Дослідник Степу Яків Новицький
Відомий історик, археолог, етнограф, фольклорист, краєзнавець, педагог Яків Павлович Новицький своєю активною творчою діяльністю сприяв формуванню та розвитку фольклористики на Катеринославщині наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Поряд з Г. Залюбовським, І. Манжурою, Д. Яворницьким він був одним із найвідоміших збирачів фольклору на Південному Сході України.
Більше ніж півстоліття свого життя присвятив він різнобічній науковій діяльності, зібрав значні археологічні, історико-етнографічні та природничі колекції, записав кількасот пісень, спогадів старожилів в унікальній для України Запорізькій області, сфотографував майже всі церкви та історико-архітектурні пам’ятники краю, організував краєзнавчий музей у м. Запоріжжі і був першим його директором, завідував створеним ним же окружним архівом, врятував багато історичних пам’яток і документів. Він автор і упорядник близько 40 праць і збірників документів із історії та археології, фольклористики, природознавства, статистики, запорізької козаччини, м. Олександрівська (тепер м. Запоріжжя) і загалом Катеринославщини. Був обраний членом-кореспондентом Української Академії наук, членом Харківського історико-філологічного та Катеринославського наукового товариств, Катеринославської вченої архівної комісії, Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. М. Грушев¬ський назвав дослідника «Нестор української етнографії». За словами Д. Яворницького, як дослідник запорозької старовини, Я. Новицький знав Хортицю як свою власну пазуху, щиро бажав своєю працею послугувати науці, ставив свої ідеали понад усе, жив ними, був закоханим у Запорожжя, край, де підноситься дух і забуваються усі життєві негаразди.
На долю Я. Новицького випали тяжкі випробування: звільнення від викладання в школі «за розповсюдження в народі українофільських тенденцій», цензурні утиски, безробіття. У тоталітарній державі не визнавались ідеї свободолюбства, демократії, які сповідували запорозькі козаки і які пристрасно вивчав і пропагував подвижник. Жив, за його власними словами, як чужий між чужими. Більше ніж 70 років не видавалися його роботи, досить рідко виходили статті, присвячені його життю та науковій діяльності. Навіть дім, у якому він жив зі своїми рідними, не зберігся: зруйнували вже в наш час. Не збереглася і могила. Словами самого вченого можна сказати: «І це ж не сон, а наяву. Гірко, душа болить, до чого дожилися…».
Народився Яків Новицьий 24 жовтня (6 листопада) 1847 р. у селі Аули Катеринославського повіту Катеринославської губернії (тепер смт Аули у Криничанській селищній громаді Кам'янського району Дніпропетровської області) в сім’ї службовця. Свій родовід веде з Гетьманщини, від знаменитого полковника, соратника Івана Мазепи Ілька Новицького. У 1865 р. закінчив Олександрівську повітову школу та до 1868 р. працював писарем у казначействі. Ще в дитячі роки захопився народними казками, думами, легендами, піснями про запорожців, що й визначило його подальший життєвий шлях. Ріс і вчився разом із селянськими дітьми, з ними проводив літні ночі в степу, випасаючи коней, або в плавнях, ловлячи рибу. А пізніше кожне літо проводив на острові Хортиця, живучи у курені з рибалками та старими дідами, які багато оповідали йому про минуле, і від яких він багато позаписував пам’яток народної словесності.
У 1868 р. Я. Новицький познайомився з відомим громадським діячем, педагогом, організатором народних шкіл на Катеринославщині, головою Олександрівської повітової училищної ради бароном М. Корфом. Під впливом цього знайомства вирішив стати вчителем. Користуючись унікальною бібліотекою М. Корфа, шляхом самоосвіти здобув всебічні знання з історії, етнографії, археології, фольклористики, природознавства, педагогіки.
Склавши іспит на вчителя повітовій шкільній раді, Я. Новицький з 1869 по 1877 рр. працював у різних школах Олександрівського повіту. Захоплював учнів краєзнавчою роботою, залучав їх до збирання унікальних пам’яток навколишньої природи та старовини, проводив археологічні розвідки, записував фольклорно-етнографічний матеріал як від старожилів, так і від самих учнів (легенди «Весняні місяці», «Запорожці в урочищі Сагайдачному», «Козацькі жарти», «Прикинувся вовком»).
