«Нова Америка», 1897 рік
«Опинившись в осередку вугляних і залізних копалень та зв’язаної з ним промисловості, Катеринослав почав забудовуватися модерними будинками і населення стало зростати “американським”, як у нас говорилося, темпом», – писав Д. Дорошенко про цей період в історії міста.
У 1897 році був проведений Перший загальний перепис населення Російської імперії. Населення Катеринослава нараховувало 112 839 чоловік, тобто за одне десятиліття – з 1887 по 1897 рік воно зросло більше ніж удвічі – на 233 %. Такого не було раніше. За кількістю населення місто стало четвертим в Україні – після Києва, Харкова, Одеси.
«Що стосується Катеринослава, то серед губернських міст він не має собі рівних за зростанням чисельності населення, а з великих повітових – тільки Лодзь зростає швидше за нього», – свідчить Статистично-економічний огляд Катеринославської губернії у 1897 році. Та і як могло бути інакше! Адже «Нова Америка», – так називали наше місто на початку ХХ ст., – вабила до себе чарівною силою вогнів металургійних заводів, найбільшою залізницею, електричним трамваєм і світлом, новомодними магазинами та іншими незнаними досі спокусами.
Місто потребувало нових людей, і все здорове, сильне і молоде кинулося сюди з усіх кінців імперії на роботу. Кого тільки тут не було! В місті проживали представники всіх 50 губерній Європейської Росії, 10-ти Кавказьких, 7-ми Сибірських і 10-ти Середньоазіатських губерній, 26-ти іноземних держав. Справжня пістрявість «одежд и лиц, племен, наречий, состояний».
Захоже населення (тобто не місцеві уроенці) за Переписом нараховувало 61 137 чол., тобто більше половини мешканців міста. З цього числа найбільше, 57,1 тис. прибуло з таких губерній Європейської Росії: Полтавської, Київської, Могилівської, Орловської, Мінської, Калузької, Херсонської, Чернігівської, Таврійської, Смоленської (в порядку зменшення) та інших. Уродженців із Привіслінських (польських) губерній було 2 420 (з Радомської, Люблінської, Варшавської та Варшави).
Уродженців із Кавказьких областей – Терської, Ку-банської та Тифліса – 269 мешканців, з Сибіру – 107, Середньої Азії – 28, з Великого Князівства Фінляндського 12 чоловік. Серед вихідців з іноземних держав: 196 – з Туреччини, 179 – Пруссії, 161 – Австро-Угорщини, 106 – Німеччини, 75 – Франції, 62 – Бельгії, 24 – Швейцарії, 18 – Італії, 13 – Греції тощо, усього 901 чоловік.
Найбільше у місті мешкало росіян – 47 200, потім за чисельністю були євреї – 39 979, українці – 17 787, поляки – 3 418, німці – 1 438, білоруси – 1 383, татари – 726 (усього 34 групи за рідною мовою).
Так, якщо вірити матеріалам Перепису, українцями за походженням вважали себе лише 15% населення міста, в той час як росіянами – 42 %. Аналізуючи походження Катеринославського населення, бачимо: 35 124 чол. були місцевими уродженцями і 16 278 – уродженці повітів Катеринославської губернії, а усього – 51 702 чол.
До них приєднаємо: полтавців – 7 664, киян – 6 277, херсонців – 2 466, чернігівців – 2 491, таврійців – 1 681, подолян – 526, харків’ян – 1891, волинців – 778, тобто ще 23 774 (або 38 % від усього прийшлого населення) уродженців саме українських губерній. Отримуємо 75 476 жителів, які були уродженцями України. За таких умов українців у Катеринославі мало було бути значно більше ніж за Переписом. Через це повною мірою можна припустити, що чимало мешканців не визнали себе українцями, відмовились, так би мовити, від своїх предків. Деякі соромилися свого, як тоді казали, «хохлацького» походження, а інші, особливо з числа освіченої інтелігенції, не визнавали себе українцями з відомих причин – придушення українського національного руху. Значна частина українців була записана росіянами.
