Григорій Гарченко: дніпровський сміхотворець

Гарченко Григорій Миколайович
Григорій Гарченко: дніпровський сміхотворець

Україна, Дніпропетровська область

  • 30 січня 1949 |
  • Місце народження: с. Багате Новомосковського р-ну, Дніпропетровської обл. |
  • Поет-сатирик, прозаїк, редактор, журналіст

Знайомимось із літературною спадщиною дніпровського сміхотворця Григорія Гарченка.

Гумор українського народу був завжди невід’ємною рисою його національного характеру. У довготривалій боротьбі українці виховували в собі моральну стійкість, вміння по-справжньому сміятися з ворога «і на турецькому гаку, і на шляхетській палі». І за російської навали… Сьогодні, коли Україна мужньо протистоїть російській агресії, ми по-новому відкриваємо для себе твори поетів-сатириків, розуміємо їхню доречність, викривальну силу гумору, дотепність українського слова. Їхні сатиричні твори на соціальні та політичні теми, написані з гострим перцем, з роками не лише не втрачають своєї злободенності, а й набувають важливості й актуальності.

Павло Глазовий писав: «Гумор – це велика справа… Але в житті не завжди весело. Хоча я і вважаю себе щасливою людиною, адже пройшов пекельними дорогами війни й залишився живим, та на війні було не до жартів. А по війні весь час смішу людей. Хоча, буває, рикошетом і самому дістається. Але нічого – писав, пишу і буду писати, якщо люди читають». А люди досі читають і читатимуть і твори Павла Глазового, і Григорія Гарченка,  кожен знайде в них щось таке, що зачепить саме його.

Відомо, що гумористичні шрапнелі знищують культ ворога, що тільки і мріє деморалізувати нас. Тож сміливо знищуймо окупантів у кібертилу своїми телеграм-мемами, інстаграм-сторісами, тіктоками та твітами, поки наші воїни нищать їх на фронті!

Веселосічовик: Григорій Гарченко

Нехай від лих і бід усіх
Вас береже здоровий сміх.
Павло Глазовий

Григорій Граченко (другий зліва) в колі першокурсників Літературного ін-ту ім.М.Горького, квітень 1975 р. Фото з книги: Луценко В. Сатира, як завжди тенденційнаНа Придніпров’ї люблять сатиру і гумор, бережуть їхні традиції. Серед дніпровських гумористів і Григорій Гарченко, якого цікавлять різні актуальні теми: зокрема економічні, корупція, бюрократія, хабарництво, злодійство, тема захисту природи, справжньої високої моралі в житті та побуті людини. Його письменницький стиль – це прагнення автора віднайти комічне у звичайному житті людини, її вчинках, використовуючи форму розповіді від першої особи. Тож знайомимось із нашим гумористом. 

Гарченко Григорій Миколайович – поет-сатирик, народився 30 січня 1949 р. у с. Багатому Новомосковського району на Дніпропетровщині. У 1973 р. закінчив Дніпропетровське культурно-освітнє училище. Працював художнім керівником в Олександрівському сільському Будинку культури Дніпропетровського району. У 1980 р. закінчив Літературний інститут ім. О.М. Горького. Працював пресувальником пластмас на заводі, художнім керівником, методистом з фольклору в обласному центрі народної творчості з 1980 по 1986 рр., редактором, провідним редактором дніпропетровських видавництв: «Промінь» («Січ») з 1986 по 2002 р., «Поліграфіст». Друкуватися почав з 1968 року в десятках газет, журналів, колективних збірниках, альманахах і антологіях. Неодноразово виступав по радіо і на телебаченні.

Член НСПУ з 1992 р. Член двох творчих спілок – Національної Спілки письменників України та Національної Спілки журналістів України. Тричі лауреат премій журналу «Перець» (1986, 1989, 1990) та двічі – Всеукраїнського фестивалю-конкурсу сатири й гумору (1992, 1993). Переможець конкурсу «Марафон 100 афористов», «Литературной газеты» «Клуб 12 стульев» (1982). Лауреат премії НСПУ «Літературна скарбниця» (1992). Лауреат творчого конкурсу Всеукраїнського тижневика «Веселі вісті» (2000), лауреат літературних премій імені І. Сокульського (2004) та імені Леоніда Глібова (2007).

Автор гумористичних творів «Доля з громом», збірок байок, фейлетонів, жартів «Сльоза бюрократа» (1990), «Йог і смог» (1990); книг віршованого і прозаїчного гумору «Заходь у гості» (2003); «Успіх усміху, усміх успіху» (2005). Співавтор книги «Сяєво жар-птиці: Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров'я (1883–2008)» (2009), публікації у колективній збірці «Веселий дует» (1978). Твори для дітей друкував в обласній і республіканській періодиці, у колективних збірниках «Перченя» (1976) і «Котигорошкове поле» (1989).

