Віра Желіховська: знавець дитячої душі

Желіховська Віра Петрівна

  • 17 квітня 1835 – 5 травня 1896 |
  • Місце народження: м. Катеринослав, (можливо м. Одеса) |
  • дитяча письменниця, публіцистка

Її творами захоплювалося XIX століття, а у XX – стали бібліографічною рідкістю.

Бог ...не позбавив мене здатності сподіватися на велику добрість Його і любити своїх ближніх.

Віра Желіховська

Віра Желіховська – дитяча письменниця, творами якої захоплювалися читачі XIX ст., і які  нині стали бібліографічною рідкістю та майже не перевидавалися. Ім’я цієї письменниці було забуте майже століття й тільки літературознавці пам’ятали та знали її книги. А ще на початку XX століття її творами зачитувалися і діти і дорослі.

Згідно звітам публічних бібліотек кінця XIX – початку XX ст., зокрема і «Звітам Катеринославської міської публічної бібліотеки» серед лідерів читання дитячої літератури –Ж. Верн, М. Рід, Ф. Купер, Р. Авенаріус, Н. Емар, Л. Олкотт, Л. Чарська, а першість належала Вірі Желіховській. Її популярність досягла і Франції, де переклали не тільки автобіографічні романи авторки, але й чотири інші її книги.

Дитяча література того періоду формувалася під прямим впливом загальної художньої літератури, був попит на белетристику. Крім казок, легенд, віршів для дітей, фольклору видавалося велике розмаїття дитячої прози різних жанрів. Це був розквіт літератури для дітей. 

Цікаво, що в літературі того часу критика рішуче заперечувала цінність творів практично всіх жінок-письменниць – Чарської, Желіховської, Ф.Б. Бернетт, Л. Мей Олкотт. Проте класика пригодницького жанру письменників-чоловіків – Жуля Верна, Майна Ріда, Гюстава Емара, Ернста Сетон-Томпсона, Луї Буссенара, Гектора Мало – повністю увійшла в літературний канон свого часу. «В колі сім’ї». Художник І. Хруцький. 1854 р. Фото https://bukva.mobi/vera-ghelihovskaya-kak-ya-bila-malenkoy.html?page=3

У другій половині XIX ст з’являються нові письменниці, які пишуть прозу винятково для дівчат і дітей дворянського стану. Сентиментальні та мелодраматичні «сімейні романи» Желіховської користуються популярністю. Кохання молодих пар із вищого світу, мрії про майбутнє, володарювання музики, мистецтва й поезії, роздуми про природу і тривожні передбачення – все це в книгах авторки для юнацтва, дітей – казки, автобіографічні твори, оповідання.

Віра Петрівна Желіховська (в дівоцтві Ган) народилася 17 квітня 1835 року, енциклопедичні та довідкові видання свідчать, що в місті Катеринославі. За іншими джерелами (дослідження О. Богданович) «Блаватская и Одесса. Одесские годы Елены Петровны Блаватской и членов ее семьи» (2006 р.) і власним біографічним нарисом письменниці про свою матір «Елена Андреевна Ган. 1814–1842») – в Одесі. Але відомо, що з 1815 року родинним гніздом сім’ї Фадєєвих був будинок на вулиці Петербурзькій у Катеринославі (зараз Ярослава Мудрого, м. Дніпро). Оскільки батько письменниці був військовим, сім’я часто переїжджала з місця на місце, дітей виховували дід Андрій Михайлович і Олена Петрівна Фадєєва.

Віра Петрівна здобула домашню освіту. У 18 років вийшла заміж за поміщика М.М. Яхонтова, а через чотири роки (1857) овдовіла та повернулася з двома дітьми до Тифлісу. Згодом вийшла заміж за вчителя міської гімназії Желіховського, народила трьох доньок і сина.

Доля склалася так, що Віра Петрівна повторила шлях своєї матері Олени Ган. Маючи літературні здібності, добре знаючи найпотаємніші куточки дитячої душі, Віра Петрівна присвятила себе дітям. Створюючи літературні твори для власних дітей, тим самим заробляла на хліб. Коло шанувальників її літературного таланту зростало.

