молодого винахідника буде мати колосальне значення для СРСР. На днях в Гірничому інституті буде проведене публічне випробування механічного нівеліра М.П. Леонтовського».

Над вдосконаленням нівеліра-автомата П.М. Леонтовського працювали обидва винахідники, але незабаром Михайло Леонтовський був репресований. Звичайно, про згадки імені «ворога народу» в науковій літературі не могло бути й мови.

У 1927 р. Петро Кирилович був призначений завідувачем кафедри геодезії. У наступному році у відповідності з поширеною в ті роки практикою без захисту докторської дисертації йому було присуджено звання професора. В даному випадку і було за що. Однією з перших опублікованих праць П.К. Нечипоренка була об’ємна стаття «Розвиток тріангуляції Чистяковського гірничого округу Донецького басейну» (Маркшейдерские известия.– 1925.– Вып. 4.– С. 13–25). На середину 20 х років припадає початок застосування в геофізиці електророзвідки. До неї були причетні кілька вчених, що працювали в Дніпропетровському гірничому інституті, зокрема, П.К. Нечипоренко, Г.Є. Євреїнов, випускник інституту 1925 року, який невдовзі став викладачем кафедри геофізики, В.С. Федукович. В 1926 р. Петро Кирилович та Вацлав Федукович в Чистяковському гірничому окрузі спільно проводили випробування розробленого братами Шлюмберже методу еквіпотенційних ліній. Ці досліди проводилися кілька років (Блох Ю.И. Очарованный геофизикой Вацлав Федукович // Геофизический журнал.– 2015.– № 2.– С. 136).

На початку 1930 р. професор П.К. Нечипоренко був призначений науковим консультантом геофізичних досліджень Українського геологорозвідувального управління. Геофізичні дослідження здійснювали в різних районах України кілька геологічних партій (в Олександрійському районі для визначення меж буровугільного басейну, у Дніпровсько-Донецькій западині з метою вивчення гравітаційних аномалій і солянокупольних структур тощо).

Наприкінці 1931 року П.К. Нечипоренко та В.С. Федукович подали заявку на винахід під назвою «Гравітаційний варіометр», що передбачав застосування ємнісних датчиків для вивчення відхилень коромисла варіометра і управління його демпфіруванням. У 1933 р. вони отримали авторське свідоцтво на цей винахід.

У 1933 р. П.К. Нечипоренко був запрошений на роботу до Києва. У 1933–1937 рр. він займав посади директора Київської геофізичної та Полтавської гравіметричної лабораторій, був заступником директора Астрономічної обсерваторії (1934–1937 рр. її директором), викладав у Київському університеті, був науковим консультантом Інституту географії та картографії, працював співробітником Українського науково-дослідного геологорозвідувального інституту.

Спеціалісти, які зверталися до оцінки життя і діяльності П.К. Нечипоренка, вважають, що найбільш важливими його науковими працями були перша гравітаційна карта України (виконана колективом під його керівництвом і за безпосередньої участі), а також геологічне тлумачення гравітаційних аномалій і обумовлюючих їх причин. На січневій сесії АН УРСР 1936 р. він виступив з доповіддю «Співвідношення сили тяжіння і геології та деякі дані про геологічну будову України за даними геофізики», в якій показав, що завдяки геофізичній розвідці стало можливим виявлення солянокупольних структур і складання схеми рельєфу поверхні кристалічних порід Дніпровсько-Донецької та Причорноморської западин. Тобто, ним вперше була накреслена нова перспективна галузь геолого-геофізичних досліджень – гравіметрія (Горный журнал.– 1992.– № 6.– С. 132–133).

10 травня 1937 р. Петро Кирилович Нечипоренко був заарештований за звинуваченням у справі так званого «Академічного центру» (української гілки також сконструйованої в надрах НКВД «Пулковської справи»). Він звинувачувався у скоєнні злочинів за кількома статтями Кримінального кодексу УРСР, що передбачали вищу міру покарання. Він опинився в одному розстрільному списку (особисто підписаному Йосипом Сталіним) з геологом, одним із найбільших знавців залізорудних родовищ, віце-президентом АН УРСР, директором Інституту геології Миколою Гнатовичем Світальським. За цією ж справою були звинувачені й розстріляні професори, колишні колеги П.К. Нечипоренка по Дніпропетровському гірничому інституту Г.Є. Євреїнов, І.П. Бухиник, С.С. Гембицький, професор Дніпропетровського університету мінералог О.Я. Мікей (випускник ДГІ та його співробітник у 1928–1933 рр.).

Вже 3 вересня 1937 р. Петро Кирилович Нечипоренко був розстріляний. А повністю реабілітований посмертно Воєнною колегією Верховного суду СРСР 15 лютого 1958 року. У довідці Красноярського товариства «Меморіал» за свідченням дочки П.К. Нечипоренка Ольги Петрівни Струкуленко (жительки Красноярська) передачі йому в тюрму приймали до самого Нового року…

Дружина професора П.К. Нечипоренка Фросина Корніївна (1897–1974), яка працювала в бібліотеці АН УРСР, також була репресована як «член сім’ї» ворога народу і відбувала «покарання» на Колимі (звільнена в жовтні 1945 р., а реабілітована у 1958 р.). До кінця життя вона жила з дочкою в Красноярську.

Так було згублене життя талановитого вченого.

       Ганна Швидько

Бібліографія

Архів Національного гірничого університету. Справа П.К. Нечипоренка.

Блох Ю.И. Очарованный геофизикой Вацлав Федукович / Ю.И. Блох // Геофизический журнал.– 2015.– № 2.– С. 135–142.

Днепропетровский горный институт: Исторический очерк. Кн. 2. Кафедры (1899–1992).– К.: Техника, 1995.– С. 153.

Макаренко Д.Є., Созанський В.І. Сто років від дня народження Петра Кириловича Нечипоренка / Д.Є. Макаренко, В.І. Созанський // Геологический журнал.– 1992.– № 6.– С. 131–134.

Професори Національного гірничого університету. 1899–2009.– Дніпропетровськ: НГУ, 2009.– С. 95.