До 1876 р. він мав уже чимало фольклорних творів, записаних на Запорожжі. Своє зібрання надіслав до Південно-Західного відділення Імператорського Російського географічного товариства, яке обрало його дійсним членом. Того ж року Товариство видало збірник М. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы», де було вміщено 52 тексти казок, легенд, переказів, записаних Я. Новицьким.
Усе це викликало підозру з боку офіційної влади, і в наступному, 1877 р. його звільнили з посади вчителя за українофільство. Деякий час (1877–1878) дослідник працював у Чернігівському земському статистичному відділі. Восени 1878 р. повернувся до Олександрівська, та тільки у 1881 р. Губерніальна рада дала дозвіл на відновлення його вчительських прав. З 1881 по 1917 рр. працював спочатку секретарем повітової училищної ради, згодом – опікуном та екзаменатором земських шкіл. Офіційна посада давала можливість щороку об’їжджати весь повіт і збирати матеріали для наукових досліджень – фольклорні, етнографічні, історико-статистичні, архівні.
Найважливішою є його фольклорно-етнографічна діяльність, яку він розпочав у 1873 р. Перші записи здійснив у селах Олександрівського повіту, де працював учителем. Його фольклорна спадщина становить понад 10 фольклорних збірників: «Малорусские песни, преимущественно исторические» (1894); «С берегов Дніпра» (1905); «Малороссийская и запорожская старина в памятниках устного народного творчества» (1907); «Малорусские народные предания, поверья и рассказы» (1907); «Запорожские и гайдамацкие клады» (1908); «Народная память об урочищах и исторических лицах Запорожья» (1909); «Народная память о Запорожье» (1911); «Духовный мир в представлениях малороссийского народа» (1912); «Малорусские народные заговоры, заклинания, молитвы и рецепты» (1913); «Малорусские народные заговоры и заклинання» (1915).
У 80–90-х рр. Я. Новицький набув значного авторитету як історик і фольклорист. Майже всі тогочасні газети та журнали Києва, Москви, Харкова, Катеринослава, Олександрівська запрошували його до співпраці. Велику кількість фольклорних, етнографічних матеріалів він надрукував у «Киевской старине», «Этнографическом обозрении», «Екатеринославских губернских ведомостях», «Дніпре», «Степи», «Екатеринославском юбилейном листке», «Дніпрових хвилях». Бібліографія його праць сягає понад 200 одиниць. Основну увагу Я. Новицький зосереджував на вивченні народної пам’яті про козацтво, бо вважав фольклор джерелом до вивчення історії Запорожжя. Фольклор був для нього однією зі складових пізнання історичного минулого краю, звичаїв, вірувань, побуту його жителів, матеріалом, на який спиратимуться історики та краєзнавці.
Результатом 20-річної збирацької роботи Я. Новицького в селах Олександрівського, Катеринославського та Маріупольського повітів став збірник «Малорусские песни, преимущественно исторические, собранные Я.П. Новицким в 1871–1894 гг.» Це перше в історії української фольклористики регіональне видання історичних пісень загалом і записів з території Нижнього Подніпров’я зокрема. Під назвою «Малороссийские исторические песни» Я. Новицький здійснив повторну публікацію пісень у 1907 та 1908 рр. В останні роки життя підготував до друку «Малороссийские народные песни, собранные в Екатеринославщине в 1875–1915 гг.», які до цього часу не видані.
Яскрава сторінка фольклорного доробку Я. Новицького – народна проза, записана на Запорожжі. Це історичні, топонімічні, міфологічні та апокрифічні, легенди і перекази, фантастичні та побутові казки, козацький гумор і сатира, запорозька вірша, замовляння, молитви, народні рецепти, видані протягом 1905–1915 рр.
«С берегов Дніпра» – перший історико-етнографічний опис слобід Олександрівського повіту, Хортиці, Великого Лугу, Дніпрових порогів, островів, урочищ, ілюстрований великою кількістю фольклорних матеріалів. Легенди, перекази, спогади, вміщені тут, оповідають про історію заселення запорозьких степів, козацьких слобод, про запорозькі урочища, могили, вали, камені, скелі, байраки, печери, острови, про козацькі звичаї, про зруйнування Січі і долю козаків після її знищення, про життя, одяг, ремесла жителів Придніпров’я.