Життєвим кредо письменниці було – любити ближніх. «Бог ...не позбавив мене здатності сподіватися на велику добрість Його і любити своїх ближніх», – зазначала В. Желіховська.

Р. Ніколаєв зазначав: «Вона ніколи не падала духом, це була її відмінна риса, як і співчуття чужим бідам і прикрощам».

Віра Петрівна Желіховська померла в неділю 5 травня 1896 року в Петербурзі, в віці 62 років від крупозного запалення легенів. За бажанням покійної, її поховали в Одесі. Віра Петрівна прожила життя, сповнене втрат і важкої праці, але до кінця своїх днів вона залишалася чуйною і безкорисливою людиною.

«Віра Петрівна перенесла покірно багато сумних розчарувань і незамінних втрат, але завжди була бадьора і справляла враження ясне, спокійне і навіть веселе. У суспільстві вона була незамінною, дотепною співбесідницею, в родині своїй винятково люблячою і турботливою ​​матір'ю. Вона віддала дітям своїм все життя і весь свій талант»

С-кий А.Б. «Пам’яті В.П. Желіховської»

На літературній ниві

Правда і виконаний обов’язок самі по собі  вже складають щастя і нагороду для чесної людини.

Віра Желіховська

Віра Петрівна Желіховська. Фото https://gorod.dp.ua/image2.php?page_id=2103&n=1&fotogal=1Віра Петрівна Желіховська писала в різних літературних жанрах – фантастика, мелодрама, романтика, таємне знання, теософія, у творах прослідковується великий інтерес до непізнанного. Користувалася псевдонімами пані Ігрек, Ліховська Н.

Розпочала співпрацю у пресі з 1870-х років, дебютувала нарисом «Алаверди і Яхшієл» (1872) про відвідини тифліської гімназії письменником В.О. Сологубом. Кавказький цикл оповідань  приніс успіх авторці, це оповідання «Князь Іліко…», «Кавказькі оповідання», «За пригодами» (1878). Одночасно В.П. Желіховська співробітничала в газетах «Кавказ» і «Тифлиский листок». Події, які відбуваються в Сухумі другої половини XIX ст. описані в оповіданні авторки «На Чорному морі» (журнал «Русский Вестник», 1880, кн. 7). У книгах Желіховської – «Кавказ і Закавказзя» (СПб., 1885), «По берегах Чорного моря. (З листів до подруги)», 1908) – також є сторінки, присвячені Абхазії. Також друкувалася в газетах «Московские ведомости», «Новое время», «Санкт-Петербуржские ведомости», «Новости», «Кавказ», журналах «Нива», «Русский Вестник», «Семья и школа», «Всемирная иллюстрация», «Литературное приложение к  «Гражданину», «Детское чтение», «Источник», «Русская старина», «Юг», «Ребус», «Русское обозрение», «Труд», «Природа и люди».

Та найбільшу популярність письменниці принесли дитячі оповідання. Спочатку оповідання для дітей друкувалися в журналі «Семья и школа», згодом зібрані в книгу  «Незрозуміле або пояснене» (1885 р.).

Желіховська писала романи, повісті, п’єси, спогади, оповідання для дітей, фейлетони, кореспонденції, які характеризуються прекрасною мовою, цікавим сюжетом, художнім вираженням авторської ідеї.

Авторка співробітничала майже з усіма дитячими журналами свого часу: «Игрушечка», «Родник», «Детское чтение», «Задушевное слово», а також з такими популярними як «Нива», «Русский вестник», «Всемирная иллюстрация», «Живописное обозрение», «Природа и люди» і товстими журналами «Русское обозрение», «Гражданин», «Север», столичними газетами.