Сміхотворчість

Коли відчуваєте – в змозі
Сягнути своєї мети,
Не стійте на власній дорозі,
Бо важко себе обійти.

Г. Гарченко

Поезії Григорія Миколайовича Гарченка – актуальні, злободенні, гостросюжетні, і завжди цікаві у мовному, метафоричному плані. Його літературне надбання неодноразово отримувало високу оцінку на конкурсах-фестивалях сатири і гумору, друкувалося на сторінках славетного журналу «Перець», виходило окремими збірками. Це були сатирично-гумористичні вірші, іронічна поезія, мініатюри, афоризми, епіграми, пародії, бувальщини, усмішки, байки, жарти, мікромотиви тощо. А починалося все з…

Валентин Чемерис згадував у антології гумору «З ким сміється Україна», як на одному з літературних вечорів у с. Багатому дотепні мініатюри читав юнак, на якого звернув увагу Михайло Чхан. Юнаком був Григорій Гарченко: «Гуморист із сільського школяра з часом виклюнувся й справді чудовий. Пригадую, тоді перед нами дещо ніяково-розгублено стояв тихий, сором'язливий хлопчина невисокого зросту і – посміхався…. Все такий же тихий, скромний, все так же доброзичливо посміхається. Зросту все такого ж, здається, не виріс угору. А ось як гуморист – ого-го як здійнявся! Одне із свідчень цього – остання за часом його збірка (з дещо складнуватою, правда, назвою) "Успіх усміху, усміх успіху", що вийшла в серії "Письменники Придніпров'я" – найповніше видання творів придніпровського сміхотворця».

Відомий сатирик Володимир Луценко зазначав про творчість Гарченка: «…абсурдизм нашого життя і є предметом його уваги», сатирик «володіє прийомами нагнітання від легкої іронії – до їдкого сарказму», його «справедливо називають представником інтелігентного напрямку в гумористиці», Гарченко – «на духовному злеті», він – «патріот і громадянин, непоступливий у своїх принципах і моральних критеріях. А отже, і тенденційний в кращому розумінні цього слова».

Гарченко прагне віднайти комічне у взаєминах між людьми, їхніх вчинках і поглядах на життя. Його твори дуже нещадні, в першу чергу, до проявів дикунства та безкультур’я, до нівелювання людських цінностей, до підлабузництва та насаджених ідеологій. Як сьогодні актуально звучить вірш «Чорний доктор», написаний ним за кілька років до війни з росією:

Доктор він. І досі у фаворі.
Лекції з історії чита.
Хоч не та погода в нас надворі,
Та й не ті у нього, бач, літа.

Що вже попожив у ту епоху,
Що уже він попораював.
Цупив у Грушевського потроху
Й за своє усе те видавав.

І ніхто не міг спіймать на слові,
Довести, що крадені плоди,
Бо Грушевський був тоді в спецсхові
(Допускали доктора туди).


Єзуїтам вищим на догоду
Він брехні в науці стільки пхав!..
Зболену історію народу
Геть усю, як є, перебрехав.

Добре, що настали переміни,
А не то б учене те мурло
Довело, що, власне, України
Як такої зовсім не було.

Він творець кліше, донині звичних,
Вся його наука – мертвий звук.
Доктор він, але не історичних,
А – фальсифікаторських наук.

Також вірш-сатира «Геніальний винахід» став сьогодні пророчим:

Зітхав у непростому чині
Потомствений тиранолюб:
– Розперезались люди нині –
Вождя он хто лише не скуб.


А він же – батько сонцеликий –
Умів добитися свого!
«Людина-гвинтик» – це великий
Моральний винахід його.
 

І, може, сказано це гучно,
Та бачив геній крізь віки:
Коли всі гвинтики – так зручно
Тоді закручувать гайки!..

Гарченко створює гумористичні твори, майстерно володіючи прийомами сатири, сарказму, іронії, володіє вмінням надавати критичної оцінки зображуваним предметам, явищам у метафоричний спосіб, при цьому ще має можливість з усмішкою ставитися до перепон і проблем життя. «Поезія автора насичена, динамічна, викривальна, та, подекуди досить відверта. Автор не боїться сили свого голосу. Точні та влучні рими, незвичайні порівняння, майстерні художні засоби, – все це провідні риси поетичного почерку Григорія Миколайовича», – зазначає письменниця Юлія Купіч.

