Мальви – символ і оберіг української оселі

Мальви – символ і оберіг української оселі

Україна, Дніпропетровська область, Дніпропетровська область

Квітка мальва – берегиня української оселі, один із символів Батьківщини, росте на всій території нашої країни, у тому числі й на Дніпропетровщині.

Мабуть, у всіх з дитинства в пам’яті високі квіти пастельних тонів, які росли біля дому або на дачі. Це – мальви (лат. Malva) – трав'янисті рослини з сімейства мальви. Назви «рожа», «ружа» – пізнішого походження, вірогідно, запозичені з німецької мови. В Україні цю квітку ще називають калачиками за формою плодів, схожих на калачі. Ще є назви «проскурник», «шток-троянди» та інші.
Рослина з роду квіткових, що налічує, за різними оцінками, 25–30 видів. У висоту – до двох з половиною метрів, квітка – до 15 см у діаметрі, з п'ятьма білими, рожевими, ліловими, жовтими, бордовими або червоними пелюстками. У перший рік після посадки вона рідко зацвітає, але дає розетку великих шорстких листків. На другий рік з'являються квітки, зазвичай в червні-липні, іноді цвітіння може тривати до вересня. До речі, рослина невибаглива. Вона може рости на будь-яких ґрунтах, стійка до посухи, але перезволоження і сильних протягів не любить. Найкраще їй підходять добре освітлені ділянки з високим вмістом азоту в ґрунті. Тому мальви в Україні ростуть і в дикому стані: в лісах, лісосмугах, на узбіччях доріг. Поширена рослина по всій Україні, в тому числі й у Дніпропетровській області.

Фото Ірини ГолубФото Ірини Голуб

Мальва в Україну потрапила з Середньої Азії в XV столітті. Її вирощували ще в Стародавній Греції та в Стародавньому Єгипті. Саме вони були одними з перших квітів, описаних у літературі. Горацій згадував їх як компонент свого харчування, описуючи досить коротко: «Для мене харчем є маслини, цикорій та мальви». Ці рослини здавна вживали в їжу. Солодкі зелені стебла і листя додавали в супи і салати, порошком із сушеного листя посипали різні страви. Незрілі плоди маринували і використовували для приготування перших страв. До речі, в Єгипті і сьогодні готують суп з мальви, який називається мелокія. Також існує багато свідчень того, що під час Голодомору українці, рятуючись від голоду, харчувались, окрім інших диких рослин, і калачиками.

Напевне, мало хто знає, що мальви використовуються і в сільському господарстві. По-перше, як чудовий медонос, який цвіте тривалий час. Для бджіл найкориснішою є мальва кучерява (квітки білі, ясно-пурпурові або рожеві), яка має більше нектару у порівнянні з іншими сортами. По-друге, її використовують як кормову рослину. В Україні створено високопродуктивні сорти багаторічних мальв Кормела, Сильва, Унава, Рюзана, Ніка, Рада, Дніпровська, занесені до Державного реєстру сортів рослин і рекомендованих для вирощування у трьох агрокліматичних зонах України, в тому числі в лісостеповій і степовій зонах, в яких розкинулась Дніпропетровщина. Це високорослі рослини з високою врожайністю зеленої маси 300–500 ц/гектар. Їх використовують на зелений корм, силос, який добре поїдають всі свійські тварини. Такий корм корисний і поживний, бо містить багато необхідних мікроелементів і вітамінів.

У побуті з квіток мальв темного кольору можна робити природні барвники для фарбування тканини, пряжі, великодніх крашанок.
А ще мальва славиться своїми лікарськими властивостями. В давнину в наших краях її використовували в народній, зокрема козацькій медицині, як відхаркувальний,  пом'якшуючий, протизапальний і загальнозміцнювальний засіб. Усі частини рослини годяться для гарячих ванн при хворобах селезінки. У вигляді примочок і компресів відвар квіток мальви використовували при нашкірних хворобах для зняття свербіжу та для загоєння ран. Дуже корисний чай із мальви. Його вживали при простудних захворюваннях, особливо кашлі, захриплості, болях у горлі, а також при болях у шлунку і проносах. А рецепт дуже простий: дві чайні ложки дрібно нарізаних квіток або листя залити склянкою окропу й настоювати десять хвилин, процідити, пити 2–3 чашки на день. Можна додати мед, але тоді чай має бути не тепліше 40°С. Такий чай використовували і для полоскання або інгаляції. А для дітей його готували зі суміші мальви та кореня первоцвіту в рівних частинах. Жінки використовували мальву в лікувальній косметології для відновлення епідерміса та профілактики гнійничкових висипань.

