Катеринославське губернське земство: перші кроки діяльності та діячі 1866–1869 рр.
«15 вересня 1866 року вперше з усієї Катеринославської губернії, від усіх її повітів і закутків, тоді ще глухих і бездорожніх, зібралися люди землі Катеринославського краю, земські люди, на перші губернські земські збори й приступили до спільного, загального обговорення й рішення місцевих корисностей і потреб. Час був чудовий, сповнений надій на краще майбутнє, повне внутрішнього глибокого піднесення», – так описав літописець початковий момент історії Катеринославського губернського земства. Земське самоврядування – одне з найзначніших, та, на жаль, маловідомих нашим сучасникам явищ у суспільному, економічному і культурному житті губернії другої половини XIX – початку XX ст. Історія земства ще чекає своїх дослідників. Катеринославське губернське земство заслуговує на особливу увагу, бо будучи передовим серед інших земств, воно діяло дуже успішно в усіх галузях життєдіяльності краю. Особливістю його було те, що воно висунуло зі своїх лав видатних прогресивних діячів всеросійського масштабу.
Закон про земські установи під назвою «Положення про губернські й повітові земські установи» був прийнятий 1 січня 1864 року. Тоді закон читав багато хто, та ставлення до нього було неоднозначним. З одного боку, виникало побоювання: як би самоврядування не спрямувало свою діяльність занадто круто. З іншого боку, були й перебільшені надії на земства. У будь-якому разі, відкриття земських установ зустріли з напруженою увагою.
27 (15 вересня – ст. ст.) 1866 року, о 10-й годині ранку, у залі засідань Будинку губернського дворянства (Палац Потьомкіна, нині – Палац культури Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара в парку ім. Т. Шевченка) зібралися такі особи: маршалок (предводитель) Катеринославського дворянства П.А. Струков, 36 губернських гласних і керуючий Палатою Державного майна М.І. Кранц. На запрошення зборів на них прибув губернатор В.Д. Дунін-Борковський, якому випала честь відкриття земських установ. «Земство тільки тоді зможе працювати успішно, коли справи його розвиватимуться спокійно, і що для цього права, дані земству, цілком достатні», – заявив губернатор у вступному слові.
Потім добродії гласні вирушили до Преображенського собору для принесення присяги, до якої їх приводив єпископ Платон: «Велика й важка справа чекає на вас: збудити до життя й діяльності дрімаючі сили місцевого населення, – говорив він.– Турботи про суспільну користь і потреби вимагають великої обачності, щоб, лагодивши будинок, не похитнути тих вікових традицій, на яких ґрунтується зростання і могутність країни. Уникайте слухати самовпевнених голосів, що захоплюються іноді зразками життя, чужими російському ґрунтові!».
Всі ці побоювання були викликані незнанням настроїв перших земців і їхніми поглядами на першочергові потреби краю, браком досвіду суспільної роботи.
Головою зборів, як правило, був губернський предводитель дворянства. Петро Ананійович Струков відкрив збори такими словами: «Нова й вельми тяжка справа очікує нас, сподіватимемося, що земська справа наша, тісно пов’язана з власними потребами, піде легко, і ми переможемо всі ті тяжкі перешкоди, які неминуче повинні й можуть зустрітися при початку кожної нової справи. Ми кладемо перший наріжний камінь під майбутній непорушний будинок земства, на процвітання його. За щастя для себе вважаю привітати вас, добродії губернські гласні, з відкриттям перших Катеринославських губернських земських зборів!». Секретарем зборів був обраний барон Микола Олександрович Корф.
П.А. Струков – генерал-майор, від 1865 р. по 1874 р. стояв на чолі губернського дворянства, був гласним Катеринославської міської думи з 1874 р. по 1881 р. За бойові заслуги нагороджений численними орденами й медалями, золотою шаблею з написом «За храбрость». Був одружений із фрейліною імператриці О.О. Арбузовою. Родина мала 14 дітей: десять синів і чотири доньки. В Катеринославі Струкови жили в міській садибі по Струківському провулку. Особняк зберігся до наших днів (нині вул. Володимира Вернадського, 33).
Відкривши перші збори, голова запропонував направити негайно міністрові внутрішніх справ телеграму такого змісту: «Перші Катеринославські губернські земські збори при самому відкритті їх якнайласкавіше просять Ваше Превосходительство покласти до ніг Його імператорської Величності почуття вірнопідданої вдячності за дарування їм права, яким вони скориста¬ються відповідно до державних накреслень Великого Батька Російського Земства, для блага всієї губернії, інтереси якої їм довірені». (15.09.1866 р.)
