Григорій Бораковський

Драматична спадщина Григорія Бораковського посідає помітне місце в розвитку української драматургії другої половини XIX ст. У театральному мистецтві його ім’я стоїть поруч із іменами новітніх українських драматургів – М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького. Він – автор соціально-психологічних драм «Як долі немає – то й щастя минає» (1881), «Із моря житейського» (1886), «Лихом щастя не добудеш» (1867), історичної драми «Маруся Чурай» (1867), численних водевілів, оперет, комедій, жартів: «Оказія з пампушкою» (1886), «Різдвяний вечір» (1886), «Де два цілуються, третій губ не простягай» (1888), «Старі до молодих не підгортайтесь» (1890), «Як жінки чоловіків морочать» (1872), «Як на лобі роги ростуть» (1886) та інших. Твори драматурга високо цінували І. Франко, літературознавець О. Огоновський, критик і бібліограф         М. Комаров. Створені в період бурхливого розвитку української реалістично-побутової драми, твори Г. Бораковського порушували актуальні теми свого часу – злиденність селянства, безправність жінки тощо. До цього часу творчий доробок письменника не перевидавався, а ім’я його тільки в 1988 р. було повернено до загальнолітературного процесу.

Г. Бораковський народився у місті Павлограді. Мати його з місцевої купецької сім’ї. Як пише біограф драматурга О. Огоновський, Г. Бораковський «...свій рід виводив з чернігівських дворян... Од матері перейняв малий Григорій українську мову... В шостому році життя залишився без батька, і відтак сама мати піклувалася долею свого сина».

Після закінчення павлоградської повітової школи Г. Бораковський продовжив своє навчання у катеринославській гімназії, яку закінчив із срібною медаллю (1856–1863). Тут і почалося його захоплення театром. На квартирі, де збиралися його товариші, Г. Бораковський ставив домашні аматорські спектаклі («Сватання на Гончарівці», «Кум мірошник», «Простак» та інші). Пізніше молоде товариство ставило українські комедії та сцени в міському театрі на користь бідних учнів. Один із його товаришів, згодом відомий український бібліограф, Михайло Комаров, самотужки написав драматичний жарт, котрий було зіграно молодими артистами вдома. «...забрала і Бораковського охота, – пише в своїй праці «Історія літератури руської» О. Огоновський.– Пішов він у сад Потьомкіна над Дніпром та за півдня одмахав невеличку шутку українську, потім видав її за чужу». Саме цей факт поклав початок його драматичній творчості. У 6–7 класах гімназії Г. Бораковський написав близько десяти драматичних творів, з яких до нашого часу дійшли лише два – «Закоханий жид» та «Як жінки чоловіків морочать».

Після закінчення катеринославської гімназії Г. Бораковський вступає на медичний факультет Харківського університету (1864–1869). Залишаючись вірним своєму захопленню, бере участь у студентському драматичному гуртку, цікавиться новинами літературного життя в Україні, вивчає побут, мову, звичаї українського народу. Згодом віддається медичній науці. Вивчає новітні праці вітчизняних і зарубіжних вчених, проводить медичні дослідження, друкує статті з питань медицини в журналі «Медицинский вестник» тощо.

По закінченню університету, Г. Бораковський одружився і виїхав на Волинь, але вже через півтора року повертається з сім’єю на Катеринославщину і поселяється у місті Новомосковську. Зосереджено працює над докторською дисертацією, захищає її і одержує науковий ступінь доктора медицини. Раптова смерть дружини примушує Г. Бораковського залишити наукову кар’єру. Нове одруження, народження дітей, праця повітовим лікарем – так минуло п’ять років життя.

Восени 1876 р. Г. Бораковського обирають головою наглядової Ради жіночої гімназії в м. Новомосковську. Давня пристрасть до літературної праці розгортається у нього з новою силою, коли починає діяти у гімназії аматорський драматичний гурток.    З-під пера з’являються драма «Різдвяний вечір», водевіль «Де двоє цілуються...» Та знову сімейна трагедія перехоплює дух його творчого пориву: помирає і друга дружина, залишивши п’ятеро дітей, а нове одруження приносить розчарування і самотність. Залишається єдина втіха у житті – драматургія. 

Протягом 1872–1890 рр. Г. Бораковський написав дев’ять драматичних творів, зокрема «Як на лобі роги ростуть», «Як щастя немає, то й доля минає», «Оказія з пампушкою», «З моря житейського», «Лихом щастя не добудеш», «Маруся Чурай – українська піснетворка», «Старі до молодих не підгортайтесь». У цих соціально-психологічних драмах він талановито відтворив класові суперечності, пробудження і піднесення почуття людської гідності, моральної краси в середовищі трудового народу в пореформений період. Колізії нещасного кохання, розбитого подружнього життя невіддільні в драмах Г. Бораковського від мотивів соціальної нерівності, протесту проти соціальної несправедливості, консервативних етичних принципів.

