Микола Глущенко: місія здійснена
Такої біографії, як у Миколи Петровича Глущенка, одного з найвідоміших українських митців радянського періоду, як кажуть, варто пошукати. Імпресіоніст, неперевершений колорист і пейзажист, автор понад 10 тисяч живописних полотен і – відомий розвідник, що першим повідомив Сталіну про підготовку Німеччини до війни з СРСР і добув дані, вагу яких для Радянського Союзу було важко переоцінити, атлет, світський лев, вишуканий естет, – це все про нього, про Глущенка.
Микола Глущенко народився 17 вересня 1901 року в м. Новомосковську Катеринославської губернії (зараз Дніпропетровська область) у селянській сім’ї. Після смерті батька він разом із матір’ю переїхав до Юзівки (Донецьк).
У 1918 році закінчив комерційну школу і планував вступити до Харківської вищої технічної школи, хоча вже тоді в нього виявився потяг до малювання. Однак долю художника назавжди змінив вир громадянської війни. У 1919 році Глущенка мобілізували до армії Денікіна, і разом із рештками білогвардійських військових формувань він опинився на території Польщі у таборі для інтернованих осіб, звідки втік до Німеччини.
У Берліні Микола Глущенко закінчив приватну художню школу і Вищу школу образотворчого мистецтва. Його талант у період навчання матеріально підтримували видатні діячі української еміграції – гетьман Павло Скоропадський, колишній представник УНР у Берліні професор Роман Смаль-Стоцький, письменник Володимир Винниченко, який і сам захоплювався живописом.
Микола Глущенко приятелював із українським письменником і кінорежисером Олександром Довженком, який на той час працював у радянському консульстві в Берліні. Саме Довженко допоміг Глущенку отримати паспорт громадянина СРСР, і, за деякими даними, саме він представляв «довгу руку Москви», яка допомогла завербувати Глущенка для роботи на радянську розвідку. Імовірно, що причиною його згоди стало палке бажання повернутися на батьківщину, в Україну, але ціна повернення колишнього білогвардійця була високою.
Як це було насправді – достеменно невідомо, але точно відомо, що в Парижі, куди Микола Глущенко невдовзі потрапив, він із 1926 року працював на радянські спецслужби – у Москві, в Центрі, його знали як «агента Ярему».
На початковому етапі розвідувальної діяльності Глущенку доручили збирати інформацію про «ворожу діяльність і наміри закордонних антирадянських і націоналістичних організацій». Це було нескладно, адже у Парижі в художньому ательє Глущенка на вулиці Волонтерів, 23, часто збиралися, по старій пам’яті, лідери білоемігрантських і українських націоналістичних угрупувань. Художника відвідували Дмитро Андрієвський, один із фундаторів ОУН, а також австро-угорський ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург – племінник колишнього австрійського імператора Франца Йосифа, відомий у націоналістичних колах як полковник Української Галицької Армії Василь Вишиваний. За деякою інформацією, подружжя Глущенків персонально «опікало» Володимира Винниченка та його дружину, які на той час мешкали у французькому містечку Мужен поблизу Канн.
Микола Глущенко вів активне творче і богемне життя, проводив із великим успіхом свої виставки у різних країнах світу і все більше ставав відомий як неперевершений майстер пейзажу. Він дружив із Пабло Пікассо та Анрі Матіссом, і його твори на виставках експонувалися поруч із картинами цих майстрів.
Згідно з розсекреченими після розпаду СРСР архівними матеріалами, в цей період Глущенку, завдяки тісним контактам із бельгійським підприємцем Андре Мірабо, вдалося добути науково-технічну оборонну інформацію надзвичайної ваги. В архівних матеріалах, зокрема, йшлося про секретні креслення 205-ти видів військової техніки, в тому числі авіаційних моторів для винищувачів.
Свій художній талант Глущенко також неодноразово використовував у розвідувальних цілях. Зокрема, художник на замовлення розвідцентру зробив портретну замальовку вбивці Симона Петлюри – Самуїла Шварцбада – під час судового процесу над ним. Також на замовлення Сталіна він малював портрети Ромена Роллана, Мішеля Кашена, Анрі Барбюса, інших знаменитих представників французької творчої еліти, з багатьма із яких був особисто знайомий і підтримував дружні стосунки. Глущенко був особисто знайомий із Луї Арагоном, до нього в майстерню заходили Маяковський і Бунін.