Село Юсипівка Магдалинівського району. Фото Ірини Голуб В тунельній балці. Фото Вадима Манюка

Завдяки своїй невибагливості та красі квіти набули великої популярності по всій Україні.  Ними прикрашали садиби, не було села, хати, квітника, де не росли б біля тину чи під вікнами мальви – обереги духовної спадщини. Чи не найбільш поширеною і улюбленою в Україні здавна вважали рожеву мальву, або – рожу. «Був ув Орисі й ще один клопіт, але водночас і її пиха й гордощі: це маленький перед самісіньким вікном квітник. Правду кажучи, й було чим пишатися, бо не всяка з дівчат канівських могла похвалитися тим, що було в Орисинім квітничку: тут і різнобарвні рожі випиналися вгору, намагаючись усе перерости в своєму гоні у височінь; тут кучеряві кущі півоній, мережеволисті чорнобривці духовиті; тут і блідо-зелені нагідки, що ось-ось засвітяться золотими свічечками, і червоні крокоси, й мак – не той, що на вгороді, а повний, що цвіте й червоно, й рожево, й біло, й усяко; по тоненьких тичках зеленіє-в’ється квасоля й горошок – теж не такі, як на вгороді, бо ті для спожиття, а ці для цвіту, для милування, а горошок ще й пахне ніжно так, гарно; була й красоля, й васильки, й любисток, і півники, й гвоздики – всього було». Це опис з роману «Пригоди молодого лицаря» Спиридона Черкасенка, який на початку XX століття не один рік учителював у наших краях. І хоч квітник цей буяє в Каневі, та, певно, автор не раз бачив такі й на Придніпров’ї.  

В. Манюка. Балка за ДНУКвітка мальва посідає чільне місце в українській народній культурі та фольклорі. Вона – один із символів любові до рідної землі, свого народу, батьківської хати; своєрідний символ мудрості, віри, надії та любові. Народні повір'я свідчать, що добрі душі пращурів поселяються на мальві й охороняють мешканців оселі. Наші предки вірили, що коли взяти з собою квіти у подорож, то мандрівник обов’язково повернеться на Батьківщину. Її в горщику везли чумаки, коли їхали по сіль, щоб розбійники не вбили; калачики у кутку корчми ставили від напасті,  вважалося, якщо кинути квітку позад себе – вона додасть сили. 

Саме цей символ квітки використав відомий український письменник Роман Іваничук у романі «Мальви». «І тут запримітила, що її більше не дивує чудне ім'я доньки. Так назвала свою дівчинку давно, ще на початку неволі. Дитя було хворе і зжовкле, здавалось, не витримає тяжкої дороги з Карасубазара до Кафи. Несла дитину на руках і підставляла спину під нагайки, затуляючи свою крихітку. А під ногами то тут, то там подибувались вигнані, певне вітрами, на чужину мальви – ті самі, що пишалися разом із соняшниками, рівні з ними, біля українських білостінних хат. Там пишалися. А тут ховались у колючий курай, низькі, збідовані, та все-таки живі. Тож повірила Марія, що дочка теж виживе, як ці квіти на чужій землі, якщо тільки назве її Мальвою».