Збірник «Малорусские народные предания и рассказы» – перше оригінальне видання фольклорної прози Катеринославщини. Унікальними є легенди про скарби, заховані та замовлені запорожцями на островах, у степових могилах. Заво¬рожують незвичайні пригоди шукачів скарбів, яких, частіше, підстерігала трагічна розв’язка – заклятий скарб не давався в руки будь-кому. Понад 80 легенд такого змісту опубліковано у збірнику «Запорожские и гайдамацкие клады».
Топонімічні легенди та перекази, надруковані у збірниках «Народная память об урочищах и исторических лицах Запорожья», «Народная память о Запорожье», передають цікаві факти з історії заселення краю запорожцями: «Де вода та байрак, там і козак». Більшість назв ландшафтних об’єктів, їх походження та історія пов’язані з козаками, їхніми помислами та світоглядом.
Прадавнє походження мають міфологічні та апокрифічні легенди про Перуна, Змія, Коня, Сокола, Десну та Дніпро, кам’яних баб, про виникнення могил, байраків, каміння. Характерні вони лише для Запорожжя і надруковані у збірці «Духовный мир в представлении малорусского народа».
Я. Новицький записав понад 100 замовлянь, молитов, народних рецептів, які вміщені в двох збірниках. Зібрані вони від народних цілителів Олександрівського повіту та м. Олександрівська і являють собою єдині збірники магічного фольклору Нижнього Подніпров’я.
Зібрані Я. Новицьким матеріали передруковувалися та використовувалися численними вітчизняними вченими – М. Драгомановим, М. Сумцовим, В. Дашкевичем, Д. Яворницьким, А. Поповським, В. Чабаненком. Його спадщину високо оцінили академіки М. Сумцов, М. Грушевський, В. Гнатюк, Д. Яворницький, В. Білий, С. Єфремов. В історію фольклористики Я. Новицький увійшов як збирач народної творчості. Його спадщина є цінним джерелом до вивчення фольклорного процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст., створює такий образ України, прадавньою історією якої, її легендами та міфами можна пишатися не менш, ніж легендами та міфами стародавньої Греції та Індії.
Помер Я. Новицький 19 травня 1925 р. Могила його не збереглася. Одну з вулиць м. Запоріжжя названо його ім’ям.
Наталія Василенко
Бібліографія
Твори: у 5 томах / Я. Новицький.– Запоріжжя: ППАА «Тандем».– 2007. Т. 1.– 508 с.; Т. 2.– 510 с.
Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності / Я. Новицький.– Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1997.– 87 с.– (Старожитності Південної України. Вип. 1).
Савур-Могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. і авт. приміт. В.А. Чабаненко.– К.: Дніпро, 1990.– 216 с.
Є записи Я. Новицького.
* * *
Новицький Яків Павлович: [Український фольклорист, етнограф і педагог] // Провідники духовності в Україні / За ред. І.Ф. Кураса. - К. : Вища школа, 2003. - С. 500-501
Світленко С.І. Новицький Яків Павлович (1847-1925): [Про громадського діяча Катеринославщини, видатного педагога, краєзнавця, етнографа та археолога] / С. І. Світленко // Діячі державної влади та самоврядування Дніпропетровської області: історичні нариси: У 2-х томах. - Дніпропетровськ : АРТ-Прес, 2009. - Т.1. - С. 380-391
Світленко С.І. Українські народолюбці Катеринославщини: Яків Новицький: [Про Я. П. Новицького - справжнього українського патріота, який присвятив своє життя служінню власному народу] // Світ модерної України кінця ХVІІІ-початку ХХ століття : зб. наукових праць / С. І. Світленко. - Дніпропетровськ : Герда, 2007. - С. 179-193.
Ченцова Н.В. До біографії Я.П. Новицького / Н.В. Ченцова // Історія і культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки: науковий щорічник.– Дніпропетровськ: ДНГУ, 2007.– Вип. 4.– С. 149–153.
* * *
Світленко С. І. Українські народолюбці Катеринославщини: Яків Новицький / С.І. Світленко // Грані. – 2002. – №5. – С. 3-10.
Бойко А. Повернення дослідника Степу / Розмовляв С. Плецький: [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/povernennya-doslidnika-stepu
Іваннікова Л. Яків Новицький – видатний збирач, видавець і дослідник фольклору Степової України: [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.history.org.ua/LiberUA/Book/novits2/1.pdf
Василенко Н. Новицький Яків Павлович: [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://museum.dp.ua/article0078.html