Та це й не дивно. Глущенко був освіченою і широко обізнаною людиною. В товаристві він завжди знаходився в центрі уваги. Цьому сприяла й імпозантна зовнішність. Паризький критик так написав про художника в 1935 році: «Глущенко з чудовою статурою, весь із м’язів – не лише художник, а й чемпіон із легкої атлетики. Як пливець він дивує навіть болеарців, котрі виросли на морі. Він запливає в море так далеко, що зі зворотньою дорогою відстань становить близько восьми кілометрів. А ввечері, одягаючи смокінг, він перетворювався на світську людину на обідах у міжнародному товаристві у своєму готелі».
У 1935 році Микола Глущенко наполегливо просив дозволу повернутися в Україну. Говорив, що більше двох місяців не витримає. Але від нього вимагали ще на рік залишитися у Парижі. І він залишився – «для завершення важливої розвідувальної акції». У липні 1936-го художник із дружиною і сином повернулися до СРСР. В Москві йому дали «житло» – кімнатку в комуналці площею 9 кв. м. Але Глущенко був настільки щасливий із повернення, що не зважав на труднощі, малював, організовував свої виставки в Києві.
Утім, його кар’єра розвідника на цьому не закінчилася. На початку 1940 року радянська розвідка поставила перед Глущенком завдання: організувати паралельно дві виставки – німецького образотворчого мистецтва в Москві та народної творчості СРСР у Берліні. Розрахунок робився з огляду на те, що такого відомого художника, який, до того ж, вчився у Берліні, не стануть підозрювати у шпіонажі. І він себе виправдав.
Обидві виставки були дуже успішними. Берлінською виставкою керував особисто Глущенко. З Німеччини «агент Ярема» передав до НКВД термінову інформацію, яку отримав від керівництва Українського наукового інституту, що підпорядковувався Міністерству пропаганди Німеччини: йшлося про те, що Гітлер веде інтенсивну підготовку до війни із СРСР. Зокрема: в Німеччині за наказом відомства Геббельса в обстановці суворої секретності видавалися німецько-українські словники для піхоти, льотчиків, словник військово-топографічних, економічних і політичних українських термінів, кишенькові словники і детальні топографічні карти усієї території України. Повідомлення було датоване 10 червня 1940 року – за рік до початку війни і майже за півроку до аналогічного повідомлення про підготовку Німеччини до війни із Союзом легендарного розвідника Ріхарда Зорге.
А на самій виставці ніхто й не підозрював, для чого насправді приїхав до Берліна цей чудовий пейзажист. В останній день роботи виставки її відвідало вище керівництво Рейху на чолі з міністром закордонних справ Ріббентропом. Звертаючись до Миколи Глущенка, Ріббентроп сказав, що Гітлер високо цінує його талант, вважає одним із найкращих пейзажистів у Європі і на пам’ять дарує йому альбом власних акварельних малюнків та нагороджує почесною грамотою.
Чим був викликаний такий вияв довіри – важко сказати. Деякі мистецтвознавці стверджують, що у 20-х роках Гітлер брав уроки малювання у Глущенка. Інші кажуть, що в роки студіювання в Берліні Глущенку деякий час довелося провчитися з молодим штурмовиком, який згодом став відомий у світі як Адольф Гітлер.
Історія подарованого альбому, зрозуміло, теж була непростою. Після повернення в Москву Глущенко передав його керівництву розвідки. Потім познайомитися з творчістю Гітлера побажав Сталін. До Глущенка альбом повернувся тільки через півтора роки. Після смерті художника, у 1977 році, його дружина начебто віддала альбом у Міністерство культури для ознайомлення, а звідти він перекочував до Ради міністрів. Зрештою, до наших днів з усього альбому дійшла лише копія одного акварельного малюнка Гітлера.
...Війна поклала кінець шпигунській кар’єрі Глущенка. У 1944 році вже визнаний майстер нарешті зміг переїхати до Києва і присвятити решту життя творчості. Його майстерня розмістилася на горішньому поверсі найвищого на Хрещатику «московського» будинку, що звертався фасадом на вулицю Богдана Хмельницького.
За свідченнями тих, хто близько знав Миколу Петровича, він був надзвичайно дисциплінованим і вимогливим до себе. Щодня о дев’ятій ранку він уже знаходився в майстерні. Страшенний трудоголік, Глущенко не чекав, коли його надумає відвідати муза. Завдяки цьому за своє довге творче життя він написав понад 10 тисяч полотен, серед яких найбільше пейзажів.