На цьому урочисте засідання було закрито. Увечері П.А. Струков дав обід на честь відкриття губернського земства. Серед інших тостів, проголошених тут, особливе місце посіла промова секретаря зборів – барона М.О. Корфа, губернського гласного від Олександрівського повіту: «Сьогодні великий день в історії нашого краю: ми святкуємо перше скликання представників земства Катеринославської губернії, покликаного до самоврядування. Поки ми ще бідні на гроші, але вже багаті бажанням довідатися про закон щодо земських установ, полюбити його й ревно захищати».
Окреслив він і завдання земства: піднести добробут губернії, поліпшити моральність народу, піклуватися про його освіту, вибрати незалежних судових слідчих. Наступного дня, об 11-й годині, дзвінком головуючого відкрилися перші робочі збори гласних. За законом збори мали обрати перший склад губернської земської управи й визначити платню її голові й членам. Питання в той час не просте – обсяг роботи майбутній управі відомий не був. А раптом призначений оклад виявиться замалий, і корисний діяч не захоче обійняти посаду, бо не матиме часу для роботи у своєму господарстві? Обговорення фінансових питань тривало три дні. Після довгих суперечок шляхом голосування ухвалили: на утримання голови управи призначити суму в 2000 карбованців на рік, членам управи – по 1500 карбованців на рік; на утримання канцелярії управи – 7265 карбованців на рік.
Особливо важкими стали вибори голови управи, що відбувались упродовж усього дня 20 вересня 1866 року. Кожен гласний у своїй записці назвав імена претендентів – їх за підрахунками виявилося 24. За кількістю пропозицій перші три місця посіли: граф В.Є. Канкрін (22 голоси), барон М.О. Корф (22 голоси) і О.М. Поль (20 голосів). Під час обговорення кандидатур відмовилися від виборів 22 чоловіки, один не міг бути обраним з незазначеної причини, тому до списку для голосування внесли лише одну кандидатуру – Д.М. Бразоля. За нього проголосували 30 гласних, проти 14. Таким чином, він був обраним і став першим головою губернської земської управи.
21 вересня 1866 року гласні обирали членів управи. Ними стали полковник В.Є. Канкрін, ротмістр С.О. Коростовцев, штаб-ротмістр І.Д. Яковлєв, колезький радник І.М. Філіп’єв, лікар І.І. Полєшко й медик В.І. Пчолкін. Закінчилися вибори обранням членів Училищної Ради – обрали О.М. Поля й М.М. Котляревського. Виборні листки були підписані всіма гласними й спрямовані через губернатора до Міністерства внутрішніх справ для затвердження. Поки відбувався цей процес – гласні продовжували свою роботу на зборах.
З’їхавшись із різних повітів, гласні не встигли ще достатньо довідатися один про одного. Відповідно до збережених списків, до складу гласних перших губернських земських зборів обрані 59 депутатів від восьми повітів: Катеринославського – 7, Верхньодніпровського – 5, Бахмутського – 9, Ростовського – 7, Новомосковського – 8, Павлоградського – 8, Слов’яносербського – 5, Олександрівського – 10.
Діяльність земства повністю залежала від особового складу гласних. Причому, не соціального, він у всіх земствах був однаковий – дворянський, а особистісного. Земельне дворянство становило переважну кількість гласних, і лише одиниці належали до купецького, селянського й духовного станів. Так, у складі гласних нараховувалося два купці, два священика, один державний селянин і один спадковий громадянин. Саме дворянство задавало тон у земських зборах. Серед них були носії нових ідей і зберігачі старих традицій – ліберали та консерватори. Одні з них вважалися людьми прогресивних переконань, інші – просто порядними людьми. Всі разом вони змогли створити ту атмосферу, яка дозволила нашому земству посісти гідне місце з-поміж найпередовіших у країні. Це брати Ілля й Андрій Михайловичі Миклашевські, Олександр та Єгор Миколайовичі Булацелі, графи Олександр і Віктор Єгоровичі Канкріни, С.О. Коростовцев, В.В. Потоцький, І.Я. Нестелей, І.Д. Яковлєв, М.Б. Герсеванов, А.М. Байков, Я.Я. Савельєв, О.М. Поль, барон М.О. Корф.