За віком найбільше число населення складали такі, що мали від 20 до 29 років – їх було 28 557, на другому місці мешканців від 10 до 19 років – 24 775, та третьому – від 1 до 9 років – 19 896, на четвертому – від 30 до 39 років – 16 846. Людей старших 80 років нараховувалося 323, з них від 90 до 99 років – 52, від 100 до 109 – 7 (1 чол. і 6 жінок). Дітей до 1 року 3 322 [71].
Перепис констатує превалювання чоловічого населення над жіночим: на 60 770 чоловіків припадало 52 069 жінок.
Основне населення міста становили міщани – 61 940 чол., другим за чисельністю станом селяни – 37 470 чол., потім йшли спадкові й особисті дворяни – 7059 чол., купці – 2364 чол., духовенство – 1 435 осіб, почесні громадяни – 1 133 чол. (спадкові й особисті).
За станами українці розподілялися так: 10 тисяч їх були селянами, 5 529 – міщанами, 663 – дворянами. Єдиним станом, де українців було найбільше ніж серед інших національностей, було купецтво – 48. Серед почесних і особистих громадян їх було 183.
Формувалося міщанство із різних станових груп, але найбільше – із забагатілого селянства, або збанкрутілого купецтва. 38 тис. міщан були євреями, 16 тис.– росіянами, 5,5 тис.– українцями, 1 тис.– поляками, 500 чоловік – німцями. Міщани були торговцями, промисловцями, ремісниками, представниками вільних професій. Отримуючи вищу освіту, вихідці з міщанського стану ставали особистими почесними громадянами, тому серед міщан було немало людей із вищою освітою. Міщани міста утворили міщанське громадське управління – Міщанську Управу. Завідували справами управи міщанські старости. Положення про заснування Міщанської Управи затверджено губернатором 13 березня 1898 р. У травні відбулися вибори. Старостами були О.Є. Гордєєв, Г.Д. Огурцов (поч. ХХ ст.).
Одиниці міщан, найбільш багаті, обиралися до міської думи. Одним із таких у 1913 році був В.І. Авчинников, автор статей і книжок про місцевих діячів – Д. Яворницького, О. Караваєва, Ф.Е. Келлера та інших.
Більшість купецького стану становили євреї – 1476, росіяни – 816 (із членами родин). У 1897 році корінних купців у місті було: 1-ї гільдії – 23 і 2-ої гільдії – 307, і тимчасових купців відповідно – 42 і 357. Хоча купців було й не так багато, але вони відігравали значну роль у місті не тільки за статками, але й за значенням у місцевому економічному житті та в міському самоуправлінні.
Купці – найбагатші люди міста, міські голови, гласні міської думи, видавці місцевих газет, благодійники міста. З найвідоміших купецьких родин, які вели перед у місцевій торгівлі та відіграли помітну роль у місцевому житті, не можна не відзначити таких, як І. Алексєєнко, І. Тіссен, А. Єфанов, М. Карпас, І. Рохлін, Д. Пчолкін, О. Жиров, О. Толстиков, М. Копилов, П. Волков та інших.
У 1900 році за клопотанням міського голови О.Я. Толстикова та купецького зібрання у місті створено купецьке управління в особі купецького старости і Купецької Управи. Першим старостою був О.Я. Толстиков, після його смерті – Ф. Дедіков, П.П. Волков. Шанованим станом у місті були спадкові й особисті почесні громадяни. Разом із родинами вони становили 1 133 особи. Це купці П.П. Волков, П.Г. Гезе, І.І. Тіссен, М.З. Євтюков, Л.І. Калугін, І.Д. Штромберг, М.М. Заморуєв, М.С. Копилов.
Адміністративний і службовий елемент міста складало дворянство та чиновники з не дворян. Їх було 7 059 чоловік, серед них представники відомих дворянських родів Струкових, Алексєєвих, Родзянок, Міклашевських, які служили у губернському правлінні, земстві та в своїх станових організаціях.
Центральне місце у дворянському колі посідали предводителі дворянства, особливо губернські. Серед Катеринославських предводителів відзначалися у другій половині ХІХ ст. – Г.П. Алексєєв, Петро і Ананій Струкови, Михайло й Андрій Миклашевські. Поміщики, великі землевласники, найбагатші люди, вони мали значні маєтки на території губернії, будинки у Санкт-Петербурзі, Катеринославі.
