Юнацьке захоплення, яке стало сенсом життя

 Уперше в цій затишній квартирі в нагірній частині нашого міста я опинився понад двадцять років тому, навчаючись в аспірантурі Національної металургійної академії України (НМетАУ) у професора кафедри технологічного проєктування, доктора технічних наук Георгія Григоровича Шломчака.

 Мене ще тоді вразила фантастична бібліотека її господарів – родини Бінкевичів, зокрема Євгена Васильовича – науковця-енциклопедиста, знавця понад десяти іноземних мов і відомого краєзнавця. Трохи згодом доля звела мене з молодшим братом Євгена Васильовича – Володимиром Васильовичем – головним героєм пропонованого широкому загалу біографічного нарису.

 Свою розповідь хочу розпочати знову ж таки з бібліотеки родини Бінкевичів. Серед великої кількості книг мені чомусь впала в очі написана білоруською мовою. Щось про фольклор. Одразу ж подумалось, що це не випадковість: напевно, Володимир Васильович володіє білоруською. Виявилося, що я мав рацію, адже прізвище господаря походить від назви містечка Бінкевичі, розташованого в Білорусі на кордоні з Польщею. Саме тут у 1905 році в родині заможного ремісника народився батько В.В. Бінкевича Василь Андрійович. Сімейна справа родини Бінкевичів полягала у наданні послуг зі сплаву деревини та товарів річками басейну Чорного моря – Прип’яттю та Дніпром до Черкас, Кременчука і Катеринослава.

 Голова родини – Андрій Іванович, розуміючи важливість набуття дітьми нових знань, прихильно ставився до освіти як такої, в тому числі й до вищої. Саме тому Василь Андрійович на початку 1920-х років став студентом Гірничого інституту в Катеринославі, який успішно закінчив, отримавши фах інженера-збагачувача корисних копалин. 

На початку 1930-х років молодий інженер працював на Криворіжжі – у селі Веселі Терни. Саме тут юнак зустрів свою долю – юну дівчину Надію Пелагейкіну, доньку місцевого пекаря, що саме вступила до ремісничого училища. Надія була молодшою за Василя на одинадцять років. Вона виявилась вправною господинею та стала берегинею сімейного вогнища. 27 грудня 1935 року в хаті пекаря Івана Івановича Пелагейкіна у Веселих Тернах почувся дитячий плач – на світ народився малюк Євген, названий батьком на честь головного героя відомої поеми Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін». 

Невдовзі потому голові родини Василеві Андрійовичу запропонували інженерну посаду в місті Марганці, тож Бінкевичі переїхали на нове місце. Саме у Марганці 13 квітня 1937 року народився другий син – Володимир, названий на честь молодшого брата батька Василя Андрійовича. 

У родині є оповідка про сталінське лихоліття. Наприкінці 1930-х Василь Андрійович дивом уник таборів «за розкрадання соціалістичної власності», яке полягало в передчасній видачі декількох куфайок робітникам рудника в Марганці. Воєнне лихоліття родина пережила у робітничому селищі Полуночному, яке виникло на території Свердловської області, куди батько був евакуйований разом із провідними фахівцями гірничовидобувного підприємства. 

Ще одна цікава риса характеризує неспокійну вдачу батька родини Андрія Івановича Бінкевича: мужність у відстоюванні власної правоти. У сім’ї побутує така бувальщина. Наприкінці 1945 року А.І. Бінкевичу було присвоєне військове звання полковника та відправлено у відрядження до Німеччини з метою відібрати обладнання задля встановлення на вітчизняних заводах. Висновок інженера Бінкевича шокував партійногосподарське керівництво: вивозити обладнання у більшості випадків немає жодного сенсу, адже до техніки ще мають бути й фахівці, що зможуть на ній працювати. Також окремою проблемою є питання стандартизації обладнання та його непристосованості до поточних радянських реалій. Погодьтеся, що людина в ті часи мала бути досить мужньою, аби висловити таке радянським чиновникам, адже невідомо, яким чином відреагували б останні на подібну окрему думку.

 Напевно, ось це бажання в усьому докопуватися до істини згодом передалось і синам Андрія Івановича – Євгенові та Володимирові. Брати Євген і Володя ще з дитинства мали різну вдачу: старший був зосереджений на навчанні, старанно вивчав мови, мав потяг до дослідницької праці. Молодший полюбляв бешкетувати, одначе, для нього завжди була важливою думка старшого брата. Тому і юнацьке захоплення Євгена історією ріднокраю для Володі перетворилося згодом на сенс життя.

 Маючи від природи аналітичний склад розуму, брати Євген і Володимир до свого захоплення пошуком скарбів підійшли не по-юнацькому ретельно. Перш за все вони завели щоденник експедиції, в якому фіксували всі знахідки під час своїх тривалих подорожей берегами річок – приток повноводного Дніпра, яких було чимало поблизу нашого міста. Такий науковий підхід до справи всіляко заохочував батько юнаків. Важливою подією було долучення братів до роботи декількох наукових археологічних експедицій, які у 1950–1970-х роках досліджували місцевість у Надпорожжі.

