Валентин Мусійович Бурхан
Два крила Валентина Бурхана
Україна, Дніпропетровська область
- 24 лютого 1937 – 29 червня 2003 |
- Місце народження: м. Дніпродзержинськ (нині м. Кам'янське) |
- поет, лікар, відмінник охорони здоров’я, Почесний громадянин м. Кам’янського
Лікар за професією, за покликанням серця – поет, такі два крила мала ця талановита людина.
Життя – це бій в поезії і прозі
| Але біль за людей свій у вірші Я від щирого серця ронив. Валентин Бурхан |
Валентин Мусійович Бурхан народився 24 лютого 1937 року у м. Дніпродзержинську (нині м. Кам’янське) Дніпропетровської області. Після закінчення десятирічки в рідному місті він навчався у Львівському медичному училищі. З 1957 по 1960 роки служив в армії, затим продовжив навчання. 1967 року закінчив Львівський медичний інститут і повернувся до Дніпродзержинська. Все життя пропрацював лікарем-стоматологом, спочатку в другій міській лікарні, з 1972 року довгий час був головним лікарем 1-ї міської стоматологічної поліклініки. Завжди чуйно ставився до людей. Був відзначений званням відмінника охорони здоров’я, орденом «Знак пошани», медалями та дипломами, одержав титул «Почесного громадянина» м. Дніпродзержинська (2001 рік). Був членом НСПУ з 1997 року. На його честь названа вулиця м. Кам’янського. Багато друкувався в обласній і республіканській пресі, згодом в обласному видавництві почали виходити його книжки поезій.
Валентин Бурхан вів активне життя, багато їздив, зустрічався з людьми. Помер 29 червня 2003 року в Парижі під час перебування на медичному симпозіумі. Похований у м. Кам’янському.
Валентин Бурхан увійшов у поезію уже з чималим набутком життєвого досвіду. Він є автором 9 поетичних збірок віршів: «Тривожна радосте моя» (1972), «Рясноцвіт любові» (1980), «Квіти мужності» (1988), «Кохання окличний знак» (1992), «Доброспів», «Жага» (1997), «Материзна», «Присвяти» (2000), «Місто долі моєї» (2001), «Осіння брость» (2003). Низку його поезій покладено на музику. Автор збірки пісень «З колін устаньте, матері» (музика І. Бурого; Дніпродзержинськ, 1998).
Головні теми віршів В. Бурхана – спогади про повоєнне дитинство, краса рідного краю, громадянська тематика, гімн праці, вірність коханню, інтимна лірика, тонкий гумор і їдкий сарказм торкаються найпотаємніших струн душі читача, змушуючи задуматися над минулим і прийдешнім. Йому належать слова гімну міста Дніпродзержинська. Лікар за професією, за покликанням серця – поет, такі два крила мала ця талановита людина.
В. Бурхан належав до покоління дітей, на долю яких випали всі страхіття довоєнного, воєнного і повоєнного періодів: сирітство, голод, поневіряння. Це люди мічені лихом. З роками у більшості з них ті сліди зарубцювались. Але тільки не в поетів:
| В очах – ще й нині відблиски заграви. Жита, що топчуть чоботи чужі, На всі мої літа той біль кривавий Лишився у стривоженій душі. |
Уже перша збірка «Тривожна радосте моя» – потужний емоційний пласт поезії, сповнений любові до рідної землі та переживаннями за те лихо, яке принесла Друга світова війна:
| Де могила твоя, Я не знаю… Батьку, батьку, уже скільки літ, Як над нею в журбі опадає дум земних золотий первоцвіт… |
А себе поет називає степовиком і змальовує життєдайність степу:
|
Я зроду-віку степовик, *** |
У пошуках істини, поет звертається:
| Поглянь, людино, З яким натхненням У світ приходять Стебла малі, В природнім диві Цім нескінченнім – Найщасливіше І найсвятіше Материнське Начало Землі. |
Істина для поета – це «материнське начало Землі», істина в тому:
|
Що спершу треба стать людиною, *** *** *** |
Поет хоче пізнати суть добра і зла:
|
Часом я дивлюсь на білий світ: Хочу я у днині зрозуміть *** Щоб досягти собі мети, *** |
Сенс життя поет бачить у доброті і закликає:
|
Навіть хай падає з неба каміння – *** Життя – це бій. |
Рівень поетичної творчості В. Бурхана зростав з кожною новою книжкою. Його творчість спокійна, як спокійна людська доброта. Це і є першопричиною світлого ліричного образу в його поезії. Валентин Бурхан ніжною любов’ю любив землю ріднокраю, яка його зростила, вивела на широкий життєвий шлях і живила своїми життєдайними соками.