Микола Глущенко понад усе любив природу. Вона була його кумиром. Митець любив казати: «Ніколи не пишіть того, що бачите, – тільки те, що відчуваєте». Мабуть, саме тому в його пейзажі був закоханий Максим Рильський. Він писав: «Коли дивлюсь на речі Глущенка, присвячені ним улюбленій Кончі-Заспі, то не раз ловлю себе на думці: та отут же саме я блукав, під цією-от мрійною березою відпочивав, розмовляючи з друзями, цією стежкою йшов самітно, тихенько співаючи... Вода – а вода – це, як кажуть, один із «каменів спотикання» для художника – вода, змальована Глущенком, раз у раз примушує мене, затятого рибалку, подумати про вудочку, скрикнути вголос: «Отут, мабуть, здорово ловиться краснопір!» А Михайло Стельмах під враженням від картини Глущенка «Вітер» згодом написав: «Вітер так був виписаний, що, здавалося, його можна було обійняти».
Його називали поетом живопису. А сам Глущенко до пейзажу ставився з великою повагою: «Я люблю природу, бо це ж – вічність. Тому її відтворюю. Може, якусь мить вічності і впіймав на полотні... Море й земля, сад і поле, квітка й трава – дивні витвори природи...»
...Був у його творчості й період вимушеного оспівування радянського ладу. Тоді з’явилися такі роботи, як «Страта іспанських революціонерів», «Ленін біля стіни Комунарів», «Смерть героя громадянської війни Василя Боженка», «Оборона Москви» та багато інших. Незадовго до смерті Микола Петрович відібрав 250 полотен, виконаних у 1950-ті роки, і попросив дружину їх спалити, оскільки вони не характеризують його як художника. Прохання митця не було виконане повністю – згодом картини були знайдені в майстерні, і Міністерство культури передало їх на збереження до музею – без права експонування. Микола Глущенко мав щасливу творчу долю. Він отримав широке визнання ще за життя, був народним художником СРСР, лауреатом Державної премії імені Т.Г. Шевченка.
Сьогодні ж Глущенко вважається чи не найвідомішим художником радянського періоду. Особливо цінуються його ранні імпресіоністичні полотна. Роботи митця зберігаються у численних приватних колекціях і експонуються в багатьох музеях України, Росії, Франції, Німеччини, США, Канади та інших країн. Милуючись буянням барв та насолоджуючись «миттєвостями вічності», відображеними на його полотнах, ви неодмінно почуєте і перекази про неймовірні історії багатого на події життя Миколи Глущенка: «Як?! Хіба ви не знаєте?..»
Галич Р. Микола Глущенко: місія здійснена // http://www.artukraine.com.ua/journals_articles/Mikola_Glushchenko__misiya_zdiysnena/7/
Бібліографія
Громов Д. Живописный агент / Громов Д. // Корресподент.– 2007.– № 35.– C. 78–80.
Джусов А. Б. Микола Петрович Глущенко - один з кращих пейзажистів Європи, майже всі картини якого безслідно зникли з музеїв Новомосковщини / А. Б. Джусов // Новомосковська правда.– 2012. – № 39(9.05). – С. 2.
Звірко В. Ярема – мудра голова, або Як Гітлер подарував нашому земляку свої акварелі / В. Звірко // Наше місто.– 2006.– 20 верес.– С. 3.
Кокошко Ю. Мастер кисти и шпионажа / Ю. Кокошко // Днепр вечерний. – 2016. – № 93(15.12). – С. 14.
Кокошко Ю. Микола Глущенко (1901-1977) - лауреат Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1972 року / Кокошко Ю. // Днепр вечерний. – 2014. – № 145(7.11).
Микола Глущенко // Хроніка 2000. Дніпропетровськ : виміри історичної долі. – К. : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2008. – Вип. 74. – С. 193-196.
Рожановский С. Холст, цветущий буйством красок / С. Рожановский // Днепр вечерний.– 2007.– 3 марта.– (№ 33).– С. 5.
Чабан М. Життя «на два фронти»: [Біографія художника М. Глущенка; відкриття виставки М. Глущенка у Дніпропетровському художньому музеї] / М. Чабан // Зоря. – 2016. – № 92(23.11). – С. 8.
Чабан М. Микола Глущенко... або сімнадцять років ностальгії / Чабан, М // Твій рідний край. – 2017. – № 2(12.01). – С. 7.