 Саме у цей час виникла думка про те, що стале населення на наших теренах мешкало задовго до 1776 року – на жаль, і донині офіційної дати заснування сучасного міста Дніпра. 

Надалі результати цих пошуків стали основою титанічної наукової праці Володимира Бінкевича, яка наведена у численних розвідках, статтях, монографіях, опублікованих в останні півстоліття. Щодо історії життя Володимира Бінкевича, то 1954 році він вступає до Дніпропетровського держуніверситету на фізико-технічний факультет, який успішно закінчує в 1959 році й за розподілом потрапляє на роботу до КБ «Південне». Водночас не полишає юнацького захоплення археологією та краєзнавством, знаходячи на цьому поприщі талановитих соратників, як-от, наприклад, Вадима Федоровича Камека. У 1972 році Володимир Васильович захистив кандидатську дисертацію, а з 1973 року перейшов на посаду керівника відділу системотехніки в Головному інформаційно-обчислювальному центрі Мінчормету УРСР, який перебував у нашому місті.

 Від початку 1980-х років Володимира Васильовича поступово залучають до читання лекцій з дисциплін «Кібернетика» та «Теорія систем» у рідному університеті для студентів денної форми навчання. Згодом з’являється пропозиція щодо працевлаштування на посаді доцента в Дніпропетровському металургійному інституті (ДМетІ) на кафедрі, яка нині має назву економічної кібернетики. Від 1986 року Володимир Васильович викладає в металургійному інституті, а нині – академії.

 Розповідь про Володимира Васильовича Бінкевича буде неповною, якщо не згадати в ній про оточуючих його жінок. Із дружиною Галиною Федорівною (у дівоцтві – Шамаріною), яка, до речі, є на одинадцять років молодшою від нього (цікавий збіг з історією родини батьків братів Бінкевичів), Володимир Васильович познайомився в нашому місті 1967 року в книжковій крамниці, розташованій на сучасному проспекті Яворницького. Зустріч виявилася доленосною, адже вже понад піввіку подружжя прямує життям пліч-о-пліч: одружились у 1969 році; влітку 1970-го народилась донька Ірина, також мають онуку Карину – надзвичайно обдаровану дівчину, нині студентку Дніпровської політехніки, в якій близько століття тому навчався її прадід Василь Андрійович Бінкевич. 

Мені пощастило бути знайомим із цією інтелігентною родиною. Тож коли до мене звернулись працівниці краєзнавчого відділу обласної універсальної бібліотеки з приводу написання нарису про Володимира Васильовича Бінкевича – не вагався ні хвилини, адже найбільший скарб у житті – спілкування з цікавими людьми. Особливо з такими багатогранними особистостями, якими є родина Бінкевичів.

 Микола Мироненко 

Бібліографія

Бинкевич В. В. Городок старинный запорожский Самарь с перевозом: краевед. очерк / В. В. Бинкевич. – Дніпропетровськ : Пороги, 2000. – 156 с.

 Бінкевич В. В. «...Град ім'ям Пересічень» : краєзнавчі нариси про пам’ятки Надпорожжя / В. В. Бінкевич, В. Ф. Камеко. – Дніпропетровськ : «Пороги», 2008. – 343 с.

 Бінкевич В. Краєзнавчі пошуки разом із Вадимом Камеко / В. Бінкевич // Січеславщина : краєзнавчий альманах / Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія, Дніпроп. обл. орг-ція Нац. спілки краєзнавців України. – Дніпро : ДОУНБ, 2016. – Вип. 7. – С. 136–138.

 Камеко В. Ф. Городок запорозьких козаків Новий Кодак : краєзнавчі нариси про пам'ятки Надпорожжя / В. Ф. Камеко, В. В. Бінкевич. – Дніпропетровськ : Пороги, 2007. – 171 с. Хроніка 2000. Дніпропетровськ: виміри історичної долі. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2008. – Вип. 74. – 801 с.

 Бинкевич В. Город Пересечень: предшественнику Днепропетровска – 1094 года – С. 20–33;

 Бінкевич В. Визначна очисна природна система: Дніпрові пороги – Дніпрові плавні – С. 161–168. 

* * *

 Бинкевич В. Сохранить себя и отечество: [Интервью] / В. Бинкевич ; Я. Каплан // Днепр вечерний. – 1997. – 4 апр. – (№ 50). – С. 1, 2. 

Шалобудов В. М. Внесок краєзнавця В. В. Бінкевича у дослідження археологічних пам'яток Надпоріжжя / В. М. Шалобудов // Історія і культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки : Наук. щорічник. – Дніпропетровськ : НГУ, 2010. – Вип. 7. – С. 215–217.