Георгій Петрович Алексєєв і Ананій Петрович Струков, Михайло Ілліч Миклашевський зробили блискучу службову кар’єру, були гофмейстерами імператорського двору, нагороджені багатьма орденами та медалями. Так, Г.П. Алексєєва було нагороджено всіма російськими орденами, крім Андрія Первозванного. Перебуваючи довгий час у Санкт-Петербурзі, вони на прохання міської думи вирішували чимало справ стосовно розвитку міста.
Предводителі дворянства були представниками губернії в Державній Раді, очолювали вчену архівну комісію, були гласними міської думи, губернськими земськими депутатами. Відкривали і голосували у губернських земських зібраннях, чимало грошей жертвували на благодійні справи міста, на підтримку навчальних закладів, бібліотек, лікарень, притулків для дітей, товариства Червоного Хреста.
За віросповіданням більша частина населення була православною – 65196 чоловік. Вірні інших релігій: іудеї – 40 971, римо-католики – 664, старообрядці – 263, караїми – 269, меноніти – 126, вірмено-григоріанці – 32.
Серед населення міста значну групу становили євреї, число яких швидко збільшувалося. Мешкали вони, головним чином, у центральній частині міста. Євреї були власниками кредитних і комерційних установ, торговими посередниками, торгували зерновим хлібом, обробляли деревину. Чимало їх працювало вчителями, вихователями. Винятково вони займались ювелірною справою, торгували живописом, предметами культу, розкоші. Жінки та чоловіки виготовляли одяг, займалися лікарняною та санітарною, юридичною службами.
Духовним центром іудеїв була Хоральна синагога, що розташувалася на вул. Єврейській (тепер Синагога «Золота роза» по вул. Коцюбинського, 7).
Вибори рабина завжди були неабиякою подією серед єврейського населення. На виборах 25 травня 1898 року було два кандидата: попередній рабин Шохор і гродненський рабин Левін. Левін – людина в місті нова, освіту отримав у Берліні, редактор декількох єврейських журналів, добрий оратор. Шохор у місті з 1864 р. Закінчив рабинське училище у Вільно. Викладав єврейську та німецьку мови, закон Божий у гімназіях міста. У 1876 р. був уперше обраний рабином і з того часу обирався кожних три роки. За сумлінну службу нагороджений почесним громадянством, срібними та золотими медалями для носіння на шиї. «Шохор, – писала місцева газета напередодні виборів, – ставленик еврейской массы, которая не знала, не знает и не желает знать другого раввина, кроме Шохора» [46, 1898 p., № 109]. Виборча лихоманка охопила усю єврейську громаду міста і роз’єднала її на два табори, причому войовничі.
У день виборів місцева Хоральна синагога була переповнена виборцями. Незважаючи на зливу, багато людей зібралися на площі біля синагоги. «На сборном пункте в Синагоге неспокойно: крики, гул, угрожающие жесты в воздух одних по адресу других. Но, слава Богу, выборы кончились. Армия в 305 человек во главе с “полководцами” сдались на капитуляцию армии в 607 человек, избравших в раввины г. Левина. Рукопожатия, поздравления г. Левина с избранием», – так описав журналіст день виборів рабина.
Поляків у місті нараховувалось 3 418 (1897 р.), у 1910 – 9 472 чол. Поляки займалися обробкою металів, працювали на залізниці, але більшість їх були військовими і належали до складу місцевих військових частин. Лікарі, юристи, педагоги, громадські діячі серед поляків зустрічалися досить часто.
З поляків, які зіграли значну роль у житті міста, треба відзначити родину Бродницьких – Сергія та Леоніда Альбертовичів. С.А. Бродницький довгий час перебував на посаді голови Катеринославської повітової земської управи і гласним міської думи. Він очолював Комісію Народних Читань, мав неабиякі артистичні здібності. Талановитий декламатор російських і українських віршів, яких знав безліч, – він частенько виступав на вечорах на користь незаможних студентів гірничого училища. Як сповіщала хроніка «6 раз выходил он на “бис”, и каждый раз декламировал что-то оригинальное к удовольствию публики». Л.А. Бродницький – відомий архітектор, автор проєкту будинку Д.І. Яворницького. Архітекторами були батько і син Харманські: Едуард (Юліан) і Станіслав. Е. Харманський разом із Л. Бродницьким є авторами проєкту будинку Аудиторії народних читань (тепер вул. Князя Володимира Великого, 42). Старійшинами польського зібрання «Огніско» були Б.П. Березнецький, А.К. Пенцилло, Б.Б. Камєнський, Я.В. Бельський.
