У Сурсько-Литовському експонують Решетникова.

У Сурсько-Литовському експонують Решетникова.

Щодо того, що Федір Решетников був художником відомим, у людей старшого та й середнього покоління і найменших сумнівів не повинно виникати. Його картини «Знову двійка», «Прибув на канікули», «Захопили «язика», «За мир» були знайомі буквально кожному. Про те ж, чи відповідають вони ідеологічним постулатам, ми, звісно, задумувалися найменше. Хоча й затямлювали Решетникова таким собі взірцем жанру соціалістичного реалізму, свого часу активно втовкмачуваного в нашу свідомість.

З огляду на регалії Федора Павловича можна говорити про незаперечну прихильність до нього долі. Народний художник Радянського Союзу, лауреат двох Сталінських (себто Державних) премій, професор Московського художнього інституту імені Сурикова, віце-президент Академії мистецтв Радянського Союзу у 1974–1987 роках – про такий послужний список справді можна тільки мріяти. Проте шлях до визнання Федір Павлович пройшов тернистий. І творцем своєї долі був сам. А його творчість не завжди органічно вписувалася до канонів соцреалізму. Просто сама радянська система змусила його, як і багатьох інших талановитих митців того часу, стати своїм співцем.

«То що, моя мама свята?..»

Неподалік від південної частини Дніпра розташувалося чималеньке за розмірами село Сурсько-Литовське. Як уже зрозуміло з назви, історія його незвичайна. Проте якраз литовці тут не мешкали ніколи, та й узагалі жодного відношення до села не мали. Як ми пам’ятаємо з історії, литвинами здавна називали білорусів – мешканців Великого князівства Литовського. Коли ж у 1794 році з ініціативи князя Потьомкіна в Катеринославі відкрили суконну фабрику, виникла гостра потреба у кваліфікованих кадрах. А де їх взяти? З Білорусі. Як це не дивно, з 1786 року в містечку Дубровно Могилівської губернії (нині це – Вітебщина) існувала суконна мануфактура під назвою ...«Катеринославська». Отож саме звідти перевели суконну та шовково-панчішну мануфактури, які невдовзі злилися в одне підприємство. Тоді ж у розташованій за вісімнадцять верст від Катеринослава слободі Сурській поселили й приписних селян із Білорусі, які зайнялися сільським господарством. Загалом же з Дубровно доставили 292 майстрових та 205 фабричних людей.

Отже, Сурсько-Литовське має чітко виражене білоруське коріння. І саме звідси отримали путівку в життя чимало відомих людей. Проте Федір Решетников серед них – поза конкуренцією. Що характерно, й до переселенців-білорусів він відношення не має. Принаймні Ольга Семенівна Іванова, котра з 1963 року збирає матеріали про митця і нині очолює розташований у місцевій школі його музей, запевняє у беззастережно російському походженні Федора Павловича. Сурсько-Литовське завжди вирiзнялося багатонаціональним складом населення. 

Сам же талант художника у Феді з’явився не на порожньому місці. Його батько був знаним іконописцем – навіть навчався в чугуївського майстра І. Бунакова, котрий давав перші уроки самому Іллі Рєпіну. Решетников-старший розписав дерев’яну церкву і в Сурсько-Литовському. При цьому у створених ним образах святих впізнавалися односельці. Маленький Федя, впізнавши серед них і свою неньку, тоді навіть зробив висновок: «То що, моя мама свята?..».

Згодом та церква згоріла. Односельці мимоволі почали «переводити стрілки» на Решетникова-старшого, мовляв, «покарав Господь за те, що образи в тій церкві з живих людей були списані».

Доля іншої сільської церкви виявилася не менш трагічною. Десь у 1962 році в унісон тодішнім атеїстичним пориванням її вирішили банально висадити у повітря. Проте прибулі з Дніпропетровська мінери нічого вдіяти з будівлею не змогли. Довелося викликати на підмогу харків’ян, котрі довели невдячну справу до кінця.

Одна з церковиць розташовувалася поруч зі школою. І коли Федір Павлович приїздив до Сурсько-Литовського, звертав увагу, як пригадує Ольга Іванова, на те, що на цьому місці нічого не росте. Не погодитися з ним було важко... Нині тут вирішили поставити каплицю для відспівування померлих.  

Такою ж трагічною виявилася і доля родини Решетникових. Коли Феді виповнилося три роки, померла мама, а ще через рік не стало й тата. Отож діти (у подружжя їх загалом народилося одинадцятеро) залишилися самі по собі. Саме дитячі пустощі – бавилися сірниками, від яких загорілася тирса, – призвели до нової біди: згоріла хата. Перелякані малята тоді поховалися під лаву, але, на щастя, вчасно наспіли сусіди і встигли всіх урятувати. Проте з одинадцятьох дітей Решетникових вижили тільки четверо – троє братів та сестра Ганна. Старший серед них, Василь, тоді мешкав у Дніпропетровську. Отож мусив надати їм притулок, у тому числі й Феді. Що цікаво, мешкав Василь на вулиці Українській. Вулиця з такою ж назвою є і в Сурсько-Литовському, Ольга Іванова стверджує, що Решетникови мешкали саме на ній.

