Телебаченню Дніпра 60 років

30 квітня – 60 років тому (1958 р.) відбулась перша передача Дніпропетровського телецентру.

У нашому краї діє близько 130 музеїв, зареєстрованих по лінії культури, з них лише три – це технічні музеї, присвячені історії металургії, машинобудування та телерадіотрансляції. Останній розташований на базі обласного телерадіотранс-ляційного центру на вул. Телевізійній, в його створенні Історичний музей брав активну участь. Експозиція музею радіо та телетрансляції висвітлює історію технічного оснащення телецентру у Дніпрі, розповідає про людей, які стояли біля витоків місцевого телебачення.
Якщо радіо відоме світу з кінця ХІХ – поч. ХХ ст., то телебачення порівняно молода галузь зв’язку. В Дніпрі телебачення з’явилося завдяки ентузіазму радіоаматорів, які вже у 1920- х рр. активно просували радіовинахід,  а у 1950-х роках взялися за налагодження телезв’язку. Восени 1955 року група радіоаматорів з Дніпропетровська загорілася ідеєю отримати сигнал із Харкова, де на той час вже велася телетрансляція. На башті Гірничого інституту почався монтаж приймального пристрою і нескладного передавача. Незабаром вдалося отримати нечітке зображення. Ця подія дала поштовх будівництву радіорелейної лінії (ланцюжок приймально-передавальних щогл) між Харковом і Дніпропетровськом. Це була перша радіорелейна лінія в країні.
30 квітня 1958 року покладено офіційний початок Дніпропетровському телебаченню. О 17.00 в ефірі з’явилася перша телевізійна заставка «Показує Дніпропетровськ».  Слід зазначити, що телеприймачі (телевізори) були на той час у квартирах поодиноких мешканців Дніпра. У фондах Історичного музею зберігається ціла колекція телевізорів – від найперших КВН, «Весна» до телеприймачів 1990-х років випуску. Гордістю дніпропетровців були саме телевізори «Весна», які випускав місцевий радіозавод і які вважалися кращим продуктом української електроніки. Хітом продаж  була «Весна-М». Їх випустили понад 10 тисяч. Але сьогодні радіозавод, який проіснував у Дніпрі майже 50 років, уже давно став історією, залишилися лише споруди.
У перші роки середньодобовий обсяг телемовлення становив лише дві з половиною години. Це пояснювалося станом технічних баз передавачів, які не могли працювати тривалий час. До того ж транслювати тоді ще не було чого: не було ні серіалів, ні постійних телепередач. Однак невдовзі відбувся стрімкий розвиток телебачення. До 1975 року охоплення населення телемовленням досягло 79,8%, до 1980-го – 84%, до 1983 го – 88%. А рахунок телевізійних приймачів пішов на десятки мільйонів. Наприкінці жовтня 1976 року в Дніпропетровську відбулася перша кольорова передача. Правда, до 1983 року кольорові передачі перемішувалися з чорно-білими. Левову частку програм становили художні, документальні, науково-популярні, мультиплікаційні фільми та кіноконцерти. У липні 58-го вийшла в ефір перша передача для дітей, а незабаром – і перший концерт художньої самодіяльності. З’явились і випуски новин. Влітку того ж року починають транслювати вистави. Наприкінці 1958-го року добудовують головний теле-павільйон площею 300 кв. м. Це значно розширило творчі та технічні можливості роботи піонерів ТВ нашого краю.
Валетина Бекетова

Література:
Средства массовой информации: Телевидение. Пресса // Земля и люди Приднепровья.– Днепропет-ровск: ИМА-пресс, 2002.– С. 39–40.
* * *
Шруб К. Одним музеем стало больше // Днепр вечерний.– 2004.– 17 апр.