Безумовно, Катеринославському земству пощастило: серед його гласних вистачало надзвичайно яскравих особистостей. Хоча найчастіше вони не могли здобути перемогу над загальною відсталістю й інертністю, але, як правило, вносили творче начало у земське життя. Всі почини перших років відбувалися з ініціативи гласних О.М. Поля, Я.Я. Савельєва, А.М. Короленка, В.Г. Христофорова, І.В. Бурхановського, П.О. Янченка, М.О. Корфа. Перші земські збори були дуже гучними, нерідко супроводжувалися суперечками, протестами, особливими думками й демаршами – збори відкривалися, закривалися, потім знову відкривалися як надзвичайні. Особливістю перших губернських земських зборів стала боротьба між окремими яскравими особистостями. Катеринославському губернаторові не раз доводилося гасити ентузіазм й енергію перших земців, а тим, у свою чергу, довелося вести нерівну боротьбу з адміністративною владою.
Якщо на губернських земських зборах головував предводитель дворянства, то між зборами земськими справами займалася управа на чолі з головою.
21 жовтня 1866 року катеринославський губернатор повідомив, про затвердження міністром внутрішніх справ головою управи Д.Н. Бразоля. 6 листопада того ж року було відкрито перше засідання управи. Оголошення про відкриття друкувалося в катеринославських, московських і санкт-петербурзьких «Ведомостях» і в «Одесском вестнике».
На голову управи покладали обов’язки з керівництва загальним ходом земської справи, нагляд за всіма галузями земського господарства, який вели члени управи під його керівництвом і відповідальністю.
За півстолітню історію Катеринославського губернського земства з 1866 по 1917 рік головами губернської земської управи були дев’ять чоловік. Обиралися вони за законом кожні три роки. Ось їхні імена: Бразоль Дмитро Никонович, обраний 20.09.1866–1867; Герсеванов Микола Борисович, обраний 3.12.1867–1869; Штанський Никанор Іванович, обраний 24.10.1869–1872; Янченко Петро Олександрович, 1873–1886; Бурхановський Іван Васильович, 1886–1898; Карпов Віктор Іванович, 1898–1900; Родзянко Михайло Володимирович, обраний 12.12.1900–1906; Абаза Іван Костянтинович, обраний 13.12.1906–1913; Гесберг Костянтин Дмитрович, 1914–1917.
Усі вони належали до дворянського стану. «...Щоб винагородити дворян за втрату поміщицької влади, їм варто надати першість у господарській адміністрації», – говорив міністр внутрішніх справ П.А. Валуєв при проведенні земської реформи. Пошана й винагорода подавали один одному руки, а це було далеко не зайве при тих збитках, які принесла за собою селянська реформа, – збитках, що виявилися дуже серйозними, незважаючи на те, що ідеал реформи формулювався словами: «...щоб поміщик не відчув».
Найдовше головував П.О. Янченко, гласний від Бахмутського повіту, та І.В. Бурхановський – від Катеринославського. Перший був головою 13 років, другий – 12. Про складнощі першого триріччя земства свідчить наявність у 1866–1869 роках двох голів управи.
29 вересня під час закриття перших земських зборів від імені гласних до Бразоля звернувся І.О. Янович: «Дозвольте сказати декілька слів нашому майбутньому голові управи. Жереб поставив вас, Дмитре Никоновичу, на чолі губернського земського управління. Перед вами багато роботи, а скільки саме, ми через новизну справи не в змозі визначити. Ви обрані в голови більшістю. Більшість любить і поважає вас за прямий, спокійний і миролюбний напрям думок. Напучуємо вас і ваших співробітників, членів управи, одностайним, дружнім бажанням досягти повного успіху в майбутній праці й здійснити для нашої губернії благо».
Дмитро Никонович Бразоль, поручник, дворянин з Олександрівського повіту, був на посту голови всього один рік. За цей рік відбулося троє губернських земських зборів, на яких порушувалися різні питання життєдіяльності губернії: про залізничне будівництво, про відкриття земського банку, про мости й переправи через річки, про громадське піклування, школи й бюджет.
Багато часу зайняла робота з приймання справ і капіталів установ, переданих земству: комісії народного продовольства, будівельної й дорожньої комісії, приказу громадського піклування, ради губернської лікарні тощо.
