Повітове місто на Дніпрі. Сліди колишніх починань.
Радянський період одного з районних центрів Дніпропетровщини – міста Верхньодніпровська можна назвати апогеєм розквіту. Саме тоді місто зростало, розширювалося промислове виробництво, будувалося нове житло, зростало населення. На жаль, час робить свою справу і зараз невеличке місто мало чим вирізняється серед інших районних центрів Дніпропетровщини.
У 1970-ті рр. було реконструйовано центральний проспект міста, це зумовлювалося багатьма чинниками. Докорінно змінився зовнішній вигляд центральної частини з її історичним ядром. Політичні зміни у державі припинили почату перебудову «застарілого» житлового фонду, завдяки цьому ще є можливість зустрічати серед новобудов (деякі так і зосталися не добудованими) старовинні будинки, що нагадують мешканцям і гостям міста про давню історію колишнього Верхньодніпровська. На жаль, при складанні плану нового будівництва та проєкту реконструкції не було проведено спеціальних історико-архітектурних досліджень, тому на сьогодні містобудівна спадщина районного центру залишилась без належної уваги.
Більшість споруд, відомих з історичних джерел, зникли назавжди. Серед вцілілих є дуже цікаві пам’ятки, що заслуговують на ретельне вивчення.
Необхідним на сьогодні залишається зберегти вцілілі пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення, виокремити територію історичного центру, райони концентрації історичної забудови, містобудівні особливості поселення тощо. Для цього потрібно опрацьовувати величезну кількість матеріалу в різних архівах Росії та України, проводити натурні обстеження, співставляючи отримані результати. В багатьох містах області, можливо, крім Дніпра та Новомосковська, така робота ніколи не виконувалася.
Звісно, межі історичного центру міста змінюються у часі, отримуючи нове обличчя, але кожен етап розвитку залишається назавжди, важливо лише роздивитися його й виокремити.
Верхньодніпровський повіт було утворено на частині території Катеринославського. Повітове місто Верхньодніпровськ виникло на місці слободи Новогригорівки, яку у 1785 році було передано до казенного відомства і призначено для поселення відставних сімейних та осілих солдатів.
Мальовнича низинна територія правого берега Самоткані привертала увагу поселенців ще з козацьких часів. Слободи Григорівка та Новогригорівка, що розтягнулися вздовж русла річки, засновані на місці колишнього козацького зимівника, дали планувальну основу майбутньому повітовому центру. 5 червня 1806 року на Катеринославщині з’являється повітове місто під назвою Верхньодніпровськ.
Наданий статус дещо пожвавлює життя поселення. Кількість мешканців у місті поступово зростає. На початку 1808 року уряд визнав за необхідне виділити нову ділянку землі, зручної для хліборобства та господарства мешканців. Однак цей захід не був вдалим, оскільки частина поселян наприкінці 1809 року переселилась і заснувала нову слободу за межами відведеної ділянки.
План міста Верхньодніпровська затверджено 14 червня 1823 року. Нові вулиці та квартали було розташовано на території колишніх солдатських слобід, які виникли набагато раніше.
Уважно розглядаючи план 1823 року, можна звернути увагу на прямокутну сітку кварталів, запроєктовану в тодішніх традиціях, міські площі з парафіяльними церквами та громадськими спорудами. Напрямки вулиць планувалися, повторюючи напрямок рельєфу (огинаючи північно-західну частину велетенського пагорбу), і в деяких місцях співпадали зі старими існуючими вулицями слобід. Саме тому вулична мережа має своєрідну і неповторну трасувальну структуру. Добре видно кілька районів, які у дійсності відповідали окремим, раніше існуючим поселенням. Вулиці, звісно, робилися рівними, а в громадських центрах, існуючих раніше слобід, проектувалися прямокутні за конфігурацією площі. В даному випадку, говорячи про проєкт нового Верхньодніпровська, мова йде про систему площ, які складали певну просторову композицію. Значні вулиці співпадали з поштовим трактом та існуючими напрямками основних шляхів.
Планування міста з північного заходу обмежувалося річкою Самотканню, а з півдня, сходу та південного сходу широкою окружною вулицею, напрямок якої окреслював конфігурації міських районів (колишніх слобод).
З пагорбу відкривалися широкі панорами, тому вулиці орієнтовано в двох напрямках на річища Самоткані та Дніпра, таким чином використовувався принцип далеких відкритих перспектив.
