Сологуб Микола Андрійович – директор Дніпропетровського історичного музею (1988–1990 рр.)
Народився 8
березня 1936 р. у м. Волиця-Дружкопольська Берестечківського району Волинської
області, українець. Освіта – вища. Член КПРС з 1959 р. Кадровий військовий у
відставці, офіцер – полковник, кілька років воював у Афганістані. Розведений.
Донька – Ольга, 1975 р. н. Мешкав у Дніпропетровську на проспекті Героїв.
Директором музею став за результатами виборів трудовим колективом музею
директора – подія, що відбувалась перший і, мабуть, останній раз в історії
музею. Зарахований на посаду 18 серпня 1988 р., звільнений 1 березня 1990 р., за особистим бажанням.
Саме під час
його директорства музею було повернено адмінбудинок по пр. К. Маркса, 18,
і почалось його освоєння. Силами працівників музею було проведено косметичний
ремонт приміщень першого поверху, після чого наукові співробітники музею
переїхали працювати у нові кабінети. Кожний відділ отримав окремий кабінет.
Наукова бібліотека музею була перевезена з основного будинку по пр. К. Маркса,
16. В новому приміщенні для неї було
виділено три великі зали (для раритетних книг ХVІІІ ст.– 1945 рр. – близько 6 тис., для книг 1945–1990
р.– близько 20 тис., для періодики і читального залу на 30 місць). Старе
приміщення бібліотеки було передано під фондосховища тканевої групи. Отримали
приміщення й реставраційні майстерні, які тулились у маленькій кімнаті біля
фотолабораторії. Розширення реставраційної роботи вимагало обладнання майстерні
спеціальними верстатами, інструментами, забезпечення хімічними препаратами та
різними матеріалами (спеціальний папір, шкіра, дерево, метали тощо).
У листопаді
1988 р. завершилась реставрація і створення меморіальної експозиції в
меморіальному будинку-музеї академіка Д.І. Яворницького. Останні місяці перед
відкриттям музею для відвідувачів були найнапруженішими. Працівники
будинку-музею, художники- оформлювачі працювали і вдень, і вночі. Довелося
долучитися до експозиційного процесу й новому директору. Для нього це була
своєрідна школа з різних проблем музейної справи. Врешті-решт, 7 листопада
довгоочікувана подія відбулась – будинок вченого прийняв перших відвідувачів.
Це був період,
коли відвідуваність музею різко скоротилась, згас інтерес до історії, музейних
експозицій. У зв'язку з новими політичними та ідеологічними обставинами
збільшилась критика історичного минулого, а точніше того, як його подавали в
підручниках історії і в експозиціях історичних і краєзнавчих музеїв. Людям
хотілось довідатись, як же було насправді, що від них приховували, як
фальсифікували й перекручували історичні факти. Музей теж зазнав значної
критики. На чергу денну постали питання щодо суттєвих змін, а в деяких випадках
і повної перебудови, стаціонарної музейної експозиції.
У цей час музей
активізував виставкову роботу, було проведено низку цікавих виставок, які дали
можливість презентувати громадськості цінні, але маловідомі матеріали і
розкрити нові сторінки з історії краю. Зокрема, була створена етапна виставка в
залі № 9 «Це не повинно повторитися» (про репресії 1920–1950-х рр. і штучний
голод 1932 р.). Це була остання виставка, для створення якої музей і місцева
влада запросили ленінградських художників на чолі з Володимиром Ривіним. Тема
виставки, яка надзвичайно хвилювала тогочасне суспільство, потребувала дуже
виразного образного і особливого художнього втілення. І художники не підвели:
оформлення виставки було оригінальним і емоційно впливало на відвідувачів.
Дехто з родичів репресованих падав на коліна перед багатосходинковою п’ятиметровою
пірамідою з фотографіями загиблих. Її відкриття в листопаді 1989 р. було
непересічною подією для Дніпропетровська і всієї України. До сьогодні нічого
подібного й більш масштабного з історії сталінських репресій та голодомору в
Україні не було створено в жодному музеї в країнах колишнього СРСР. Дана
виставка працює вже 25 років і, здається, що її актуальність з роками тільки
посилюється.
За часів
директорства М. Сологуба, для більш дієвої роботи із залучення відвідувачів до
музею, на початку 1989 р. було реорганізовано науково-просвітницький відділ, до
якого організаційно приєднана Діорама. Відділ складався з трьох секторів.
Завідуючою відділу була призначена Бекетова В.М., але протягом двох місяців
вона стала ученим секретарем музею, і обов'язки заввідділом перейшли до
Капустіної Н.І., яка очолювала один із секторів цього ж відділу і зарекомендувала
себе добрим організатором і керівником. Вже в травні 1989 р. колектив відділу
провів новий цікавий інтерактивний захід просто неба на майданчику біля
кам'яної пластики музею «Чисті джерела», який перетворився на щорічне
традиційне музейне свято народної творчості до Міжнародного дня музеїв.
М.А. Сологубу
вдалося розширити штати музею (зокрема, господарчу частину), поліпшити
фінансування, ввести госпрозрахункові відносини, які на той час були дозволені
у державних установах. З іншого боку, в період правління Сологуба з музею пішли
досвідчені працівники, які не витримали «крутого норову» та «необґрунтованих
претензій» нового директора.
Після
звільнення з музею він переїхав до Києва, де працював у господарчій частині
Музею Великої Вітчизняної війни.
На фото: Сологуб М.А. (в центрі) з колективом
музею. 28.02.1990 р.
Валентина Бекетова
Бібліографія
Бекетова В. М. Сологуб Микола Андрійович, директор
Дніпропетровського історичного музею (1988–1990) / В. М. Бекетова // Моє Придніпров’я.
Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2016 рік : бібліогр.
видання / Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'янських
Кирила і Мефодія ; [упоряд. І. Голуб]. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2015. – С.
41–42.
* * *
Бекетова
В. М. Сологуб Микола Андрійович (1936 р. н.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.museum.dp.ua/sologub.html (дата звернення: 24.02.2021)
