Микола Шуть: поет, герой-підпільник

Шуть Микола Степанович
Микола Шуть: поет, герой-підпільник

Україна, Дніпропетровська область

  • 25 листопада 1918 – серпень 1943 |
  • Місце народження: м. Павлоград |
  • Поет, письменник, член Спілки письменників України

Сімдесят п’ять років минуло, як обірвалося життя М. Шутя, але його поезії і нині свіжі й неповторні. Вони, як і сам поет, назавжди залишаться в наших серцях.

Пісні полум’яного серця

Минають роки, десятиріччя. Одні народжуються, інші – назавжди йдуть у вічність. У нашому житті трапляються люди, котрі не полишають по собі жодних згадок – були, та й нема. Зате життя нас нагороджує великою кількістю людей-зірок, які не гаснуть у нашій пам’яті, живуть у нас, зогрівають своїм теплом, своєю мудрістю. До таких світлих, незабутніх людей і належить поет-герой Микола Шуть, який посідає чільне місце в когорті наших земляків, що стали гордістю не лише Павлограда, а й усієї України. Лірика незрадного кохання Миколи Шутя, його пейзажна поезія, вірші про матір, сестру, брата, про Україну тривалий час були одним із небагатьох вогнищ духовного українства у Павлограді, оберегом України. Для цього, мабуть, і народила свого поета павлоградська земля.

Цього року Миколі Шутю виповнюється 100 років! Безмежно сумно, що тільки 25 неповних літ випало поетові на життя під небом Вітчизни. Він прожив коротке, але змістовне і полум’яне життя. Недоспівана пісня мужнього митця урвалася в катівнях гестапо. Із зібраних документів, спогадів, розповідей його сучасників, товаришів по зброї перед нами постає чудова людина, стійкий боєць сталевої волі, самобутній поет.

Народився Микола Степанович Шуть 25 листопада 1918 року в місті Павлограді. В 1936 році закінчив десятирічку. Спочатку працював бібліотекарем у райкомі партії, згодом – літпрацівником, а затим – відповідальним секретарем міської газети «Соціалістичний наступ». Невисокий зростом, худорлявий, високочолий, з розкішною чуприною, великими сірими очима, Микола ззовні здавався суворим і трохи холоднуватим хлопцем, але насправді це була людина доброзичлива, щира, чесна, дотепна. Віддаючи всі сили і здібності газетній справі, Микола не міг не вчитися. «Щоб іти з часом в ногу» («Шукання дороги») він заочно навчається у Літературному інституті Москви. І ніхто не знав, не гадав, що юнак потайки, як це найчастіше буває з юними поетами, складає вірші. Слова, одного з перших віршів поета «Щастя» стали символом віри, головною лінією його життя.

Творити, йти, боротись, жити –
Найвище щастя на землі.

У ті стражденні дні і ночі Микола не розлучався з Поезією

 Восени 1941 року Павлоград окупували гітлерівці. Евакуюватися Шутеві не вдалося. Дізнавшись, що в Павлограді створено підпільну організацію, він запропонував їй свою зброю – гостре перо. У окупованому місті випускав відозви і листівки, сам розповсюджував цю небезпечну продукцію. Перепадало від поета і зрадникам Вітчизни. Він дошкульно висміював їх у епіграмах. Німці звали його Червоним Пропагандистом і полювали на нього. В ці дні він написав і найкращі, не лише трагічні, але й світлі-пресвітлі поезії про кохання «Хуга над містом принишклим гула…», «Ти книжку оцю читала…».

Йшли через сквер, загрузали у сніг,
Місто дрімотне, дивуючись чуло
Наш безтурботний, заразливий сміх,
Нашу ходу в провулок…

Напередодні повстання підпільних груп і підходу передових частин Червоної Армії у лютому 1943 року, Микола разом із підпільницями склав і видрукував у місцевій друкарні відозву до павлоградців. У ній пристрасно лунали слова: «До зброї! До зброї! Хай кожен будинок дасть бійця… В похід! До бою!». Сили були нерівні, повстання зазнало поразки. В місті почалися масові арешти. Схопили і Миколу. Допитували, знущалися, змушували на морозі босоніж танцювати на битому склі, але поет-воїн мовчав. 

Вгризлися в тіло знущання ножі,
Нервує собак виття.
Треба, Вітчизні, щоб я не жив?
Смерть, забери життя!

