Творець наукової школи теорії пружності

Творець наукової школи теорії пружності

Понад чверть віку в Дніпропетровську (нині м. Дніпро) працював видатний вчений, академік Олександр Миколайович Динник, ім’я якого вважають за честь поставити в ряди своїх вчених кілька вищих навчальних закладів міста. Такими вченими і педагогами дійсно можна пишатися, а вже наслідувати – то для цього треба мати талант і невтомно працювати.

Олександр Миколайович Динник народився 31 січня 1876 р. у місті Ставрополі (Росія). Навчався у місцевій класичній гімназії, по закінченні якої вступив на фізико-математичний факультет Київського університету св. Володимира. Здібного до наукових занять і педагогічної діяльності випускника було запрошено асистентом Київського політехнічного інституту, який вже тоді був у країні одним із небагатьох центрів науково-технічної думки. Там він працював з 1900 р., отримавши у 1908 р. науковий ступінь магістра в галузі механіки та змінивши у наступному році свій статус – став ад’юнктом прикладної механіки, тобто, його готували до професорського звання.

На початку XX століття у вищих навчальних закладах Російської імперії набула поширення практика направляти перспективних молодих вчених у зарубіжні відрядження на тривале стажування та на різного роду наукові зібрання (конференції, конгреси, промислові виставки тощо). О.М. Динник був направлений для вдосконалення знань до Німеччини, де й набув у 1912 р. науковий ступінь доктора технічних наук. Рік він працював у Донському політехнічному інституті.

1913 року професор Олександр Миколайович Динник був запрошений Радою Катеринославського гірничого інституту на завідування новоствореною кафедрою теоретичної механіки. Він очолював цю кафедру до 1930 р., проте, у 1919 р., набувши завдяки діяльності співробітників прикладного характеру, вона була перейменована на кафедру технічної механіки. Загалом же О.М. Динник працював у гірничому інституті (нині – Національний гірничий університет) до 1941 р. У 1927–1929 рр. одночасно з завідуванням кафедрою він був деканом факультету гірничозаводської механіки.

Тут він написав наукові праці в галузі стійкості пружної рівноваги прямолінійних і криволінійних стержнів перемінної міцності, теорії підйомних канатів, а також у галузі тиску гірських порід. Ці роботи принесли йму заслужену славу вченого першого порядку, а офіційним визнанням наукових досягнень було обрання його у 1929 р. дійсним членом Академії Наук Української РСР.

О.М. Динник був і прекрасним педагогом. Професор, біолог О.Л. Бельгард, який до свого захоплення ботанікою навчався в Катеринославському гірничому інституті, у своїх спогадах залишив свідчення про О.М. Динника: «Основи теоретичної механіки довелося чути з вуст такого видатного спеціаліста в цій галузі, як професор Олександр Миколайович Динник. Мені ясно згадується його худорлява спортивна постать, одягнена в зношений брезентовий плащ, і завжди без головного убору коротко стрижена голова. Говорив він неквапливо, злегка гаркавлячи слова. Цей вчений не тільки читав лекції, але й проводив семінарські заняття, вирішуючи з нами задачі зі статистики і динаміки. У своїх лекціях Олександр Миколайович любив зачіпати і питання аеродинаміки; популярні лекції з питань авіації він часто читав у робочих аудиторіях поза стінами інституту.

У 1949 р., перебуваючи в Києві на конференції, я відвідав Олександра Миколайовича вдома і переконався, що, незважаючи на поважний вік і деякі старечі недуги, він зберіг юнацьку бадьорість і властивий йому оптимізм.

Згадуючи студентські роки, я запитав Олександра Миколайовича чому він, крім лекцій, проводив семінарські заняття. На це я отримав приблизно таку відповідь: «вважаю ідеальним, коли професор здатний у своїх руках забезпечити лекції і семінарські заняття, де лектор може переконатися, як студент асимілював його лекційний матеріал. Якщо ми цього не робимо, то тільки тому, що у нас ще мало професорів.»

У ті часи Катеринослав щойно тільки став на шлях перетворення на великий науково-освітній центр країни. Гірничий інститут продукував нові вищі навчальні заклади, галузеві наукові інститути та лабораторії. Але наукових кадрів катастрофічно не вистачало. Тому багато вчених одночасно працювали в кількох вузах та технікумах, в одному як штатний співробітник, у інших – за сумісництвом. Деякі з них і кафедри очолювали, працюючи в навчальному закладі за сумісництвом, і аспірантуру мали, і лабораторіями завідували. Так було і з О.М. Динником. Коли на початку 1917 р. у Катеринославі відкрився приватний політехнічний інститут (за Української Народної Республіки – Єврейський науковий інститут, після остаточної перемоги радянської влади – політехнічний науковий інститут, який у липні 1921 р. був приєднаний до Катеринославського гірничого інституту), завідувачем кафедри теоретичної механіки став О.М. Динник. Коли у 1918 р. виник Катеринославський університет (нині Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара), на першому засіданні Ради університету в аудиторії № 8 Гірничого інституту 2 вересня під головуванням ректора КГІ та тимчасово виконуючого обов’язки ректора університету М.Й. Лебедєва крім обрання ректором професора В.П. Карпова і вирішення інших організаційних питань, співробітниками університету за сумісництвом стали більше десятка професорів КГІ. О.М. Динник став завідувати кафедрою теоретичної механіки, він же був одним із ініціаторів відкриття в університеті механічного відділення.