Після приймання справ розподілили обов’язки поміж членами управи, організувавши три столи: розпорядницький (Бразоль), бухгалтерський (Філіп’єв) і з громадського піклування (Яковлєв, Пчолкін). Працювала управа в найманому будинку купця Штейна на Катерининському проспекті, оплачуючи в рік 700 карбованців оренди.
Підсумки першого року роботи підбивали в листопаді 1867 року. Ревізійна комісія в складі О.М. Поля, А.М. Короленка, А.М. Байкова, І.Я. Нестелей, С.А. Лаппо-Данилевського провела ревізію управи – її звіт, огляд справ за обов’язками і постанов управи, рахівництво, ведення діловодства, і 30 листопада запропонувала земським зборам свою доповідь.
Перед читанням доповіді Лаппо-Данилевський повідомив, що «комісія дійшла висновку, що ніяких зловживань не знайдено, що скрізь видно працю, за що члени управи заслуговують подяки з боку земства». Але... Результати ревізії констатували: по-перше, «сумний результат клопотань земських зборів – з 9 задоволено тільки одне, а на інші навіть не отримано відповідей»; по-друге, «комісія не може визнати наданий звіт управи таким, що цілком відповідає своєму призначенню – звіт не дає можливості зрозуміти хід справ щодо стану майна і капіталів земства, рясніє багатьма загальними й неясними положеннями про народну освіту, охорону здоров’я», по-третє, «половина роботи, покладеної на управу, не виконана, і не можна не помітити, що упущено з уваги розробку найважливіших питань, що становлять фундамент діяльності земства».
І висновок: «Дії й результат діяльності управи не відповідають очікуванням; а достоїнство дій управи полягає не в поширеному викладі журналів і доповідей, а в справі й у результатах, корисних земству».
Після читання звіту й пояснень Д. Бразоля стосовно деяких зауважень комісії збори винесли постанову: «Губернська земська управа при великій праці й старанні про інтереси земства, хоча й не цілком досягла тих результатів, яких губернські збори були вправі очікувати, але, беручи до уваги стислість часу й новизну справи, ухвалюємо: доручити губернській земській управі прийняти висновок комісії як керівництво до дії, за працю ж членам управи – дякувати».
Відразу після прийняття постанови голова управи, а за ним і члени управи попросили «звільнити їх від займаних посад по губернській управі», не пояснюючи причин. Напевно, образилися на своїх колег по земській роботі – адже вони так старалися підняти нову справу, врятувати від розвалу отриману спадщину, поліпшити роботу!
На прохання зборів до голови управи залишитися й працювати Бразоль категорично відмовився. Довелося готуватись до нових виборів, які відбулися 3 листопада. Незважаючи на непривабливу історію з першим складом управи, претендентів на посаду голови було 13 чоловік, з яких 8 чоловік відмовилися. У їх числі були: Поль, Лаппо-Данилевський, граф Канкрін, Струков й інші. П’ять гласних дали згоду балотуватися. Обраним виявився Н.І. Штанський (19 голосів), але він просив збори дозволити йому відмовитися від посади. 17 голосів одержав генерал-майор М.Б. Герсеванов, що дав згоду на зайняття цієї посади.
Новими членами управи того дня були обрані: С.С. Маєвський (ротмістр), І.Д. Яковлєв (штаб-ротмістр), В.М. Коростовцев (поручник), С.А. Лошкарьов (гвардії полковник), С.П. Хаников (капітан-лейтенант). Ось така «військова команда» стала разом з генерал-майором Герсевановим на чолі губернського земства в грудні 1867 року.
Після цих непередбачуваних подій серед земців виникло деяке непорозуміння. Наступного дня 4 грудня на збори з’явилися 19 чоловік, з них четверо колишніх членів управи, що втратили право бути гласними. Голова зборів очікував прибуття відсутніх гласних (до 20 чоловік за регламентом), але вони ні цього, ні наступного дня не з’явилися: чи то розчарувалися в земстві, чи то необхідність їхньої присутності у власних господарствах стала настійною. Таким чином, збори самі собою припинилися, не завершивши розгляду багатьох важливих питань.
24 грудня Д. Бразоль, відчуваючи і свою провину в ситуації, що склалася, звертається з проханням про відкриття нових зборів губернського земства. Губернатор відповідає, що до затвердження МВС нового голови та членів управи збори відкрити неможливо.