У 1872 р. за проєктом архітектора А. Бродницького побудовано римо-католицький костьол (тепер пр. Д. Яворницького, 91), розширений за проєктом архітектора Е. Харманського у 1910 р.
Серед мешканців міста було чимало німців. Як і всюди, у Катеринославі вони відігравали роль культуртрегерів. Німці працювали вчителями, лікарями, чиновниками, вели торгівлю, здебільше предметами для освіти та виховання. Першими книготорговцями міста були брати Василь і Рейнгольд Петровичі Ульмани, купці 1-ї гільдії.
У 1850-ті р. Василь Петрович завідував книжковим магазином фірми «А.А. Смирдин и Ко», який пізніше (у 1870-ті роки) перейменований на «Р. Ульман и Ко». За спогадами М. Балліна і М. Мізко, у 1859 р. В.П. Ульмана було призначено першим бібліотекарем Катеринославської публічної бібліотеки, яка працювала при книжковому магазині майже 30 років.
В.П. Ульман був гласним міської думи, членом комітету з влаштування ювілейних урочистостей у 1887 р. Неодноразово Р.П. Ульмана обирали гласним міської думи у 70-80-ті роки, що свідчить про авторитет і плідну роботу на загальну користь.
Музичні та нотні магазини утримували купці – німці Е.Е. Циммерман і В. Нейман (з 1869 р.). Гласними міської думи були лікарі та аптекарі з німців – відомі усьому місту І.Х. Сартісон, К.І. Стефанович, О.І. Ерліх, Р.Ю. Вебер, Ф.А. Кнотте. Директором міського трамваю був інженер Є.Р. Гайдер. Найкращу кондитерську утримував І.А. Андерегг, купець, гласний міської думи у 70-ті роки. Добре відомими були пивоварні заводи і пивниці Ф.Ф. Боте і Е.Г. Дюмлера, продукція садівників Шене.
Німецька лютеранська община була незначною за кількістю, але досить міцною. У 1895 році церкву (кірху) і школу при ній добудували, встановили і освятили новий орган для духовних концертів. Настоятелем церкви був пастор В. Кауфман, а головою церковної ради – М.Ю. Вебер. Церква носила ім'я св. Катерини і розташовувалася на проспекті (тепер пр. Д. Яворницького, 103).
У 1909 р. менонітська община нараховувала 200 чоловік і в ній були родини, які мешкали в місті вже близько 100 років. В общині було багато великих платників міських податків, але довгий час вона не мала можливості задовольняти належним чином свої духовні потреби. За відсутністю своєї церкви або молитовного будинку меноніти для відспівування своїх померлих використовували помешкання інших віросповідань. У 1909 році міська дума відвела ділянку землі для побудови церкви та початкової школи при ній на вул. Фабричній. Проповідником у парафії був І.І. Класен, а головою церковної ради І.І. Тіссен. Відомі імена менонітів – Езау, Гезе, Фаст, що були гласними міської думи, підприємцями.
Магометани займалися промисловою та комерційною діяльністю, утримували булочні, кондитерські, готелі, служили у магазинах і на заводах. До 1908 р. збиралися в приватних будинках молитися. У 1911 р. на кошти заможних віруючих-мусульман була споруджена мечеть між вул. Херсонською і Воскресенською, де компактно проживала значна частина магометан. При мечеті улаштували школу. Богослужіння проводилися по п’ятницях від 12 до 13 години. Муллою був Умар Аксянов.
