Федір Дмитрович Гладков – ім’я, заховане в архівах

Гладков Федір Дмитрович

  • 1 березня 1905 - 5 липня 1975 |
  • Місце народження: Дніпропетровська область, Криничанський район, смт. Кринички |
  • Актор

Актор театру Л. Курбаса «Березіль», директор і головний режисер українського театру ім. Т. Шевченка у м. Кам’янському (Дніпродзержинську).

Учень Леся Курбаса

Федір Дмитрович народився в селі Кринички Катеринославської губернії в 1905 році. Його батько був старовіром, працював прикажчиком, а потім і сам тримав бакалійну лавку. В 1921 році він припинив займатися торгівлею і став сторожем. Сім’я жила бідно, проте зберігала високий дух і віру в єдиного Бога.

Учень Леся Курбаса зустрівся з ним і вони

короткий час працював разом у табірному театрі

Федір з юних літ мріяв про сцену і вже в дев’ятнадцятилітньому віці вступив актором до харківського театру ім. Івана Франка. В 1928 році він став учнем відомого українського режисера Леся Курбаса і працював на сцені харківського театру «Березіль», створеного Курбасом ще в 1922 році. В «Березілі» Гладков не мав великих ролей, але і не втрачав свого «я». Всіх, глядачів і акторів, вразило його виконання маленької ролі в спектаклі «Плацдарм». Федір перевтілювався в солдата, засудженого до розстрілу. Його гра була настільки виразною та художньо переконливою, що всі відразу оцінили в ньому потенціал актора трагедійного амплуа.

Та кар’єру трагедійного актора довелося відкласти – 14 грудня 1932 року Федора Гладкова заарештували і засудили «за контрреволюцію» до виправно-трудових робіт терміном на три роки за статтею 58-10, частини 2 Карного Кодексу УРСР. Покарання довелося відбувати на лиховісних Соловках. Наприкінці терміну доля знову звела вчителя й учня: Гладков зустрівся з Курбасом, і короткий час працював разом із ним у табірному театрі (Леся Курбаса розстріляли в Соловецькому концтаборі в 1937 році). Після відбуття терміну в 1936 році Федір Гладков приїхав до Дніпродзержинська, де мешкали його батьки, і влаштувався до місцевого театру імені Хатаєвича, відкритого в 1935 році.

Шевченківські дні під час окупації

У лютому 1942 року, під час німецької окупації,  голова Кам’янської міської управи Олексій Самійленко призначив Федора Дмитровича директором і одночасно головним режисером українського театру імені Т. Шевченка. Там Ф. Гладков інтенсивно і плідно працював до 23 червня 1943 року. На сцені Кам’янського театру він здійснив постановку чотирнадцяти спектаклів, не рахуючи концертів. Тобто, практично щомісяця на підмостках театру йшла прем’єра чергового спектаклю! Театральна трупа налічувала 22 акторів – семеро жінок і п’ятнадцятеро чоловіків.

Стрижневий репертуар театру складали твори українських класиків: Кропивницького, Карпенка-Карого, Гулака-Артемовського, Котляревського, Старицького, Квітки-Основ’яненка, Грінченка. Історично сформована етикою ненасильництва, українська класика в умовах окупації несла глядачам ще незабуті уявлення про гідності українського народу, ставала провідником відродження національної ідеї, морального спротиву загарбникам. Тут, незважаючи на більш ніж холодне ставлення окупантів до таких заходів, влаштували Шевченківські дні.

Слова «Заповіту» заповнили залу.

Присутні встали і підхопили спів.

Збентежені німці також піднялися

Уранці 11 березня 1942 року всі приготування закінчили. Над грандіозним портретом Тараса Шевченка, розташованим на фасаді театру, тріпотів жовто-блакитний прапор. При вході до театру дві намальовані  фігури українки та українця тримали в руках «Кобзар» величезного розміру. Фасад театру був прикрашений великою картиною, яка символізувала повстання 1768 року – Коліївщину.

Увечері численні гості та глядачі прийшли до театру, прикрашеного шевченківськими цитатами, написаними на жовто-блакитному папері. Перші ряди зайняли німці. На сцені з’явився об’єднаний хор у супроводі ансамблю бандуристів. Слова «Заповіту» заповнили залу. Присутні встали і підхопили спів. Збентежені німці також піднялися. Комісар Кремер спитав перекладачку: «Це гімн?» Та відповіла: «Ні, але майже». Урочистості відбулися з великим натхненням і патріотичним настроєм українців, з промовою виступив директор театру Ф. Гладков. А в Миколаївській церкві, котра належала Українській Автокефальній Православній церкві, при великому зібранні людей провели панахиду по Тарасу Григоровичу Шевченку.