Підоспів вирок: «червоного пропагандиста» стратити на майдані привселюдно. Але, на щастя, до міста увірвалися червоноармійці та звільнили полонених і заарештованих. Вдихнувши повітря волі, Микола, кволий, покалічений, зразу, не гаючи часу, подався до друкарні. Треба ж газету випускати! Але далися взнаки катування та перебування у вогкому підвалі. Ледве дістався до рідної домівки і, тяжко хворий, зліг. У ті стражденні дні та ночі Микола, однак, не розлучався з Поезією. Всі його думки переливаються в рядки віршів. 

В саван білий пізніш закутає
Мою душу і тіло сніг.
Та не вмру я все ж смертю лютою,
Бо Вітчизни тепло зберіг!

Та скоро містом знов оволоділи окупанти. І знову арешт. Цього разу Миколі не судилося врятуватись. Закони війни жорстокі, невблаганні. Останнім його прихистком стала Барвінківська в’язниця. Майже все літо 1943 року провів серед таких, як він, в’язнів у темній вологій камері. Під час перевезення до міста Краматорська у липні поета-героя було страчено. Ніхто не знає, як і де загинув Микола Шуть. Не впокоївся він поряд із батьками, бабусею, братом… та залишилося на спомин Вітчизні його світле ім’я та його талановиті, досконалі, довершені вірші-сповіді, вірші-роздуми, вірші-пророцтва. 

Дівчина ніжна чи воїн суворий
Книгу відкриють і зможуть відчути
Свіжу, вітрами насичену пору,
Час, коли світ опановував лютий.

Миколине серце, подароване людям, палахкотить в літературі й нині

Сімдесят п’ять років минуло, як обірвалося життя Миколи Шутя. Його посмертно нагороджено медаллю «За відвагу», прийнято до спілки письменників України. В 1959 році за редакцією Дмитра Федоренка вийшла перша книга поета-підпільника – «Любов і ненависть», в 1964 році – «Чистота», в 1993 – «Іній», а в 2008 році за редакцією Андрія Коцюбинського випущено збірку поетичних творів «Шукання дороги», у збірці «Пісня мужніх» опубліковано 17 його поезій. 

Миколине серце, подароване людям, палахкотить в літературі й донині. Десятки його поезій так само свіжі й неповторні й такими залишаться завжди. Вони, як і сам поет, залишаться назавжди в наших серцях. І сьогодні, в такий непростий для України час, його вірші поруч із тисячами  українців-патріотів борються за нову щасливу Україну.

Мій народ – як весна, молодий – не впаде,
Буде вічно в борні виростати.
Хай учора нас трохи пом’яли, зате
Завтра зможем сильнішими стати.

Галина Вовк
Бібліографія:

Шуть М.С. Любов і ненависть: поезії.– Дн-ск: Дніпропетровське книжкове видавництво, 1959.– 56 с.
Шуть М.С. Чистота: поезії / упоряд., авт. приміт. Д.Т. Федоренко.– Дніпропетровськ: Промінь, 1964.– 118 с.
***
«Ні, не вмру я все ж смертю лютою, бо Вкраїни тепло зберіг» // Федоренко Д.Т. Нескорені павлоградці. – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – С. 160–240.
Люлько Г. Микола Шуть і сучасність // Шуть М. Шукання дороги. – Дніпропетровськ: Пороги, 2008. – С. 3–10.
Островський Я. Микола Шуть – поет і борець // Шуть М. Чистота.– Дніпропетровськ: Промінь, 1964.– С. 5.
Люлько Г. Трагічний спалах юної зірки // Не міліє криниця: Альманах.– Дніпропетровськ: ІМА-прес,1999.– С. 7.
***
Костур И. Бессмертие Николая Шутя // Рідний край.– 2013.– № 48 (29.11).– С. 3.
Коцюбинський А. Тільки б Вкраїна жила ...: // Рідний край.– 2008.– № 47 (21.11).– С. 7.
Люлько Г. Микола Шуть і сучасність // Бористен.– 2008.– № 10.– С. 34–35.
Микола Шуть і сучасність: [Біографія та творчість поета] // Сузір'я Дивосвіту.– 2008. – № 1.– С. 15-24.
Ходзинська Л. Спогади вчительки // Рідний край.– 2008.– № 46 (14.11).– С. 3.
Широченко О. Забута премія, яка колись була... // Дніпро-інформ.– 2012.– № 2 (1.06).– С. 6
Створено: 06.11.2018
Редакція від 21.09.2020