Художник криголаму «Челюскін»

Брат, помітивши Федині здібності, віддав його навчатися до церковно-парафіяльної школи. Бачачи, наскільки тяжко братові було утримувати ще і його, Федя намагався всіляко позбутися його опіки. Не гребував будь-якою роботою – працював і теслею, і столярем, і чоботарем, і, нарешті, у малярній майстерні... Афіша клубу села Грушиного, куди на якийсь час занесла доля Федю, повідомляла: «Народний клуб.          28 травня. Вистава «Дезертир». Автор Решетников. Постановка Решетникова. Хор під керуванням Решетникова. Танці. Біля рояля – Решетников». Ось таким він був на всі руки майстром, справжньою людиною-оркестром.

Зрештою, десь на початку 20-х років Федір вирвався на Донбас. Там працював робітником, декоратором. Аж доки в рудничному комітеті не оцінили його здібності належним чином, відправивши на художній факультет Московського робфаку мистецтв. Потім навчався в Московському художньому інституті. 

На цей час припадає і ще одна важлива віха в житті Решетникова. Він домагається участі в експедиції на криголамі «Сибіряков», що мав вперше в історії Радянського Союзу пройти Північний морський шлях за одну навігацію. «Мені до смерті хотілося в Арктику!» – пояснював свою настирливість.  

А в 1933 році відбулася його перша персональна виставка, основою якої була, певна річ, тематика морського походу. Кращою ж картиною преса назвала «Ремонт «Сибірякова» серед криги». Країна живопис Решетникова теж оцінила належно – його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У липні того ж року він відправився у складі легендарної арктичної експедиції пароплава «Челюскін» уже як штатний художник. На судні організував випуск стіннівки «Льодовитий крокодил», зробив багато ескізів.

А 13 лютого 1934 року «Челюскін» спіткала трагедія, яка сколихнула весь світ. Протягом 2,5 годин судно пішло під воду. Загинули з ним і всі роботи Решетникова. На щастя, усі 103 челюскінці врятувалися, висадившись на крижині, де протягом двох місяців продовжували свої наукові пошуки. Решетников теж без діла не сидів – став випускати газету «Не сдадимся!», закоцюрблими пальцями відновив зроблені на судні ескізи. Загалом мужнім підкорювачам Арктики він присвятив понад сорок робіт, серед яких найвідоміші – «Перший літак на крижині челюскінців» і «Загибель «Челюскіна».

Протягом наступних тринадцяти років він працював віце-президентом Академії мистецтв СРСР. З цією посадою він розпрощався у 1987-му. А вже наступного року помер. Некролог із приводу такої сумної події підписали чільні особи партії та радянського уряду. Проте, швидше, за інерцією. Переможною ходою тоді крокувала горбачовська перебудова. Образ художника, котрий оспівував Сталіна, у ці канони явно не вписувався... Тут справді крити було нічим – робота Решетникова «Генералісимус Радянського Союзу Й.В. Сталін» свого часу висіла в установах, школах, багатьох оселях радянських людей. Та й нині, поблукавши в інтернеті, на неї натрапиш з обов’язковим коментарем про неприпустиму улесливість художника. Дві Сталінські премії, яких Решетников був удостоєний у 1949 та 1951 роках, жару до цього «вогню» тільки додавали. Отож помер митець у час «невдалий». Тому й поховали його не на номенклатурному Новодівичому цвинтарі, а на віддаленій околиці Ваганьківського. За свідченнями очевидців, могила художника нині справляє гнітюче враження – неогороджена, з дешевою мармуровою табличкою, на якій, окрім Решетникова, значиться й ім’я його дружини Лідії Бродської, померлої у 1991 році...


«А ювілей перенесемо до Дня незалежності...»

Ольга та Іван Іванови мешкають у Сурсько-Литовському з 1950 року. Потрапили вони сюди після закінчення Криворізького педагогічного інституту. Понад тридцять років Іван Іванович пропрацював у місцевій школі завучем та директором, і на цій посаді люди ще й досі згадують його з вдячністю. Бо зроблено його зусиллями і справді чимало. Справа у тому, що школа в Сурсько-Литовському старенька – збудована ще у 1916 році. Проте навчаються діти у ній дотепер. За керівництва школою Івановим до старої будівлі з червоної цегли чимало добудували. Дещо нащадки не вберегли, як-от безжалісно зруйнований спортивний зал, але більша частина приміщень використовується дотепер.