Творча зустріч з поетом-сатириком Григорієм Гарченком (в центрі, 2 ряд) у читальному залі Центральної міської бібліотеки, березень 2012 рік. Фото: https://nmsk.dp.ua/wp-content/uploads

Глузлива українська «Патетична соната» Гарченка відображає сучасні речі, хоча назва запозичена з назви музичного твору Бетховена, тільки соната «українська», зазначає автор. Він з іронією перераховує, «які саме чатувальники не виконують свої професійні обов’язки. І дає змогу читачеві до кінця оповіді впевнитись, що сплять абсолютно всі, а відтак: «Заснула, спить натхненно Україна, І – всі її діряві рубежі», – зазначає Ю. Купіч. Глузливого забарвлення віршеві надають і повтори рядків «Сплять сторожі!»:

Смеркає. Ніч свої спускає крила,
Все вкрила від межі і до межі.
Дрімота славну варту розморила –
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!
Сплять сторожі в суді й прокуратурі,
Сплять сторожі в райвно і в гаражі,
Сплять у сільраді і в комендатурі.
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!
Сплять сторожі кістляві і пригожі,
Сплять сторожі, як в піхвах сплять ножі,
Сплять сторожі несхитно на сторожі.
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!
Сплять сторожі у міністерських кріслах,
В театрі сплять десь на бельетажі,
Хропуть по парних і непарних числах.
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!
Сплять сторожі в парламенті, в лікарні,
На монтажі і на демонтажі.
Сплять сторожі, і їхні сни безхмарні.
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!
Заснула, спить натхненно Україна
І – всі її діряві рубежі.
Ген-ген від Берестечка до Чигрина –
Сплять сторожі!
Сплять сторожі!

«Бюрократичній елегії» Гарченка, як і будь-якій елегії, властива коротка форма викладення викривального змісту бюрократі:

Штат. Зарплата. Установа.
Милий циркуляр.
Пункт. Параграф. Постанова.
Акт і формуляр.
Резолюція. Розписка.
Справи... Цілий ряд.
Звіт. Інструкція. Записка.
Зведення. Наряд.
Підпис. Довідка. Печатка.
Віза. Договір.
Протокол. І – все спочатку.
І – папір, папір...

Гарченко використовує 14-рядковий сонет і створює свій саркастичний «Парламентський сонет», порушуючи мовне питання:

По-українськи говорю не дуже я,
Це наслідки застойних ще времьон,
Но будем поправлять ми цей урон,
І мову рідну я, щитай, подужаю.
Воно й по-руськи ми не шибко грамотні,
Но я вам, ізбирателі, скажу,
Шо понімаю: я таки сиджу
Не десь, а в українському парламенті.

На сесії как вродє на екзаменті,
К тому же тьма порушень у регламенті,
Не дрогнула б рука, в якій штурвал.
Переживьом і прєнія, і трєнія,
Бо головне – не мова, а решенія
Ті, за які я проголосовал.

Авторові вдається створити у віршах гумористичний фон завдяки саркастичному ставленню до змальованих явищ. Так, у своїй бувальшині «За кухарчиним рангом» Гарченко змальовує потворну реальність ієрархії начальства, яку порушила проста куховарка, подаючи на стіл страви керівництву. Автор у такий гротескний спосіб надає твору комічного відтінку.

…Вість хутчіше блискавиці
Облетіла вмить село,
Що начальство зі столиці
Височезне прибуло.

Чин високий походжає,
Мовби сонце те ясне.
І планетами кружляє
Керівництво обласне.
А за ним, безмежно раді
(В кожнім жесті – пієтет),
Всі з райцентру, хто при владі,
Мов супутники планет.
І чини сільські у поті...
Вже як брать на цей копил –
Астероїди... А потім...
Потім – то космічний пил.
………………………….
В свиті всі, мов неживі:
Тітка ставить борщ не чину,
А своєму голові….
………………………….
Через вас і область наша
У немилість попаде.
Такт і чемність виявляйте,
Є ж закони світові:
Спершу гостю подавайте,
А тоді вже – голові.
Та кухарка тітка Клава
Ледь бровою повела:
– Я подам і другу страву
Так, як першу подала.
Гість покотить легковою –
Тільки й бачили його.
А мені ще з головою
Працювати – ого-го!..

Гарченко порівнює ієрархію влади з будовою Всесвіту, де головний столичний чин – сонце, обласне керівництво – планети у цій системі, районні чини – їхні супутники, сільське начальство – астероїди, а прості, звичайні робітники, на праці яких і тримається уся ця ієрархія – космічний пил. Проста куховарка змінює ритуал віддання пошани, всі пріоритети на щаблях влади, даючи зрозуміти вустами автора, що рух реальних небесних тіл і тіл, що вдають із себе величини, все одно відбувається у одному Всесвіті, де всі рівні, де влада поняття умовне. Це викликає гнів у керівництва. Проте жінка вказує на те, що найвищий стан начальства не впливає на її особисте життя як представника найнижчого стану.