Її твори: нарис «Алаверди і Яхшієл» (1872), оповідання для дітей «За пригодами» (1878), «Як я була маленькою» (1891), «Моє отроцтво» (1893), «Князь Іліко (1894)», «З темряви на світло» (1882), «Розанчик» (1889), «Любов міцна правдою» (1890), «Мала билинка та витривала» (1897). Вона авторка романів і повістей «Весняною зорею» (1886), «Брехня» (1890), «В житейськім чорториї» (1895), «Виродження» (1897), «Було, пройшло і димом догори пішло» (1885), «Княжна Цхені» (1890), фантастичних доробків «Майя» (1892), «Фантастичні оповідання» (1896).

Її перу належать п’єси «Хто злодійка» (1883), «Назвався грибом – лізь до козуба» (1886), «На засміченому ґрунті» (1887).

Писала вона і для народів Кавказу: «Кавказ і Закавказзя» (1885), «Наші воїни православні» (1886), «Кавказький легіон» (1887), «Князь Іліко», «Забуті герої» (обидві – 1888), «Кавказькі оповідання» (1895).

Крім спогадів, вона залишила парапсихологічну книгу «Непоясниме чи непояснене» (1885), а також у її творчому доробку є досить великий ряд статей і мемуарних текстів, присвячених теософії, паранормальним явищам і особистості О.П. Блаватської. Її перші статті з теософії з'явилися на сторінках «Тифлиского вестника» ще в 1877 році. Це біографічно-мемуарні нариси «Олена Петрівна Блаватська» (1891) і «Радда-Бай: Правда про Блаватську» (1893), книга «О.П. Блаватська і сучасний жрець істини» (1893), нарис «Незрозуміле і пояснене (З особистих і сімейних спогадів)» (1894–1895). Остання її робота – етнографічний нарис «Тифліс в минулому і сьогодні».

За словами дочки, Віра Петрівна була «схильна за своєю натурою до всього загадкового, чудесного, вона надзвичайно цікавилася усіма непоясненими явищами природи і розумовим рухом, справами і журналами теософів. Але, багато в чому не сходячись із ними, вона офіційно ніколи не належала до теософічного гуртка, все своє життя дотримуючись строгих обрядів і постанов православної церкви, якій вона належала всією душею». Желіховська прагнула примирити теософські доктрини і християнське вчення.

Така різноманітна літературна діяльність викликає почуття поваги до обдарованої письменниці.

«Як я була маленькою»

Дитинство взагалі щасливий час. А коли в дитинстві нас оточують і люблять хороші і розумні люди – воно подвійно щасливе!

Віра Желіховська

Віра Желіховська все ж таки значного визнання набула як дитяча письменниця. Своє дитинство вона правдиво та захоплююче описала в книжках «Як я була маленькою», «Моє отроцтво», які мали успіх у дитячій літературі того часу, цікаві й сьогодні, бо розповідь відбувається від імені дитини і мовою, зрозумілою всім дітям, і тодішнім, і нинішнім. Що робили діти сто років тому, у що грали, за що переживали, як виховувалися і навчалися – ця книга розповість про дитинство більш ніж столітньої давнини, яке виявиться таким близьким до сьогоднішнього.Книга Желіховської В. «Як я була маленькою», 2017 року. Фото https://icanread.ru/wp-content/uploads/2017/10/RDqVgUFMLSA.jpg

Себе письменниця пам’ятає з трирічного віку, описує події дитинства в раніше названих автобіографічних повістях – кращих дитячих творах Віри Петрівни. Вони написані в романтичній і сентиментальній манері на власних щоденниках – це сценки з повсякденного життя забезпеченої провінційної сім’ї першої половини XIX ст., дуже близькі до мислення дитини. Дитина оточена люблячою сім’єю, вона вчиться поважати старших і перебороти всі дитячі страхи. Головна задача – розвивати толерантність, навчитися розуміти інших і таким чином стати щасливою. Головне кредо героїні: «Зовнішнє, випадкове щастя – змінне! Та є щастя істинне, вірне, яке залежить від самої людини: це щастя полягає у виконанні обов’язку! …Воно не може ніколи змінити нас; в житті і при смерті усвідомлення виконаних чесно обов’язків велике благо!»