Ольга Іванова не розлучається зі школою вже 66 (!) років. До 1997-го вона тут викладала російську мову та літературу. Вийшовши на заслужений відпочинок, зосередилася винятково на музеї Решетникова, розташованому у приміщенні школи. Саму ж експозицію почала збирати ще з 1963 року. Тоді ж почала переписуватися з Федором Павловичем, навіть їздила з учнями на зустріч із ним до Москви. Сам художник стараннями Ольги Семенівни до Сурсько-Литовського теж навідувався. Одного разу в Дніпропетровському художньому музеї навіть експонувалася його персональна виставка. 

Декілька років тому мені довелося познайомитися з дітищем Іванової. Тепер же, побувавши в музеї Решетникова вдруге, неабияк був вражений просто дивовижними змінами. Над кожною вивішеною картиною – підсвітка, стіни та стеля оздоблені сучасними матеріалами. Побувавши в музеї, він відгукнувся на прохання посприяти відзначенню ювілею художника – цільовим призначенням було виділено 80 тисяч гривень на ремонт. Тепер і гостей не соромно приймати. Та й показати є що. Перед своєю смертю Решетников подарував музею в Сурсько-Литовському відразу 22 свої роботи. Про кожну з них Ольга Семенівна може багато розповісти. Ось твори з арктичного циклу. А ось численні ескізи до знаменитої «Знову двійка». Виявляється, одна з найвідоміших робіт художника стала наслідком колосальної праці. Як розповідає Ольга Семенівна, саму ідею перенести сюжет картини до родини «підказала» донька Федора Павловича – замість звичної для неї п’ятірки вона якось примудрилася отримати... четвірку. Собаці й узагалі довелося два кілограми ковбаси згодувати, доки не змалював з нього натуру. А от хлопчика – головного героя – розшукав, здається, під час дитячого футбольного матчу. Причому він був воротарем. Що цікаво, про те, що слугуватиме прообразом двієчника, хлопчина не знав.

100-річчя з дня народження Федора Решетникова виповнилося 28 липня. Проте, за наполяганням районної влади, офіційне відзначення знаменної події перенесли на      21 серпня – мовляв, тоді й люди з відпусток повернуться і до Дня незалежності України дійство приурочимо. Звучить і справді характерно. Росіянин за походженням і російський художник вшановується до Дня незалежності України. Може, у тому і вся суть – наша земля для талантів благодатна.

Проте для однієї людини чекати аж до 21 серпня виявилося непомірно довго. Це – племінник художника Євген Васильович Решетников, котрий мешкає в Запоріжжі. Він з’явився у Сурсько-Литовському 28 липня і не з порожніми руками – презентував музею небачені донині фото. Тепер Ольга Семенівна новому поповненню експозиції не нарадується. Бо це стало сенсом її життя...

Довгаль С. 


Бібліографія

Живописець із Сурсько-Литовського (Федір Павлович Решетников) : біобібліограф. посібник / упоряд.: Т. Зайцева, І. Голуб, М. Кавун. – Дніпропетровськ, 2006. – 8 с. 

Фёдор Павлович Решетников // Мастера советского изобразительного искусства: Произведения и автобиографические очерки / Сост. П.М. Сысоев и В.А. Шквариков. – М. : Искусство, 1951. – С. 425-434.

Громова Л. Покровитель двоечников нашел приют в школе: [О музее Федора Решетникова в Сурско-Литовском] / Л. Громова // Днепр вечерний.- 2006. – № 129. – 5 сент. – С. 4.

Жилкина Л. Художник и полярник  // Приднепровская магистраль. – 2016. – № 26(22-28.07). – С. 8.

Звірко В. Хто написав картину «Знову Двійка?»: [Виповнюється 100 років з дня народження Федора Павловича Решетникова] // Наше місто. – 2006. – 28 лип. – С. 3.

Калинова Д. Навічно повернувся до своїх витоків // Вісті Придніпров'я . – 2011. – № 70(13.09). – С. 10.

    Романчук Л.    Полвека музею Федора Решетникова: [О 50-летнем юбилее Народного мемориального музея имени Федора Решетникова в селе Сурско-Литовское] / Романчук Л. // Днепр вечерний . - 2012. - № 132(12.10). - С. 29 : фот.

Серадский Ю. Арктическая эпопея «Челюскина»: [Среди челюскинцев были два наших земляка - океанолог и гидробиолог, днепропетровец Петр Петрович Ширшов и уроженец Сурско-Литовского, журналист и художник Федор Павлович Решетников] / Ю. Серадский // Днепровская правда. – 1999. – 27 апр.

Токтарова О. Решетніков знайомий і незнайомий: / О. Токтарова // Джерело. – 2002. – № 21-22. – листоп. – С. 16.

 Хмельковська, О. Жива пам'ять / О. Хмельковська // Дніпровська зоря. - 2010. - № 30(30.07). - С. 3.

 Яківець, Н.    Перлина Сурсько-Литовського краю: [50 років виповнилося народному меморіально-художньому музею Федора Решетникова у Сурсько-Литовському] / Н. Яківець // Дніпровська зоря. - 2012. - № 44(9.11). - С. 6.


 05.07.2021
 (1 переглядів)