Митець своєї доби
Певна частина життя і творчості талановитого митця, художника-монументаліста доби ХХ ст. Адольфа Йосиповича Страхова пов’язана з історією свого рідного краю – Придніпров’я. Він народився 18 жовтня 1896 р. у м. Катеринославі в небагатій сім’ї службовця деревообробного заводу. Родина була велика: крім нього – брат і чотири сестри. Старший брат (пізніше художник-пейзажист) став першим його вчителем, за допомогою якого він робив перші кроки у малюванні. Заробітку батька не вистачало, і, щоб допомогти родині, хлопці зайнялися копіюванням картин славетних художників, робили замальовки з натури та продавали їх.
Своє художнє навчання розпочав у 1910 р. на вечірніх курсах малювання, потім у студії художника М.І. Сапожникова, який закінчив Петербурзьку Академію мистецтв і деякий час був вчителем малювання в м. Павлограді Катеринославської губернії. За порадою свого вчителя вже наступного року 15-річний юнак бере участь у виставці, організованій товариством катеринославських художників. Він представив етюд зі старанно вималюваним Потьомкінським палацом, кращою спорудою міста.
У 1912 р. батьки за останні гроші відправили його до Одеського художнього училища. Зважаючи на вже набуті ним певні художні навички, його відразу зараховують до третього курсу училища. Завдяки наполегливості та завзятості він швидко досяг неабияких успіхів у навчанні; вже через місяць був переведений на четвертий курс. Не маючи коштів на придбання необхідних для живопису матеріалів (пензлів, фарб, полотна) змушений був прийняти пропозицію Й. Мормоне про продовження занять у скульптурному класі. Але незабаром, як талановитого учня училища, його звільняють від оплати за навчання. Під час літніх канікул займався стінописом будинків багатих людей у Мелітополі, почав реставрувати старі меблі.
У 1915 р. на відмінно закінчив Одеське художнє училище і отримав рекомендацію до Академії Мистецтв. Для того, щоб заробити кошти для переїзду і продовження навчання, він прийняв пропозицію – зробити стінний розпис Будинку банку в м. Сімферополі. Але завершити почату роботу йому не вдалося, бо був мобілізований до армії і відправлений на фронт Першої світової війни. Навесні 1918 р. повернувся додому (до Катеринослава) на милицях, хворий, виснажений, з Георгіївським Хрестом. Одужавши, він знову став займатися своєю улюбленою справою – робити різьблені статуетки, які залюбки розкуповувалися, розробляв зразки нових вивісок, рекламних оголошень, які прикрашали будинки різних торгових установ і крамниць. Це покращувало благоустрій міста, яке набувало більш привабливого вигляду. Страхов спробував зробити малюнки зразків грошових знаків Української держави, але зрозумів, що взявся не за свою справу.
В цей карколомний період 1918–1919 рр. перед Страховим – художником і скульптором постало питання: «Що ж робити далі? Як знайти своє місце в подіях, що відбуваються?»
Наприкінці січня 1919 р. із відновленням у місті радянської влади (втретє) він політично визначився і зробив свій остаточний вибір на користь комуністичної ідеї. В цей час з’являються чимало його сатиричних малюнків у катеринославській більшовицькій газеті «Звезда», в газетах «Донецький комуніст», «Селянська правда». За дорученням ревкому він бере участь в організації і стає невдовзі керівником агітаційно-художньої майстерні при агітпропі, на зразок московських «Вікон Росту». Оздоблює вулиці і площі міста до свят. У березні 1919 р. він узявся за створення обеліску на братській могилі «Героїв Революції», борців за встановлення радянської влади, в грудні 1917 р. – за панно-діораму «Один боєць упав, мільйони йдуть на зміну» на Соборній площі. Водночас до першотравневих свят Страхов написав і величезний плакат-панно: «Хай живе 1 Травня – свято квітів і падіння кайданів».
Він наполегливо шукає нові художньо-образні форми агітаційного мистецтва, яке в цей період виходить на вулиці та площі, стаючи провідником більшовицьких ідей – мистецтвом народу і революції.