Композиційним ядром за планом мала бути міська площа з соборною церквою. Церкви у Верхньодніпровську всі знищено, відомі лише приблизні місця їхнього розташування. Це дуже важлива проблема, оскільки всі вказані парафіяльні площі раніше існували з побудованими церквами. На сьогодні немає єдиної думки про кількість церков, що були в місті! Не відомі навіть їхні назви! Це цікавий і перспективний напрямок для дослідників.
На жаль, проєктний план не несе інформації про здійснене будівництво, але деякі напрямки вулиць збереглися й на сьогодні, до того ж на плані вказано одну церкву, яка існувала на той період. Це дерев’яна церква в ім’я рівноапостольних святих Константина та Єлени. На жаль, не відомо, яка з чотирьох проєктних церков відповідала саме вказаній. Найщільніша забудова, вірогідніше, відбувалася в прирічковій частині міста. Храми будувалися на значному підвищенні і являли собою важливі містобудівні домінанти. Можна з впевненістю стверджувати, що квартали між річкою та умовною лінією міських площ було щільно забудовано. Всі квартали поділялись на дворові ділянки. Будівництво відбувалось і на позначках, вищих за парафіяльні площі, опановуючи схили пагорбу.
Звісно, будувалися міські споруди з дерева, яке сплавляли рікою. Цікавих споруд перших етапів розвитку повітового міста не збереглося, хоча можна віднайти їхні рештки методом археологічних розкопок.
Головний проспект міста, який з часом отримав назву Олександрійський, починався від Самоткані й прямував угору. На проспекті в низинній частині будувалися найбільш представницькі споруди, церковна площа та громадські заклади, будинки найзаможніших і найбагатших городян. Поступово забудова підіймалася по схилу пагорба, продовжуючи проспект.
З 1880-х рр. у планувальній структурі міста настає новий етап, обумовлений виникненням значних промислових підприємств, які займають значні за обсягами ділянки землі.
Територіально Верхньодніпровськ розростається у різних напрямках – на пагорбі та вздовж річки. З’являється велика кількість нових слобідок.
«Історичний центр» для Верхньодніпровська хронологічно обмежується дореволюційним періодом. Саме в цій частині планувальна структура міста у більшості відповідає проєкту ХІХ ст. і містобудівній культурі того часу. Звісно, після згаданої «реконструкції» було порушено масштабність і ритм забудови. Новоутворений центр міста вийшов за межі історичного. Та на цьому етапі закінчився наступний історико-містобудівний розвиток районного центру. На сьогодні важко визначити термін появи нового етапу, головним завданням залишається фіксація існуючого становища. Виявлення відсотку втраченого та цінність збереженого стане найкращою пам’яттю для колишнього повітового центру!
Олександр Харлан
Бібліографія
Кавун М. Верхньодніпровську – 225 // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2005 рік: Бібліограф. видання / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2004.– С. 163–166.
Перлина над Дніпром. Верхньодніпровську – 225 років: Наук.-популяр. видання.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2004.– 144 с.
Семенча Г. Якби каміння вміло говорити... Верхньодніпровщина: гіпотези, пошуки, знахідки: Історичний нарис / Г. Семенча.– Дніпропетровськ: ПП «Ліра ЛТД», 2008.– 352 с.
Сыжко В.Г. Верхнеднепровску – 225. Краткий очерк истории города Верхнеднепровска.– Дніпропетровськ: Пороги, 2004.– 127 с.
Феодосий (Макаревский А.) Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской Епархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия / Вступ. ст. і комент. Г.К. Швидько.– Днепропетровск: ВАТ «Дніпрокнига», 2000.– С. 371–375.
Харлан О. Новогригорівська церква в ім’я святих Константина та Єлени // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2010 рік: бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ, 2009.– С. 45–47.
Харлан О. Новогригорівська слобода на річці Самоткань // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2010 рік: бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ, 2009.– С. 256–258.
* * *
Голяк М.О. Верхньодніпровськ: Фотоальбом.– К.: Мистецтво, 1980.– 136 с.
* * *
Матросова О. Місто Верхньодніпровськ: з минулого в майбутнє [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.dnipro.libr.dp.ua/Verhnedneprovsk_istoriya_mista (дата звернення: 25.05.2021)