Але вже 8 січня 1868 року на ім’я Герсеванова надійшло повідомлення губернатора: «7 січня отримана мною телеграма від міністра внутрішніх справ такого змісту: «Вибори губернськими земськими зборами голови губернської земської управи визнані урядовим Сенатом правильними. Затверджую головою генерал-майора Герсеванова». Повідомляючи про це ваше превосходительство, маю честь запросити вас до вступу на посаду голови губернської управи. Дунін-Борковський».
Микола Герсеванов – нащадок старого грузинського роду, що переселився в Україну в другій половині XVIII століття. 1866 року, будучи проводирем дворянства Новомосковського повіту, він очолив перші повітові земські збори й від них обирався губернським гласним, яким залишався до самої смерті. Як же склалася його діяльність у царині земського самоврядування? Вже на перших засіданнях губернських зборів, 27 вересня, Герсеванов робить повідомлення про «Московско-Севастопольскую железную дорогу», будівництво якої вже почалося у бік Харкова. Довідавшись, що в Харкові зібралися надзвичайні збори для обговорення подальшого напрямку залізниці, Герсеванов звернувся до гласних зі словами:
«Милостиві добродії! У той час як комітети в Ростові, Таганрозі, Маріуполі, Бердянську невтомно трудяться, щоб звернути на себе увагу уряду, як у Херсоні утворений при губернській управі особливий комітет, щоб покрити всю губернію мережею залізниць, як у Рязанській губернії будується коштом земства залізниця з Москви в Рязань, невже ми, земство катеринославське, не скажемо слова, щоб нагадати про залізницю першорядної ваги, що давно затверджена, була позначена в натурі і навіть почата будівлею, але відкладена, може, через те, що ніхто не нагадував про неї уряду?».
У своєму повідомленні Герсеванов доводить переваги залізниці на Севастополь перед азовськими портами (незамерзаюче море, зв’язок столиці з декількома губерніями, наявність зворотніх вантажів, зв’язок верхнього Дніпра з нижнім, де переривається порогами пароплавство, що вигідно для губернії). Збори ухвалюють рішення щодо клопотання перед урядом про залізницю й виявляють готовність посприяти будівництву лінії, що проляже Катеринославською губернією.
Розуміючи, що від стану шляхів сполучення залежить вигідний збут продуктів сільського господарства, Герсеванов продовжує працювати над цією темою. Протягом півтора року він збирає статистичні відомості щодо торговельного руху від Катеринослава до Криму, друкує й розсилає їх губернським гласним Катеринославської та Таврійської губерній. Роблячи висновок, що торговельний рух у цьому напрямку досить значний, він пропонує будувати кінну залізницю від Ігренської пристані до Криму (доповідь Герсеванова від 4 березня 1868 року).
Він шляхом листування веде перемовини з капіталістом і будівельником кінних залізниць у Петербурзі Каншиним, їде до Європи, де оглядає єдину кінну залізницю з Австрії до Богемії. Діставши згоду Каншина на будівництво залізниці, він пропонує доручити полковникові М. Родзянку й генерал-майорові Герсеванову увійти в переговори з урядом про дозвіл концесії на її будівництво. У той же час він не залишає надій на будівництво парових залізниць. Разом з депутацією Катеринославської і Таврійської губерній він готує і подає записку до МВС про залізницю.
Важливе значення в господарстві губернії мали мости та переправи через річки. Герсеванов особисто контролював їхнє будівництво та ремонт, а в 1869 році влітку об’їхав усі мости, побудовані за два роки. Так, він відзначав, що міст через Дніпро в Катеринославі побудований з лісу не кращої якості. А чудове будівництво мостів в Олександрівському повіті стало приводом для подяки від імені губернського земства голові Олександрівської повітової земської управи графові О.Є. Канкріну.
Зі значних питань, за вирішення яких узялися губернські гласні в перше триріччя, були питання про заснування земельного земського банку, про прийняття земством турбот щодо продовольства селянського населення, про відкриття фельдшерської школи, про торгівлю хлібом, про відкриття нових ярмарків, про винищування ховрашків, про богоугодні заклади, про наповнення бюджету земства тощо. Перші земці порушували питання про забезпечення сільського господаря найманою працею – адже практично всі гласні були великими землевласниками.
У жовтні 1869 року відбулися IV чергові збори губернського земства. 24 жовтня головою управи був обраний Н.І. Штанський, але до затвердження його міністром, головував Микола Герсеванов. Обраний секретарем зборів, він редагує журнал зборів, що займає в нього багато часу й віднімає можливість бути присутнім вечорами на засіданнях ревізійної, фінансової й змішаної комісій, де обговорюються найважливіші доповіді управи, і, де, як він думав, йому обов’язково необхідно бути. Тому він просить збори звільнити його від звання секретаря. Збори просять його залишитися.