Досить незначну групу мешканців представляли караїми. У місті вони з’явилися у 30-ті роки ХІХ ст. Основним заняттям їх була торгівля та промисловість. Караїми відкрили тут тютюнові фабрики і, не маючи конкуренції, довели торгівлю до значних розмірів. У 1865 році караїмів було 87 чоловік. Оселилися караїмські родини у самому центрі міста, на вул. Караїмській (пізніше Торгова, Ширшова, тепер Липинського). Майже усі вони належали до заможного класу. Караїми користувалися рівними правами із християнами – брали участь у міському самоврядуванні, були гласними думи.
Значний слід в історії міста залишили родини Луцьких і Джигітів. Купці першої гільдії, гласні думи, Гершко і Йосип Луцькі були будівельними підрядниками міста. Абрам Луцький у 1846 р. відкрив у місті постійний театр. З 1856 р. утримували велику тютюнову фабрику на вул. Гостинній родина Джигітів – батько і сини.
Діти караїмів навчалися у російсько-караїмській школі, заснованій у 1879 р. При школі був молитовний дім. У 1913 році на вул. Залізній побудували кенасу – молитовний храм у мавританському стилі. Обов’язки газана (тобто священика) виконував один із членів общини – у 1913 р. С.Ш. Пігіт. Справами кенаси опікувалися обрані громадою газан, габай і шамаш. Для виконання обряду вінчання та інших релігійних потреб запрошували Гахама з Харкова.
За кількістю іноземних підданих губернія посідала одне з перших місць серед інших губерній Європейської Росії, і Катеринослав вів тут перед. Можливість заробити величезні капітали у промисловому Катеринославі притягувала сюди іноземців. Уряд заохочував їх до переселення, даючи їм усілякі пільги і відкриваючи широкий простір на службовому, торговельному й промисловому поприщах.
Згідно з переписом у місті було 1 075 іноземців. Переважну більшість складали піддані з Австро-Угорщини (181), Прусії (303), Німеччини (105), Туреччини (232), потім йшли бельгійці (63), французи (67), греки (58), італійці (34), швейцарці (29), перси (11), англійці, болгари, голландці, саксонці, серби та інші.
У місці було відкрито 9 іноземних консульств: Генеральне Бельгійське, імператорське Німецьке, Французьке, Італійське, Австро-Угорське, Великобританське, Грецьке, Іспанське, Турецьке, які мали своїх представників у місті – консулів, віце-консулів, агентів.
Відомим у Катеринославі було ім’я Еміля Вюрглера, громадянина Швейцарії, який у 1894 р. заснував у місті фірму «Еміль Вюрглер и Ко». Фірма постачала машини, технічне й електротехнічне приладдя для металургійної, гірничої та заводської промисловості губернії. Е. Вюрглер був членом Біржового комітету, багатьох благодійних товариств, щедрим благодійником, шановним громадським діячем.
Французи, які мешкали у місті, були здебільше педагогами та модистами. Жінки займалися навчальною та виховною роботою, були гувернантками і боннами, утримували магазини капелюхів і модного одягу «М-11 Frango», «Модерн». Директором електричної станції був М.І. Каттовоз, власником кондитерських – В.Я. Руппанер, обидва французи.
Судячи з перепису, більшість катеринославців працювала прислугою – 13 тисяч. Майже 4,4 тис. служили у війську – росіяни, українці, євреї, татари. Серед робітників і службовців залізниці – 1 400 росіян і тільки 580 українців. 2 600 росіян працювали на підприємствах, що обробляли метал, українців тут працювало 669. Переважали росіяни на адміністративних, судових і поліцейських посадах, серед представників громадської та станової служби, серед лікарів і санітарів, будівельників. Багато мешканців займалися торгівлею. Білоруси займалися будівельними роботами, працювали на металургійних заводах.
Працездатне населення міста налічувало 56,4 тис. Будучи значним міським центром, місто мало досить велику кількість жінок, які заробляли на життя самостійною працею – таких було 13 653. При цьому, найбільше число працюючих жінок відносно чоловіків було серед українців – на 7 тис. чоловіків – 4 тис. жінок. Вони працювали наймичками, служницями, займалися торгівлею і виготовленням одягу, працювали у пральнях і лазнях. Зі 146 повій – 18 були українки, решта росіянки (101) та інших національностей.
Валентина Лазебник