|
Іде весна в стрімкучому *** * * * |
Автор знаходить схвильовані і необхідні слова про свою любов, в яких оспівується весняна свіжість і краса справжніх відчуттів, вірність:
|
Вже човен літ напнув свої вітрила, *** |
Поетичні ліричні сонети Бурхан присвячує жінці. Його дружина – лікарка, яка була поруч все його життя:
|
Ти в світ мій ввійшла, ніби диво, – *** *** |
Природа для поета – це оновлення, пошук себе. Бурхан часто застосовує такі незвичайно сонячні, світлі словосполучення: «сонцеграй», «сонцечолих нив», «буйноплин», «супокій», «літепло», «вітровій», «осонцений», «буйновіто», «байдужжя сивоцвіт», «шовковиться», «смеркливі очі».
| Горять у плавнях верболози Гнучким загонистим вогнем, Бруньки – весни щасливі сльози – Відсвічують прийдешнім днем… Від сну прокинулися вишні, Смакують лоскотом вітрів, І дід Петро, як з пісні, вийшов, В садок стежиною побрів. Прийшло оновлення щорічне, Мов тепла купіль доброти. Щось віще дивиться у вічі: В тобі ж тебе жада знайти. |
Майстерно змальовує «вечірню пастель»:
| Гойдає трави соковиті У плавнях Вітру тихий лет, Спокійним місяцем умитим, Шепоче шерхло очерет. Тендітно дивиться у воду Гнучка верба. Літа… літа… І давню сумовиту вроду В багрянім дзеркалі хита. Спроквола сповнилась діброва Вогнем вечірніх протиріч, Стиха навкруг пташина мова. Надходить ніч… І передзвін, вечірній, синій, Спинивсь у неба на краю, Останнім помахом безсилим Спіймавши трепетну зорю. |
Вірші В. Бурхана несуть у собі пісенну мелодику, через те ними цікавляться композитори. До багатьох віршів поета написано музику. Свого часу побачив світ створений у співдружності з дніпродзержинським композитором Іваном Бурим пісенник «З колін устаньте, матері», до якого ввійшли двадцять п’ять найбільш вдалих творів поета. У тому числі: «Листопад», «Так хороше мені ще не було», «Вишневий цвіт», «Не відірвися від землі» та інші.
У вірші «Гімн міста Дніпродзержинська» поет чутливо дослухався до ритмів епохи, знайшов найточніші слова, щоб передати заповітні почуття любові до міста.
|
Де Славути вплітаються хвилі Прометея вогонь непогасний |
Любов до жінки, матері, рідної землі і повноводного Дніпра… «Що ще треба українцю крім любові і добра?» – питання це містить в собі й відповідь:
| І поки я Живу на білім світі, Шалено буду рватися у бій За яблука, Що літеплом налиті, За край дніпровський Веселковий мій. |
Валентин Бурхан поєднав в собі справжнього професіонала – лікаря і поета, який зцілює словом і в основі цього лежить любов до Людини. «Моє покликання – любов!» – писав автор:
|
Заклинаю своїх земляків – *** |
Титульне фото // https://www.libr.dp.ua/region-lit-burhan.htm
Бурхан В.М. Тривожна радосте моя: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1978.– 61 с.
Бурхан В.М. Рясноцвіт любові: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1980.– 70 с.
Бурхан В.М. Квіти мужності: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1988.– 38 с.
Бурхан В.М. Кохання окличний знак: Лірика.– Дніпропетровськ: Промінь, 1990.– 94 с.
Бурхан В.М. Доброспів.– Дніпропетровськ.– 1995. – 98 с.
Бурхан В.М. Жага: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 1997.– 82 с.
Бурхан В.М. Материзна: Вибрані поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст.– 1998.– 237 с.
Бурхан В.М. Присвяти. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 28 с.
Бурхан В.М. Місто долі моєї: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 59 с.
Бурхан В.М. Осіння брость: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст.– 2003.– 98 с.
Бурхан В.М. Поезії // Антологія поезії Придніпров’я.– Дніпропетровськ.– 1999.– С. 72–90.
Бурхан В.М. Вірші // Весняний цвіт.– Дніпропетровськ, 2004.– С. 8–1.
* * *
Антологія поезії Придніпров’я / Під заг. ред. В. Коржа – Дніпропетровськ: Січ, 1999.
Про В. Бурхана – С. 35–36.
Степовичка Л. Побачити Париж і – померти // Слово про літературу та письменників Придніпров’я. Нариси та есеї / Упоряд. Л. Степовичка.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 229–230.
* * *
Крот В. «Я люблю вас, мої земляки!» // Літературне Придніпров'я.– 2002.– № 3.– берез.– С. 3.
Поэт, медик, гражданин // Відомості.– 2007.– 28 лют.– С. 2.
Тараненко О. Єрмак підкоряв Сибір, а він – Дніпродзержинськ: [У м. Дніпродзержинську перейменовано вул. Єрмака на ім. Валентина Бурхана] // Зоря.– 2004.– 24 квіт.
Я до тебе прийшов не гостем (Книжкові прем’єри. В. Бурхан «Осіння брость») // Ведомости.– 2007.– 26 февр. – С. 5.
Редакція від 17.03.2021