У 1930 р. «у зв’язку з передачею вищих навчальних закладів з Наркомату освіти у відомство промислових главків Наркомату важкої промисловості» на базі металургійного факультету ДГІ було утворено самостійний Металургійний інститут, а на базі хіміко-технологічного факультету – Хіміко-технологічний інститут. Тоді О.М. Динник став штатним викладачем Металургійного інституту. Він же очолив Дніпропетровське відділення технічних наук АН УРСР.

О.М. Динник автор численних опублікованих праць (підручників, монографій, навчальних посібників, довідників, статей), які стосуються теорії пружності, опору матеріалів, аналітичної та прикладної механіки. В довіднику «Професори Дніпро-петровського національного університету» (Дніпропетровськ, 2003 р.) стосовно О.М. Динника написано, що він: «Розвинув теорію гірського тиску, теорію розрахунку шахтних підіймальних канатів; застосував апарат рядів Фур’є до теорії гнучких ниток; джерелом є його внесок у теорію стійкості стрижневих систем пластин, оболонок, у теорію коливань, теорію пружності анізотропних середовищ; здійснив низку досліджень у галузі прикладної й обчислювальної математики, теорії циліндричних функцій» (с. 77). Важко повірити, що все це могла охопити своїм розумом одна людина, але факти підтверджують сказане. Особливо, коли врахувати ще й унікальний випадок в історії науки: О.М. Динник захистив три докторські дисертації з вказаних вище проблем.

Підтвердженням значення наукових досягнень О.М. Динника стали присвоєння йому у 1944 р. звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (1944 р.), обрання його дійсним членом АН СРСР (1946 р.), а пізніше заснування президією НАН України премії ім. О.М. Динника, яким нагороджуються вчені за видатні наукові досягнення. Але після звільнення Дніпропетровська від німецько-фашистської окупації академік О.М. Динник вже сюди не повернувся, а був направлений на роботу до Київського державного університету, де він у свій час навчався. 

У Дніпропетровську ж він залишив по собі добрий науковий і педагогічний слід. Як зазначають довідники, під керівництвом О.М. Динника захищено 7 докторських і 25 кандидатських дисертацій. У Гірничому інституті його першими вихованцями стали відомі вчені: академік В.А. Лазарян, Г.М. Савін, професори А.Ш. Локшин, В.М. Маковський, Ф.В. Флоренський. У Дніпропетровському національному університеті існує потужна наукова лабораторія пружності та надійності конструкцій. Справу О.М. Динника продовжують його послідовники вже не одного покоління вчених дніпропетровських вищих навчальних закладів. 

Помер О.М. Динник 22 вересня 1950 р. у Києві, де й похований.

Ганна Швидько



Бібліографія


Бельгард А.Л. Методические указания к изучению курса «Введение в специальность» (у истоков Днепропетровского государственного университета).– Дніпропетровськ: ДГУ, 1980.– С. 13–14.


Олександр Миколайович Динник / Нац. гірн. акад. ; [уклад., ред.: О. Н. Нефьодова, В. Г. Римар]. – Дніпропетровськ : РВК НГА України, 2001. – 27 с.


Блохін С.С., Колосов Л.В. Від Динника – до наших днів (з минулого механіки пружних континуальних систем) // Науковий Вісник Національної гірничої академії України.– 1999.– С. 44–48. 

Гришкова Н., Георгиевский В. Александр Николаевич Динник.– К.: АН УССР, 1956.


Історія Дніпропетровського національного університету (1918–2003).– Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського університету, 2003.– 232 с.


Історія і сучасність Національного гірничого університету (1899–2009 рр.). – Дніпропетровськ: НГУ-Ліра.– 2009.– 504 с.


Мороз В.    Динник Олександр Миколайович  / В. Мороз // Славетне сузір'я окрилених університетом : Нариси / За заг.ред.В.В.Іваненка, автори-упоряд. О.В.Гонюк,В.В.Іваненко,І.С.Попова. - Дн-ск : ДНУ, 2008. - С. 83-86 .

.

Світленко С. І. Динник Олександр Миколайович (19(31).01.1876 – 22.09.1950) / С. І. Світленко // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, 1918–2018 : біобібліогр. довідник / Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. – Дніпро : ЛІРА, 2018. – С. 98–99.

* * *

Динник Олександр Миколайович (1876-1950) // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат області на 2001 рік : бібліогр. видання / Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія ; [упоряд. І. Голуб]. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2000. – С. 82–83.


* * *

Олександр Миколайович Динник [Електронний ресурс]– Режим доступу : http://biography.nbuv.gov.ua/data/data/bibliogr/1288.pdf (дата звернення 24.12.2020)



 29.12.2020
 (27 переглядів)