Анатолій Никифорович Стежар (1935–2013)

Полковник запасу, колишній директор Дніпропетровського історичного музею імені Д.І. Яворницького, якого добре пам’ятають працівники музею як доброзичливу і небайдужу людину, компетентного і відповідального керівника, на долю якого випали непрості часи (з 1990 до 1998 рр.), коли відбувались карколомні зміни в усіх галузях життя України. У цій атмосфері падіння однієї країни і становлення нової йому довелося пережити разом із колективом музею і всілякі негаразди, і поступове поліпшення в музейній сфери. Колишній військовий, який віддав службі в армії 32 роки життя, він з мужністю і стійкістю долав перешкоди, брався за будь-яку  справу,  і водночас був чуйною та турботливою людиною, підтримував ініціативних, творчих працівників, щиро вболівав за розвиток одного з найстаріших музеїв України.
 Народився Анатолій Никифорович 15 серпня 1935 р. у с. Бєляєвка Одеської області, в родині робітника. З 1936 р. родина мешкала в Одесі, де минуло дитинство та юність Анатолія Никифоровича. Після школи закінчив залізничний технікум, і в 1955 р. був призваний до лав армії, де вступив в ряди членів КПРС. У 1959 р. закінчив Ульянівське училище зв'язку, з 1959 до 1962 рр. відбував військову службу у складі групи радянських військ у Німеччині. У 1962–1967 рр. навчався в Київському вищому інженерному артилерійському училищі за спеціальністю інженер з радіотехніки. Протягом 1967–1987 рр. – служба на різних посадах у військовому окрузі в Середній Азії. Останнє військове звання – полковник. Після звільнення в запас переїхав з дружиною та донькою Тетяною до Дніпропетровська. За заслуги у військовій справі був нагороджений орденом Червоної Зірки та 9 медалями.
У 1989 р. Анатолій Никифорович прийшов працювати до Дніпропетровського історичного музею на посаду заступника директора з господарчої частини, а в березні 1990 р.,  після звільнення за особистим бажанням М.А. Сологуба, призначений директором музею. Працювати А.Н. Стежару доводилося в атмосфері постійного тиску: скорочення штату колективу; «закручування гайок» – суттєве зменшення фінансування на відрядження, придбання музейних предметів, ремонтні роботи та реекспозицію залів музею, експозиція яких потребувала змін, не відповідала історичній правді; постійного зазіхання на музейні приміщення (у 1992 р. Преображенський собор повернено релігійній громаді, втратив приміщення музей релігії та атеїзму; під загрозою було існування літературного відділу в Будинку Інзова тощо). Незважаючи на негаразди, директорові вдалося зберегти кістяк наукового колективу музею, налагодити всі напрямки музейної діяльності, видавничу справу (раз у два роки видавались музейні збірники – чотири випуски; епістолярна спадщина Д.І. Яворницького – один випуск), проводились археологічні та етнографічні експедиції, організовувались виставки та масові заходи. У листопаді 1995 р. в урочистій обстановці було відзначено 140-річчя від дня народження Д.І. Яворницького та 90-річчя ХІІІ археологічного з’їзду. В межах ювілейних заходів відбулась міжнародна наукова конференція «Регіональне і загальне в історії», було створено низку цікавих виставок («Яворницький у колі сучасників», серія виставок «Із скарбниці Д. Яворницького») та науково-просвітницьких заходів. На могилі Д.І. Яворницького біля музею встановлено пам’ятник вченому. Музей брав активну участь у створенні пам’ятника видатному українському історику, фундатору музею (було проведено конкурс на кращий проект, надані довідки та наукові консультації щодо його створення, проведено збирання коштів на пам’ятник, ряд інших організаційних робіт).
А.Н. Стежар брав активну участь у пам’яткоохоронному та краєзнавчому русі, наукових конференціях, виступаючи з доповідями щодо внеску музею в розвиток музейної галузі та краєзнавства (доповіді надруковано). Після смерті його першої дружини А.Н. Стежар на одному із наукових заходів познайомився зі своєю другою дружиною – професором Національного гірничого університету, доктором історичних наук                     Г.К. Швидько, яка очолювала обласну краєзнавчу організацію і з якою його зв’язували довгі роки справжніх дружніх і теплих відносин, родинних стосунків, взаємодопомоги, порозуміння до кінця його днів.

Бібліографія
Стежар А.Н. Дніпропетровський історичнй музей – сьогодні (вступне слово) / А.Н. Стежар                   // Музей і майбутнє: Доповіді та повідомлення наук. конф. до Міжнар. дня музеїв, травень 1997 р.– Дніпропетровськ, 1998.– 106 с.

Стежар А.Н. Дніпропетровський історичний музей: минуле, сьогодення, перспективи  / А.Н. Стежар // Регіональне і загальне в історії: Тези між нар. наук. конф., присвяч. 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.).– Дніпропетровськ, 1995.– 328 с.

Стежар А.Н. Дніпропетровський історичний музей на етапі перебудови експозиції / А.Н. Стежар // З минувшини Подніпров’я: зб. матеріалів наук. конф., присвяч. Міжнар. дню музеїв, 17 травня 1994 р.- Дніпропетровськ, 1995.– 178 с.

Стежар А.Н. Дніпропетровський історичний музей імені Д.І. Яворницького на сучасному етапі / А.Н. Стежар // Скарбниця ріднокраю: зб. матеріалів наук.- практ. конф. з музейної справи і краєзнавства. - Дніпропетровськ, 1993.– 130 с.
Валентина Бекетова