Подаючи звіт про святкування, присвячене Т.Г. Шевченку в Кам’янському, комісар Кремер звертав увагу гестапо на необхідність негайного слідства стосовно українських керівників міста, які, на його думку, були пов’язані «з бандерівським ОУН». І через деякий час гестапо заарештувало директора Кам’янського театру Федора Гладкова. Однак, не знайшовши в діях затриманого «складу злочину», начальник гестапо Вілі Геллерфорт випустив його на свободу.

На початку грудня 1942 року Федір Гладков поставив драму на п’ять дій під назвою «Марко Отава». Написав її непрофесійний драматург, молодий учитель 21-ї школи Кам’янського Олекса Сеник. Головну роль Марка Отави виконував актор Леонід Семенов. П’єса змальовувала життя українського села періоду 1931–1933 років. На тлі голоду, розкуркулення, знущань більшовиків над селянами розгорталися події спектаклю. На прем’єрі «Марка Отави» Федір Дмитрович Гладков виступив перед глядачами з промовою, в якій підкреслював значення п’єси та її правдивість, що вона показала більшовизм, як злочин проти українського народу. Але, оскільки п’єса за своєю сутністю була глибоко націоналістичною, німці її незабаром заборонили та зняли з репертуару.

За постановку антирадянських спектаклів…

При відступі німецьких загарбників Федір Гладков і актор театру, уродженець Кам’янського Леонід Семенов виїхали з міста і осіли в Умані, де влаштувалися до музично-драматичного театру. Там їх знайшли і заарештували в один день, 4 березня 1945 року, і судили в один день – 2 червня того ж року. Військовий трибунал НКВС Дніпропетровської області звинуватив Ф.Д. Гладкова в постановці антирадянських спектаклів на сцені театру імені Шевченка під час фашистської окупації, а Л.П. Семенова – в антирадянській агітації. В підсумку Федір Гладков отримав десять років Норильських таборів, а Леонід Семенов – сім.

Федір Гладков знявся в епізодичних

ролях в чотирнадцяти фільмах

Гладков відбув вісім років шість місяців і чотирнадцять днів. Після звільнення грав у Дніпропетровському та Сумському українських музично-драматичних театрах, у Сімферопольському російському драматичному театрі, Київському телетеатрі. Жив у Києві, працював на кіностудії ім. О. Довженка, де знявся в епізодичних ролях в чотирнадцяти фільмах, серед яких «Зачарована Десна» (1964), «Ми, російський народ» (1965), «Поштовий роман» (1969), «В’язні Бомона» (1970).

Режисера Кам’янського українського театру імені Т. Шевченка Федора Гладкова реабілітували 15 квітня 1992 року висновком прокуратури Дніпропетровської області, де було сказано про відсутність сукупності доказів, які підтверджували б його співробітництво з фашистами та обґрунтованість притягнення до відповідальності.

Проте порадіти цьому рішенню Федір Дмитрович не зміг. Уже дев’ятнадцять років його не було серед живих...

Створено: 02.06.2017.
Редакція від 04.10.2017.
Маріанна Неділько
Бібліографія:

Гайдабура В. Театр, захований в архівах.– Київ, 1998.
Мартиролог Кам’янського-Дніпродзержинська та Кам’янського (Дніпродзержинського) району за роки тоталітарної влади. Вид. друге, доп. / Упоряд. О. Слонєвський.– Дніпродзержинськ: Видавничий дім «Андрій», 2014.– 581 с.
Слоневский А. История в лицах, или Портретная галерея Каменского-Днепродзержинска. Новеллы и очерки [Текст] / А. Слоневский, О. Мороз. Изд. третье, доп. и исправ.– Днепродзержинск: Издательский дом «Андрей», 2013.– 558 с.
Слоневський О. Шевченківські святкування в окупованому Кам’янському // Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2012 рік: у 2-х ч.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2011.– Ч. 1: I півріччя.– С. 73–75.
* * *
Роковини Шевченка в 1942 роцi // Пу-гу.– 1947.– № 2.– 15 берез.