Так, у перших числах травня 1920 р. на Катеринославському проспекті (нині проспект Д.І. Яворницького) неподалік від Зимового театру було закінчено спорудження дерев’яної тріумфальної арки на честь І Кінної армії, яка здійснювала 1000-кілометровий перехід по маршруту Майкоп – Ростов-на-Дону – Катеринослав – Умань. Вона була виконана за ескізом художника Страхова з величезним 6х30 метрів верхнім фризом «Червона кіннота не знає перешкод». Разом із ним у створенні арки брали участь провідні художники міста М.С. Погрібняк, М.І. Сапожников, Г.С. Теннер.
Щоб краще уявити грандіозність розмірів арки, достатньо сказати, що фігури кіннотників на панно досягали висоти двоповерхових будинків. Ритмічне чергування кінних шеренг, які йдуть у перспективі далеко до обрію, створювали враження нескінченного руху. Вершники на першому плані при низькому обрії сприймались у сильному ракурсі, що посилювало монументальність твору. Як згадував у своїх спогадах Страхов, який пильно спостерігав за проходженням кіннотників: «Вони були здивовані і вражені таким вітанням і промовляли схвальні слова». А через декілька днів його викликали до штабу армії, вул. Казанська, буд. 3 (нині М. Грушевського, 3б), щоб висловити подяку. Йому дуже було приємно почути від К.Є. Ворошилова, члена РВР І-ї Кінної такі слова: «Ни один город нас так не встречал».
З цією кінною армією, яка під час дислокування у м. Катеринославі у січні 1921 р. (з запізненням) святкувала свою першу річницю, пов’язані ще дві його значні роботи. Це ескіз грамоти і створення значка для нагородження бійців і командирів армії. Всім художникам, які взяли участь у конкурсі, було видано по два фунти цукру. Страхов, катеринославський митець, який зайняв перші місця, був нагороджений ще й шкіряними чоботами.
У 1920-ті роки для Катеринославського райпарткому він зробив панно «Культура», а на замовлення Селянського будинку живописні полотна «Ранок поміщика» та «Рекрутчина».
11 серпня 1921 р. Політуправління Харківського військового округу опублікувало в катеринославській газеті «К труду» умови 2-х конкурсів на серію плакатів до четвертої роковини Жовтня і текстів віршів до цієї серії. Страхов, маючи вже достатньо великий досвід роботи в різних видах та жанрах мистецтва, взяв участь у цьому конкурсі. Оскільки строки конкурсу були дуже короткі (до 1 вересня), він працював і вдень і вночі над «Абеткою революції». За умовами конкурсу виконавець кращих плакатів цієї серії крім авторського гонорару мав отримати 120 000 крб. Як виявилося згодом, така робота була під силу тільки А.Й. Страхову. 28 плакатів серії у супроводі віршів, перший з яких починався з чергової букви алфавіту, виконані в техніці кольорової літографії. На свято Жовтня плакати можна було побачити в агітпунктах підрозділів Червоної Армії; в робітничих колективах, бібліотеках, хатах-читальнях. Але досі лишається невідомим автор віршованих текстів. Хто він – не пригадував і сам Страхов у своїх спогадах. У 1967 р. за сприяння С. Раєвського з оригіналів, які були ним виявлені і зберігаються в 4-х музеях України і Росії, у київській книжковій друкарні № 3 передруковано 28 плакатів.
Серія листівок 1921 р. Страхова «Здай продподаток, селянине, голодуючим Поволжя», «Помогите голодающим детям Екатеринославщины» закликали різні верстви населення не стояти осторонь страшної біди. Кошти від продажу 6-ти кольорових листівок, виданих Катеринославською радою захисту дітей, надходили на допомогу голодуючим дітям. У 1922 р. була набрана і надрукована книжечка віршів у кількості 550 примірників учнями профспілкової школи ім. 5-ї річниці Жовтневої революції. Обкладинку з зображенням Аполлона до цієї книжечки віршів «Огни Предвечерние», яку написав місцевий архітектор O.Л. Красносельський, виконав А.Й. Страхов.
1922 року А. Страхов у складі комісії разом із Д. Яворницьким та професорами Катеринославського університету переймається питанням реставрації Потьомкінського палацу, однієї з кращих будівель міста. Художник був також у складі комісії з вилучення церковних цінностей. На посаді завідувача секції образотворчого мистецтва при Катеринославському губернському відділі народної освіти він звертався до Д.І. Яворницького з проханням дозволити відвідування музею в суботу та неділю, 17–18 липня, двостам курсантам школи радянського будівництва.