Авторка схильна до самоаналізу. Письменниця розповідає про своє дитинство і юність, які вона провела на Кавказі та в Одесі. Тут і перші спогади та враження юної героїні, і опис свят Великодня, Різдва, і подорож до Каспійського моря. Книги воскрешають яскраву картину життя аристократичного суспільства російської провінції 1840–1850-х років.

Мемуари написані настільки живою й образною мовою, що відірватися від читання неможливо ні дорослим, ні дітям. Ми немов відкриваємо двері в особисте життя відомих людей, кожен із яких був неординарною особистістю і мав той чи інший вплив на своїх сучасників. Зокрема, можна вгадати в маленькій пустунці Льолі харизматичну Олену Блаватську.

Перед нами раннє дитинство розумної, чутливої та жвавої дівчинки із забезпеченої дворянської сім'ї, яке охоплює приблизно два з половиною роки її життя, що припали на період з кінця 1839 до середини 1842-х років. Без зусиль можна відшукати інформацію про саму Віру та її знаменитих родичів і дізнатися чимало цікавого. Спогади Віри написані так жваво і щиро, з такою любов'ю до рідних і друзів, настільки детально описують життя маленької дівчинки, її гострі переживання, спостереження і роздуми, що неможливо навіть і уявити собі, що дівчинка ця жила заледве не двісті років тому.

На початку повісті Вірі чотири з половиною роки, вона багато спостерігає і «думає свою думу», вона вразлива і ще дуже наївна. Яке невинне здивування маленької Віри в розмові з бідної дівчинкою, родина якої мало не померла з голоду: «Хіба у вас немає кухаря, щоб зробити обід?». Яке щире її захоплення перед добрими людьми. Вона не тільки через свій вік, але і завдяки рухам свого серця не робить різниці між бідними і багатими, вельможними і простими – і в цьому заслуга її бабусі, до якої Віра була надзвичайно прив'язана. Олена Павлівна (в дівоцтві Долгорукова), жінка високоосвічена і вельможного походження, дала своїм дітям і внукам не тільки чудову домашню освіту, а й високоморальне виховання. Детально і жваво розповідала вона допитливій внучці про явища природи, рослини і тварин, сидячи серед купи паперів, зібраних зразків рослин і опудал тварин.

Дитинство закінчується, і ось перший бал, який знаменував початок дорослого життя. Раути і бали, літні вечори в дворянських садибах і зимові прийоми в розкішних особняках, пошук женихів, заручини і ретельні приготування до весілля – все це жваво описала Желіховська в переказах, які ввійшли до збірки «Бути дворянкою. Життя вищого світського суспільства».

Твори Віри Петрівни Желіховської майже не перевидавалися. Свого часу вони виходили у журналах і газетах, також заслуговують на увагу її книги, що вийшли у видавництві Даврієна і є бібліографічною рідкістю. Ці видання вирізняються високим рівнем поліграфічного виконання. 

Для маленьких дітей Желіховська писала казки («Розанчик», «Зірочка»), а видання 1898 року «Чарівні казки» – справжній раритет.

Дві романтичні повісті «Подруги» і «Над безоднею», – дуже характерні для творчості письменниці, та й узагалі для жіночої прози XIX століття. Сентиментальні сюжети, чисті помислами героїні, міцна дівоча дружба і перша дівоча любов – все це займало і приваблювало до книг Желіховської молодих читачок.

Взагалі жінки у творах Віри Петрівни – це світлі вісники з люблячим серцем. Вони не просто надихають чоловіків, а є тією вертикаллю, що єднає коханого з Вищим світом. Жіноче любляче серце є для чоловіка рятівним якорем, який робить його невразливим.

Варто зазначити, що проблематика творів авторки розширюється і варта окремої статті. На той час характерною рисою жіночої літератури стає тенденція висловлювати своє «я», робити його предметом літературного дослідження. Це проявляється у відмові жінок-авторів від чоловічих псевдонімів, тяжінні до жанру повісті-щоденника, концентрації уваги на внутрішньому світі героїні.