Г.Гарченко імпровізує вірш в НГУ, 2014р. Фото: https://mvs.nmu.org.ua/upload/medialibrary

Всевсітнього масштабу набуває проблема миру, збереження планети Земля у вірші «Астрономічно-міфологічне»:

Мчить планета, мов кулька жонглера,
По орбіті в космічній імлі.
Марс – по цей бік, по той бік – Венера,
Два найближчі сусіди Землі.
Причаїлися бомби у схові,
Спрагло зерна жадає рілля...
Бог війни і богиня любові,
А між ними – планета Земля.

Проблеми екології, втрати свого – національного, українського у віршах Гарченка звучать іронічно-болісно:

А там, біля річки, гуде земснаряд –
Канал будувати кінчають.
Квітує, росте, не пізнати села!
І серце одне лише крає,
Що в лісі раніше калина була,
А нині... і лісу немає.

***
Фольклор хімізований
Йди, кислотний дощику,
Будемо без борщику.
Припусти, припусти
На бабині капусти.
Бо вони з нітратами,
Для здоров'я клятими.
Краще їм пропасти,
Ніж у борщ попасти.

Твори Г. Гарченка збагатили українську гумористику сміхом-іронією, їдким сарказмом. Поет-пересмішник, пародист, майстер мініатюри високого ґатунку, філігранно відточені слова з широтою думок і все в лічених рядочках, здебільшого по два-чотири:

Супутниця сатири – стислість:
Ось кредо видатних майстрів!
Воно ж бо так:
убогість мислі
Є джерелом буденних слів...

Найкращі мініатюри – усмішки, парадокси, гротески, сатирески, каламбури, епіграми, шаржі, мудрі притчі, неоприказки, неоскоромовки ввійшли до збірки «Успіх усміху, усміх успіху»… Гостре і разюче слово з філософським підтекстом:

***
Хто трима народи страхом,
той завершить імперським крахом.

***

Ой, чи не станемо дорослі,
малороси малорослі?

***

Всяке рветься керувати,
щоб усмак пожирувати.

***

Епохальне
Дух, що тіло рве до бою,
Впав на герці із добою.

Екзистенціальне
А чи згоріти у вогні,
Чи захлинутись у багні?

Законотворці
Таких законів наприймали,
Що знову маєм те, що й мали.

Коли розводять мости
Мости були розведені,
А правда – посередині.

У нашому свинарнику
Змінився мало колорит,
Одні і ті ж – коло корит.

Владний екстрім
У влади є адреналін,
Коли народ встає з колін.

Безіменна мана
Між нас – нащадки тих племен,
Що зникли в Леті без імен.
В них безімення не мина,
Їх злить, що в нас є імена.

Особливість гумористики Г. Гарченка – це зображення абсурдизму нашого життя. Люди є продуктом суспільства з ознаками моральної деградації, психології здирництва, бюрократії та корупції. Тому і сатира автора не проти людини як особистості, Людини з великої букви. Його сатира має гуманістичну спрямованість, автор таврує недоліки суспільства, яке формує людину. Гарченко по-справжньому інтелектуальний гуморист, його поезія абсурду і парадоксу примушує задуматися.

Слова Григорія Гарченка може й справді мають сенс?

В тім, що світ краса врятує,
Сумніватися не слід.
Та життя нас підрихтує –
Анекдот врятує світ.

 

Світлана Сухіна
Бібліографія:

Гарченко Г., Тищенко В. Веселий дует: [Усмішки].– Дніпропетровськ: Промінь, 1978.– 54 с.
Гарченко Г. Сльоза бюрократа: Сатира і гумор.– Дніпропетровськ: Промінь, 1990.– 77 с.
Гарченко Г. Йог і смог.– Київ: Рад. Україна, 1990.– 64 с. (Бібліотека «Перця» № 375.)
Гарченко Г. Заходь у гості: Цитатник пересмішника.– Дніпропетровськ: Січ, 2003.– 67 с.
Гарченко Г. Успіх усміху, усміх успіху: іронічно-сатиричні вірші та мініатюри.– Дніпропетровськ: Днепркнига, 2005.– 166 с.
***
Білецький Ф. Сатира та гумор Придніпров'я // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: Дніпро, 1994.– С. 353–372.
Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров'я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 43-44.
Слово про літературу та письменників Придніпров'я: нариси та есеї.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– 536 с. Гарченко Григорій Миколайович. Робота душі. – С. 370.
***
Шкляр А.М. Гарченко Григорій Миколайович // Енциклопедія Сучасної України : енциклопедія [електронна версія] / ред.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. Т. 5.
Створено: 08.02.2023
Редакція від 16.01.2024