Буваючи на судових слідствах як медик і їздячи по селах із лікарською практикою, Г. Бораковський мав змогу добре приглянутися до народного життя. Автор дотримувався у своїх творах не тільки правдивих подій, а й записував точно мову героїв і користувався для цього судовими і слідчими актами. Створюючи свою найвідомішу драму «Маруся Чурай», Г. Бораковський записав оповідання про «піснетворку» від старого діда з полтавських козаків, познайомився з оповіданням «Маруся Чурай – малоросійська Сафо» російського драматурга князя О. Шаховського, достатньо вивчив епоху, в якій жила легендарна поетеса. Український критик і бібліограф   М. Комаров у статті «Українська драматургія» (1909) писав: «…фабулу цієї драми автор взяв з народних оповідань про те, що ще за Богдана Хмельницького жила на Україні дівчина Маруся Чурай, котра дуже гарно складала пісні».

Історична драма «Маруся Чурай» побудована на сюжеті популярних народних переказів та пісні «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці». Історія кохання бідної дівчини Марусі до козака Полтавського полку Григорія Бобренка тісно переплітається з подіями національно-визвольної боротьби українського народу середини ХVII ст. І. Франко у «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» писав: «Таланець Бораковського зовсім вже не такий малий… Шестиактною драмою «Маруся Чурай» письменник довів, що в нього не «таланець», а справжній драматичний талант. Йому вдалася тут така річ, яка не вдалася, приміром, Старицькому – викроїти з історії Хмельниччини драму, яка б, окрім чистого психологічного інтересу, ані разу не грішила проти історичного колориту…» Цей твір, на думку І. Франка, «…може вважатися одною з найкращих драм українського репертуару».

Свої драматичні твори Г. Бораковський мріяв надрукувати окремою книжкою, для чого через знайомого книготорговця Л. Ільницького надіслав до Київської цензури. Були схвалені лише деякі твори, котрі згодом з’явилися друком: «Закоханий жид», «Оказія з пампушкою», «Як на лобі роги ростуть». Драма «Як долі немає – то й щастя минає» побачила світ у катеринославському часописі «Степь» (1886). Не дочекавшись дозволу на друкування своїх творів окремою книгою у Києві, письменник надіслав їх до Галичини, де 1888 р. у Львові вийшов «Збірник драматичних творів. Т. І», куди увійшли лише п’ять п’єс драматурга. Більшість творів Г. Бораковського пов’язано з життям різних соціальних верств мешканців губернії. У ремарках до драм автор часто вказує на місце дії: «Дія відбувається в однім з сіл поблизу Самари»; «Діється на селі по Орілі між Полтавщиною і Катеринославщиною». Мова дійових осіб колоритна, багата прислів’ями, приказками, діалектними елементами. У передмові до «Збірника» він писав: «Я беру до своїх творів такі правдиві случаї, котрі доводиться бачити своїми очима тепер, і вивів своїх героїв такими ж, як їх тепер бачив, через те й мова їх така, якою вони справді балакають тепер».

1890 р. передчасна смерть обірвала життя талановитого драматурга. Похований у м. Новомосковську. Місце поховання не збереглося.

Наталія Василенко

Бібліографія

Збірник драматичних творів Г. М. Бораковського. Т. І.– Львів, 1888.

Бораковський Г.М.  Тяжка доля, або Як долі немає, то й щастя минає. Драма // Степь.– 1886.–  № 23–25.

* * *

Василенко Н. Григорій Бораковський; Г. Бораковський. Тяжка доля або Як долі  немає – то й щастя минає. Драма (підготовка тексту Н. Василенко) // Літературне Придніпров’я. У ІІ-х Т.; Т. І.– Дніпропетровськ, 2005.– С. 572–574; 575–591.

Єлисеєва А. Драматург Присамар’я // З любові і муки...: Розповіді про літературу і письменників             / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 64–70.

Исторiя литературы рускои. Написав Омелян Огоновскiй. Часть ІІ, 1 вiддiл. Львiв.– 1889.– С. 908–934.

* * *

Дорошенко В. О. Бораковський Григорiй Максимович // Українська лiтературна енциклопедiя: В 5 томах. Т. 1.– К.– 1988.– С. 218.

Поповський А.М. Мова творів Г.М. Бораковського // Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови.– Дніпропетровськ, 1984.– С. 95.

Чабан М. Григорій Бораковський // Чабан М. Птахи з гнізда Придніпров’я.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– 243–249.

Чабан М. Григорій Бораковський // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік I півріччя: Бібліогр. видання. У 2-х ч. Ч. I / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010.–С. 56–58.

* * *

Джусов А. Б.    Його творчістю захоплювався Іван Франко / А. Б. Джусов // Новомосковська правда. - 2012. - № 48(9.06). - С. 3.

Єлисєєв А.    Драматург Присамар'я: / А. Єлисєєв // ТН Экспресс. - 2012. - № 3(19.01

Поповський А.М.    Мова драматичних творів Г.М. Бораковського // Південноукраїнські джерела в історії формування української літературної мови : монографія / А. М. Поповський. - Дніпро : Ліра, 2018. - С. 263-269 . 

 У Новосковську відкрили меморіальну дошку на честь нашого знаменитого земляка // Новомосковська правда. - 2017. - № 44(2.11). - С. 6.

Чабан М.    Автор першої "Марусі Чурай"- наш земляк / М. Чабан // Зоря . - 2011. - № 87(9.08). - С. 4.