Часто мальви вишивали на сорочках, бо вірили, що ті давали захист роду людини, що її носила. 
Є на Придніпров’ї легенди про мальву. «Дуже давно це було. Так давно, що й спогадів про ті часи не лишилося, тільки ось цей переказ. Жила побіля Дніпра серед свого народу дівчина Мальва. Дуже гарною була: струнка, чорноброва, а очі сині-сині, а вуста рожеві, наче соком налиті. Багато юнаків за нею упадало, але Мальва на них і не дивилась, бо покохала молодого звитяжного воїна на ймення Володар. І він її кохав. Та трапилася в тому краї війна, пішов Володар боронити рідну землю, а Мальва чекала. Щодня виходила на високий курган у степу, виглядала милого, та не дочекалась, від туги померла. На кургані її і поховали, а коли минув якийсь час, виросла на тому місці дивовижна квітка – струнка, як дівочий стан, а квіти червоні, як вуста. І назвали люди ту квітку мальвою, щоб нагадувала вона про вірне кохання, яке вічно живе у незрадливому серці».

А є ще така легенда у нашім краї. 

«Тяжко жилося людям в українських степах, багато ворогів зазіхало на їхні родюючі землі. То кримчаки налітали, то турки, то поляки. Грабували, забирали в неволю, полювали за красунями, котрих згодом продавали в ханські та султанські гареми. Люди – чоловіки, жінки, навіть діти – боронилися, як могли, хто вилами, хто сокирою, а хто хоч дубцем. Налетіли якось на вільний хутір бусурмени, кого порубали, кого в полон забрали, тільки з юнкою Мальвою ніяк упоратися не могли. Бо горда й вільнолюбива козацька донька з дитинства переймала від батька та старших братів військову науку: і на коні гарцювала, і шаблею володіла не згірш будь-якого козака. Не один бусурмен поліг від її руки. Та сили були нерівні, полягла в бою і Мальва. Лютували вороги, що проста дівка побила стільки їхніх вояків. Порубали її тіло на шматки та й порозкидали на всі боки, а там, де вони впали, скоро зросли чудові квіти, які люди назвали мальвами на спомин про відважну дівчину-козачку».

Не оминули квітку українські письменники. Декого вже згадували. А ще можна згадати роман «Крамничка тітоньки Мальви» сучасного письменника Сашка Дерманського; пісню Володимира Івасюка та Богдана Гури «Балада про мальви». А які чудові вірші у нашої поетки-землячки Наталки Нікуліної про цю квітку.

 

Мальви

Над урвищами мальви багряніють
над ними електрички стукотять.
Вони летять, летять, летять, летять...
Десь інші мальви – за парканом дніють.

І можна б на одну із «вічних тем»
поміркувать: про «вільних» і «неволю»
та якось серця не торкає те, 
бо ж квіти! Красні і в садку, і в полі, 
(Я люблю їх усі – і рожеві, і білі, й багряні, 
і оті, що в садках їм, у тиші палать і згасать,
і оцих, відчаяк,
що втекли від своїх споконвічних екранів –
білих стін – осюди, де лиш кручі самі й небеса).

Про інше я. Отак і є воно:
там селища, там дворища, оселі.
Тут стріч, розлук перонні каруселі,
станційна будочка з вузьким вікном.
І мимо все. В чіткому ритмі шпали.
Коза в яру. Мозаїка життя.
І раптом мальви! Мальви промигтять!
І наче свято – їх миттєвий спалах!

 

 

 

Мальви

Художник сіє на Хортиці мальви,
 І мальви сміються сяйними барвами.
 Хортиця, світлом, мальв омаяна,

Радіє мальвам, радіє мальвам.
По козацьких слідах проростають гінкі.
Любе художникові творіння
У брунатних вузликах тримають насіння
На перехрестях сивих віків
Щось таке промовля у мальвах барвних,
У пелюстковому майві їх коша,
І може, земля це засвідчить небавом,
Що в мальві живе козацька душа.

 

У вірші «І все то є моя країна»  Галини Гусаченко є такі рядки:

 

 

А ще для мене Україна –
то рідна мова, пісня й наш гопак,
ніхто у світі не станцює так!
А квітка мальви, кущ калини
І верболіз уздовж ставка?