Він погоджується, при цьому звертаючись до зборів з такими яскравими словами: «Я глибоко переконаний, що земство є нова, жива сила Росії, що на нього чекає велике майбуття; я вірний слуга земству, і, як Ви, Милостиві добродії, обрані особи земством губернії, то не можу не виконати Вашого бажання, і залишаюся... поки моє здоров’я дозволить».
1870 року він продовжує працювати в земстві почесним членом управи, а 28 жовтня на зборах його знов обирають секретарем. Будучи хворим, він відмовляється від посади, але працювати продовжує. Хвороба горла не давала йому можливості, говорити, читати постанови. «Ви самі бачите, у якому я становищі, я ледь ходжу. Я служив земству завжди, але тепер фізичні сили не дозволяють», – говорив він, і вже 30 жовтня через хворобу не приходить на засідання.
Помер Микола Борисович Герсеванов на самоті (родинне життя склалося для нього несприятливо) 4 липня 1871 року у своєму маєтку. Похований у Катеринославі на міському цвинтарі (нині стадіон «Дніпро-Арена»).
Підбиваючи підсумки першого триріччя діяльності земства губернії, можна відзначити його енергійний, яскравий початок. Йшов складний процес становлення земських установ, характеристику якому дав гласний Я.Я. Савельєв: «Нам, як зачинателям нової величезної справи самоврядування, поки ще необхідно сіяти зерно в землю для того, щоб мати змогу згодом зібрати сторицею посіяне».
Валентина Лазебник
Бібліографія
Борец И. Очерк о деятельности земских учреждений Екатеринославской губернии по народному образованию // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края.– Екатеринослав, 1905.– С. 1–13.
Герсеванов Н. Несколько слов о действиях русских войск в Крыму в 1854 и 1855 годах / Н. Герсеванов.– Париж, 1867.
К 50-летнему юбилею губернского земства: [К 50-летию Екатеринославского губернского земства - поздравления] // Екатеринославская земская газета. – Екатеринослав, 1916. – № 74(20.09). – С. 1.
Осипов В. Некоторые итоги деятельности Екатеринославского губернского земства за 50 лет его существования // Пятидесятилетие Екатеринославского губернского земства. 1866–1916.– Екатеринослав, 1916.– С. 12–24.
Осипов В.І. Пятидесятилетие Екатеринославского Губернского Земства 1866-1916 гг.: [Задачи земства, первые годы жизни, итоги деятельности] / В.І. Осипов // Екатеринославская земская газета. – Екатеринослав, 1916. – № 73(16.09). – С. 1-5.
Постановления ЕГЗС, сентябрьской сессии, 1866 г.– Екатеринослав, 1867.
Постановления очередного Екатеринославского губернского земского собрания (с. 21.11. по 4.12.1867 года) ноябрьской сессии 1867.– Екатеринослав, 1868.
Постановления чрезвычайного Екатеринославского губернского земского собрания. Февральской сессии 1868 года.– Екатеринослав, 1868.
Постановления Екатеринославского губернского земского собрания. 3-й очередной сессии с 5 по 24 января 1869 года.– Екатеринослав, 1869.
Постановления ІV очередного собрания, с 22 октября по 5 ноября 1869.– Екатеринослав, 1870.
Постановления V очередного собрания, с 18 октября по 1 ноября 1870.– Екатеринослав, 1871.
Пятидесятилетие Екатеринославского земства. 1866–1916– Екатеринослав, 1916.
Систематический свод постановлений Екатеринославского Губернского Земского Собрания 1866–1913 гг. Т. 1 (1866–1889).– Екатеринослав, 1914.– 1182 с.
Чулков Н. Герсеванов Н.Б. // Русский биографический словарь. Герберский-Гогенлое.– Москва, 1916.– С. 86–89.
* * *
Великое и трудное дело предстоит вам...: [История Екатеринославского губернского земства] // Неизвестная Екатеринославщина : Исторические очерки / В. Лазебник. – Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2012. – С. 72-83.
***
Кочергін І. Впровадження земських установ в Катеринославській губернії // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2006 рік: бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2005.– С. 75–79.
Лохматова А.І. Катеринославське земство / А.І. Лохматова.– Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999.– 200 с.