У 1923 році Страхов на запрошення Державного видавництва України переїжджає на постійну роботу до м. Харкова, де працює головним художником видавництва. Саме він написав з натури перший виданий друком портрет голови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г.І. Петровського. Оволодіває новим видом творчості – книжковою графікою оформлено 250 книг. Автор малюнків обкладинок до Ленінської бібліотеки (1922), першого видання українською мовою книги Джона Ріда «Десять днів, що потрясли світ», до творів Т. Шевченка, Л. Толстого, П. Тичини, Ф. Достоєвського, Г. Хоткевича, В. Винниченка та інших. За створення плакату «В. Ульянов (Ленін)» 1924 р., в основу якого була покладена обкладинка до книги Дж. Ріда, на міжнародній виставці декоративного мистецтва в Парижі (1925 р.) отримав золоту медаль. А в 1967 р. на ретроспективній виставці радянського політичного плакату в Москві він був визнаний одним із кращих графічних творів.
У 30-ті довоєнні роки на боротьбу з розрухою, в похід за відбудову промисловості і сільського господарства країни закликали плакати художника «Перетворимо старий Донбас на новий, механізований» (1930), «Дніпрельстан збудовано» (1932), «Реальність наших планів – це ми з вами» (1933) та інші. З 1933 р. він відходить від книжної графіки та плакатів і переключається на монументальну скульптуру, до якої повертається і в післявоєнні роки. В цьому ж році митець взяв участь у Всесоюзному конкурсі на проєкт пам’ятника Т.Г. Шевченку в м. Харкові, представивши свій проєкт і погруддя Великого Кобзаря (здійснено). Автор пам’ятника М.І. Глінці в Запоріжжі (1955), він розробив ще один проєкт – пам’ятника О.С. Пушкіну в Києві, але закінчити його не вдалося у зв’язку з початком Другої світової війни.
У 1941 р. художник-патріот створює три плакати – «Смерть фашизму!», «Мы победим!», «Вперед, к победе!». Головна ідея творчості Страхова того часу – ми переможемо, наша мужність безмежна, ворога буде розбито. За багатогранну творчість у 1943 р. йому було присвоєно почесне звання народного художника України.
У 60–70-ті роки він написав романтичні, досконалі за виконанням живописні твори, як «Перші промені», «Осінь у лісопарку», «Осінь. Дніпро», «Сині гори, за рікою Казахстан», «Осінні далі. Україна». Останні роки свого довгого творчого життя А.Й. Страхов провів у Харкові, де і помер на 83-му році життя, 3 січня 1979 р. Основною рисою його творчої діяльності була багатогранність – сатиричний малюнок, книжкова графіка, політичний плакат, монументальний живопис, станкова і монументальна скульптура та портрет. Без його творчого доробку важко уявити становлення і розвиток радянського монументального мистецтва – мистецтва України.
Тетяна Цимлякова
Бібліографія
Блюміна І. Цей несподіваний Страхов / І. Блюміна // Вітчизна. – 1997. – .№ 3-4. – С. 157-160.
Бурейко Г. Як президент Франції став «зрадником цивілізації» / Г. Бурейко // Зоря. – 2002. – 3 серп.
Цимлякова Т.М. «Зроби свій вибір...» (Учасники подій 1917–1920 рр. в Україні) / Т.М. Цимлякова // Видатні особистості: музейна персоналістика: (Матеріали обл. музейної наукової конференції до Міжнарод. дня музеїв та 75-річчя Дніпропетровської обл.) / упоряд. В.М. Бекетова. – Дніпропетровськ : АРТ-ПРЕС, 2008. – С. 257–267. – Библиогр. в конце ст.
Цимлякова Т. Митець своєї доби // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік I півріччя : бібліогр. видання : у 2 ч. : Ч. I / Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія ; [упоряд. І. Голуб]. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2010. – С. 98–101.
* * *
Адольф Страхов: художник як інструмент ідеології [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://fantlab.ru/blogarticle41483 (дата звернення: 24.09.2021)
Страхов Адольф Йосипович: [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B2_%D0%90%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%84_%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 (дата звернення 24.09.2021)