Творчість В. Желіховської цілковито спростовує вислів одного критика: «Ні, ніколи жінка-автор не може ні любити, ні бути жінкою і матір’ю» (Бєлінський).

Шлях жінки-письменниці XIX століття був нелегким, та вона довела, що може писати не гірше за чоловіків, відстоюючи своє право на можливість мати свій заробіток, бути фінансово незалежною. Творчість Віри Желіховської вплинула на розвиток діяльності жінок в літературі наступних поколінь, а її дитячі твори варті уваги й сьогодні.

Твори Віри Желіховської

В татарском захолустье: Повесть для юношества.– 5-е изд.– Спб., изд. А.Ф. Девриена, [б.г.].– 196 с. 
За приключениями / рис. Т. Никитина.– С.-Петербург: А.Ф. Девриен, 1904.– 229 с.
Из тьмы к свету / рис. М. Михайлова.– С.-Петербург: Издание А.Ф. Девриена, 1889.– 121с.
Кавказские рассказы / ил. А. Шарлеманя, А.П. Эйснера.– 3-е изд.– С.-Петербург: А.Ф. Девриен, 1910.– 396 с.
Как я была маленькой / рис. Т.И. Никитиной и др.– С.-Петербург: Изд. А.Ф. Девриена, 1894.– 227 с.
Как я была маленькой: из воспоминаний раннего детства / худож. Е.С. Зарудная-Кавос.– 5-е изд.– СПб.: Изд. А.Ф. Девриена, 1905.– 290 с.: ил.
Князь Илико, маленький кавказский пленник: изд. шестое / рис. А. Шарлеманя, М. Михайлова.– С.-Петербург: Издание А.Ф. Девриена, 1901.– 275 с.
Мала былинка, да вынослива / рис. С. Дудина.– С.-Петербург: А.Ф. Девриен, 1897.– 245 с.
Мое отрочество / рис. С.С. Соломко.– 2-е изд.– С.-Петербург: А.Ф. Девриен, ценз. 1896.–  320 с.
Моё отрочество / худож. С.С. Соломко.– 5-е изд.– СПб.: Изд. А.Ф. Девриена, б/г.– 328 с.: ил.
Необъяснимое или необъясненное (Из личных и семейных воспоминаний).– Спб., 1885.– 90 с.
Пережитые сочельники. Из стран полярных. Князь-рыцарь // Ган Е.А.  О Всеблагое Провиденье...: сб. повестей и рассказов / Е.А. Ган, Е. П. Блаватская, В.П. Желиховская.– Донецк: НОУЛИДЖ, 2011.– 215 с. 
Подруги / 6 рис. Е.П. Самокиш-Судковской.– С.-Петербург: А.Ф. Девриен, 1902.– 273 с.
Радда-Бай (правда о Блаватской.– Новосибирск: [б. и.], 1993.– 60 с. 
Радда-Бай: Правда о Блаватской.– М.: Интербрук, 1992.– 80 с.
Розанчик.– С.-Петербург: Издание А.Ф. Девриена, 1889.– 51с.

 

Створено: 09.09.2019.
Редакція від 12.09.2019.
Світлана Сухіна
Бібліографія:

Богданович О. Блаватская и Одесса: Одесские годы Елены Петровны Блаватской и членов ее семьи.– 2-е изд., испр. и доп.– Одесса: Астропринт, 2006.– 256 с. (Сер. "Содружество". Вып. III).
Витте С.Ю. Избранные воспоминания.– М.: 1991.– 718 с.
Воспоминания Андрея Михайловича Фадеева. В двух томах.– Одесса, 1897.
Крэнстон С., Уильямс К. Е.П. Блаватская. Жизнь и творчество основательницы современного теософского движения.– Рига-Москва: Лигатма, 1999.– 736с.
Мороз В. Віра Петрівна Желіховська (1835–1896) // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат області на 2010 рік: Бібліограф. покажчик / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2009.– С. 59–61
Фадеев Р.А. Кавказкая война: монография.– М.: Эксмо, 2003.– 635с.