І ще вірш Олександра Чорнобая «Мамимі мальви»:

 

Рожеві і червоні, і яскраво-білі
Розквітли мальви в маминім садку.
Мого дитинства проліски несмілі.
Радію з вами і сумую. Йду…

 

Полюбляють цю рослину і художники. Часто відтворюють на своїх полотнах характерний український пейзаж із мальвами: К. Білокур «Мальви» (1950), В. Зарецький «Мальви» (1986), Д. Нарбут «Мальви» (із серії «Квіти України»). Долучилися до цієї теми й художники нашого краю: Олександр Немятий (м. Дніпро), Олена Даниленко (смт Петриківка), Іван Коваленко (с. Підгородне), Олена Половна-Васильєва (с. Іларіонове) тощо. Популярністю користується ця квітка і в художників-петриківців.

Олександр Нем’ятий «Мальви І». З архіву музею українського живопису Олена Даниленко «Мальви», 2014: https://donshu.at.ua/index/danilejko_olena_oleksijivna/0-158

Іван Коваленко «Хата мого дитинства», 2014: https://donshu.at.ua/index/kovalenko_ivan_mikhajlovich/0-51 Олена Половна-Васильєва «Козак Мамай», 2014: https://donshu.at.ua/index/polovna_vasileva_olena_anatolijivna/0-172

Український народознавець, письменник, видавець Василь Скуратівський називає мальви, разом із калиною, вербою, тополею одвічними символами, якими опредметнювалося найсвященніше – любов до рідної землі, й водночас зазначає: «Не було села, а в ньому хати, де не палахкотіли б під вікнами мальви – ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини».

Отака вона, мальва. Отакий наш символ України та рідної оселі.

Анна Клиба
Бібліографія:

Зінченко О. І. Кормовиробництво: Навчальне видання.– 2-е вид., доп. і перероб.– К.: Вища освіта, 2005.– 448 с.: іл.
Іваничук Р.І. Мальви. Орда: романи. - К.: Будинок письменників, 2012.– 415 с.– (Історія України в романах).
***
Грошавень Е. Вопросы в конвертах // Приусадебное хозяйство.– 2014.– № 9.– С. 62.
Ильина Т. Лекарство из природы // Приусадебное хозяйство.– 2009.– № 8.– С. 84–85: фот.– Продолж. Начало в №№ 4, 5, 6, 7.
Семенова Т. Год за два // Приусадебное хозяйство.– 2007.– № 1.– С. 79.– ил.: фот.
Чорнобай О. Мамині мальви: [Вірш] // Зоря.– 2013.– № 53 (12.07).– С. 16.
Шретер И. Посейте мальву // Будь здоров!.– 2008.– № 3.– С. 56–62: 1 фот., 1 рис.
***
Івасюк В.М. Музичні твори [Ноти]: (до 60-річчя від дня народж.) / упоряд. О.М. Івасюк; консультант Н. Мороз].– Чернівці: Букрек, 2009.– 290 с.
Немятий Олександр / Музей українського живопису. - Дніпро. – Режим доступу: http://museum.net.ua/hudognik/nemyatij-oleksandr/
Українські народні казки у 40 книгах / Упоряд. Микола Зінчук. – Чернівці: Видавничий дім «Букрек». – Режим доступу: https://bitly.su/mMW5p
Мальва - берегиня української оселі. Сад і город: Порадник . – Режим доступу: https://rivne1.tv/news/37391
Захваткина Катерина. Проект «Символічні квіти в українському національному образотворчому мистецтві - мак, сонях, мальва, барвінок» / К. О. Захваткина.- Першотравенськ: МКПНЗ «Центр дитячої творчості «Надія». – Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/proekt-simvolicni-kviti-v-ukrainskomu-nacionalnomu-obrazotvorcomu-mistectvi-mak-sonah-malva-barvinok-266040.html
Цікаві факти про мальву / Волинська обласна бібліотека для дітей. Офіційна сторінка. – Режим доступу: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2024951147642458&id=252134348257489
Поетичний марафон 30 років незалежності України / Троїцька центральна бібліотека – філія.- Режим доступу: https://www.facebook.com/troitsk.biblioteka.filiya/posts/1022145338560958
Створено: 30.08.2021
Редакція від 30.08.2021